Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2389/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2025.
Дата набрання законної сили: 16.07.2025
Номер судового провадження: 12-14гс25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА                                                          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 липня 2025 року
		м. Київ
		справа № 910/2389/23
		провадження № 12-14гс25
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Уркевича В. Ю.,
		судді-доповідача Банаська О. О., 
		суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., 
		за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,
		представників:
		Офісу Генерального прокурора - Василенко Н. В.,
		відповідача 2 (Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін") Єрмоленка Є. В.,
		третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (Міністерства культури та стратегічних комунікацій України) - Олексієнко В. М., 
		третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького) - Гураль О. В., Ковпатюк Л. О.,
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора
		на рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року (суддя Ярмак О. М.)
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року (головуючий суддя Яковлєв М. Л., судді Станік С. Р., Гончаров С. А.)
		за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави
		до:
		1) Київської міської ради,
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін",
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
		1) Міністерства культури та стратегічних комунікацій України,
		2) Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
		3) Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького,
		про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Вступ
		1. У грудні 2009 року на підставі рішення суду визнано право Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" (далі - ТОВ "НВП "Рестін", відповідач 2) на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у м. Києві (спірна земельна ділянка) та вирішено вважати укладеним строком на п`ять років договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями між Товариством та Київською міською радою (далі також - Київська міська рада, відповідач 1), зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради зареєструвати договір оренди в установленому порядку, який зрештою не був зареєстрований.
		2. Кількома місяцями пізніше, у квітні 2010 року, Київська міська рада прийняла рішення про внесення змін до договору, який не було зареєстровано, замінивши в ньому слова "допоміжними приміщеннями" словами" допоміжними приміщеннями та паркінгом" (оспорюване рішення), та про укладення договору оренди земельних ділянок.
		3. Надалі, у вересні 2010 року, на підставі зазначеного рішення між Київською міською радою та ТОВ "НВП "Рестін" укладено договір оренди земельної ділянки (новація) строком на 5 років, який зареєстровано у лютому 2011 року (оспорюваний договір оренди).
		4. 20 лютого 2017 року на підставі рішення суду (зі змінами, внесеними до нього, щодо викладення в резолютивній частині рішення повного тексту додаткової угоди, постановою апеляційного господарського суду від 25 липня 2017 року) було визнано укладеною додаткову угоду до оспорюваного договору оренди та визнано його поновленим на п`ять років на тих самих умовах, тобто до 25 липня 2017 року.
		5. 06 травня 2022 року (менше ніж за три місяці до закінчення строку договору) ТОВ "НВП" Рестін" звернулося до Київської міської ради із заявою про поновлення договору оренди, позитивне рішення за наслідками розгляду якої відповідач 1 не прийняв. Також відсутні відомості про визнання укладеним договору оренди на новий строк у судовому порядку.
		6.  Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор)стверджує, що ТОВ  "НВП"  Рестін" наразі створює перешкоди державі у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, яка розташована в межах охоронної зони Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького (далі - Музей) та центральної планувальної зони історичного ареалу м. Києва, оскільки відповідач 2, раніше набувши ділянку в користування з порушенням вимог земельного, містобудівного та законодавства у сфері охорони культурної спадщини, не виконав обов`язку з її повернення власнику (орендодавцю) після закінчення строку дії договору оренди (припинення правових підстав користування земельною ділянкою) у липні 2022 року. З-поміж іншого з посиланням на зазначене прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до відповідачів 1, 2 про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Київської міської ради, визнання недійсним оспорюваного договору оренди, скасування державної реєстрації за відповідачем права оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 повернути, а відповідача 1 прийняти цю земельну ділянку.
		7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, у задоволенні позову прокурора відмовив повністю з посиланням, зокрема, на те, що наявність зобов`язальних відносин між відповідачами унеможливлює пред`явлення негаторного позову, а, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, прокурор фактично намагається переглянути судові рішення, якими був визнаний укладеним такий договір та продовжений строк його дії. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що оспорюваний договір був визнаний укладеним строком на п`ять років, а відповідач 1 не прийняв рішення за наслідками розгляду заяви відповідача 2 про поновлення цього договору, до того ж матеріали справи не містять доказів продовження строку його дії в судовому порядку. Тож апеляційний господарський суд констатував, що з матеріалів справи слідує припинення дії оспорюваного договору оренди з огляду на закінчення строку, на який його було укладено (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі").
		8. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням змісту спірних правовідносин, доводів та вимог касаційної скарги, заперечень учасників справи, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, мала вирішити такі питання:
		- який правовий режим спірної земельної ділянки;
		- чи наявне у прокурора право на самостійне звернення до суду в інтересах держави з позовом з вимогами, які є предметом цього спору;
		- яким є належний спосіб захисту порушених прав щодо земельної ділянки, яка передана на підставі договору оренди в користування відповідача, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився;
		- чи є ефективним способом захисту в цьому разі заявлення вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації за відповідачем права оренди земельної ділянки.
		9. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту порушених прав щодо земельної ділянки, яка передана на підставі договору оренди, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився, є звернення до суду з вимогою про зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку. 
		10. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "НВП "Рестін" повернути спірну земельну ділянку та ухвалила нове рішення - про задоволення в цій частині вимог позову прокурора. У частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Київської міської ради, визнання недійсним оспорюваного договору оренди та скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду змінила оскаржувані судові рішення, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишила без змін.
		Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог, заперечень відповідачів 1, 2 та позиції третіх осіб
		11. У лютому 2023 року прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави з позовом до Київської міської ради та ТОВ "НВП "Рестін", у якому просив:
		1) усунути перешкоди державі в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою: вул. Жилянська, 96-А, м. Київ (далі - спірна земельна ділянка) шляхом:
		- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117;
		- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2010 року, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "НВП "Рестін";
		- скасування державної реєстрації за ТОВ "НВП "Рестін" права оренди земельної ділянки;
		2) зобов`язати ТОВ "НВП "Рестін" повернути, а Київську міську раду прийняти спірну земельну ділянку.
		12. На обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що на підставі оспорюваного рішення та договору оренди відповідач 1 на позаконкурентних засадах, з порушенням порядку зміни цільового призначення, незважаючи на невідповідність місця розташування містобудівній документації передав у користування відповідача 2 земельну ділянку, яка розташована в межах зони охорони Музею, в зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі міста Києва, його Центральній планувальній зоні та впритул межує з будинком № 96 на вул. Жилянській у м. Києві, є режимним середовищем і містить заборону на здійснення будівництва, крім виключних випадків і тільки за проєктами, розробленими на основі історико-містобудівних обґрунтувань та погодженими з відповідними державними органами охорони культурної спадщини. При цьому, як стверджує прокурор, термін дії договору оренди спірної земельної ділянки закінчився 25 липня 2022 року, що відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 34 Закону України "Про оренду землі" є підставою для повернення земельної ділянки. Однак після припинення правової підстави користування спірною земельною ділянкою відповідач 2 не виконав обов`язку з її повернення.
