Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2736/22 (910/3041/24) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано судом: 31.07.2025. Зареєстровано: 31.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2025.
Дата набрання законної сили: 28.07.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 липня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/2736/22 (910/3041/24) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Васьковський О. В. - головуючий, Білоус В. В., Погребняк В. Я.      
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 
		(колегія суддів у складі: Сотніков С. В. - головуючий, Отрюх Б. В., Остапенко О. М.)
		у справі №910/2736/22 (910/3041/24)
		за позовом ОСОБА_2 (учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс") в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" 
		до ОСОБА_1 
		про визнання недійсним договору та повернення майна
		у межах справи №910/2736/22
		за заявою ОСОБА_3 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс"
		про банкрутство
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Рух справи
		1.1.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі № 910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Альвіс".
		1.2.          Постановою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 ТОВ "Альвіс" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, яка триває й досі.
		1.3.          У березні 2024 року ТОВ "Альвіс", в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_2 (далі - позивач), звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), в якому заявлено вимоги про:
		- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 17.12.2018 між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_1 , що посвідчений 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1478;
		- повернення ТОВ "Альвіс" нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв. м реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000, витребувавши їх з володіння ОСОБА_1 .
		1.4.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024, вказаний позов було повернуто заявнику.
		1.5.          Постановою Верховного Суду від 02.10.2024 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024, а справу № 910/2736/22 (910/3041/24) направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
		1.6.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 відкрито провадження у справі за вищезгаданим позовом та призначено справу до розгляду в судовому засіданні. 
		1.7.           13.01.2025 до суду від ТОВ "Альвіс", в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_2 , надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв. м, а також заборони державним реєстраторам, реєстраційним службам, іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження об`єкту вказаного нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 . 
		1.8.          В обґрунтування заявлених вимог заявник послався на визначені ним обставини та правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018, а також зауважив, що доказом існування ризику подальшого неправомірного відчуження або обтяження іпотекою спірного приміщення відповідачем з метою штучного створення перешкод для повернення об`єкту нерухомого майна в ліквідаційну масу ТОВ "Альвіс" є, зокрема, передача ним в фіктивну іпотеку нерухомого майна за іпотечними договорами.
		 
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		2.1.          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		2.2.          За висновком суду першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доцільності застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Наявність відомостей про передачу відповідачем нерухомого майна в іпотеку не свідчить про відчуження такого майна та не є безумовною підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на це майно. 
		2.3.          Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у цій справі та прийнято нове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів щодо забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нежилі приміщення у АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв. м та заборонено державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження або обтяження вказаного об`єкту нерухомого майна.
		2.4.          Суд апеляційної інстанції зазначив про те, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав як заявника позову, так і боржника, в інтересах якого такий позов пред`явлений, на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання реального рішення суду, оскільки буде звужено кількість осіб, від яких спірне майно підлягатиме витребуванню. Тоді як невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі. 
		 
		3. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
		3.1.           ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у цій справі та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.01.2025.
		3.2.          Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема статті 13, 136 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України. Також скаржник зазначає, що:
		- позивач не має відомостей стосовно будь-яких дій, які б свідчили про намір або будь-яку залученість ОСОБА_1 до неправомірної поведінки, пов`язаної із наміром уникнути виконання зобов`язань чи рішення суду;
		- постанова Київського апеляційного суду від 06.12.2023 у справі № 757/8848/23-ц не містить висновків, на які посилається ОСОБА_2 щодо забезпечувальних правочинів, укладених між ОСОБА_4 як іпотекодержателем та ОСОБА_3 , ані щодо їх фіктивності, ані щодо того їх незаконної мети - ухилитися від виконання зобов`язань;
		- позивач подав до суду першої інстанції необґрунтовану заяву. Доводи, які містились у апеляційній скарзі, а також мотиви застосування заходів із забезпечення позову відрізнялися від тих, що були викладені позивачем у заяві, адресованій суду першої інстанції.
		 
		4. Позиція інших учасників щодо касаційної скарги
		4.1.           ОСОБА_2 , учасник ТОВ "Альвіс", у відзиві заперечував проти доводів касаційної скарги, зазначаючи про її необґрунтованість, просив Суд залишити скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції від 18.03.2025 - без змін як таку, що постановлена з дотриманням норм чинного законодавства. Зокрема, у відзиві вказано про те, що судом першої інстанції розглянуто позов  учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 між ТОВ "Альвіс" та ОСОБА_1 , а також повернення відчуженого за цим договором майна, про що ухвалено рішення від 15.05.2025 про задоволення вказаного позову та повернення спірного об`єкту нерухомого майна банкруту (ТОВ "Альвіс"). Наведене, на переконання ОСОБА_2 , підтверджує законність та обґрунтованість вжитих судом апеляційної інстанції заходів забезпечення позову і спростовує протилежні доводи касаційної скарги. 
		 
