Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/2991/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2025.
Дата набрання законної сили: 30.07.2025
Номер судового провадження: 61-6067ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		30 липня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 554/2991/23
		провадження № 61-6067св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Державна Казначейська служба України, Полтавська обласна прокуратура,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2023 року у складі судді Андрієнко Г. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош  А. І., Триголова В. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури, 
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної Казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		В обґрунтування позову вказав, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року у справі № 554/690/17 він визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 309, частиною 1 статті 311 КК України, і виправданий у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 1, 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України. Остаточне покарання призначене у вигляді 4 років 1 місяця 14 днів позбавлення волі.
		Зазначеним вироком зараховано в строк відбування покарання час перебування під вартою у зв`язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2018 року включно. Зараховано термін попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2018 року включно, тобто 774 дні, що становить чотири роки один місяць і чотирнадцять днів та визнано ОСОБА_1 таким, що відбув покарання та від його відбування звільнено. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано, його звільнено з під варти негайно в залі суду.
		Вироком Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року в частині виправдання його за частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким він засуджений за частиною 2 статті 309 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі; за частиною 1 статті 311 КК України до двох років обмеження волі; за статтею 307 частина 2 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна. Строк покарання обчислено з 01 лютого 2021 року, зарахувавши в строк покарання, зарахований вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року. У той же день позивача взято під варту в залі суду у зв`язку із набранням вироком законної сили.
		Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року вирок Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року скасовано, призначений новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції, а також його звільнено з-під варти.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційне провадження у справі № 554/690/17 закрито у зв`язку з відмовою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від апеляційної скарги прокурора.
		Таким чином, залишився чинним та незмінним вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року.
		Отже, 9 місяців 24 дні він перебував під вартою без правових підстав.
		Крім того, в цей час було обмежено йогоправо на працю.
		Відповідно статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» за час перебування під вартою він мав би отримати 58 909,1 грн заробітної плати, а тому підлягає стягненню відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок обмеження права на працю.
		На підставі вироку Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року був конфіскований належний йому автомобіль марки ВАЗ, модель 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який в подальшому реалізований шляхом проведення електронного аукціону. Ціна продажу автомобіля становила 52 250 грн.
		Внаслідок незаконних дій Полтавської обласної прокуратури та суду, його незаконного ув`язнення,  йому було завдано моральної шкоди, яка виразилася у моральних стражданнях, яку він оцінив у 2 000 000 грн.
		На підставі викладеного просив:
		стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь 111 159,10 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду;
		2 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2023 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Полтавської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування майнової шкоди 52 250 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. Судовий збір в сумі 2 147,20 віднесено на рахунок держави.
		Рішення суду мотивоване тим, що:
		            позивачем не надано жодного доказу про те, що він до притягнення до кримінальної відповідальності працював і отримував заробітну плату, яку відповідно втратив унаслідок притягнення до кримінальної відповідальності;
		отже, ОСОБА_1 не набув права на відшкодування заробітку в розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди , завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в цій частині позову слід відмовити;
		на підставі вироку Полтавського апеляційного суду, який скасований постановою Верховного Суду, здійснено конфіскацію майна ОСОБА_1 , у тому числі легкового автомобіля;
		в матеріалах справи міститься протокол № 554187 проведення електронних торгів відповідно до якого автомобіль реалізований за 52 250 грн;
		у зв`язку з відсутністю можливості відновити право позивача у інший спосіб, на його користь підлягають стягненню 52 250 грн на відшкодування шкоди, завданої конфіскацією майна на підставі вироку, який у подальшому був скасований;
		суд вважав, що позивачу завдана моральна шкода;
		після винесення вироку Октябрським районним судом м. Полтави та звільнення з -під варти, позивач почав відновлювати усталений спосіб життя, зв`язки із близькими. Однак, після вироку Полтавського апеляційного його знову було взято під варту та направлено до установи відбування покарань. Таким чином, він незаконно був ув`язнений 09 місяців 24 дні. Після цього йому знову прийшлося докладати зусиль для відновлення нормального способу життя, стосунків із рідними, близькими та знайомими, які після повторного ув`язнення були дуже складними. Також під час незаконного ув`язнення позивач був позбавлений можливості харчуватися на власний розсуд та не було забезпечено належних санітарних норм у місці позбавлення волі;
		суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахував розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення, яка складає 6700 грн. Таким чином, мінімальний розмір відшкодування не може складати менше, ніж 60 300 грн. З урахуванням обставин справи суд вважав необхідним стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. Розмір моральної шкоди у 2 000 000 грн значно завищений позивачем.