		13. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданого прокурором позову визначено, зокрема, приписи статей 13, 14, 19, 54, 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 11, 15, 16, 21, 203, 215, 391, 604, 651, 653, 785 ЦК України, статей 4, 5, 12, 19, 20, 39, 53, 54, 93, 96, 116, 122 -124, 134, 135, 150, 152, 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 4, 6, 34 Закону України "Про оренду землі", статей 1, 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 16, 17, 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		14. Київська міська рада щодо пред`явленого прокурором позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі, зокрема, зазначаючи, що оспорюване рішення Київської міської ради є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок виконання, не розрахований на багаторазове використання, а прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права у формі звернення до суду з негаторним позовом, оскільки між сторонами виникли договірні відносини з оренди спірної земельної ділянки, що унеможливлює застосування до них приписів статті 391 ЦК України. Також відповідач 1 стверджує, що прокурор не заперечує розроблення відповідачем 2 проєкту землеустрою про відведення спірної земельної ділянки у користування. Водночас позов прокурором поданий фактично для перегляду рішення суду від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748, яке набрало законної сили, яким суд визнав укладеним між відповідачами 1, 2 договір оренди земельної ділянки та встановив факт погодження відповідними органами проєкту землеустрою. Окрім того, Київська міська рада зауважує, що в охоронній зоні та зоні регулювання забудови ІІ категорії законодавчо дозволено здійснення будівництва за певних умов, а також нове будівництво дозволено додатком 1 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року (пункт 6 додатку) та додатком 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17  травня  2002  року  № 979 (пункт 12 додатку). При цьому ТОВ "НВП "Рестін" дотрималось встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними органами.
		15. ТОВ "НВП "Рестін" щодо пред`явленого прокурором позову заперечує, зазначаючи, зокрема, що рішенням Господарського суду міста Києва від 30 липня 2008 року за відповідачем 2 визнано право на складання проєкту відведення земельної ділянки на вулиці Жилянській, 96-А у Голосіївському районі міста Києва. На підставі цього рішення суду ТОВ "НВП "Рестін" замовило розробку проєкту землеустрою, а згодом, після його підготовки, письмово звернулось до відповідача 1 з пропозицією підписати договір оренди спірної земельної ділянки, який з огляду на непідписання Київською міською радою був визнаний укладеним рішенням суду від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748. Відповідач 2 стверджує, що на сьогодні у нього є чинним дозвіл на виконання будівельних робіт, містобудівні умови та обмеження забудови спірної земельної ділянки, а також дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті будівництва, які є не скасованими та чинними. Водночас прокурор не надав жодних доказів, які б підтверджували, що будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом перешкоджатиме використанню музею, призведе до його пошкодження або ж руйнування. 
		16. Також відповідач 2 зауважує, що прокурор подав позов фактично для перегляду рішення суду від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748, що набрало законної сили, яким суд визнав укладеним договір оренди між відповідачами 1, 2. Проте, як зазначає ТОВ "НВП "Рестін", оскільки прокурор не є стороною оспорюваного договору оренди, не подавав позов в інтересах його сторони, він не може оспорювати у суді зазначений правочин. До того ж недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, тоді як усі доводи прокурора зведені до начебто наявності порушень, які стосуються будівництва, тобто порушень, які можуть виникнути внаслідок будівництва за наявним дозволом, містобудівними умовами та обмеженнями, однак чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. Крім того, за твердженням ТОВ "НВП "Рестін", у прокурора відсутні повноваження на звернення із цим позовом до суду. Відповідач 2 також звертає увагу, що між сторонами спору (відповідачами 1, 2) наявні правовідносини за договором оренди спірної земельної ділянки, що унеможливлює застосування негаторного позову, а позов прокурора подано без дотримання балансу між суспільним інтересом і захистом приватного інтересу особи у мирному володінні її майном. Окрім того, ТОВ "НВП "Рестін" подало до суду заяву про застосування позовної давності, аргументовану спливом позовної давності за пред`явленим позовом прокурора.
		17. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (третя особа 1) підтримало позовні вимоги прокурора з посиланням на те, що оформлення права користування спірною земельною ділянкою було здійснено всупереч законодавчо встановленому порядку використання території в межах охоронних зон об`єктів культурної спадщини. 
		18. Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (третя особа 2) та Музей (третя особа 3) у письмових поясненнях зазначили, щобудівництво будинку на ділянці на вул. Жилянській, 96-А неподалік від музейної садиби може призвести до пошкодження будівлі та руйнації пам`ятки, а початок будівельних робіт може завдати шкоди й іншим пам`яткам, розташованим на території музею. При цьому третя особа 3 (Музей) у додаткових поясненнях поданий позов прокурора підтримала в повному обсязі.
		Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
		19. На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 липня 1987 року № 258, рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 09  листопада 1987 року та наказу Головного управління культури виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02 грудня 1987 року створено Музей, експозиції якого розміщені в будинках на вул. Саксаганського, 93, 95, 97 та вул.  Жаданівського (Жилянська), 96 у м. Києві.
		20. Згадані будинки, які входять до складу Музею, є пам`ятками національного та місцевого значення.
		21. У листопаді 2009 року ТОВ "НВП "Рестін" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання права на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва.
		22. Рішенням Господарського суду м. Києва від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748 визнано право ТОВ "НВП "Рестін" на оренду земельної ділянки на вул. Жилянській, 96- А у Голосіївському районі м. Києва. Цим рішенням також вирішено договір оренди земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва між ТОВ "НВП "Рестін" та Київською міською радою вважати укладеним у редакції, яка підписана ТОВ "НВП "Рестін" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типовому договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220, та передано цю земельну ділянку на умовах, викладених у зазначеному нижче договорі, з моменту набрання чинності судовим рішенням (далі - договір оренди 1); зобов`язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати договір оренди з усіма додатками, що є невід`ємною його частиною, у встановленому порядку.
		23. У наведеному судовому рішенні викладено текст договору оренди 1, строк якого становить 5 (п`ять) років та відповідно до якого об`єктом оренди відповідно є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування - вул. Жилянська, 96-А у Голосіївському районі м. Києва; розмір - 5 401 кв. м; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з допоміжними приміщеннями; кадастровий номер 8000000000:72:082:019. Договір не був зареєстрований.
		24. 29 квітня 2010 року Київська міська рада прийняла рішення № 679/4117 "Про внесення змін до договору оренди земельних ділянок на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "НВП "Рестін", а саме слова "допоміжними приміщеннями" замінено словами "допоміжними приміщеннями та паркінгом" (далі - оспорюване рішення Київської міськради).
		25. 14 вересня 2010 року на підставі рішення Київської міськради між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки (новація) № 79-6-00803, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів 03 лютого 2011 року (далі - оспорюваний договір / договір оренди 2).
		26. Згодом рішенням Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди 2, визнано його поновленим на п`ять років на тих самих умовах.
		27. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 змінено, викладено повний текст додаткової угоди до договору оренди  2 у резолютивній частині рішення.
		28. У травні 2022 року відповідач 2 звернувся до відповідача 1 із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки № 79-6-00803, однак позитивного рішення щодо цього звернення та продовження оренди земельної ділянки матеріали справи не містять.
		29. Зокрема, 06 травня 2022 року сформовано справу № 716494056 щодо розгляду повідомлення про поновлення строку дії договору оренди 2.
		30. 11 серпня 2022 року в Київській міській раді зареєстровано проєкт рішення № 08/231-983/ПР "Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)". Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин відхилила проєкт рішення № 08/231-983/ПР (протокол від 25 серпня 2022 року № 9/37). Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради проєкт цього рішення підтримало з рекомендаціями (від 28 вересня 2022 року № 08/230- 1292). 16  листопада 2022 року листом Київської міської військової адміністрації № 004-820 проєкт рішення № 08/231-983/ПР повернуто як такий, що втратив актуальність.
		31. 18 листопада 2022 року в Київській міській раді зареєстровано проєкт рішення № 08/231-1553/ПР "Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)". Постійна комісія Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу підтримала проєкт рішення № 08/231-1553/ПР (протокол від 07  грудня  2022  року № 17/43). 03 лютого 2023 року профільною постійною комісією Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин повернуто проєкт згаданого вище рішення суб`єкту подання.