		5. Касаційне провадження
		5.1.          Ухвалою Верховного Суду від 29.04.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у цій справі залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання суду оригіналу документа на підтвердження сплати судового збору у сумі 2     422,40 грн.
		5.2.           28.04.2025 та 20.05.2025 до Верховного Суду від ОСОБА_2 , як учасника ТОВ "Альвіс", надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження та доповнення до вказаних заперечень.
		5.3.           12.05.2025 до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у встановленому розмірі. 
		5.4.          Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини тринадцятої статті 8, частини п`ятої статті 301 ГПК України. Крім того, витребувати з Господарського суду міста Києва та/або Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/2736/22 (910/3041/24).
		5.5.           12.06.2025 до Верховного Суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/2736/22(910/3041/24).
		5.6.          З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві, у Верховному Суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. У зв`язку з наведеним розгляд поданої касаційної скарги здійснювався Судом у розумні з огляду на вищевказані обставини строки. 
		 
		6. Позиція Верховного Суду
		6.1.          Об`єктом касаційного перегляду у даній справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів щодо забезпечення позову та прийнято нове рішення про задоволення вказаної заяви позивача.
		6.2.          Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права, зокрема статті 13, 136 ГПК України, прийнято до уваги доводи позивача, які не наводилися ним у місцевому господарському суді, а також не враховано відсутність доказів на підтвердження наведених позивачем підстав для вжиття заходів щодо забезпечення позову. 
		6.3.          Відтак, у даному випадку підлягає з`ясуванню питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції вказаних норм процесуального права та відповідно законності ухваленого рішення про застосування заходів забезпечення позову.
		6.4.          Переглянувши оскаржуване судове рішення у касаційному порядку, враховуючи визначені ГПК України межі перегляду, суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків.
		6.5.          Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
		6.6.          Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19).
		6.7.          Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені в статті 136 ГПК України, за змістом якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
		6.8.          Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункти 1, 4 частини першої статті 137 ГПК України).
		6.9.          Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 (пункти 46, 47) зазначила про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
		6.10.          Ключовим є встановлення судом: 
		1) наявності спору між сторонами; 
		2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 
		3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами;
		4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
		6.11.          При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		6.12.          Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.
		6.13.          Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК України.
		6.14.          Водночас відповідно до частини четвертої статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		6.15.          Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
		6.16.          Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
		6.17.          Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (подібний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20, від 01.08.2024 у справі № 911/865/24, від 03.06.2025 у справі № 925/120/25, від 15.07.2025 у справі №  904/128/25).
		6.18.          Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		6.19.          З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. 
		6.20.          З`ясовуючи питання про наявність чи відсутність передумов для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та розглядаючи відповідні аргументи позивача з цього приводу, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановив наступне:
		- ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Альвіс", а постановою від 02.11.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру;
		- ОСОБА_2 (позивач) та ОСОБА_3 є учасниками ТОВ "Альвіс" з часткою в статутному капіталі в розмірі 50% кожен;
		- ОСОБА_3 є ініціюючим кредитором у справі про банкрутство ТОВ "Альвіс". Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (відповідачка) пов`язані між собою родинними зв`язками (є тіткою та племінницею);
		- 17.12.2018 між ТОВ "Альвіс" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежилих приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв. м) за ціною 330000 грн. При цьому, згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки ринкова вартість нерухомого майна, яке було предметом купівлі-продажу, становить 11217770 грн;
		- ОСОБА_2 дізнався, що ліквідатор боржника арбітражний керуючий Козловська Д. В. подала в суд звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, згідно з яким у боржника відсутнє майно, ліквідаційна маса не формувалась, вимоги кредиторів не задоволені;
		- у березні 2024 року учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в інтересах боржника до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.12.2018 та повернення на користь боржника нерухомого майна, з тих підстав, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, укладений на шкоду кредиторам та з метою виведення із власності боржника нерухомого майна за заниженою вартістю на користь родички одного із учасників товариства-боржника;
		- з метою недопущення відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб, для запобігання утруднення виконання рішення суду з повернення у власність боржника майна в разі задоволення позову,      позивач звернувся із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборону вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке є предметом спору.
		6.21.          Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд обґрунтував своє рішення тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження доцільності застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. При цьому суд зазначив про те, що наявність відомостей про передачу відповідачем нерухомого майна в іпотеку не свідчить про відчуження такого майна та не є безумовною підставою для забезпечення позову шляхом накладення арешту на це майно. 
