Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/5087/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них.
Надіслано судом: 31.07.2025. Зареєстровано: 31.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2025.
Дата набрання законної сили: 31.07.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		?
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		31 липня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  904/5087/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на додаткову ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 (колегія суддів: Гаврилюк  О.  М., Майданевич А. Г., Сулім В. В.) 
		за позовом Акціонерного товариства "Дніпроазот" до 1) Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", 2) Фонду державного майна України, 3) Міністерства енергетики України, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", третя особа: Кабінет Міністрів України про визнання права власності, 
		ВСТАНОВИВ:
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		1.          Акціонерне товариство "Дніпроазот" (далі - АТ "Дніпроазот") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі - АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз"), Фонду державного майна України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - ТОВ "Газорозподільні мережі України"), в якій просило суд визнати за позивачем право власності на газопроводи природного газу високого тиску. 
		2.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 позовні вимоги до Фонду державного майна України, Міністерства енергетики України та ТОВ "Газорозподільні мережі України" задоволено. Визнано за АТ "Дніпроазот" право власності на газопроводи природного газу високого тиску. В задоволенні позовних вимог до АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" відмовлено.
		3.          Стягнуто з Фонду державного майна України на користь АТ "Дніпроазот" 171 851,69 грн судового збору. Стягнуто з Міністерства енергетики України на користь АТ "Дніпроазот" 171  851,69  грн судового збору. Стягнуто з ТОВ "Газорозподільні мережі України" на користь АТ  "Дніпроазот" 171  851,69 грн судового збору.
		4.          Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2025 про виправлення описки, заяву АТ     "Дніпроазот" про відмову від позову задоволено. Прийнято відмову АТ "Дніпроазот" від позову. Визнано не чинним судове рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2024, провадження у справі закрито.
		5.          Повернуто ТОВ "Газорозподільні мережі України" з Державного бюджету України 50 % судового збору у розмірі 309 333,05 грн, сплаченого при поданні апеляційної скарги. Повернуто Київській міській прокуратурі з Державного бюджету України 50 % судового збору у розмірі 309 333,05 грн, сплаченого при поданні апеляційної скарги. 
		6.           04.04.2025 Київська міська прокуратура (далі - Прокурор) та 03.04.2025 ТОВ "Газорозподільні мережі України" звернулись до Північного апеляційного господарського суду із заявами про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача 50 % зі сплати судового збору у розмірі 309 333,05 грн, сплаченого прокуратурою та ТОВ "Газорозподільні мережі України" при поданні апеляційної скарги.
		7.          Заяви Прокурора та ТОВ "Газорозподільні мережі України" обґрунтовані з посиланням на частину третю статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		8.          Так, Прокурор зазначив, що за подання апеляційної скарги на рішення суду від 22.10.2024 прокуратурою сплачено судовий збір в сумі 618 666,10 грн (платіжна інструкція від 10.12.2024 №  2394), а судом апеляційної інстанції прокуратурі повернуто з Державного бюджету України 50  % судового збору, тому з позивача підлягає стягненню на користь прокуратури 50 % судового збору у сумі 309 333,05 грн. 
		9.          В свою чергу ТОВ "Газорозподільні мережі України" у заяві зазначив, що за подання апеляційної скарги на рішення суду від 22.10.2024 відповідач-4 сплатив судовий збір в сумі 618 666,10 грн (платіжна інструкція від 14.11.2024 № 11402), а судом апеляційної інстанції відповідачу-4 повернуто з Державного бюджету України 50 % судового збору, тому з позивача підлягає стягненню на користь відповідача-4 50 % судового збору у сумі 309  333,05 грн. 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції 
		10.          Додатковою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 відмовлено в задоволенні заяви Прокурора та ТОВ "Газорозподільні мережі України" про ухвалення додаткового рішення про стягнення з АТ "Дніпроазот" 50 % зі сплати судового збору у розмірі 309     333,05 грн, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м.     Києва від 22.10.2024. 
		11.          Суд апеляційної інстанції зазначив, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог частини п`ятої статті 130 ГПК України.
		12.          При цьому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини п`ятої статі 130 ГПК України до спірних правовідносин з огляду на не доведення заявниками необґрунтованості дій позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволені заяв Прокурора та ТОВ "Газорозподільні мережі України" про стягнення 309 333,05 грн витрат із сплати судового збору за подання апеляційної скарги. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		13.          Прокурор та ТОВ "Газорозподільні мережі України" звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати додаткову ухвалу і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяви.
		14.          Суд касаційної інстанції відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України. 
		15.          За доводами Прокурора судом апеляційної інстанції не враховано, що судовий збір не відноситься до витрат, пов`язаних із розглядом справи, а питання про розподіл судового збору у разі відмови позивача від позову не потребує доказування необґрунтованості дій позивача та має вирішуватись відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України. 
		16.          У касаційній скарзі Прокурор зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 130 ГПК України, які викладені у справах №№ 904/1478/19, 910/15430/17, 917/742/18, 910/12016/17, 910/7169/18, та невірно трактовано висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України, які викладені у справах №№ 922/522/17, 922/3787/17, 910/14162/17 та №  903/254/20.
		17.          За доводами ТОВ "Газорозподільні мережі України" помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ "Газорозподільні мережі України" має доводити необґрунтованість дій позивача згідно із частиною п`ятою статті 130 ГПК України, адже норми частини п`ятої статті 130 ГПК України не стосуються судового збору. 
		18.          У касаційній скарзі ТОВ "Газорозподільні мережі України" зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування статті 130 ГПК України, які викладені у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 904/1478/19, від 17.03.2023 у справі №  910/7169/18, у постанові Верховного Суду від 18.03.2024 у справі № 905/1856/21.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		19.          У відзиві на касаційні скарги АТ "Дніпроазот" просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову - без змін, наполягаючи на тому, що відшкодування понесених відповідачем витрат у вигляді судового збору в разі відмови позивача від позову та закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України Законом України "Про судовий збір" не передбачено.