		32. 05 травня 2023 року в Київській міській раді зареєстровано проєкт рішення № 08/231-509/ПР "Про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року № 79-6-0083 (зі змінами)". Постійна комісія Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин підтримала проєкт рішення № 08/231-509/ПР (протокол від 25 травня 2023 року № 9/50). Управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради проєкт рішення № 08/231-509/ПР підтримало з рекомендаціями (від 14 червня 2023 року №  08/230- 1095). Проєкт рішення Київської міської ради № 08/231-509/ПР "Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 03 лютого 2011 року №  79-6-0083 (зі змінами)" було включено до порядку денного та поставлено на голосування на пленарному засіданні 11 квітня 2024 року, однак рішення не набрало необхідної кількості голосів згідно зі статтею 37 Регламенту Київської міської ради та статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		33. Київська міська рада за наслідками розгляду заяви ТОВ "НВП "Рестін" рішення про поновлення договору оренди 2 не прийняла. Матеріали справи не містять і доказів продовження строку дії договору 2 в судовому порядку.
		34. Апеляційний господарський суд установив, що договір 2 припинив свою дію з огляду на закінчення строку, на який його було укладено.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		35. 09 листопада 2023 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/2389/23, яким у задоволенні позову прокурора відмовив повністю.
		36. Суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами спору в цій справі (відповідачем 1 та відповідачем 2) виникли договірні відносини з оренди земельної ділянки, а тому, враховуючи наявність зобов`язальних відносин у цій справі між відповідачем 1, який в силу закону здійснює цивільні права та обов`язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем 2 неможливо пред`явити відповідно до статті 391 ЦК України негаторний позов.
		37. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що відповідач до матеріалів справи надав відповідну дозвільну документацію щодо проведення робіт на спірній земельній ділянці (дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом по вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києва" від 26 травня 2015 року за № ІУ 115151470004, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м. Києві від 12 лютого 2014 року № 1232/0/12/009-14, історико-містобудівне обґрунтування "Будівництво житлово-офісного комплексу з додатковими приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській,  96-А в межах історичних ареалів м. Києва"  від 12 квітня 2011 року, проєкт "Будівництво офісно-житлового та готельного комплексу з допоміжними приміщеннями та паркінгом на вул. Жилянській, 96-А у Голосіївському районі м.  Києва"), яка розроблена відповідно до положень законодавства, чинного на момент її розробки та затвердження, є чинною на сьогодні та не скасованою у судовому порядку. 
		38. Також суд першої інстанції зазначив, що, за посиланням прокурора спірне будівництво не має нічого спільного з об`єктами культурної спадщини, не вписується в архітектурний ансамбль споруд, призведе до руйнування та перешкоджатиме використанню Музею. Однак всупереч положенням статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) прокурор не подав суду доказів на підтвердження того, що спірне будівництво перешкоджатиме використанню Музею чи призведе до його пошкодження або ж руйнування.
		39. Окрім того, місцевий господарський суд зауважив, що недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним. Водночас із матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний договір визнаний укладеним відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748 та подовжений відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16, а цим позовом прокурор фактично намагається переглянути судові рішення у зазначених справах, які набрали законної сили.
		40. Ураховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Київської міської ради, визнання недійсним оспорюваного договору оренди, суд першої інстанції відхилив як похідні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 земельну ділянку.
		Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції
		41. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08 жовтня 2024 року рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 910/2389/23 залишив без змін.
		42. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог прозову прокурора, зауваживши, зокрема, що обставини, встановлені при розгляді справ № 44/748 та № 910/7795/16 щодо наявності у відповідача 1 права на оренду спірної земельної ділянки та власне факту укладення договору, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі. 
		43. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, задоволення вимог позову прокурора в частині визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення відповідача 1 фактично призведе до перегляду в апеляційному порядку цих судових рішень, права на що суд апеляційної інстанції не має, а такий перегляд буде суперечити принципу юридичної визначеності. Наявні у матеріалах справи дозвільні документи розроблені відповідно до положень чинного законодавства на момент їх розробки та затвердження, є чинними на сьогодні та не скасовані у судовому порядку. Водночас установлення факту незаконності таких документів знаходиться поза межами компетенції господарського суду при розгляді цієї справи. До того ж положення чинного законодавства дозволяють будівництво на спірній земельній ділянці, проте встановлюють певні обмеження щодо будівництва, що свідчить про можливість передачі земельної ділянки для будівництва. Окрім того, позовні вимоги прокурора пред`явлені в порядку статті 391 ЦК України, не відповідають належному способу захисту, що також є підставою для відмови в їх задоволенні.
		44. Також апеляційний господарський суд зауважив, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації за ТОВ "НВП "Рестін"  права оренди спірної земельної ділянки та зобов`язання відповідача 2 повернути земельну ділянку, а  відповідача 1  її прийняти не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком задоволення вимог про визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Київської міської ради та визнання недійсним оспорюваного договору оренди, тому за відсутності підстав для такого зазначені вимоги не можуть бути задоволені. 
		45. Окрім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що оспорюваний договір оренди на підставі рішення суду від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 був визнаний укладеним строком на п`ять років. Відповідач 2 у травні 2022 року звернувся до відповідача 1 із заявою про поновлення цього договору, однак на цей час відповідач 1 рішення за наслідками розгляду зазначеної заяви не прийняв, а матеріали справи не містять доказів продовження строку дії цього договору в судовому порядку.
		46. Оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується те, що таке продовження відбулось у встановлений законодавством спосіб (матеріли справи не містять доказів укладення відповідної додаткової угоди як за згодою сторін, так і в судовому порядку - примітка суду), апеляційний господарський суд констатував, що з матеріалів справи слідує припинення оспорюваним договором оренди своєї дії з огляду на закінчення строку, на який його було укладено (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі").
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		47. Ухвалою від 18 листопада 2024 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року у справі №  910/2389/23.
		48. 14 січня 2025 року до Верховного Суду від прокурора надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		49. 15 січня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання прокурора та передав справу № 910/2389/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
		50. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, 
		з-поміж іншого, погодилася з доводами прокурора, що наразі відсутня усталена судова практика щодо порядку набрання чинності договором оренди земельної ділянки, який було визнано укладеним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, однак за відсутності його подальшої державної реєстрації відповідно до закону, зазначивши, що в цій справі порушене прокурором питання має значення у контексті правомірності вчинення відповідачами новації (договір оренди 2) у разі, якщо первісне зобов`язання не виникло у зв`язку з ненабранням чинності договором оренди 1 (оспорюваний договір).
		51. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що з огляду на наведені у клопотанні доводи, при вирішенні виключної правової проблеми, про яку зазначає прокурор, слід з`ясувати, зокрема, питання, про можливість прокурора як самостійного позивача, який не брав участі у судових справах, в яких вирішувалося питання про визнання права оренди відповідача, визнання укладеним та продовженим договору оренди, заявляти вимогу про визнання його недійсним, а також у загальному порядку спростовувати обставини, встановлені відповідними рішеннями судів стосовно учасників справи.
		52. 19 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою прийняла цю справу до розгляду, оскільки вважала наведені підстави достатніми для її прийняття.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника 
		(Прокурор)
		53. Прокурор у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 910/2389/23 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
		54. На обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор, посилаючись на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 20, 39, 54, 541, 123, 125, 126, 134 ЗК України, статті 15, 16, 21, 178, 391, 393 ЦК України, статті 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 16, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 50, 62 Закону України "Про землеустрій", статті 9, 21 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", статті 1, 4, 10, 18, 24, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", положення Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13  березня  2002  року № 318, приписи ДБН Б.2.2-2-2008 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проєктної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування", порушили вимоги процесуального законодавства, зокрема статей 2, 4, 5, 13, 73-79, 86, 236-238 ГПК України, а також не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		55. Також прокурор зауважує, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо преюдиційного характеру судових рішень у справах № 44/748 та № 910/7795/16, не надали оцінки факту укладання спірного договору на підставі оспорюваного рішення відповідача 1 і, як наслідок, не дослідили зібрані у справі докази.
