Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 532/1533/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; Сексуальне насильство.
Надіслано судом: 15.08.2025. Зареєстровано: 15.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.08.2025.
Дата набрання законної сили: 13.08.2025
Номер судового провадження: 11-кп/816/8/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016170190000325

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №532/1533/16-к Головуючий у суді у 1 інстанції -  ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/8/25 Суддя-доповідач -  ОСОБА_2  Категорія - 56   
		 
		 
		ВИРОК
		Іменем України
		 
		13 серпня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі: 
		судді-доповідача - ОСОБА_3 , 
		суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		з участю секретаря судового засідання  ОСОБА_6 ,
		розглянувши в режимі відеоконференції у закритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 532/1533/16-к за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_12 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017, за яким 
		 
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Магдалинівка Дніпропетровської області, мешканець АДРЕСА_1 
		 
		 
		визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України,
		 
		 
		учасників судового провадження:
		прокурора  ОСОБА_14 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_15 ,
		захисника  адвоката ОСОБА_16 , 
		 
		установила:
		 
		У поданих апеляційних скаргах:
		- прокурор ОСОБА_17 просить скасувати вирок суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_15 покарання за ч. 2 ст. 153 КК у виді позбавлення волі строком 6 років. На підставі ст. 96-1 КК застосувати спеціальну конфіскацію до автомобіля «Hyundai Santa Fe» д. н. з. НОМЕР_1 , який належить обвинуваченому на безоплатно вилучити його у власність держави. Вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_15 вчинив тяжкий злочин, вину не визнав, пом`якшуючі покарання обставини відсутні, судом не врахована думка потерпілої та її законного представника, які наполягали на суворому покаранні, а також те, що внаслідок вчинення злочину потерпілій спричинені сильні моральні страждання. Крім того, судом залишено поза увагою те, що належний ОСОБА_15 автомобіль «Hyundai Santa Fe» д. н. з. НОМЕР_1 є знаряддям вчинення злочину, тому має бути застосована спеціальна конфіскація;
		- захисник обвинуваченого ОСОБА_15  адвокат ОСОБА_18 , із доповненнями, просить скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_15 , оскільки показання потерпілої є суперечливими та не підтверджуються жодними іншими доказами, суд частково врахував показання експерта ОСОБА_19 і взагалі не відобразив у вироку показання експерта ОСОБА_20 , як і консультативні висновки спеціаліста, протоколи пред`явлення для впізнання за фотознімками та слідчого експерименту за участю потерпілої є недопустимими доказами, а огляду місця події та обшуків автомобіля  неналежними, свідки є зацікавленими, стороні захисту не були відкриті докази  показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , суд не навів мотивів щодо задоволення цивільного позову в повному обсязі, досудове розслідування проведене неуповноваженими особами, журнал судового засідання містить неправдиву інформацію, ОСОБА_15 не повідомлявся про призначення та проведення судових експертиз, чим порушено його право на захист;
		- захисник обвинуваченого ОСОБА_15  адвокат ОСОБА_23 , із доповненнями, просить скасувати вирок та закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_15 , оскільки відсутні докази, які б підтверджувати об`єктивну сторону злочину, показання потерпілої є суперечливими, суд першої інстанції не зазначив чому не взяв до уваги висновки судово-медичних експертиз, показання свідків не відповідають фактичним обставинам, суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_24 , розмір завданої шкоди визначений необґрунтовано;
		- обвинувачений ОСОБА_25 , із доповненнями, просить скасувати вирок суду, оскільки злочину він не вчиняв, показання потерпілої є суперечливими, відсутні докази його вини;
		- захисники обвинуваченого ОСОБА_15  адвокати ОСОБА_10 і ОСОБА_26 просять скасувати вирок суду та закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості, оскільки потерпіла неодноразово змінювала свої показання, суд не надав оцінки висновкам судово-імунологічних експертиз, показанням експерта ОСОБА_19 , викладені у вироку показання свідків не відповідають дійсності, показання свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 є недопустимими доказами, так як надані ними з чужих слів, суд не відобразив у вироку показання свідка ОСОБА_30 , стороні захисту не були відкриті докази  показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , протокол пред`явлення для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_27 та потерпілої ОСОБА_31 , протоколи обшуків від 27.05.2016 і 02.06.2016, протокол огляду місця події від 02.06.2016, протокол слідчого експерименту від 03.06.2016 є недопустимими доказами, досудове розслідування проведене неуповноваженою особою, висновок судово-медичного експерта є неналежним доказом. 
		Вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017 ОСОБА_15 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 153 КК, і йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки. Зараховано в строк покарання попереднє ув`язнення з 27.05.2016 до 20.06.2017 згідно ч. 5 ст. 72 КК (в ред. від 26.11.2015). Стягнуто на користь ОСОБА_31 100000 грн моральної шкоди
