Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 941/1790/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2025.
Дата набрання законної сили: 12.08.2025
Номер судового провадження: 51-3879км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62020100000001733

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		12 серпня 2025 року
		м. Київ
		справа № 941/1790/20
		провадження № 51-3879км23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання          ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                ОСОБА_5 ,
		прокурора                                                ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		захисника                                                ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_8 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року щодо
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 лютого 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано за ч. 3 ст. 368 КК.
		Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
		Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2023 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Постановою ККС ВС від 09 січня 2024 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Вироком Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року вирок місцевого суду в частині виправдання та скасування арешту на майно скасовано.
		ОСОБА_8 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 3 ст. 368 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням владних, організаційно - розпорядчих функцій в правоохоронних органах на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року на майно ОСОБА_8 , залишено в силі з метою виконання рішення суду в частині конфіскації майна.
		Суд апеляційної інстанції визнав винуватим ОСОБА_8 у тому, що він як прокурор у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 висловив останньому прохання про передачу йому 5 000 грн за ініціювання перед судом призначення ОСОБА_9 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. 10 вересня 2020 року заявник передав ОСОБА_8 вказані кошти.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційних скаргах з доповненнями захисник та засуджений стверджують про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та просять скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На обґрунтування касаційних вимог захисник вказує, що:
		- в обвинувальному акті, на відміну від повідомлення про підозру, кваліфікуюча ознака вимагання не інкримінувалася ОСОБА_8 ;
		- досудове розслідування здійснювалося ДБР м. Києва, а не м. Миколаєва, юрисдикція якого поширювалася на Кіровоградську область, де було скоєно злочин, а тому зібрані докази є недопустимими;
		- із клопотанням про проведення обшуку слідчий звернувся через 4 дні після його проведення, а сам обшук не був невідкладним та потребував попереднього дозволу слідчого судді, якого у цьому провадженні не було внаслідок чого протокол обшуку є недопустимим;
		- в порушення ст. 132 КПК клопотання про обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади та дозволу на проведення обшуку було подано до суду, в межах територіальної юрисдикції якого орган досудового розслідування не знаходився;
		- залишилось нез`ясованим питання щодо руху кримінального провадження щодо ОСОБА_9 за ст. 309 КК;
		- вирок апеляційного суду містить покликання на анкетні дані осіб, не причетних до розглядуваної справи;
		-  апеляційний суд не надав належної правової оцінки обставинам кримінального провадження, не допитав свідків та проігнорував клопотання про допит ОСОБА_9 ;
		Окрім аргументів, наведених захисником, засуджений вказує, що:
		- сторона захисту не була присутня під час розгляду клопотання про надання дозволу на обшук;
		- підстави невідкладності обшуку не викладені слідчим ні в протоколі, ні в клопотанні про надання дозволу на його проведення;
		- ухвали про обрання запобіжного заходу та відсторонення від посади містять посилання на протокол обшуку, який до суду не надходив та суддею не розглядався;
		- порушення правил територіальної підслідності призвело до порушення його права на подачу скарг до слідчого судді через значну відстань до місця розташування та права брати участь у засіданнях;
		- під час доставлення до ізолятора він перебував понад 6 годин у кайданках, що є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підставою визнання доказів недопустимими.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні:
		- захисник підтримав вимоги касаційних скарг з доповненнями та просив їх задовольнити;
		- прокурори заперечили касаційні скарги з доповненнями та просили відмовити у їхньому задоволенні.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули, причин своєї неявки Суду не повідомили.
		Мотиви суду
		Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах з доповненнями доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Наведені у касаційній скарзі сторони захисту аргументи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, та щодо неповноти судового розгляду не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.
		Відповідно до повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 11 вересня 2020 року за ч. 3 ст. 368 КК ОСОБА_8 підозрювався із двома кваліфікуючими ознаками: вимагання та вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище.