		56. Окрім того, не заперечуючи щодо припинення дії оспорюваного договору оренди, прокурор вважає, що така обставина жодним чином не впливає на можливість визнання його недійсним на підставі положень статті 215 ЦК України в судовому порядку.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		(Київська міська рада)
		57. Київська міська рада у надісланому на адресу суду касаційної інстанції листі повідомила Верховний Суд про визнання касаційної скарги прокурора обґрунтованою в повному обсязі.
		(ТОВ "НВП "Рестін")
		58. ТОВ "НВП "Рестін" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги прокурора та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, зокрема, що жодне з наведених прокурором судових рішень Верховного Суду не приймалося при вирішенні спору у подібних із цією справою правовідносинах, вони мають інший предмет спору, інший суб`єктний склад та інше правове регулювання. Наявними судовими рішеннями у справах № 44/748 та № 910/7795/16 встановлено обставини відповідності оспорюваного договору чинному на той момент законодавству, а намагання переглянути ці рішення суперечить принципу правової визначеності. Також зауважує, що наведені прокурором обставини та доводи жодним чином не впливають на недійсність оспорюваного договору під час його укладення та недійсність оспорюваного рішення Київської міської ради. Крім того, наявність у справі діючих містобудівних умов та обмежень, дозволу на будівництво свідчать про повну законність дій відповідача 2, оскільки такі умови та дозвіл видаються компетентними державними органами. Знаходження земельної ділянки в момент її передання в оренду в межах зон охорони пам`яток не є підставою для визнання недійсним договору, оскільки це не суперечить жодному закону. До того ж прокурор як на підстави заявлених вимог посилається на події, які виникли після укладення договору, а тому такі обставини жодним чином не можуть впливати на недійсність договору під час його укладення та недійсність оспорюваного рішення відповідача 1. Позбавлення ТОВ "НВП "Рестін" права оренди земельної ділянки, за умови сплати протягом тривалого строку орендної плати та відсутності будь-яких порушень з його сторони, покладає на нього надмірний тягар. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
		Щодо охорони та збереження культурної спадщини
		59. Предметом судового розгляду в цій справі є спір щодо правомірності користування ТОВ "НВП "Рестін" земельною ділянкою, яка розташована в межах зони охорони Музею, в зоні регулювання забудови ІІ категорії, в історичному ареалі міста Києва, його Центральній планувальній зоні.
		60. За твердженням прокурора спірну земельну ділянку на підставі оспорюваного рішення та договору відповідач 1 передав у користування відповідача 2 з порушенням вимог земельного, містобудівного та законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а її повернення територіальній громаді міста Києва необхідне для збереження історико-культурного середовища міста Києва та порятунку від руйнування й знищення будівель Музею, який є об`єктом культурної спадщини. 
		61. З територією, на якій розташований Музей та прилеглі до нього зони, пов`язують важливі історичні надбання національної культури. Музей створено з огляду на те, що наприкінці ХІХ - початку XX століть родини видатних українських митців, а саме Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського, спеціально оселилися поблизу. На зламі XIX і XX століть на вул. Маріїнсько-Благовіщенській (нині - Саксаганського) у м. Києві проживали найвідоміші українські громадські і політичні діячі, представники культури та мистецтва, особи, завдяки яким стало можливе українське відродження тих часів. В історіографії за цією вулицею закріпилася назва "Українська".
		62. Музей має цінність як з архітектурного, та з історичного погляду, оскільки є культурно-освітнім закладом, призначеним для комплектування, вивчення, зберігання та використання літературно-мистецьких пам`яток, залучення громадян до української історико-культурної спадщини і формування національної свідомості Українського народу.
		63. Зважаючи на це, Велика Палата Верховного Суду щодо охорони та збереження культурної спадщини зауважує таке.
		64. Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.
		65. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини".
		66. Згідно з преамбулою Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		67. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
		- культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;
		- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи  водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; 
		- нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
		- пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;
		- охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації,  пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;
		- предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою; 
		68. Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність).
		69. Подібна "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його "нематеріальну" історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
		70. Тож нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
		71. Важливість для України завдання щодо охорони культурної спадщини також підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями. Зокрема, Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, яка ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04 жовтня 1988 року № 6673-XI, Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи від 03 жовтня 1985 року, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи" від 20 вересня 2006 року № 165-V, Рамковою конвенцією Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, яку ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства" від 19 вересня 2013 року № 581-VII.
		72. Згідно з наведеними Конвенціями Україна як їх сторона взяла на себе міжнародне зобов`язання, зокрема: забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини; вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць; запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються;  прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.
		73. Отже, охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції (див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21).
		Щодо правового режиму пам`яток архітектури і охоронних зон пам`яток архітектури
		74. Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка розміщується впритул до території Музею та знаходиться в охоронній зоні пам`ятки, з урахуванням чого щодо правового режиму пам`яток архітектури Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		75. З установлених обставин справи та обґрунтувань, наведених прокурором щодо правового режиму пам`яток архітектури і охоронних зон, що також не заперечується сторонами спору, вбачається, що на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 липня 1987 року № 258, рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 09 листопада 1987 року та наказу Головного управління культури виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 02  грудня 1987 року був створений Музей, експозиції якого розміщені в будинках на вул. Саксаганського, 93, 95, 97 та вул. Жаданівського (на цей час - Жилянська), 96 у м. Києві.
		76. Згадані будинки, які входять до складу Музею, є пам`ятками національного та місцевого значення, зокрема: 
		- будинок № 95-Б на вул. Саксаганського в м. Києві (у якому жив композитор Лисенко М. В.) відповідно до Переліку об`єктів культурної спадщини національного значення, які вносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є пам`яткою архітектури національного значення;
		- будинки на вул. Саксаганського, 93 (у якому перебував у 1899-1908 роках Старицький М. П.) та на вул. Саксаганського, 97 (у якому в 1899-1908 роках мешкала Леся Українка) є пам`ятками історії національного значення, а будинок на вул. Жилянській, 96 у м. Києві (у якому з 1912 по 1940 рік мешкав Саксаганський  П.  К.) є пам`яткою історії місцевого значення.
		77. Відповідно до частин другої, третьої статті 54 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
		78. За статтею 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
		- історичне населене місце - населене  місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
		- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку;
		- зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона,  зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного  культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.
		79. Частиною першою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. 
		80. З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини (частина друга статті 32 цього Закону).
		81. Згідно із частиною третьою статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
		82. Території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації (частина перша статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		83. Таким чином, особливість використання зон охорони пам`яток передбачає нормативно визначений спеціальний режим їх використання.
		84. У цій справі, як зазначає прокурор та факт чого не заперечують сторони спору, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 23 грудня 1985 року № 1013 затверджено межі охоронної зони частини вулиць Саксаганського та Жаданівського (на цей час - Жилянська), на яких розташовані пам`ятки історії, зокрема будинки № 93, 95-А, 97, 99, 101 на вул. Саксаганського та будинок № 96 на вул. Жаданівського, згідно зі схемою.
		85. Відповідно до цього рішення земельна ділянка на вул. Жилянській, 96-А у м. Києві перебуває в охоронній зоні Музею. При цьому за пунктом 2 згаданого рішення у межах охоронної зони Музею заборонено проведення нового будівництва та знесення будинків без погодження з уповноваженим органом.
		86. На виконання статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесене і місто Київ.
		87. Генеральним планом м. Києва та проєктом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25  березня  2002 року № 370/1804, визначено межі історичного ареалу міста Києва.
