Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/20576/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2025.
Дата набрання законної сили: 30.07.2025
Номер судового провадження: 61-4605ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 липня 2025 року
		м. Київ
		Справа № 686/20576/24
		Провадження № 61-4605св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Ситнік О. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трубай Ірини Сергіївни на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року в складі судді Дем`янова Ю. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2025 року в складі колегії суддів Янчук Т. О., Гринчука Р. С., Ярмолюка О. І.
		в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Хмельницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що у період з 29 квітня 2007 року по 05 березня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, у якому народився він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		02 вересня 2019 року судовим наказом Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_3 на сина ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 серпня 2019 року і до досягнення повноліття.
		Згідно з довідкою-розрахунком, виданою Другим відділом державної виконавчої служби у м. Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління юстиції                    (м. Київ) від 26 червня 2024 року, станом на 01 червня 2024 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів становить 56 174,50 грн.
		11 лютого 2021 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області стягнуто з ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на сина за період з 02 вересня 2019 року до 09 грудня 2020 року включно в розмірі 11 782,00 грн.
		05 березня 2021 року рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
		Позивач зазначає, що його батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків з його утримання та виховання, не цікавиться його життям. Позивач проживає разом зі своєю матір`ю, перебуває на повному її утриманні, матір здійснює оплату освітніх послуг позивача в навчальному закладі.
		Із урахуванням викладеного, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо себе.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		10 грудня 2024 року заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову відмовлено.
		03 березня 2025 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що в справі не встановлено, а позивач не довів обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		09 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трубай І. С. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду:
		- від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17, від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411 /18, про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку;
		- від 18 лютого 2021 року в справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22, про те, що висновок щодо позбавлення батьківських прав має здійснюватися на підставі виваженої та ґрунтовної оцінки, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин;
		- від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року в справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, в яких зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності і взаємозв`язку;
		- від 05 березня 2025 року в справі № 556/3325/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 147/277/24, від 13 березня 2019 року в справі № 631 /2406/15-ц, від 20 березня 2019 року в справі № 199/2403/18, від 24 квітня 2019 року в справі № 331 /5427/17, від 25 листопада 2019 року в справі № 640/15049/17, від 17 січня 2020 року в справі № 712/14772/17, від 29 січня 2020 року в справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року в справі № 643/5393/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 645/731/18, від 08 грудня 2021 року в справі № 311/563/20, 18 лютого 2021 року в справі                                 № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року в справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22, від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 20 листопада 2024 року в справі № 490/3580/21, щодо застосування статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
		Заявниця звернула увагу, що ОСОБА_2 не з`явився в жодне судове засідання під час розгляду справи про позбавлення його батьківських прав, відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу не подавав, свої заперечення щодо позбавлення його батьківських прав в судах не висловлював. Заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав лише на засіданні комісії опіки та піклування не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
		Вказує, що необхідно відступити від висновку щодо застосування статті 164 СК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року в справі № 760/468/18, від 11 вересня 2020 року в справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року в справі № 686/16892/20, від 06 вересня 2023 року в справі № 545/560/21, про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
		Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статей 164, 171 СК України, статті 12 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини                      від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), стосовно того, з якого віку висловлена думка дитини береться до уваги і чи приймається письмова позиція дитини (під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав), яка набула неповної цивільної дієздатності, однак чи може така дитина самостійно звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав своїх батьків; чи буде така позиція дитини розцінюватися як «думка дитини» або як «реалізоване право на судовий захист».
		Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 164 СК України у правовідносинах, позбавлених батьківських прав, де позивачами виступають їх шістнадцятирічні діти.
		Доводи інших учасників справи
		Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18  серпня 2007 року (а. с. 14).
		12 вересня 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області видано виконавчий лист у цивільній справі № 686/23637/19 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від заробітку доходу, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 02 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
		З метою примусового виконання судового рішення Другим відділом державної виконавчої служби в місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
		Згідно з довідкою-розрахунком від 01 жовтня 2024 року № 91079/25.22-46 станом на 01 жовтня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні становила 68 634,50 грн.
		11 лютого 2021 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в цивільній справі № 686/30625/20 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково, стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_3 пеню за прострочення сплати аліментів на сина ОСОБА_1 за період з 02 вересня 2019 року до 09 грудня 2020 року включно в розмірі 11 782,00 грн (а. с. 16, 17).
		05 березня 2021 року рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 18).
		ОСОБА_1 зареєстрований разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9, 13).
		ОСОБА_1 є студентом II курсу денної форми навчання, спеціальність - «Прикладна механіка» Відокремленого структурного підрозділу «Хмельницький політехнічний фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка».
		ОСОБА_2 за період навчання ОСОБА_1 в коледжі з 01 вересня 2022 року дотепер не відвідував батьківські збори та у телефонному режимі не цікавився навчанням сина (а. с. 21).
		Відповідно до відомостей із поштових квитанцій, оплату вартості навчання ОСОБА_1 в навчальному закладі здійснює мати позивача ОСОБА_3 (а. с. 25-29).
		У зв`язку із непогашеною наявною заборгованістю зі сплати аліментів відомості про боржника ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру боржників. Указані обставини підтверджуються повідомленням Другого відділу державної виконавчої служби у                    м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 16 листопада 2020 року № НОМЕР_2. Також постановами державного виконавця від 16 листопада 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 встановлено тимчасові обмеження боржника в праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві користування вогнепальною зброєю та в праві користування транспортними засобами (а. с. 34-41).
