Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/8119/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2025.
Дата набрання законної сили: 06.08.2025
Номер судового провадження: 61-8441ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 серпня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/8119/22
		провадження № 61-8441св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Грушицького А. І.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - комунальне підприємство Київської міської ради «Телекомпанія «Київ»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до комунального підприємства Київської міської ради «Телекомпанія «Київ» про скасування наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального підприємства Київської міської ради «Телекомпанія «Київ» (далі - КП КМР «Телекомпанія «Київ») про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Позов мотивовано тим, що з 16 травня 2021 року позивача переведено на посаду начальника внутрішнього просування КП КМР «Телекомпанія «Київ». Після введення воєнного стану позивач, як він зазначав, виконував власні трудові обов`язки. Однак, з 27 березня 2022 року керівництво каналу неодноразово вимагало звільнення позивача, а з 29 березня 2022 року відповідач почав створювати нестерпні умови праці. 
		 
		Так, 29 березня 2022 року в усному порядку позивача повідомлено про нібито його переведення на іншу посаду, копію наказу вручено не було. Однак позивач залишався на робочому місці та продовжував виконувати власні обов`язки. Лише 11 квітня 2022 року на електронну пошту позивача було надіслано копію наказу від 29 березня 2022 року № 56-к та чотирьох актів. 
		 
		В цей час позивачу стало відомо, що він переведений на посаду установника декорацій виробничого відділу із режимом роботи один день на тиждень із 08:00 до 20:00 год. Крім того позивача не було повідомлено про його функціональні обов`язки, адресу нового робочого місця, конкретного дня роботи. 
		 
		21 квітня 2022 року на електронну пошту позивача були направлені накази від 20 квітня 2022 року № 69-к, від 20 квітня 2022 року № 10-ф та від 21 квітня 2022 року № 70-к.
		 
		Позивач вважав незаконним переведення його на іншу посаду. В подальшому цей наказ було скасовано, але наступного дня був виданий наказ про призупинення дії трудового договору. На момент винесення оскаржуваного наказу бойових дій на території м. Києва чи Київської області уже не велося, а робота телеканалу «Київ» у режимі інформаційного марафону не унеможливлює надання роботи відповідачем та її виконання позивачем.
		 
		Позивач просив суд:
		- визнати незаконними та скасувати накази відповідача від 29 березня 2022 року № 56-к, від 20 квітня 2022 року № 69-к, від 21 квітня 2022 року № 70-к;
		- поновити позивача на посаді начальника відділу внутрішнього просування у КП КМР «Телекомпанія «Київ»;
		- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного переведення в розмірі 22 655,85 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного призупинення трудового договору у розмірі 13 190,88 грн із перерахуванням на дату винесення рішення.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 14 вересня 2022 року позов залишив без задоволення.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не порушив норми трудового законодавства, що призвели до порушення прав та інтересів позивача. Відповідач дотримався положення щодо оплати праці, а тому наказ від 29 березня 2022 року був прийнятий з дотриманням положень законодавства. Також суд не встановив, що дійсно була необхідність у виконанні позивачем трудових обов`язків, визначених трудовим договором, оскільки відповідач працював в режимі інформаційного телемарафону доволі тривалий проміжок часу.
		 
		Київський апеляційний суд ухвалоювід 06 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задовольнив.
		 
		Прийняв відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про поновлення на роботі.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі визнав нечинним.
		 
		Апеляційне провадження в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі у справі за позовом ОСОБА_1 до КП КМР «Телекомпанія«Київ» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрив.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року в частині, що не визнана нечинною згідно з ухвалою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишив без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року до Верховного Суду,  ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 08 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Шевченківського районного суду м. Києва. 
		 
		Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не встановив підстав, які б свідчили про належність цієї справи до категорії малозначних, або інших обставин, що давали б підстави для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
		 
		17 листопада 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 липня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 29 липня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статей 3, 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		 
		Також зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У вересні 2023 року КП КМР «Телекомпанія «Київ» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд встановив, що з 16 травня 2021 року ОСОБА_1 займав посаду начальника відділу внутрішнього просування в КП КМР «Телекомпанія «Київ» (т. 1 а. с. 22).
		 