		6.22.          Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не погодився з такою позицією місцевого господарського суду, наголосивши на тому, що наявність у відповідача правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом позову, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості виконання рішення в цій справі про витребування спірного майна з володіння відповідача (в разі задоволення такого позову). 
		6.23.          Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, адже спірний об`єкт нерухомого майна, щодо якого заявлено позов у цій справі, перебуває у власності відповідачки, яка має потенційну можливість у будь-який час здійснити відчуження вказаного майна, якщо не вжити заявлені заходи забезпечення позову.
		6.24.          При цьому колегія суддів враховує викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. 
		6.25.          Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані аргументи касаційної скарги щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження наміру відповідачки уникнути виконання зобов`язань чи рішення суду у цій справі, а також щодо безпідставного посилання позивача на обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 06.12.2023 у справі № 757/8848/23-ц  (пункт 3.2 цієї постанови).
		6.26.          Апеляційний господарський суд здійснив співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду, і дійшов правильного висновку про те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно сприятиме запобіганню порушення прав як заявника позову, так і боржника, в інтересах якого такий позов пред`явлений, на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання реального рішення суду, оскільки буде звужено кількість осіб, від яких спірне майно підлягатиме витребуванню. Тоді як невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.
		6.27.          При цьому вжиті заходи щодо забезпечення позову не завдадуть      шкоди відповідачці чи іншим особам, адже не позбавлять її прав на володіння та користування майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів тощо, а лише тимчасово обмежать право розпорядитися спірним майном, зокрема відчужити його на користь третіх осіб.
		6.28.          Враховуючи викладене та встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів вважає, що обрані позивачем та застосовані оскаржуваною постановою заходи забезпечення позову відповідають предмету заявленого позову, їх вжиття не зумовлює фактичного вирішення спору по суті та спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням, а у випадку відчуження спірного майна або вчинення інших дій, які призведуть до зміни власника відповідного майна, інтереси позивача не зможуть буди захищеними або поновленими в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення його порушених прав або інтересів.
		6.29.          Посилання в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності судового процесу (стаття 13 ГПК України), оскільки доводи апеляційної скарги позивача та наведені ним мотиви застосування заходів із забезпечення позову відрізнялися від тих, що були викладені позивачем у заяві, поданій суду першої інстанції, відхиляється колегією суддів, позаяк за змістом оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду не вбачається посилання на обставини чи докази, про які позивач не наголошував у суді першої інстанції.
		6.30.          Відносно наведеної в касаційній скарзі практики Верховного Суду, яка за твердженням скаржника не була врахована судом апеляційної інстанції, зокрема висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20, від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, постановах Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 14.01.2025 у справі № 915/559/24, колегія суддів зазначає наступне.
		6.31.          Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		6.32.          Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. 
		6.33.          Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, щодо умов застосування заходів забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що зміст ухваленої постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про її невідповідність правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах; наведені у них висновки є загальними висновками щодо застосування процесуальних норм та по суті є констатацією норм процесуального права; оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів. Отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів та за іншого предмета доказування. 
		6.34.          До того ж, цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням заявленої ним підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.
		6.35.          У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність передбачених статтями 136, 137 ГПК України підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
		6.36.          Наведені з цього приводу у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. 
		6.37.          Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції рішення, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
		6.38.          До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
		6.39.          Наведені у касаційній скарзі аргументи не доводять неправильного застосування чи порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неврахування відповідних висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
		6.40.          Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
		6.41.          За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ухвалюватися судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		6.42.          За змістом наведеного у касаційній скарзі обґрунтування, скаржником не доведено невідповідність оскаржуваного рішення апеляційного господарського суду вищезгаданим критеріям, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги.
		 
		7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		7.1.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		7.2.          За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		7.3.          Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, погоджується з висновками апеляційного господарського суду про задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.
		7.4.          Зважаючи на відмову у задоволенні касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                       О.В. Васьковський
		Судді                                                                                     В.В. Білоус
		                                                                     В.Я. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...