		88. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17  травня  2002 року № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 "Про уточнення історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві" уточнено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території м. Києва.
		89. Згідно з додатком 1 до цього розпорядження вул. Жилянська знаходиться в зоні регулювання забудови II категорії (підпункт 3.2.1), а  згідно з додатком 2 в межах охоронних зон забороняється проведення земляних, будівельних робіт без дозволу управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища (пункт 6).
		90. Водночас за пунктом 7 додатка до зазначеного розпорядження під час створення об`єктів архітектури поряд із пам`ятками історії та культури при проєктуванні необхідно зберігати історичну планувальну структуру, цінний природний ландшафт, видові точки і зони, звідки розкриваються види на пам`ятки та їх комплекси (підпункт 7.1); передбачати спадкоємність в архітектурно-містобудівному розвитку населеного місця, враховувати особливості історичного середовища (комплекс планування, яке склалося, із відповідної йому забудови, яке характеризується специфічними для конкретного місця і етапів його розвитку співвідношенням об`ємів архітектурних споруд і відкритих просторів, умовами зорового сприйняття пам`яток та їх комплексів, зв`язками з природним ландшафтом) (пункт 7.2). Також визначено, що в архітектурних охоронних зонах повинна зберігатися стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проєктами, що регламентуються по висоті з урахуванням архітектурної та масштабної ув`язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.
		91. Окрім того, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12 травня 2006 року "Про захист історико-культурного середовища та припинення хаотичної забудови історичної частини міста Києва" заборонено розміщення і проєктування висотних будинків у межах Центральної планувальної зони міста Києва, визначеної Генеральним планом міста Києва та проєктом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженими рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, та передбачено обов`язок забудовників у разі наявності таких намірів провести попередні громадські слухання.
		92. Отже Музей є комплексною пам`яткою, в зоні охорони якої встановлено спеціальний режим використання земельних ділянок, у тому числі щодо регулювання забудови та заборони проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини. Такі обмеження спрямовані на забезпечення захисту традиційного характеру середовища пам`ятки, оптимальне візуальне її сприйняття, збереження історичного середовища пам`ятки, захист від динамічних навантажень, підтоплення, ерозії ґрунтів, шкідливих техногенних та природніх впливів.
		Щодо правового режиму спірної земельної ділянки
		93. За твердженням прокурора, спірна земельна ділянка, яка була передана в користування ТОВ "НВП "Рестін", перебуває в межах охоронних зон і зоні регулювання забудови II категорії, що проігнорував відповідач 2, оскільки заплановане ним будівництво готелю Т-подібної форми, який складається з двох частин - 8-поверхвої зорієнтованої на вулицю та 4-поверхвої дворової умовною висотою 26,60 м, а також житлового 16-поверхового будинку висотою 45,15 м з паркінгом - не відповідає вимогам містобудівної документації. Щодо наведеного Велика Палата зауважує таке.
		94. Як установили суди попередніх інстанцій, будинки, які входять до складу Музею, є пам`ятками національного та місцевого значення.
		95. За змістом інформації Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації від 29 серпня 2022 року № 055-4939 та долученого до неї витягу з містобудівного кадастру, земельна ділянка за адресою: вул. Жилянська,  96-А, м. Київ знаходиться в зоні малої та середньоповерхової забудови, де допускається будівництво 3 - 7-поверхових будівель і споруд.
		96. Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в зоні малої та середньоповерхової забудови та щонайменше частково в охоронній зоні Музею, в межах якої діє спеціальний режим її використання, що передбачає заборону на здійснення нового будівництва, проведення земляних, будівельних робіт без дозволу управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища. Водночас немає заборони щодо передачі такої земельної ділянки в оренду з урахуванням установлених законом обмежень використання зон охорони пам`яток.
		Щодо самостійного звернення прокурора до суду в інтересах держави
		97. Оскільки прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно, Велика Палата Верховного Суду з цього приводу дійшла таких висновків.
		98. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		99. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України "Про прокуратуру", частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		100. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
		101. Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		102. У постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. 
		103. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. У процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості в задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. 
		104. У справі, яка розглядається, прокурор на обґрунтування підстав звернення до суду з позовом зазначив, що необхідність захисту інтересів держави обумовлена тим, що внаслідок прийняття Київською міською радою (відповідачем 1) оспорюваного рішення та укладення договору щодо передачі в користування ТОВ "НВП "Рестін" спірної земельної ділянки, яка перебуває в охоронній зоні Музею, зоні регулювання ІІ категорії пам`яток національного і місцевого значення, у межах історичного ареалу міста Києва, виникає загроза руйнування та знищення групи пам`яток через забудову відповідачем 2 цієї ділянки.
		105. Як зауважує прокурор, загальною стратегією розвитку Музею як пам`ятки національного та місцевого значення є відтворення на заповідній музейній території своєрідного й унікального Українського центру, який презентував би історичні надбання національної культури (з огляду на те, що наприкінці ХІХ - початку XX століття родини видатних українських митців, а саме Лесі Українки, Миколи Лисенка, Михайла Старицького і Панаса Саксаганського, спеціально оселилися поблизу) та водночас органічно розвивався б як сучасний мистецький осередок - Український Парнас у його сучасному вимірі. 
		106. Оскільки території, на яких розташовано експозицію Музею, який є комплексною пам`яткою та пам`ятковим ансамблем, та прилеглі зони мають яскраві ознаки типового історичного середовища та визначну історико-культурну цінність, то їх збереження є одним з основних завдань держави, позаяк загроза безповоротної втрати пам`ятки архітектури як невідворотного джерела інформації про культурні надбання нації зачіпає інтереси Українського народу.
		107. Прокурор наголошує на тому, що збереження об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань та обов`язків органів державної влади, а захист від порушень права власності Українського народу належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовим механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.
		108. Велика Палата Верховного Суду враховує, що об`єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони. Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		109. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що збереження культурної спадщини та у відповідних випадках її стале використання мають на меті, окрім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних і мистецьких коренів регіону та його мешканців. Як такі вони становлять важливу цінність, захист і заохочення якої покладаються на органи державної влади (див. рішення ЄСПЛ у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [ВП], 2000, § 112, "СЦЕА Ферм де Фресной проти Франції" (SCEA Ferme de Fresnoy v. France) (ухв.), 2005; "Дебелянові проти Болгарії" (Debelianovi v. Bulgaria), 2007, § 54; "Козаджиоглу проти Туреччини" (Kozac?oglu v. Turkey) [ВП], 2009, § 54).
		110. Однак втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. 
		111. За відсутності такого механізму звернення до суду з метою захисту відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (частина сьома статті 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
		112. Апеляційний господарський суд установив, що спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, а тому саме про захист її прав може йти мова у спорі про оскарження порядку та способу розпорядження належною їй землею.
		113. Утім, як свідчать матеріали справи, прокурор, звертаючись із позовом до суду в інтересах держави, зазначив про порушення інтересів держави відповідачем 1 (Київська міська рада), оскільки він як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оспорюваного рішення та укладеного на його підставі оспорюваного договору передав в оренду спірну земельну ділянку, діючи всупереч вимогам земельного, містобудівного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, адже, за твердженням прокурора, Київська міська рада як розпорядник земель не могла не знати про наявні в містобудівній документації обмеження щодо використання земель у межах історичного ареалу та охоронних зон Музею. 
		114. Окрім того, прокурор зауважив, що Київська міська рада як орган, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь у суді, не може здійснювати такий захист, оскільки є порушником у спірних правовідносинах, адже порушення інтересів держави та відповідно територіальної громади стали наслідком дій та рішень зазначеного уповноваженого органу, який визначений відповідачем 1 у позові.