		Згідно із мобілізаційним завданням визначено, що КП КМР «Телекомпанія «Київ» надає послуги з телевізійного мовлення щодо інформування населення в особливий період, трансляції звернень та виступів керівництва держави.
		 
		На підставі наказу КП КМР «Телекомпанія «Київ» від 24 лютого 2022 року № 09 - на період запровадженого з 24 лютого 2022 року воєнного стану на всій території України КП КМР «Телекомпанія «Київ» має забезпечувати безперебійну роботу в режимі 24/7. Робота телеканалу забезпечувалась в цей період виробництвом телепроекту «Київ.Newsroom» в режимі інформаційного марафону, до роботи якого було залучено і позивача із визначенням загальних обов`язків, як і для всіх інших залучених працівників, забезпечити технологічний цикл виробництва інформаційного марафону, надавати необхідні технічні, творчо-організаційні і побутові послуги (т. 2 а. с. 61, 62).
		 
		Наказом від 24 лютого 2022 року № 09/1 в зв`язку з виробничою необхідністю започатковано інформаційний телемарафон «Київ тримає удар» (т. 2 а. с. 63, 64).
		 
		В подальшому наказом від 28 лютого 2022 року № 10 «Про забезпечення безперебійної роботи в режимі 24/7 працівників КП КМР «Телекомпанія «Київ» на час воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року до стабілізації ситуації було запроваджено працівникам, що забезпечують виробничий процес - гнучкий режим робочого часу; працівникам, специфіка виконання роботи яких передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій - дистанційну роботу; працівникам, які не можуть виконувати роботу дистанційно: оголосити простій та оформити акт простою, оформити щорічну соціальну відпустку або відпустку без збереження заробітної плати. У пункті 3 наказу визначено, що упродовж робочого часу працівники, що працюють зобов`язані: виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, відповідати на дзвінки керівника, перевіряти електронну пошту та оперативно відповідати на листи (т. 2 а. с. 65, 66).
		 
		У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні 118 працівників КП КМР «Телекомпанія «Київ» на підставі поданих ними заяв перебували у відпустках без збереження заробітної плати, що підтверджується наказом від 03 березня 2022 року № 40-к (т. 2 а. с. 46-60).
		 
		Зокрема, у відпустці без збереження заробітної плати з 24 лютого 2022 року по 05 березня 2022 року перебувала ОСОБА_2 - режисер відділу внутрішнього просування (пункт 1.75 наказу); з 24 лютого 2022 року по 04 березня 2022 року у відпустці без збереження заробітної плати перебував ОСОБА_3  - режисер відділу внутрішнього просування (пункт 1.76 наказу). Зазначені особи перебували у підпорядкуванні позивача.
		 
		Наказом від 07 березня 2022 року № 12 у зв`язку з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства у повному обсязі під час воєнного стану оголошено простій 8 працівникам (т. 2 а. с. 68, 69).
		 
		Наказом від 25 березня 2022 року № 13 виведено із підпорядкування відділу внутрішнього просування та підпорядковано службі режисерів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Також у пункті 3 цього наказу вирішено працівників, спеціалізація яких потребує змін для вдосконалення організації виробничого процесу у період дії воєнного стану: перемістити в інші структурні підрозділи для підвищення ефективності їх роботи, за умови збереження попередньої трудової функції; перевести на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без їх згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, за умови збереження оплати праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою (т. 2 а. с. 70-72).
		 
		В подальшому наказом від 31 березня 2022 року № 60-к ОСОБА_2 переведено за її згодою з 01 квітня 2022 року на посаду режисера випуску служби режисерів, увільнивши від обов`язків режисера відділу внутрішнього просування; ОСОБА_3 , режисера відділу внутрішнього просування, переміщено з 01 квітня 2022 року до служби режисерів в межах його спеціальності і кваліфікації (т. 2 а. с. 90).
		 
		Обставини безперебійної роботи телеканалу в режимі 24/7 та деталізація телепродукту у вигляді інформаційного марафону, що виходив в ефірі телеканалу за період з 24 лютого 2022 року по 21 квітня 2022 року підтверджуються відповідною довідкою КП КМР «Телекомпанія «Київ» (т. 2 а. с. 73-88).
		 
