Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/9865/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2025.
Дата набрання законної сили: 02.07.2025
Номер судового провадження: 61-12739ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		                                                                                                                                                    
		                                                                                                                                                     
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                            
		                                                        
		02 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 201/9865/23 
		провадження № 61-12739св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Петрова Є. В.,
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа- Перша дніпровська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Науменко Світланою Борисівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року в складі колегії суддів Свистунової О. В., Деркач Н. М., Єлізаренко І. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
		 
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
		 
		На обґрунтування своїх вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_4 , який за життя розпорядився на її користь квартирою АДРЕСА_1 (далі - квартира). На час смерті батька позивач перебувала за межами території України, а саме у Французькій Республіці, куди вона виїхала 27 лютого 2022 року через повномасштабну агресію російської федерації.
		 
		Зазначала, що вона отримала у нотаріуса консультацію, яка пояснила їй, що через воєнний стан строк прийняття спадщини продовжений на 10 місяців, тобто до                      16 січня 2023 року вона повинна надіслати заяву про прийняття спадщини, до якої додати копію свідоцтва про смерть спадкодавця. Справжність підпису на заяві слід завірити нотаріально, або подати заяву без завірення підпису, але в подальшому надіслати повторно таку ж заяву із завіреним підписом. В обох випадках спадкову справу буде заведено.
		 
		На початку вересня 2022 року позивач попросила свого неповнорідного брата відповідача ОСОБА_2 вислати їй копію свідоцтва про смерть батька, отримавши яку, склала письмову заяву про прийняття спадщини, яку надіслала 01 грудня                          2022 року поштою через La Poste на адресу приватного нотаріуса Красоти Т. О.                             (м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 2, офіс 1), поштове відправлення № LJ000297867FR. Однак під час пересилки зазначений лист було втрачено, про що 20 лютого 2023 року її повідомила Дніпропетровська дирекція AT «Укрпошта», пославшись на неможливість розшуку поштового відправлення та відсутність його реєстрації в системі AT «Укрпошта».
		 
		28 квітня 2023 року позивач оформила належним чином завірені документи про прийняття спадщини у радника з консульських питань Посольства України у Французькій Республіці. Зазначала, що раніше цього зробити не змогла через скасування свого запису на 28 лютого 2023 року консулом (через неналежність до консульського округу), а в подальшому через завантаженість консульства.
		 
		Надалі позивач направила заяву про прийняття спадщини адвокату, яка 15 червня 2023 року її отримала, а 10 серпня 2023 року звернулася до нотаріальної контори як уповноважений представник.
		 
		Також зазначала, що на час направлення заяви про прийняття спадщини спадкова справа після смерті її батька ОСОБА_4 була заведена за заявою іншого спадкоємця за законом, а саме відповідача у справі.
		 
		Посилаючись на поважність причин пропущення строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю три місяці.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 20 травня 2024 року позов задовольнив.
		 
		Визначив ОСОБА_1 додатковий строк, терміном у три місяці від дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпрі Дніпропетровської області, Україна.
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи свідчать про те, що позивач знала про смерть батька, бажала прийняти спадщину, вчиняла активні послідовні дії, спрямовані на оформлення своїх спадкових прав, та з урахуванням негативного впливу воєнного стану в Україні у його сукупності з правовою невизначеністю, пов`язаною зі зміною законодавства, яким було врегульовано зупинення строку на прийняття спадщини, перебування позивача в евакуації за кордоном, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності у незнайомому місці, дійсно істотно зашкодили їй вчасно подати заяву про прийняття спадщини.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовив.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1272 ЦК України. Крім того, позивач не довела наявність причин, які б перешкоджали їй направити заяву про прийняття спадщини поштою.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		16 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Науменко С. Б. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (статтю 1272 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23 (провадження                               № 61-16142св23), від 17 червня 2024 року у справі № 175/3182/23 (провадження                             № 61-3802св24), від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23 (провадження                               № 61-7645св24), від 14 серпня 2024 року у справі № 537/3556/22 (провадження                               № 61-2839св24), від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження                               № 61-17072св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18 (провадження                                        № 61-195св21), від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19 (провадження                                            № 61-18000св20), від 21 жовтня 2021 року в справі 643/13260/19 (провадження                              № 61-9552св21).
		 
		Заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, вважає, що суд помилково не врахував те, що вона пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки існували об`єктивні непереборні обставини, які перешкоджали їй подати заяву вчасно, а саме:
		- дія в Україні воєнного стану;
		- нечіткість національного законодавства щодо перебігу строків для прийняття спадщини; 
		- перебування позивача за кордоном як біженки від війни, з набуттям статусу тимчасового захисту у Французькій Республіці;
		- відсутність у позивача свідоцтва про смерть спадкодавця і неможливість його отримання, надання відповідачем копії свідоцтва про смерть лише 21 вересня                     2022 року;
		- існування значного навантаження на консульські установи України в країнах Європи, внаслідок чого запис на прийом для вчинення нотаріальних дій (зокрема, заяви про прийняття спадщини) був і продовжує бути вкрай ускладненим та може займати кілька місяців.
		 
		Вважає помилковим посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2019 року у справі                  № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня                      2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, оскільки такі висновки були зроблені у справах за інших фактичних обставин, зокрема в той період часу, коли в Україні не діяв воєнний стан та не існувала невизначеність національного законодавства щодо строків прийняття спадщини в умовах воєнного стану.
		 