		115. За твердженням прокурора, наразі наявний випадок, за якого орган, який мав би здійснювати заходи щодо повернення переданої ним раніше в оренду відповідача 2 спірної земельної ділянки, сам же виступає суб`єктом їх порушення, що унеможливлює захист таким органом порушених прав територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин у судовому порядку.
		116. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правомірно визначив себе самостійним позивачем у цьому спорі, оскільки Київська міська рада не може та не повинна (через відсутність у неї спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оспорювання її рішення та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 28 вересня 2022 року у справі №  483/448/20, від 20 червня 2023 року у справах № 554/10517/16-ц і № 633/408/18, від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18.
		Щодо дотримання прокурором підстав для представництва у випадку самостійного звернення з позовом до суду 
		117. Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		118. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала в постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 08  листопада  2023  року у справі № 607/15052/16-ц.
		119. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
		120. Установлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
		121. Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутися спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язку вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
		122. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, якщо той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. За відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13  лютого 2019 року у справі№ 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі №  698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28  вересня  2022  року у справі № 483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).
		123. У цій справі, як зазначив прокурор, Київська міська рада є порушником у спірних правовідносинах,  її дії та рішення призвели до порушення інтересів держави та відповідно територіальної громади, а прокурор визначений у позові самостійним позивачем, оскільки орган, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь у суді, не може здійснювати такий захист та визначений відповідачем 1 у позові.
		124. З урахуванням наведеного у прокурора не було обов`язку повідомити Київську міську раду до звернення до суду з позовом про необхідність захисту інтересів держави, оскільки саме міська рада допустила порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому вона не є органом, який може здійснювати захист порушених інтересів у тих самих відносинах (див. постанову Великої ПалатиВерховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 922/979/21, від 14 листопада 2024 року у справі № 916/3102/16, від 04 грудня 2024 року у справі № 922/801/21, від 21 січня 2025 року у справі № 922/908/22).
		Щодо способу захисту порушених прав та підстав застосування негаторного позову
		125. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		126. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі №  766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25  січня  2022  року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)].
		127. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. 
		128. У доктрині цивільного права всі способи захисту прийнято поділяти на декілька груп залежно від того, які відносини склалися між сторонами спору. З огляду на це найчастіше їх поділяють на речові та зобов`язально-правові.
		129. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо сторони не перебували в договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [див. висновки, викладені у пунктах  108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
		130. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		131.Негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред`явти лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.
		132. Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов`язального правовідношення.
		133. Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. 
		134. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов`язально-правових способів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 02  листопада  2022 року у справі № 922/3166/20).
		135. З огляду на викладене договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 391 ЦК України.
		Щодо правової природи спірних правовідносин у цій справі (підстава, предмет, суб`єктний склад сторін спору, спосіб захисту)
		136. За усталеним підходом, сформованим у судовій практиці, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
		Підстава позову
		137. Як обґрунтування заявлених вимог прокурор у поданому до суду позові з-поміж іншого зазначає, що згідно з оспорюваним рішенням Київської міської ради (відповідача 1) від 29 квітня 2010 року та укладеним нею оспорюваним договором оренди від 14 вересня 2010 року, який на підставі рішення суду від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 (зі змінами, внесеними до нього постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2017 року) був пролонгований на п`ять років, відповідач 1 на позаконкурентних засадах з порушенням порядку зміни цільового призначення, незважаючи на невідповідність місця розташування містобудівній документації, передав у користування відповідача 2 спірну земельну ділянку, внаслідок чого порушені інтереси територіальної громади міста Києва щодо користування цією землею.
		138. За твердженням прокурора, термін дії оспорюваного договору оренди спірної земельної ділянки закінчився 25 липня 2022 року, що відповідно до статті 785 ЦК України, статті 34 Закону України "Про оренду землі" є підставою для повернення спірної земельної ділянки. Проте відповідач 2 після припинення правової підстави користування спірною земельною ділянкою не виконав обов`язку з її повернення орендодавцю.
		139. Нормативно-правовим обґрунтуванням поданого прокурором позову, зокрема, визначено положення статей 11, 15, 16, 21, 203, 215, 391, 604, 651, 653, 785 ЦК України, статей 4, 6, 34 Закону України "Про оренду землі", статей 1, 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 16, 17, 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
		Предмет позову
		140. Як зазначалось вище, предметом пред`явленого прокурором позову є вимоги про: 1) визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення відповідача 1; 
		2) визнання недійсним оспорюваного договору оренди;  
		3) скасування державної реєстрації  за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки;
		4) зобов`язання відповідача 2 повернути, а відповідача 1 прийняти земельну ділянку.
		Суб`єктний склад
		141. Спір у цій справі ініціював прокурор в інтересах держави як самостійний позивач щодо спірної земельної ділянки, яку він прагне повернути територіальній громаді міста Києва (цивільні права та обов`язки якої здійснює Київська міська рада), що є учасником зобов`язальних відносин - орендодавцем за оспорюваним договором та стороною спору - відповідачем 1, тоді як орендар за цим договором (користувач спірної земельної ділянки) визначений відповідачем 2 за цим позовом.
		Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права
		142. Порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК України, частиною першою статті 162 якого визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
		143. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статі 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		144. Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач відповідно до статті 162 ГПК України пропонує (викладає) в позові правову кваліфікацію спору, зокрема формулює в ньому спосіб захисту, який, на його думку, забезпечить відновлення такого права. При цьому процесуальний закон не вимагає посилання на законодавчу норму, яка передбачає цей спосіб захисту або дозволяє його застосувати.
		145. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі №  9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].
		146. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).
		147. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №  904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 910/3453/22, від 01  листопада  2023 року у справі № 910/7987/22.
		148. У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.
		149. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		150. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
		151. Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19  вересня  2019 року у справі № 924/831/17, від 26 травня 2022 року у справі №  910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі №  990/150/23).
		152. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що у травні 2022 року відповідач 2 звернувся до відповідача 1 із заявою про поновлення оспорюваного договору оренди, проте на цей час відповідач 1 позитивного рішення за наслідками розгляду зазначеної заяви не прийняв. Крім того, матеріали справи не містять і доказів продовження строку дії цього договору в судовому порядку.
		153. Водночас, як установив суд апеляційної інстанції, оспорюваний договір припинив свою дію з огляду на закінчення строку, на який його було укладено (пункт 1 частини першої статті 31 Закону України "Про орендну землі"). Факт припинення дії оспорюваного договору оренди сторони спору не заперечують.
		154. Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		155. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про орендну землі").
		156. Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди 
		землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		157. Оспорюваний договір, як установили суди попередніх інстанцій, на підставі рішення суду від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16 (зі змінами, внесеними до нього постановою Київського апеляційного господарського суду від 25  липня  2017  року) був пролонгований на п`ять років.
		158. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		159. За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
		160. Такий строк закінчився, як установили суди попередніх інстанцій та про що безпосередньо зазначає прокурор у позові, 25 липня 2022 року. Як зазначалось вище матеріали справи не містять доказів продовження строку дії цього договору в судовому порядку, а сторони спору не висловили заперечень щодо припинення строку дії договору.
		161. Таким чином, у спірних правовідносинах вимоги пред`явленого прокурором позову за своєю суттю спрямовані на повернення територіальній громаді міста Києва спірної земельної ділянки, раніше переданої відповідачем 1 на підставі оспорюваного рішення та договору у користування відповідачу 2, який після закінчення строку дії договору оренди (25 липня 2022 року) не виконав обов`язку з її повернення власнику (орендодавцю). 