		Апеляційний суд зазначив, що посилання прокурора на відсутність підстав для відшкодування шкоди з огляду на те, що позивач все ж таки був визнаний винним і засуджений за злочини, передбачені частиною 2 статті 309 і частиною 1 статті 311 КК України, а вирок у цій частині набрав законної сили, не можна визнати обґрунтованими. За загальним правилом ідеальна сукупність злочинів виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно, а також г) наявність усіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК. З вироку Октябрського районного суду м. Полтави вбачається, що позивачу інкримінувалося вчинення окремих злочинів, вчинених у різний час, в різних місцях, різними діями, тому суд першої інстанції правильно вважав, що мала місце реальна сукупність злочинів і по окремим епізодам обвинувачення позивач був виправданий.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У квітні 2024 року керівник Полтавської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
		суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 28 липня 2022 року у справі № 229/870/20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19;
		            відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у випадках наявності обвинувального вироку суду стосовно особи, яка виправдана за окремими статтями обвинувачення;
		            висновок суду апеляційної інстанції про відповідність відшкодування моральної шкоди у розмірі, присудженої судом першої інстанції, є помилковим. Жодного доказу, який підтверджує факт спричинення моральної шкоди позивачу, як і її розміру та наявності причинного зв`язку у судових рішеннях не зазначено.
		Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання керівника Полтавської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2023 року відмовлено.
		У вересні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 28 липня 2022 року у справі № 229/870/20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
		Позиція Верховного Суду           
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
		Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» відповідно до цього Закон у підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення (частина перша статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду»).
		У пунктах 1, 2, 4, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено в тому числі, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно, конфісковане або звернене в доход держави судом, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
		У частинах п`ятій, шостій статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку ОСОБА_1 посилається в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «частина третя статті 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження.У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися … На теперішній час єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі на виправданих. Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР».
		Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У свою чергу згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
		Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. 
		Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		ЄСПЛ вважає надмірно формалістичним підхід, згідно із яким національне законодавство про відшкодування шкоди, завданої через незаконне позбавлення свободи, тлумачиться не у дусі статті 5 Конвенції, а саме як таке, що передбачає можливість отримання цього відшкодування у разі «повної реабілітації». У рішенні в справі «Шульгін проти України» ЄСПЛ констатував, що, коли суд частково скасував обвинувальний вирок, зменшивши строк призначеного покарання у виді позбавлення волі та виключивши додаткове покарання, які на той час особа уже повністю відбула, вона на підставі пункту 5 статті 5 Конвенції має право на отримання від держави компенсації (відшкодування) за незаконне позбавлення свободи впродовж того строку, на який суд зменшив строк відбутого покарання. Оскільки у цивільній справі суди не присудили відшкодування через відсутність «повної реабілітації» у справі кримінальній (через визнання незаконним засудження лише у частині призначеного та відбутого покарання), ЄСПЛ визнав порушення пункту 5 статті 5 Конвенції (див. рішення від 08 грудня 2011 року у справі «Шульгін проти України» (Shulgin v. Ukraine, заява № 29912/05), § 64-66).
		У справі, що переглядається:
		суди встановили, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року у справі № 554/690/17 ОСОБА_1 визнали винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 309, частиною 1 статті 311 КК України та виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 1, 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України. Остаточне покарання призначене у вигляді 4 років 1 місяця 14 днів позбавлення волі.
		Зазначеним вироком зараховано в строк відбування покарання час перебування під вартою у зв`язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2018 року включно. Зараховано термін попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2018 року включно, тобто 774 дні, що становить чотири роки один місяць і чотирнадцять днів та визнано ОСОБА_1 таким, що відбув покарання та від його відбування звільнено. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та було звільнено його з під варти негайно в залі суду.