		27 березня 2022 року та 28 березня 2022 року керівник програмної служби ОСОБА_9 та креативний продюсер ОСОБА_4 подали доповідні записки виконавчому продюсеру КП КМР «Телекомпанія «Київ» щодо невиконання та належного виконання ОСОБА_1 завдань із виготовлення продукту у вигляді роликів для ефірного контенту 25 та 27 березня 2022 року (т. 2 а. с. 97-100).
		 
		28 березня 2022 року начальник виробничого відділу ОСОБА_7 звернулась із службовою запискою на ім`я виконавчого продюсера та просила дозволити перевести ОСОБА_1 , начальника відділу внутрішнього просування, який не задіяний у виробничому процесі телекомпанії, на посаду установника декорацій виробничого відділу. Як зазначено в службовій записці, необхідність переведення позивача обумовлена масовим браком працівників, спричиненим виїздом працівників за межі м. Києва внаслідок військової агресії та з метою уникнення можливого зриву графіку знімального процесу. В той же час, запропоновано ОСОБА_5 , який ознайомлений з колом обов`язків реквізитора, має відповідні навички, перевести на посаду реквізитора цього ж відділу на час відсутності ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 103, 104).
		 
		Наказом від 29 березня 2022 року № 56-к КП КМР «Телекомпанія «Київ» на підставі статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану та у зв`язку з виробничою необхідністю ОСОБА_1 переведено з 29 березня 2022 року на посаду установника декорацій виробничого відділу, з оплатою праці за пропорційно відпрацьований час, від середньої заробітної плати за попередню роботу, увільнивши його від виконання обов`язків начальника відділу внутрішнього просування. Встановлено ОСОБА_1 режим роботи: один день на тиждень згідно виробничого графіку роботи з 08:00 до 20:00 год. Підставою для видачі наказу зазначено службову записку ОСОБА_7 від 28 березня 2022 року (т. 2 а. с. 108).
		 
		Додатками до наказу від 29 березня 2022 року № 56-к є чотири акти від 29 березня 2022 року, від 04 квітня 2022 року, від 05 квітня 2022 року та від 06 квітня 2022 року.
		 
		Як вбачається із акта від 29 березня 2022 року № 56-к, 29 березня 2022 року о 16:15 год ОСОБА_1 , ознайомившись з наказом від 29 березня 2022 року № 56-к та посадовою інструкцією установника декорацій виробничого відділу, відмовився ставити свій підпис (т. 2 а. с. 109).
		 
		Актами від 04 квітня 2022 року зафіксовано, що 04 квітня о 12:15 год та о 16:00 год ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис про ознайомлення з наказом від 29 березня 2022 року №56-к та з посадовою інструкцією установника декорацій виробничого відділу, з якими він був ознайомлений 29 березня 2022 року (т. 2 а. с. 116, 117).
		 
		Аналогічний акт було складено 05 квітня 2022 року о 11:30 год. Крім того, в акті зазначено, що ОСОБА_1 вголос було прочитано наказ та посадову інструкцію, однак ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис про ознайомлення та виконувати покладені на нього посадові обов`язки (т. 2 а. с. 118).
		 
		Згідно із актом від 06 квітня 2022 року, 06 квітня 2022 року о 14:20 год ОСОБА_1 відмовився надавати письмові пояснення чому він не приступив до роботи 05 квітня 2022 року, на підставі наказу від 29 березня 2022 року № 56-к та виробничого графіку виходу на роботу працівників виробничого відділу, а також відмовився надати письмові пояснення чому він знаходиться 06 квітня 2022 року на території телекомпанії, якщо він не задіяний у виробничому процесі (т. 2 а. с. 119).
		 
		Згідно із актом від 11 квітня 2022 року, 11 квітня 2022 року о 11:20 год ОСОБА_1 по телефону (смс-повідомленням) повідомлено про те, що він повинен приступити до роботи 12 квітня 2022 року та запропонована доставка машиною телекомпанії. О 13:30 год було отримано смс про відмову від доставки машиною компанії (т. 2 а. с. 120).
		 
		Згідно із актом від 18 квітня 2022 року, 18 квітня 2022 року о 16:30 год ОСОБА_1 по телефону (смс-повідомленням) повідомлено про те, що він повинен приступити до роботи 19 квітня 2022 року та запропонована доставка машиною телекомпанії (т. 2 а. с. 123).
		 