		Надалі в обвинувальному акті ОСОБА_8 обвинувачувався за ч. 3 ст. 368 КК, а саме - в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди та прохання надати таку вигоду для себе за невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища.
		Суд звертає увагу на те, що під час внесення відомостей до ЄРДР кваліфікація дій особи є попередньою, а зібрання органом досудового розслідування повної доказової бази після проведення слідчих (розшукових) чи негласних слідчих (розшукових) дій дає змогу надати кримінально правову оцінку діям особи відповідно до диспозицій закону України про кримінальну відповідальність.
		Тобто ОСОБА_8 було вмінено ч. 3 ст. 368 КК з кваліфікуючою ознакою вчинення цього діяння «особою, яка займає відповідальне становище», а про вимагання неправомірної вигоди не йшлося.
		Відтак той факт, що в повідомленні про підозру особі було інкриміновано дві кваліфікуючі ознаки, однак у обвинувальному акті - одну, свідчить про те, що сторона обвинувачення конкретизувала формулу обвинувачення і вважала, що сукупність зібраних нею доказів у провадженні свідчить про вчинення саме того діяння, про яке йдеться у обвинувальному акті. Окремо суд звертає увагу на те, що обидві кваліфікуючі ознаки, про які веде мову сторона захисту, зумовлювали кримінально-правову оцінку вчиненого за однією і тією ж частиною статті кримінального закону. Тому довід захисту про те, що сторона обвинувачення в обвинувальному акті вмінила меншу кількість кваліфікуючих ознак, аніж у повідомленні про підозру навпаки свідчить про реальну оцінку стороною обвинувачення сукупності доказів і жодним чином не порушує права сторони захисту чи будь як положення кримінального-процесуального закону.
		На переконання сторони захисту, зібрані органом досудового розслідування докази є недопустимими, оскільки досудове розслідування здійснювалося ДБР м. Києва, а не м. Миколаєва.
		Колегія суддів не погоджується з наведеним аргументом.
		Перш за все це питання вже було предметом аналізу Верховного Суду і колегія суддів погоджується із викладеною раніше позицією ККС у цьому провадженні. Так, у постанові від 09 січня 2024 року ККС ВС щодо дотримання правил підслідності у цьому провадженні дійшов висновку про відсутність порушень цих правил.
		В ході нового розгляду суд апеляційної інстанції з врахуванням актуальної судової практики касаційного суду та з дотриманням положень ст. 439 КПК детально проаналізував аргументи прокурора щодо незгоди з висновками місцевого суду про порушення правил підслідності у цьому провадженні та дійшов переконливого висновку про їх невмотивованість.
		Інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у статті 2 КПК. Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути різні підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю тощо (постанова від 30 січня 2024 року у справі № 725/1375/19).
		Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб`єктами покликана забезпечити вчинення цих дій кваліфікованими особами, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.
		За правилами п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК кримінальні правопорушення вчинені працівником правоохоронного органу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, які і проводили досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні.
		У касаційних скаргах сторона захисту не вказала яким чином на допустимість зібраних у цьому кримінальному провадженні доказів впливає факт розслідування кримінального правопорушення слідчим ДБР м. Києва, а не м. Миколаєва з огляду на те, що КПК встановлює однакові правила збирання доказів для усіх органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування.
		Розслідування корупційних правопорушень, особливо тих, у яких фігурантом є працівник правоохоронного органу, має свої особливості, які пов`язані також із забезпеченням конфіденційності розслідування і перешкоджанням можливого витоку інформації. 
		Суд не вбачає порушень правил підслідності за обставин, коли досудове розслідування здійснюється іншим територіальним підрозділом, однак в межах компетенції одного органу досудового розслідування.
		Твердження про порушення права ОСОБА_8 на неможливість подачі скарг до слідчого судді через значну відстань до місця розташування та права брати участь у засіданнях колегія суддів відхиляє, оскільки КПК передбачає як різні способи звернення до суду (у т. ч. засобами поштового зв`язку), так і дистанційну участь у судовому засіданні (зокрема в режимі відеоконференції). 