		Також звертає увагу на те, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не врахував свободу заповіту, реалізація якого має фундаментальне значення у спадкових правовідносинах.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		 
		 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 20 вересня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2024 року.
		 
		Ухвалою від 03 червня 2025 року Верховний Суд призначив справу до розгляду.
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами
		 
		Спадкодавець ОСОБА_4 є батьком    ОСОБА_1 (позивача) та ОСОБА_2 (відповідача) (а. с. 17-19).
		 
		11 липня 2014 року    ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1851, згідно з яким він розпорядився на користьпозивача ОСОБА_1 усім належним йому майном та майновими правами та обов`язками, які належатимуть йому на день смерті (а. с. 20).
		 
		Вказаний заповіт сторони не оспорюють.
		 
		27 лютого 2022 року позивач виїхала за кордон (а. с. 14 зв.).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін ОСОБА_4 (а. с. 10).
		 
		21 вересня 2022 року через засоби електронного зв`язку позивач отримала копію свідоцтва про смерть батька.
		 
		Згідно з копією спадкової справи, заведеної 14 вересня 2022 року після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулися: 
		- 14 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 у межах 6-місячного строку для прийняття спадщини;                    
		- 10 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 , з пропуском цього строку, яка 28 квітня 2023 року посвідчила свій підпис на заяві про прийняття спадщини через консульську установу (а. с. 71-105).
		 
		Постановою від 15 серпня 2023 року державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Житарь С. О. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини (а. с. 96).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		 
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
		 
		Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		 
		Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частини перша, друга статті 1272 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
		 
		За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		 
		Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:                             1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
		 
		Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17,                              у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17,                                  від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/1459 5/16, від 30 січня 2020 року у справі                           № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
		 
		Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на  припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		 
		Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі                                     № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс 19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
		 
		Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
		 
		Так, суди встановили, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із заявою про прийняття спадщини представник позивача за довіреністю звернулася до нотаріуса       10 серпня 2023 року, надавши нотаріусу заяву позивача від 28 квітня 2023 року про прийняття спадщини, посвідчену через консульську установу.
		 
		Обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного частиною першою                              статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на запровадження в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року, перебування за кордоном як біженки від війни, з набуттям статусу тимчасового захисту у Французькій Республіці, нечіткість національного законодавства щодо перебігу строків для прийняття спадщини, відсутність у неї свідоцтва про смерть спадкодавця, існування значного навантаження на консульські установи України в країнах Європи.
		 
		Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, врахувавши обставини, на які посилалася ОСОБА_1 та загальновідомі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що причини, вказані позивачем, є тими непереборними обставинами, які перешкоджали їй протягом шести місяців з часу відкриття спадщини звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
		 
		Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції, вважав, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали їй у встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у порядку, визначеному статтею 1272 ЦК України.
		 
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		 
		Принцип пропорційності пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності.
		 
		Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.
		 
		Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681 /203/17-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 185/777/17.
		 
		Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявниці в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого і справедливого висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька, терміном у три місяці.
		 
		Слід звернути увагу, що у пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент відкриття спадщини) було зазначено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
		 
		Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року № 676/47/21 дійшов висновку, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
		 
		На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року  № 469 пункт 3 виключено із постанови від 28 лютого 2022 року № 164.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції неналежним чином оцінив доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті батька, не звернув достатньої уваги на перебування її за кордоном та вчинення нею дій, спрямованих на оформлення своїх спадкових прав (з`ясування строку для прийняття спадщини, прохання відповідача надіслати копію свідоцтва про смерть спадкодавця, направлення приватному нотаріусу листа, записування на прийом до консульських установ, розшук втраченого листа на пошті, направлення посвідченої в консульській установі заяви про прийняття спадщини в Україну), не врахував її посилання щодо нечіткості норм національного законодавства стосовно строку на прийняття спадщини у період дії воєнного стану, а також, що проміжок часу між закінченням строку прийняття спадщини та зверненням ОСОБА_1 до нотаріуса й поданням позову у цій справі є незначним.
		 
		Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 припав на повномасштабну військову агресію росії проти України, черговий етап якої розпочався 24 лютого 2022 року, а позивач мешкає у Французькій Республіці. У зв`язку з чим помилковим є посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2019 року у справі                                         № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня                                2020 року у справі № 487/237 5/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, оскільки такі висновки були зроблені у справах за інших фактичних обставин, зокрема в той період часу, коли в Україні не діяв воєнний стан та не існувала невизначеність національного законодавства щодо строків прийняття спадщини в умовах воєнного стану.
		 
		Отже, враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що наявні підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини на підставі частини третьої статті 1272 ЦК України.
		 
		Близькі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23, від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23, від 14 серпня 2024 року у справі № 537/3556/22.
		 
		Крім того, колегія суддів враховує те, що воля спадкодавця на випадок його смерті, викладена у формі заповіту, підлягає обов`язковій реалізації на користь позивача, оскільки свобода та реалізація положень заповіту після відкриття спадщини мають фундаментальне значення у спадкових правовідносинах.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи викладене, оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Враховуючи, що за подання касаційної скарги заявник сплатила судовий збір у розмірі 1 717,76 грн, то ці витрати необхідно стягнути з відповідача її користь.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Науменко Світланою Борисівною, задовольнити.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2024 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1                                       1 717 (одну тисячу сімсот сімнадцять) гривень 76 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                             Є. В. Петров
		 
		 
		Судді                                                                                               А. І. Грушицький
		 
		 
		І. В. Литвиненко
		 
		 
		В. В. Пророк
		 
		 
		О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...