		Згідно із актами від 12 квітня 2022 року та 19 квітня 2022 року, після переведення на посаду установника декорацій виробничого відділу позивач не виконував покладені на нього обов`язки (т. 2 а. с. 121, 125).
		 
		Листом від 19 квітня 2022 року відповідач звернувся до позивача з проханням повідомити поважні причини відсутності на роботі. У відповіді на цей лист позивач повідомив, що не ознайомлений з визначеним робочим місцем, а тому не вважає наявним порушення ним трудової дисципліни (т. 2 а. с. 126, 127).
		 
		Наказом від 20 квітня 2022 року № 69-к у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 з 29 березня 2022 року не приступив до виконання жодних трудових обов`язків покладених на нього за наказом від 29 березня 2022 року № 56-к та з 12 квітня 2022 року він є відсутнім на роботі в КП КМР «Телекомпанія «Київ» з нез`ясованих причин, наказ від 29 березня 2022 року № 56-к вважати таким, що втратив чинність з 20 квітня 2022 року; ОСОБА_1 вважати таким, що з 20 квітня 2022 року займає посаду начальника відділу внутрішнього просування на раніше визначених умовах праці станом на 28 березня 2022 року (т. 2 а. с. 128).
		 
		Згідно із протоколом від 20 квітня 2022 року, 20 квітня 2022 року ОСОБА_1 направлено на месенджер «Телеграм» та на електронну пошту копію наказу від 20 квітня 2022 року № 69-к (т. 2 а. с. 129).
		 
		Наказом від 21 квітня 2022 року № 70-к призупинено дію трудового договору з начальником відділу внутрішнього просування ОСОБА_1 з 21 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу. Як зазначено в наказі, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат ОСОБА_1 на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		 
		Підставою для видачі наказу зазначено, що у період з дати початку війни та по даний час відповідач працює у режимі цілодобового марафону та потребував повного переформатування концепції мовлення каналу, що разом з іншими обставинами військового стану, потягло за собою неминучу втрату необхідності у функціоналі низки працівників. Зважаючи на зміну ефірного наповнення у воєнний період та відсутність будь-яких кампаній ефірного промо та завдань для діяльності відділу внутрішнього просування у вказаний період можливість надання та виконання таких робіт повністю відсутня (т. 2 а. с. 130, 131).
		 
		Наказ не містить підпису позивача про ознайомлення з наказом. В той же час, з акта від 21 квітня 2022 року вбачається, що позивач був ознайомлений з наказом від 21 квітня 2022 року № 70-к, проте відмовився проставити свій підпис. Копія наказу була направлена на електронну пошту позивача, що зафіксовано протоколом від 21 квітня 2022 року (т. 2 а. с. 132-135).
		 
		З табеля обліку робочого часу за березень 2022 року відомо, що позивач, як такий, що займає посаду начальника відділу внутрішнього просування, був відсутнім на роботі з нез`ясованих причин з 01 по 06 березня 2022 року, фактично відпрацював 15 днів (т. 2 а. с. 136).
		 
		З табеля обліку робочого часу за березень 2022 року відомо, що позивач, як такий, що займає посаду установника декорацій виробничого відділу, відпрацював 1 робочий день 29 березня 2022 року, 2 дні зазначені як тимчасова непрацездатність (т. 2 а. с. 137).
		 
		З табеля обліку робочого часу за квітень 2022 року відомо, що позивач, як такий, що займає посаду установника декорацій виробничого відділу, не працював, 3 дні зазначені як тимчасова непрацездатність, 3 дні зазначені як відсутність з нез`ясованих причин (т. 2 а. с. 138).
		 
		Матеріали справи містять копію електронного листка непрацездатності ОСОБА_1 , виданого на період з 30 березня 2022 року по 03 квітня 2022 року (т. 2 а. с. 141).
		 
