Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/3622/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано судом: 12.08.2025. Зареєстровано: 13.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2025.
Дата набрання законної сили: 12.08.2025
Номер судового провадження: 22-ц/801/1819/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/3622/24
		Провадження № 22-ц/801/1819/2025
		Категорія: 101
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.
		Доповідач:Міхасішин І. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 серпня 2025 рокуСправа № 127/3622/24м. Вінниця
		 
		 
		 
		Вінницький апеляційний у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,
		            суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.
		            за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/3622/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина  НОМЕР_1  Національної гвардії України та  ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою представника  ОСОБА_1 - адвоката Тиховського Миколи Олеговича на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 07 липня 2025 року, про відмову у відкритті провадження, постановлену в складі судді Саєнко О. Б.,
		 
		встановив:
		 
		В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання громадянкою ОСОБА_1 своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 28.06.2024, в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, ОСОБА_2 «про встановлення факту, що має юридичне значення» -відмовлено (а.с.78-80).
		07.08.2024 постановою Вінницького апеляційного суду, апеляційну скаргу Тиховського М.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково, а мотивувальну частину рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28.06.2024 змінено в редакції цієї постанови. 
		Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції фактично дійшов висновку про те, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, тобто зазначена судом першої інстанції обставина могла бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі або залишення заяви без розгляду (якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи), а не підставою - для відмови в задоволенні заяви по суті (а.с.114-116).
		Поставною Верховного Суду від 02.04.2025, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тиховського М.О. задоволено частково, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 28.06.2024 та постанову Вінницького апеляційного суду від 07.08.2024 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.197-205).
		Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 07 липня 2025 року у відкритті провадження у справі №127/3622/24 за заявою в порядку окремого провадження ОСОБА_1 «про встановлення факту, що має юридичне значення» заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України та ОСОБА_2 ,- відмовлено на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України, оскільки з заяви вбачається спір про право.
		В апеляційні скарзі представник  ОСОБА_1  -адвокат Тиховський Микола Олегович, зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена в порушення норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції взагалі не досліджувалась та не вивчалась постанова касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року, в якій читко зазначено про те, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції. Також вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що в правовідносинах, які виникли в даній справі є спір про право. Просив ухвалу Вінницького районного суду вінницької області скасувати, та прийняти постанову про направлення справи для відкриття провадження та розгляду цивільної справи № 127/3622/24 до Вінницького районного суду Вінницької області.
		Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.
		Представник заявниці адвокат Тиховський М.О. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.
		Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причину неявки суд не повідомили.
		Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися. 
		Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження у справі, місцевий суд виходив з того, що з заявлених ОСОБА_1 вимог випливає спір про право, це спір, що пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
		Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено, що 29.04.2024 Вінницький міський суд Вінницької області розглянув цивільну справу №127/8316/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за результатами якого вирішив стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.03.2024 і до досягнення дитиною повноліття, про що свідчить копія виконавчого листа №127/8316/24, виданого 10.06.2024 Вінницьким міським судом Вінницької області (а.с.74).
		Так, звертаючись до суду з заявою в порядку окремого провадження представник заявниці - адвокат Тиховський М.О. вказав, що встановлення відповідного факту є бажання заявниці звільнитися із військової служби за контрактом, оскільки батько дитини ОСОБА_2 не сплачує аліменти на дитину, тому заявниця самостійно займається побутом доньки, забезпечує фінансово та орендує будинок за власні кошти.
		Водночас, як зазначено судом вище рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.04.2024 у справі №127/8316/24, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за рішення суду батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , утримує її шляхом сплати щомісячно аліменти на користь ОСОБА_1 ( заявниці по даній справі) , таким чином, з заяви в порядку окремого провадження ОСОБА_1 «про встановлення факту, що має юридичне значення» судом вбачається спір про право.
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до норм статей 12,13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду зазначено, що Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції. 
		Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.
		З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, обґрунтування колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, а отже, правовідносини в справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі.
		З урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду та обставин, встановлений у справі, що переглядається, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснує таке.
		У справі, що переглядається, колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, встановлено, що 02 квітня 2024 року до суду звернулася військовослужбовиця із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби. 
		ОСОБА_1 в своїй заяві фактично посилається на те, що вона є одинокою матір`ю. 
		Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). За пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначено одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.
		Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама (постанови від 18 грудня 2024 року в справі № 676/3150/23, від 17 вересня 2024 року в справі № 285/136/23). Одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Одинока матір - це жінка, яка виховує і утримує дитину сама (постанови Верховного Суду від 26 серпня 2021 року в справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року в справі № 127/15014/20).
		Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 299/2388/16-ц зазначив, що основним критерієм під час визначення статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька.
		Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду неодноразово висновував у своїх постановах про можливість звернення одинокої матері (батька) до компетентних органів за нарахуванням соціальної допомоги (постанова від 18 квітня 2022 року в справі № 320/11614/20) та (або) до адміністрації роботодавця про надання соціальної додаткової відпустки як одинокій матері (батьку) чи про виплату компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки (постанова від 13 серпня 2022 року в справі № 808/610/18).
		Відповідно до пункту 35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи:
		1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
		2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - декларація);
		3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;
		4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 СК України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку;
		5) копія свідоцтва про народження дитини.
		Послалася заявниця на підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону Закон № 2232-XII (у редакції, чинній на момент подання заяви - 02 лютого 2024 року), відповідно до якого під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років.
		Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
		24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
		Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
		Водночас у статті 26 Закону № 2232-XII встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби. 
		Статтею 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) було передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
		У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
		Зміненою частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
		Така редакція статті 26 Закону № 2232-XII була чинною на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, про що суди зазначили в мотивувальних частинах рішень.
		Отже, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби за наведених підстав. 
		Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
		Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. 
		Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін. 
		Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
		У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
		Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. 
		Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях. 
		Крім того скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у даній справі Верховний Суд в своїй постанові надав вказівки для суду першої інстанції під час нового судового розгляду, а саме: під час розгляду справи суд зобов`язаний залучити до участі в справі всіх зацікавлених осіб, якими є орган опіки та піклування, та встановити, чи здійснює один з батьків самостійне виховання та утримання дитини, з урахуванням того, що саме окреме провадження наділяє суд можливістю активної участі щодо встановлення обставин.
		Таким чином, суд першої інстанції під час постановлення ухвали дійшов помилкового та передчасного висновку про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України та ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Отже, судове рішення у цій справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. 
		Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
		Оскільки, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, її необхідно скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому розгляду справи з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1ст. 374, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
		постановив :
		 
		Апеляційну скаргу представника  ОСОБА_1  -адвоката Тиховського Миколи Олеговича задовольнити.
		Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 07 липня 2025 рокускасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		 
		Головуючий І.В. Міхасішин 
		 
		Судді: М.В. Матківська
		 
		І.М. Стадник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...