		162. Однак наявність зобов`язальних (договірних) правовідносин щодо спірної земельної ділянки унеможливлює її повернення територіальній громаді із застосуванням положень статті 391 ЦК України (шляхом пред`явлення негаторного позову до суду), на яке помилково посилається прокурор у позові та в апеляційній і касаційній скаргах.
		163. Утім, як свідчить зміст поданого позову, прокурор як нормативно-правові обґрунтування заявлених вимог щодо повернення земельної ділянки наводить, окрім положень статті 391 ЦК України, також положення статті 785 цього Кодексу та статті 34 Закону України "Про оренду землі", які визначають обов`язок орендаря негайно повернути орендодавцю земельну ділянку у разі припинення договору оренди. До того ж прокурор у прохальній частині позовної заяви вимоги позову щодо зобов`язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку визначає окремо - поза межами інших вимог, які він цілісно об`єднав як вимоги негаторного позову.
		164. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).
		165. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 звертала увагу, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Подібні висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня  2020  року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
		166. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
		167. Таке відновлення у спірних правовідносинах може відбутися і в цій справі за заявленою вимогою про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки.
		168. Установивши, що мета позову прокурора спрямована на повернення спірної земельної ділянки за наслідком закінчення строку дії договору оренди територіальній громаді міста Києва, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу позову прокурора про зобов`язання відповідача 2 повернути, а відповідача 1 - прийняти спірну земельну ділянку як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Києва за правилами статті 785 цього Кодексу та статті 34 Закону України "Про оренду землі" (як правовий наслідок припинення договору оренди землі).
		169. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді шляхом зобов`язання відповідача 2 повернути територіальній громаді міста Києва спірну земельну ділянку (див. подібний висновок щодо форми задоволення вимог про повернення майна (земельної ділянки) у разі звернення прокурора з позовом до суду як самостійним позивачем та визначення відповідачем органу місцевого самоврядування, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20).
		Щодо визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117
		170. Прокурор стверджує, що оспорюване рішення відповідача 1 не є вираженням волі територіальної громади міста Києва та не відповідає її інтересам, а його скасування є ефективним та належним способом захисту порушеного права держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо їх дійсного власника та цільового призначення.
		171. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає наведені доводи скаржника в цій частині неаргументованими.
		172. Під час надання оцінки доводам скаржника в цій частині Велика Палата Верховного Суду враховує, що оспорюване рішення відповідача 1 відноситься до актів ненормативного характеру.
		173. За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп).
		174. У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
		175. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свою усталену практику, згідно з якою вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №  911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19).
		176. Оспорюване рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року вичерпало свою дію виконанням (на підставі цього рішення укладено договір оренди земельної ділянки). 
		177. За встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених прокурором вимог позову на повернення майна територіальній громаді, заявлені вимоги про визнання недійсним оспорюваного рішення відповідача 1 є неефективними, оскільки їх задоволення не приведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.
		Щодо визнання недійсним договору оренди 
		178. Прокурор стверджує, що відповідач 1, передавши за оспорюваним договором оренди спірну земельну ділянку в користування на позаконкурентних засадах без затвердження проєкту її відведення, діяв не у спосіб, визначений законом, а такий договір укладений з порушенням законодавства, оскільки не містить ознак новації.
		179. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення вимог заявленого прокурором позову в цій частині з огляду на таке.
		180. Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		181. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		182. Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20).
		183. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду. 
		184. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26  травня  2023  року у справі № 905/77/21).
		185. Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватноправових конструкцій (зокрема, конструкції оспорюваного правочину). Правопорядок не може допускати ситуації, коли правомірна конструкція (зокрема, конструкції оспорюваного правочину) застосовується не для тієї мети, для якої вона призначена, та за відсутності умов, за яких вона може бути застосована (зокрема, за відсутності порушеного приватного права чи інтересу чи коли при застосуванні конструкції оспорюваного правочину не здійснюється присікання порушеного приватного права чи/та інтересу або ж їх відновлення) (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі № 352/1070/17).
		186. Велика Палата Верховного Суду при оцінці обраного прокурором способу захисту порушених прав враховує, що такий спосіб захисту є ефективним у разі відповідності його змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечує поновлення порушеного права. 
		187. Однак прокурор не обґрунтував, яким чином задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору, що був пролонгований в судовому порядку на п`ять років та припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, за одночасного заявлення позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 (орендар) повернути спірну земельну ділянку,впливає на відновлення порушеного права й інтересу щодо цієї ділянки та задоволення вимог позову щодо її повернення територіальній громаді міста Києва, підставою для чого слугують саме обставини закінчення строку дії такого договору.
		Щодо скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки
		188. Прокурор заявлені вимоги в цій частині мотивує тим, що скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки забезпечить можливість реалізувати правомочності щодо використання спірної земельної ділянки.
		189. Проте такі аргументи скаржника Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.
		190. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (див. подібні висновки зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23  листопада  2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 48). 
		191. Право оренди землі є строковим зобов`язальним правом, яке нерозривно пов`язане зі строком дії договору оренди, що визначається договором та є обмеженим цим строком. 
		192. Такий строк оспорюваного договору, як свідчать встановлені обставини справи, закінчився 25 липня 2022 року.
		193. Оскільки право оренди землі є строковим правом, а оспорюваний договір оренди на момент звернення прокурора з позовом до суду припинений через закінчення строку, на який його було укладено, скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди на спірну земельну ділянку втратило свою актуальність та юридичну доцільність і відповідно не є необхідним для повернення земельної ділянки за наслідком припинення договору.
		194. У цьому разі навіть за умови задоволення вимог позову в цій частині скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди жодним чином не впливає на можливість задоволення вимог позову в частині повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Києва, задля чого фактично подав позов прокурор, оскільки договір оренди припинений, що відповідно до статті 34 Закону України "Про оренду землі" є підставою для повернення земельної ділянки орендодавцю.
		195. З урахуванням наведеного заявлені вимоги прокурора про скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди на спірну земельну ділянку не можуть вважатися такими, що відповідають належному способу захисту прав та інтересів (див. близький за змістом підхід щодо неналежності способу захисту у вигляді скасування державної реєстрації права оренди у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 917/16/23). 
		196. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові [ див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22 червня 2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76)].
		Щодо застосування позовної давності
		197. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		198. Конституційний Суд України зауважував, що на стадіях укладення, виконання, зміни, розірвання та припинення договору найму у наймодавця та наймача виникають взаємні зобов`язання, зокрема: обов`язок наймодавця передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму, провадити капітальний ремонт речі, переданої у найм, якщо інше не встановлено договором або законом; обов`язок наймача користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору, а в разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (стаття 765, частина перша статті 773, частина друга статті 776, частина перша статті 785 ЦК України).
		199. Під час вирішення спорів стосовно належного виконання зобов`язань, що випливають із договору найму (оренди), застосовуються положення, встановлені в главі 19 ЦК України, щодо позовної давності та порядку її обчислення (див. пункт 2.3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 03 липня 2012 року № 14-рп/2012).
		200. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		201. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		202. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
		203. У цій справі обов`язок відповідача 2 (орендаря) щодо повернення орендованої ним спірної земельної ділянки за укладеним з відповідачем 1 договором, строк дії якого закінчився 25 липня 2022 року, настав з наступного дня після закінчення строку дії договору (26 липня 2022 року), оскільки положення статті 785 ЦК України, статті  34  Закону України "Про оренду землі" визначають обов`язок орендаря негайно повернути орендодавцю земельну ділянку у разі припинення договору оренди. 
		204. Водночас прокурор пред`явив позов до суду, зокрема з вимогою про зобов`язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку, у лютому 2023 року.
		205. Ураховуючи наведене, позовна вимога прокурора в частині зобов`язання відповідача 2 повернути спірну земельну, яку суд задовольнив, заявлена в межах позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України.