		ОСОБА_8 як професійний юрист мав можливість оскаржити судове рішення через систему Електронний суд, взяти участь у судовому засіданні як у режимі відеоконференції, так і безпосередньо. Ніяких доказів, які б підтверджували наявність труднощів у сторони захисту у реалізації своїх прав суду не надано. Фактично доводи сторони захисту є формальними.
		На переконання сторони захисту, протокол невідкладного обшуку від 10 вересня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки цю слідчу дію було проведено за відсутності дозволу слідчого судді та обставин, визначених ч. 3 ст. 233 КПК.
		Сторона захисту наводила ці аргументи і перед судами попередніх інстанцій.
		Як вбачається з оскаржуваного вироку апеляційного суду, цей суд детально та аргументовано проаналізував результати обшуку в контексті його невідкладності з врахуванням ухвали слідчого судді від 14 вересня 2020 року про надання дозволу на проведення обшуку post factum.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у розглядуваній справі йдеться про обшук не у житлі чи іншому володінні особи, а в службовому кабінеті прокурора, де він виконував свої службові функції.
		Матеріали розглядуваної справи не містять будь-яких відомостей про можливість засудженого розумно розраховувати на використання свого кабінету для приватного життя та/або на збереження конфіденційності в межах службового кабінету, або вирішувати, коли і яким чином надавати до нього доступ.
		Отже, обшук службового кабінету не потребував дозволу на його проведення з боку слідчого судді, хоча такий і був наданий у цьому провадженні post factum.
		Усталеною практикою ККС ВС визначено, що службове приміщення надається для виконання службових обов`язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов`язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане (постанова ККС ВС від 17 січня 2023 року у справі № 648/1543/15-к).
		Той факт, що обшук було додатково постфактум перевірено слідчим суддею лише вказує на додаткову перевірку з боку суду на етапі досудового розслідування. Захист мав змогу оскаржити проведений обшук під час розгляду цього провадження у суді і цим правом скористався. 
		За наведених обставин Суд не вбачає підстав для визнання недопустимим протоколу обшуку від 10 вересня 2020 року.
		Доводи сторони захисту про те, що питання щодо руху кримінального провадження щодо ОСОБА_9 за ст. 309 КК будь-яким чином впливає на долю цього провадження Суд відхиляє. У цьому провадженні прокурора обвинувачують в отриманні коштів за прийняття певного рішення в інтересах іншої особи в провадженні, в якому він був процесуальним керівником. 
		Кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди, які і за вчинення інших альтернативних діянь, визначених у диспозиції ст. 368 КК, настає не залежно від факту вчинення або невчинення певних дій одержувачем неправомірної вигоди в інтересах іншої особи (інших осіб). Тобто достатнім для кваліфікації дій особи за ст. 368 КК є саме прийняття пропозиції, обіцянки, одержання неправомірної вигоди і успішність задоволення інтересів третіх осіб, які пропонували, обіцяли, надавали неправомірну вигоду, або інших осіб, не впливає на кваліфікацію дій суб`єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК.
		Тож результати кримінального провадження щодо ОСОБА_9 не впливають на кримінально-правову оцінку дій ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні. Окрім цього, під час нового апеляційного розгляду прокурором було долучено лист, з якого вбачається, що станом на 15 листопада 2024 року досудове розслідування кримінального провадження за ст. 309 КК ще тривало.
		У цьому кримінальному провадженні апеляційним судом на підставі низки доказів, у тому числі результатів аудіо- та відеоконтролю особи та контролю за вчиненням злочину, було встановлено, що ОСОБА_8 як прокурор у кримінальному провадженні, здійснюваного щодо ОСОБА_9 за ст. 309 КК, отримав від останнього 5 000 грн за ініціювання перед судом призначення ОСОБА_9 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.