		20.          Разом з тим, за доводами позивача, оскільки рішення суду першої інстанції, яким позов АТ     "Дніпроазот" було задоволено, судом апеляційної інстанції було скасовано не у зв`язку з задоволенням апеляційних скарг відповідачів чи осіб, які діяли в їх інтересах, а через відмову позивача від позову, тому фактично сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, відсутня. Тобто скаржники не є стороною на користь якої ухвалено рішення, а відтак і відсутні підставі для відшкодування їм позивачем судових витрат. 
		Позиція Верховного Суду
		21.          Пункт 1 частини другої статті 46 ГПК України передбачає право позивача на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).
		22.          Стаття 191 ГПК України визначає, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
		23.          Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 180/2161/19).
		24.          За результатами відмови позивача від позову суд, прийнявши таку відмову, закриває провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.
		25.          Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
		26.          У статті 130 ГПК України "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі.
		27.          Частина третя статті 130 ГПК України встановлює, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
		28.          Зі змісту зазначеної норми можна дійти висновку, що у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, відповідач має право заявити про відшкодування позивачем понесених витрат.
		29.          Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.
		30.          Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України "Про судовий збір").
		31.          До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).
		32.          Загальними правилами розподілу судових витрат у вигляді судового збору передбачено, що такі витрати можуть бути покладені судом на самого платника судового збору, або на іншу сторону, або відшкодовані з державного бюджету особі, яка його сплатила.
		33.          Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
		34.          Питання повернення судового збору врегульовано статтею 7 зазначеного Закону, яка містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких сплачена сума судового збору за ухвалою суду повертається з державного бюджету особі, яка його сплатила.
		35.          Відшкодування понесених відповідачем витрат у вигляді судового збору у разі відмови позивача від позову та закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України Законом України "Про судовий збір" не передбачено.
		36.          Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
		37.          Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
		38.          Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 904/1478/19 дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов`язані з розглядом справи. 
		39.          Отже, у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема, в частині третій статті 130 ГПК України.
		40.          Водночас механізм реалізації закріпленого у частині третій статті 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема, і судовий збір, і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у частині п`ятій статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
		41.          Отже, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог частини п`ятої статті 130 ГПК України.
		42.          Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №  905/1840/21. 
		43.          У контексті наведеного, колегія суддів також звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №  922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20, де зазначено, що правовий аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, закриття провадження у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
		44.          Отже, наведеним вище спростовуються доводи касаційних скарг про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції положень частини п`ятої статті 130 ГПК України при розгляді заяв про ухвалення додаткового рішення.
		45.          Таким чином, з огляду на зазначені положення процесуального закону та з урахуванням вище наведеного висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, сформованого у постанові від 13.04.2023 у справі №  904/1478/19, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійсненних ним витрат, у тому числі сплаченого судового збору, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, зокрема, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відмовою позивача від позову.
		46.          Що стосується посилання відповідачів на помилкове застосування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, то колегія суддів зазначає, що в межах справи № 904/5087/22, що розглядається, апеляційним судом вирішувалось питання про стягнення 50 % судового збору за подання апеляційних скарг у зв`язку з закриттям провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України, а в межах справи № 905/1840/21 вирішувалось питання про відшкодування витрат на правову допомогу також у зв`язку із закриттям провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України. Таким чином, в обох зазначених справах суть спірного питання зводилась до правильності застосування положень статті 130 ГПК України, а саме, правильності розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову та закриття провадження у справі. 
		47.          З наведеного слідує, що як заява про стягнення суми сплаченого судового збору, так само як і заява про відшкодування витрат на правничу допомогу, що подані у зв`язку із закриттям провадження у справі на підставі статті 231 ГПК України, мають однакове правове регулювання (положення статті 130 вказаного Кодексу), а правовідносини у цьому випадку є подібними.
		48.          Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що викладені у касаційних скаргах доводи про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права не знайшли підтвердження, відтак, визнаються необґрунтованими, внаслідок чого підстав для скасування додаткової ухвали суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.
		49.          Отже, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви Прокурора та ТОВ "Газорозподільні мережі України" про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з позивача 50 % зі сплати судового збору, сплаченого заявниками за подання апеляційних скарг     на рішення суду першої інстанції є обґрунтованим.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		50.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		51.          За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		52.          Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
		Судові витрати 
		53.          Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд - 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги Київської міської прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" залишити без задоволення, а додаткову ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі №  904/5087/22 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню
		 
		Суддя                                                                                                    Є. В. Краснов
		 
		Суддя                                                                                                    Г. М. Мачульський 
		 
		Суддя                                                                                                    Л. І. Рогач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...