		206. Щодо іншої частини позовних вимог (про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення відповідача 1, визнання недійсним оспорюваного договору оренди, скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки) питання про застосування позовної давності Велика Палата Верховного Суду не вирішує, оскільки згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 202/26885/13-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19). Водночас у задоволенні цієї частини вимог позову прокурора відмовлено з огляду на його безпідставність, а тому застосування до них позовної давності судом не вирішується.
		Щодо інших доводів сторін
		207. З огляду на мотиви ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2025 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, доводи скаржника та аргументи учасників справи щодо касаційної скарги прокурора, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на такі аргументи скаржника. 
		Щодо преюдиційності обставин, встановлених рішенням суду від 20 лютого 2017 року у справі № 910/7795/16
		208. Заслуговують на увагу аргументи скаржника про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо преюдиційності обставин, встановлених судовими рішеннями у справах № 44/748 та № 910/7795/16, оскільки в останніх не досліджувалися обставини щодо порушень у сфері охорони культурної спадщини, дотримання положень земельного, містобудівного та законодавства у сфері охорони культурної спадщини, не надавалась оцінка фактам знаходження спірної земельної ділянки у межах охоронних зон пам`ятки архітектури і недотримання порядку зміни її цільового призначення та надання її в користування без проведення земельних торгів (аукціону) тощо.
		209. У зазначених справах суди лише встановлювали факт бездіяльності відповідача 1 щодо недотримання строків розгляду заяви відповідача 2 про визнання укладеним договору оренди спірної земельної ділянки та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення дії цього договору на той самий строк і на тих самих умовах. 
		Щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам новації
		210. Слушними є доводи скаржника щодо невідповідності оспорюваного договору кваліфікуючим ознакам новації, оскільки з урахуванням частини другої статті 604 ЦК України як новацію слід розуміти одну з підстав припинення зобов`язання, яка представляє собою домовленість сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 483/2085/16-ц, від 20  грудня  2023  року у справі № 405/2697/22, від 29 січня 2025 року у справі №  755/13068/23). 
		211.Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання. 
		212.Проте оспорюваний договір не містить вказівки на первинне і нове зобов`язання (зобов`язання, яке виникло за договором, визнаним укладеним судом на підставі рішення від 08 грудня 2009 року у справі № 44/748, який зрештою не був зареєстрований) та намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче і замінити новим. 
		213. Такі аргументи скаржника залишили поза увагою суди попередніх інстанцій, однак наведене не вплинуло на наявність підстав для задоволення вимог позову в частині зобов`язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку.
		Щодо іншої частини доводів скаржника 
		214. Згідно з висновками ЄСПЛ [зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, пункт 58)] принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
		215. З урахуванням наведених висновків ЄСПЛ Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки доводам скаржника щодо передачі відповідачем 1 у користування відповідача 2 з порушенням порядку зміни цільового призначення, незважаючи на невідповідність місця розташування містобудівній документації, спірної земельної ділянки, яка розташована в межах зони охорони Музею, зоні регулювання забудови  ІІ  категорії, в історичному ареалі м. Києва, його Центральній планувальній зоні, є режимним середовищем і містить заборону на здійснення будівництва, крім виключних випадків, способу укладення оспорюваного договору оренди (за рішенням суду чи на підставі рішення міської ради) оскільки з огляду на те, що підставою для задоволення позову слугували обставини невиконання відповідачем 2 як орендарем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди після закінчення строку оспорюваного договору оренди землі, останні не мають істотного характеру. 
		Щодо доводів відповідача 2
		216. Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки доводам відповідача 2 щодо наявності у нього чинного дозволу на виконання будівельних робіт, містобудівних умов та обмеження забудови спірної земельної ділянки та дозволу на проведення земляних робіт з метою виконання робіт на об`єкті будівництва, оскільки наведені обставини жодним чином не впливають на можливість задоволення позову в частині зобов`язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді міста Києва з огляду на закінчення строку дії оспорюваного договору, факт чого сторони не заперечують, а доказів пролонгації якого встановлені обставини справи не місять.
		217. Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача 2 про те, що позов прокурора подано без дотримання балансу між суспільним інтересом і захистом приватного інтересу особи у мирному володінні її майном, оскільки відповідачу 2 під час укладення оспорюваного договору було відомо про строковий характер договору, а наявні у нього дозвільні документи жодним чином не підтверджують наявності у нього на момент розгляду спору майна на отриманій в користування за оспорюваним договором спірній земельній ділянці. Ця обставина не доведена відповідачем 2 та він на неї не посилався під час розгляду справи. 
		218. Водночас отримання та виготовлення на його замовлення цих документів не може вважатися втручанням у право мирного володіння відповідача 2 спірною земельною ділянкою, адже повернення орендарем земельної ділянки після закінчення строку дії договору - це передбачений законом чіткий наслідок припинення договору оренди земельної ділянки. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		219. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		220. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		221. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		222. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги прокурората скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання ТОВ "НВП "Рестін" повернути спірну земельну ділянку з ухваленням нового рішення - про задоволення в цій частині вимог позову прокурора. У частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Київської міської ради, визнання недійсним оспорюваного договору оренди та скасування державної реєстрації за відповідачем 2 права оренди земельної ділянки оскаржувані судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити - без змін.
		Щодо розподілу судових витрат
		223. Відповідно до статті 315 ГПК України в постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		224. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших 
		підстав, ? на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		225. Оскільки за результатом розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду ухвалила нове рішення - про задоволення вимог позову прокурорав частині зобов`язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді міста Києва, витрати скаржника зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Висновки щодо застосування норм права
		Щодо способу захисту порушених прав позивача стосовно земельної ділянки, яка передана на підставі оспорюваного договору оренди в користування відповідача, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився (статті 16, 391, 785 ЦК України, стаття 34 Закону України "Про оренду землі")
		226. Наявність договірних (зобов`язальних) відносин щодо спірного майна унеможливлює його повернення із застосуванням положень статті 391 ЦК України. 
		227. У разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, та невиконання орендарем свого обов`язку з повернення земельної ділянки, належним та ефективним способом захисту порушених прав орендодавця відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України є зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку, яка була предметом цього договору.
		Щодо неправильної правової кваліфікації позивачем заявлених вимог (статті 2, 162 ГПК України, стаття 16 ЦК України)
		228. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). 
		229. Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.
		230. У разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.
		Керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокуроразадовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 910/2389/23 в частині відмови у задоволенні позову прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" повернути земельну ділянку площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою: вул. Жилянська, 96-А у м. Києві скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення в цій частині вимог позову прокурора.
		3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" (вул. Панаса Мирного, 11, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 22956638) повернути територіальній громаді міста Києва земельну ділянку площею 0,5401 га з кадастровим номером 8000000000:72:082:0019 за адресою вул. Жилянська, 96-А у м. Києві.
		4. Змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 910/2389/23 в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про: визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 679/4117, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 вересня 2010 року, укладеного між Київською міською радою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" та скасування державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" земельної ділянки, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		5. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2024 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі № 910/2389/23 залишити без змін.
		6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Рестін" (вул. Панаса Мирного, 11, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 22956638) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) 63 648 грн 38 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду, 95 472 грн 57 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 127 296 грн 75 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		7. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, ідентифікаційний код 22883141) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 00034051) 63 648 грн 38 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду, 95 472 грн 57 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 127 296 грн 75 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя  В. Ю. Уркевич Суддя-доповідач  О. О. БанаськоСудді:О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков О. А. Губська Н. С. Стефанів  А. А. Ємець Т. Г. Стрелець В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...