		Наказом від 02 вересня 2022 року № 137-к ОСОБА_1 , начальнику відділу внутрішнього просування, з 13 вересня 2022 року поновлено дію трудового договору у зв`язку з відновленням можливості виконувати роботу (т. 3 а. с. 42).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		У статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		 
		Стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		 
		У статті 31 КЗпП України встановлено, що роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
		 
		Згідно із частинами першою-третьою статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
		 
		Отже, аналіз частини третьої статті 32 КЗпП України свідчить, що істотними умовами праці є, зокрема: система та розміри оплати праці; пільги та компенсації, передбачені колективним договором, локальними актами або чинним законодавством; режим роботи (дистанційна, надомна робота, гнучкий режим тощо); встановлення або скасування неповного робочого часу (неповного робочого дня чи неповного робочого тижня); зміна робочого часу та часу відпочинку, графіків змінності; суміщення професій; зміну розрядів і найменування посад; зміну посадових обов`язків; зміна строку трудового договору. Цей перелік не є вичерпним.
		 
		Істотними можуть вважатися й інші умови праці, як свідчить судова практика, це зокрема зменшення педагогічного навантаження, введення контрактної форми трудового договору, зміна посадових обов`язків працівника при продовженні роботи на тій самій посаді тощо.
		 
		Зазначені зміни можуть застосовуватися до окремого працівника, відділу або до всього підприємства.
		 
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		 
		24 лютого 2022 року в Україні на підставі Указу Президента України № 64/2022, введено військовий стан.
		 
		Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		 
		24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15 березня 2022 року, який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон України № 2136-IX).
		 
		Згідно із частиною третьою статті 1 Закону України № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом № 2136-IX.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
		 
		У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 КЗпП України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.
		 
		Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частина друга статті 3 Закону № 2136-IX була змінена: У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
		 
		Зазначене свідчить про те, що у період з 24 березня 2022 року (набрання чинності Закону України № 2136-IX від 15 березня 2022 року) до 19 липня 2022 року (набрання чинності Закону України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року) з причин, передбачених статтею 3 Закону № 2136-IX роботодавець мав право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди: 1) лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій; 2) інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
		 
		Законодавство про працю не визначає перелік обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, задля переведення працівника на іншу роботу без його згоди, роботодавець самостійно оцінює обставини та добирає аргументи, що мали місце на конкретному підприємстві, в установі, організації.
		 
		У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
		 
		Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції не з`ясував чи відповідає наказ відповідача від 29 березня 2022 року № 56-к про переведення позивача за своїм змістом меті переведення, обумовленій частиною першою статті 3 Закону № 2136-IX, оскільки таке переведення позивача мотивоване в наказі виробничою необхідністю.
		 
		Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що неефективна робота, невиконання завдань та обов`язків працівника має ознаки дисциплінарного проступку, за який нормами КЗпП України передбачено дисциплінарну відповідальність.
		Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/5228/22.
		 
		Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
		 
		Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
		 
		Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		 
		Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		 
		Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		 
		З 19 липня 2022 року стаття 13 цього Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» викладена в новій редакції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.
		 
		Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
		 
		Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		 
		Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 вказано, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію; обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону; у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України; відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України; відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов`язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
		 
		З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_8 з 16 травня 2021 року працював начальником відділу внутрішнього просування КП КМР «Телекомпанія «Київ». Із 24 лютого 2022 року у зв`язку з воєнним станом телеканал працював у режимі 24/7, випускаючи інформаційний марафон.
		 
		Наказами від 24 лютого 2022 року та 28 лютого 2022 року запроваджено гнучкий графік, дистанційну роботу або простій. Частина працівників, зокрема й підлеглі ОСОБА_8 , відбули у відпустку без збереження зарплати. Надалі деяких з них перевели до інших підрозділів.
		 
		29 березня 2022 року ОСОБА_8 переведено на посаду установника декорацій. 20 квітня 2022 року наказ про переведення скасовано, а ОСОБА_8 повернено на посаду начальника відділу. 21 квітня 2022 року трудовий договір з ним призупинено. Поновлено ОСОБА_8 на посаді лише з 13 вересня 2022 року.
		 
		Враховуючи відсутність в наказі про переведення позивача вказівки на обставини, що становили або могли становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору, колегія вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не надав належної оцінки усім доказам у справі, зокрема щодо законності переведення позивача на іншу посаду, призупинення дії трудового договору, а також фактичної можливості виконання ним трудових обов`язків у нових умовах. Указані обставини потребували аналізу та з`ясування з урахуванням вимог законодавства про працю в умовах воєнного стану.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом апеляційної інстанції, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат [див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)].
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                           А. І. Грушицький  Судді  В. М. Ігнатенко   І. В. Литвиненко   Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...