		У доповненнях до касаційних скарг захист стверджує, що апеляційним судом не було повторно допитано заявника ОСОБА_9 , по іншому оцінено його показання, оскільки вони лягли в основу обвинувального вироку.
		Колегія суддів не погоджується із цим доводом сторони захисту. Свідок ОСОБА_9 був допитаний у суді першої інстанції. Сторона захисту реалізувала своє право на перехресний допит, що було також підтверджено захисником під час розгляду в суді касаційної інстанції. Суд першої інстанції після визнання недопустимими всіх доказів у цьому провадженні з покликанням на порушення правил підслідності, вказав, що оскільки показання ОСОБА_8 є діаметрально протилежними до показань свідка ОСОБА_9 , то суд за відсутності інших доказів позбавлений можливості надати перевагу одним показанням над іншими. 
		Під час апеляційного розгляду сторона захисту не ініціювала перед судом необхідність допиту ОСОБА_9 . У судовому засіданні апеляційного суду 13 червня 2024 року було задоволено клопотання прокурора про проведення судового слідства, зокрема про повторне дослідження доказів без виклику свідків та допиту ОСОБА_8 . Сторона захисту не заперечувала щодо задоволення клопотання чи встановленого порядку дослідження доказів, будь-яких клопотань не заявляла.
		Суд апеляційної інстанції мав право заслухати аудіозапис допиту свідка ОСОБА_9 у суді і покликатися на нього у судовому рішенні і порушення принципу безпосередності дослідження доказів у такому разі не має. Адже відповідні показання були надані у цьому провадженні у суді, сторона захисту була присутня під час допиту, перешкод у перехресному допиті не було. Змістовно показання ОСОБА_9 відтворені в такому ж обсязі, як відображено у вироку місцевого суду.
		До того ж показання ОСОБА_9 не були єдиними чи визначальними у цьому провадженні. Лише у їх сукупності із іншими доказами суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про достатність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		Відтак Суд не вбачає порушень положень ст. ст. 404, 405 КПК з боку апеляційного суду під час постановлення вироку щодо ОСОБА_8 .
		Суд переконаний, що у цьому провадженні поза розумним сумнівом доведено вчинення засудженим інкримінованого корупційного кримінального правопорушення. Адже сукупність досліджених судом доказів, в тому числі й зміст розмови, зафіксованої у протоколі НСРД від 05 жовтня 2020 року, підтверджує, що засуджений ініціативно запитав заявника де той був раніше, на що ОСОБА_9 відповів, що шукав гроші. Після того як ОСОБА_9 повідомив, що зібрав 5 000 грн, то ОСОБА_8 розгорнув кодекс та вказав заявнику, аби той положив туди гроші.
		Суд апеляційної інстанції у необхідному обсязі повторно дослідив доказову базу, надану органом досудового розслідування, та дійшов переконливого висновку про винуватість ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 368 КК.
		Доводи захисника про порушення ст. 132 КПК з мотивів того, що клопотання про обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади та дозвіл на проведення обшуку було подано до суду, в межах територіальної юрисдикції якого орган досудового розслідування не знаходився, Суд вважає невмотивованими.
		Адже безпосередньо із текстів ухвал слідчих суддів від 11, 23 вересня 2020 року слідує, що вказані клопотання були подані за місцем розташування органу досудового розслідування, який здійснював досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні (а. с. 9, 24, 40, Т. 3).
		Суд не вдається до оцінки доводів про безпідставне  або надто тривале застосування наручників до засудженого під час доставляння його до ізолятора, оскільки цей довід жодним чином не впливає ні на допустимість доказів у цьому провадженні, ні на доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому діяння.
		Інші доводи, викладені в касаційних скаргах з доповненнями, та матеріали розглядуваного провадження не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого судового рішення апеляційним судом.
		Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, як про це стверджує сторона захисту у касаційних скаргах з доповненнями. Оскаржуваний вирокапеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 420 КПК.
		Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Вирок Кропивницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та засудженого - без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...