		Вироком Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року в частині виправдання його за частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким він засуджений за частиною 2 статті 309 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі; за частиною 1 статті 311 КК України до двох років обмеження волі. Визнано винуватим за статтею 307 частиною 2 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна позивачу. Строк покарання обчислено з 01 лютого 2021 року, зарахувавши в строк покарання зарахований вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року.
		У зв`язку із набранням вироком законної сили 01 лютого 2021 року позивача було взято під варту в залі суду.
		Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року вирок Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року скасовано, призначений новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а також звільнено його з-під варти.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційне провадження у справі № 554/690/17 закрито у зв`язку з відмовою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від апеляційної скарги прокурора.
		Позивач перебував під вартою 9 місяців 24 дні.
		На виконання вироку Октябрським районним судом м. Полтави 15 травня 2021 року видано виконавчий лист № 1кп/554/16/2018 щодо здійснення конфіскації майна ОСОБА_1 . 
		Постановою старшого державного виконавця Царичанського районного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) Баранець Я. О. відкрито виконавче провадження № 64661859 за виконавчим листом № 1 кп/554/16/2018 від 15 лютого 2021 року.
		Постановою головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Суми) Тихонова О. О. у виконавчому провадженні № 64661859 від 27 липня 2021 року про опис та арешт майна (коштів) боржника, здійснено конфіскацію майна ОСОБА_1 , у тому числі легкового автомобіля марки ВАЗ, модель 21104, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		20 вересня 2021 року в період часу з 09:00 год до 16:06 год проведено електронні торги з реалізації легкового автомобіля марки ВАЗ, модель 21104, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Отримувачем коштів визначено Царичанський ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро).
		Отже, позивача було виправдано у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 1, 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України, але в подальшому він перебував під вартою 9 місяців 24 дні за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України на підставі вироку суду, який був скасований. 
		В той же час в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2022 року у справі № 229/870/20 зазначено, що «ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною першою статті 364 КК України, та судовими рішеннями у кримінальній справі № 229/1197/15-к (вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року і вироком Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року) його було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 364 КК України та виправдано, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а також визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, та призначене покарання у вигляді обмеження волі із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах. ОСОБА_1 обґрунтовував завдання йому моральної шкоди притягненням до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364 КК України на протязі 44 місяців у період із 06 квітня 2015 року (повідомлення про підозру) по 19 грудня 2018 року (набрання законної сили вироком суду в частині виправдування). Аналіз судових рішень у кримінальній справі № 229/1197/15-к свідчить, що ОСОБА_1 обвинувачувався у злочинах, передбачених частиною другою статті 190 та частиною першою статті 364 КК України, які, на думку сторони обвинувачення, були вчинені одним діянням, тобто утворювали ідеальну сукупність. При цьому на відміну від ідеальної, реальна сукупність злочинів має місце коли особа в різний час, кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями, вчиняє два і більше злочини (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 127/31068/19). Зокрема, сторона обвинувачення вважала, що ОСОБА_1 під час вчинення шахрайства, будучи працівником правоохоронного органу, зловживав своїм службовим становищем. Міський суд, виправдовуючи ОСОБА_1 за статтею 364 КК України, констатував, що ним вчинено кримінально каране діяння у вигляді шахрайства (стаття 190 КК України), в якому однак відсутні елементи складу злочину зловживання службовим становищем. За таких обставин, саме по собі виправдання ОСОБА_1 судом першої інстанції за частиною першою статті 364 КК України не свідчить про наявність підстав для відшкодування йому державою моральної шкоди».
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 61-18287св20) зазначено, що «за статтею 2 вказаного Закону у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у кримінальній справі, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до пункту 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в незаконно засудженої особи у випадку її повної реабілітації».
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2022 року у справі № 229/870/20 (провадження № 61-14119св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 61-18287св20) та зробити висновок про те, що: «право на відшкодування майнової та моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» виникає в незаконно засудженої особи, в тому числі, у випадку ухвалення виправдувального висновку по частині обвинувачення за умови наявності підстав встановлених законом».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Справу № 554/2991/23 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		Судді:                                                                             Д. А. Гудима
		І. О. Дундар
		                                                                                      Є. В. Краснощоков
		                                                                                      П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...