		Допитані як свідки - матір позивача - ОСОБА_3 , баба позивача - ОСОБА_4 , та свідок ОСОБА_5 указали на неналежне виконання батьком неповнолітнього ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, які полягають у систематичній несплаті аліментів, відсутності якісного спілкування між батьком та дитиною, також вказали на наявність конфлікту між батьками дитини, який до цього часу проявляється у тому, що батько ображає та принижує матір позивача, висловлюється нецензурною лайкою. Як вказують указані свідки, батько не погоджується із способами виховання дитини, однак не зазначав жодного разу, в чому саме полягає така неправильність. 
		Висновком органу опіки та піклування Хмельницької міської ради від 24 жовтня 2024 року № 2687/01-31 встановлено, що батько періодично сплачував аліменти на сина, органом опіки та піклування не отримано інформації, яка підтверджує винну поведінку батька, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов`язками, ухилення від виховання і утримання дитини, попередження його про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов`язків.
		На засіданні комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_2 був присутній та заперечив проти позбавлення його батьківських прав.
		Також органом опіки та піклування у висновку зазначено про відсутність підтвердження того, що позбавлення батьківських прав змінить життя дитини на краще. Як зазначає орган опіки та піклування, ухилення від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи найкращими інтересами дитини. Таких обставин під час розгляду питання та підготовки висновку органом опіки та піклування не встановлено. Як зазначено у висновку, відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.
		Отже, орган опіки та піклування визнав за недоцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 83-85).
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в. порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-ІІІ).
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		У статті 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Отже, законодавство України передбачає можливість дитини, яка досягла чотирнадцяти років, самостійно звертатися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Це означає, що дитина з цього віку може самостійно ініціювати судовий процес, якщо вважає, що батьки (або один із них) не виконують своїх обов`язків і це негативно впливає на її життя та розвиток, і цим самим реалізувати право на судовий захист. 
		Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22).
		Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
		Відмовляючи в позові, суди керувалися тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_1 , зокрема не встановлено, чим позбавлення батьківських прав відповідача змінить життя дитини на краще.
		Із такими висновками Верховний Суд не погоджується, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність належних та допустимих доказів як для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, так і для відмови в його задоволенні, з огляду на таке.
		Як вже зазначалося, суд має діяти в забезпечення найкращих інтересів дитини.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв`язок для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Таким вимогам судові рішення не відповідають.
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
		Так, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17 зроблено висновок, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав. Аналізуючи докази в справі, пояснення учасників справи, суди зробили обґрунтований висновок, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі в його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує.
		У справі № 459/3411/18 (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року) суди вирішили позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, керуючись тим, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
		У постанові Верховного Суду 13 липня 2022 року в справі № 366/2047/18 зазначено, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. 
		Тобто саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
		У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування (або незастосування) крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
		Суди не врахували та не надали належну оцінку доводам позивача про те, що відповідач заперечив проти позбавлення його батьківських прав тільки на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, де повідомив, що «син дорослий і знає, що робить». На додаткове уточнююче питання від працівника органу опіки та піклування відповідач вказав про те, що не погоджується з позовом сина з огляду на те, що є інвалідом та погано себе почуває, і в подальшому буде потребувати опіки. 
		За таких обставин не можна вважати, що дійсним наміром батька є реальне бажання виконувати належним чином свої батьківськи обов`язки та піклуватися про дитину, а свідчить лише про його намір отримувати від сина в майбутньому матеріальну допомогу.
		У касаційній скарзі представник позивача зазначила, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не з`явився в жодне судове засідання, відзивів на апеляційну та касаційну скаргу не подавав. 
		Колегія суддів звертає увагу, що із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, що не дало змоги суду почути думку (заперечення) відповідача щодо заявлених сином позовних вимог про позбавлення батьківських прав. 
		З цих же підстав колегія суддів вважає, що в справі не надано належної оцінки доводам позивача щодо поведінки батька, не наведено відповідних мотивів та аргументів.
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (див. постанови від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23).
		У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків.
		Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначав, що відповідач тривалий час відсутній у його житті, не цікавиться його здоров`ям, навчанням, не піклується про нього, має заборгованість зі сплати аліментів, відсутні об`єктивні причини, що перешкоджали б відповідачу повноцінно брати участь в його вихованні. ОСОБА_2 як батько не вчиняв жодних дій з метою налагодження стосунків із сином, провадження з ним вільного часу, не намагався брати участь в його вихованні та підготовці до дорослого життя. Більше того, в ті нечасті моменти спілкування відповідач зазвичай перебуває у нетверезому стані і здійснює психологічний вплив на сина.
		Спростувань такої поведінки з боку батька матеріали справи не місять, а відповідачу висловитися щодо таких доводів позивача можливість не надана.
		Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Суди попередніх інстанцій не навели мотивів, за яких визнали висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав достатньо обґрунтованим. Такий висновок орган опіки та піклування зробив тільки через недостатність доказів як винної, так і правомірної поведінки відповідача, що не позбавляло уповноважений орган можливості отримати і дослідити додаткові докази, щоб висновок був беззаперечним.
		У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав.
		Суди не врахували, що специфікою позову в справі, що переглядаються, є те, що позивачем є сама дитина, яка на момент звернення до суду досягла чотирнадцяти років, і цим позовом ОСОБА_1 реалізував як своє право на судовий захист від незаконних дій батька, так і свою думку, яку суд має врахувати обов`язково за вимогами частини другої статті 171 СК України.
		У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньо викладено мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Враховуючи, що внаслідок порушення норм цивільного процесуального права, не повного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалені судами попередніх інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
		Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трубай Ірини Сергіївни задовольнити частково.
		Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...