		Згідно вироку, 26.05.2016 близько 19:10 ОСОБА_15 , проїжджаючи на власному автомобілі марки Hyundai Santa Fe, д. н. з. НОМЕР_2 в с. Бродщина Кобеляцького району Полтавської області, погодився підвезти до м. Кобеляки неповнолітню ОСОБА_31 , однак не доїжджаючи до вказаного населеного пункту, всупереч волі останньої, спрямував до с. Гайове, де зупинився на ґрунтовій дорозі поблизу лісосмуги. Після цього, ОСОБА_15 , погрожуючи застосуванням фізичного насильства, яке ОСОБА_31 сприйняла як реальне, задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом.
		Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_15 та його захисника ОСОБА_16 , які підтримали всі подані стороною захисту апеляційні скарги та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, доводи прокурора ОСОБА_14 , яка підтримали свою апеляційну скаргу та заперечила проти апеляційних скарг обвинуваченого і його захисників, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_32 , ОСОБА_16 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та обвинуваченого ОСОБА_15 задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга прокурора ОСОБА_14 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Розглянувши кримінальне провадження відносно ОСОБА_15 за пред`явленим йому обвинуваченням, суд першої інстанції визнав доведеним та кваліфікував дії останнього як задоволення статевої пристрасті неприродним способом із погрозою застосування фізичного насильства щодо неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 КК в ред. ЗУ № 2295-VI від 01.06.2010).
		Такі висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_15 відповідають матеріалам кримінального провадження, є вмотивованими та ґрунтуються на досліджених судом першої інстанції і частково колегією суддів апеляційного суду в порядку ч. 3 ст. 403 КПК доказах, а саме на:
		- показаннях потерпілої ОСОБА_31 , яка пояснила, що ввечері 26.05.2016 вона поверталась із с. Бродщина в м. Кобеляки. Вона запізнилась на автобус, тому вирішила спільно із ОСОБА_27 та ОСОБА_28 зупинити попутний транспорт. На їх прохання зупинився автомобіль під керуванням ОСОБА_15 , який погодився відвезти ОСОБА_31 в м. Кобеляки. По дорозі ОСОБА_15 повідомив, що йому необхідно об`їхати пост поліції, а тому він попрохав ОСОБА_31 пересісти на заднє сидіння, після чого поїхав по іншій дорозі. Поблизу с. Гайове, біля лісосмуги, ОСОБА_15 зупинив свій автомобіль та почав вимагати вступити із ним в статеві стосунки, однак почувши відмову, почав погрожувати застосувати фізичну силу, після чого частково зняв з неї одяг та тримаючи її за руки, задовольнив свою статеву пристрасть неприроднім способом. Після статевого акту ОСОБА_15 зробив декілька фотознімків ОСОБА_31 в роздягненому стані та повідомив, що ці фотознімки ніхто не побачить, якщо вона не розповість про подію. Після вчиненого ОСОБА_15 відвіз ОСОБА_31 в м. Кобеляки;
		- показаннях свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , які пояснили, що 26.05.2016 на зупинці біля с. Бродщина Кобеляцького району Полтавської області вони допомагали ОСОБА_31 зупинити транспортний засіб, щоб остання змогла дістатися до м. Кобеляки. На їх прохання зупинився автомобіль під керуванням ОСОБА_15 та погодився відвезти ОСОБА_35 . Близько 20:30 ОСОБА_31 зателефонувала ОСОБА_28 , при цьому дуже плакала та повідомила, що чоловік, який підвозив її до м. Кобеляки, зґвалтував її, після чого фотографував оголене тіло на телефон;
		- показаннях свідка ОСОБА_29 , який пояснив, що з квітня 2016 р. живе статевим життям із ОСОБА_35 . Статевим актом не природним способом із ОСОБА_31 не займався. 26.05.2016 ввечері до нього прийшла ОСОБА_22 та повідомила, що з ОСОБА_31 щось сталося. Він одразу поїхав у м. Кобеляки, де після спілкування ОСОБА_31 з ОСОБА_22 остання повідомила, що потерпілу зґвалтували;
		- показання свідка ОСОБА_36 , яка пояснила, що 26.05.2016 близько 20:30 ОСОБА_31 повернулась до школи-інтернату, але нічого не розповідала. Пізніше зателефонувала ОСОБА_22 та повідомила, що з ОСОБА_31 великі проблеми і необхідно їхати до поліції та останню необхідно забрати з інтернату;
		- показаннями свідка ОСОБА_22 , яка пояснила, що ОСОБА_31 є її рідною сестрою. 26.05.2016 коли ОСОБА_31 повернулась до інтернату, то пішла в душ. Після повернення в кімнату, ОСОБА_31 дуже плакала та розповіла, що особа, яка відвозила її до м. Кобеляки сфотографувала її оголеною на телефон та зґвалтувала її;
		- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з фототаблицями від 27.05.2016, згідно якого ОСОБА_27 надано для впізнання чотири фотознімки, серед яких вона впізнала особу, яка підвозила ОСОБА_31 до м. Кобеляки;
		- протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з фототаблицями від 27.05.2016, згідно якого ОСОБА_31 надано для впізнання чотири фотознімки, серед яких вона впізнала особу, яка підвозила її 26.05.2016 до м. Кобеляки;
		- протоколі обшуку від 27.05.2016, під час якого ОСОБА_15 добровільно видав працівникам поліції автомобіль марки Hyundai Santa Fe, д. н. з. НОМЕР_2 , 2 мобільні телефони та одяг;
		- протоколі обшуку автомобіля марки Hyundai Santa Fe, д. н. з. НОМЕР_2 від 02.06.2016, під час якого виявлено та вилучено сліди протекторів шин транспортного засобу, розчіску з волоссям, серветки, чохли із задніх сидінь автомобіля, 6 слідів пальців рук, покривало, куртку;
		- висновку судово-медичної експертизи № 51 від 14.06.2016, підтвердженого висновком комісійної судово-медичної експертизи № 60 від 23.05.2017, згідно яких при судово-медичній експертизі ОСОБА_31 виявлене садно і почервоніння слизової оболонки в ділянці анального отвору, які могли утворитися від дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, якими міг бути і статевий член або інший предмет з подібними характеристиками. Виявлені у потерпілої ОСОБА_31 27.05.2016 тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, на які вона вказувала;
		- показаннях експерта ОСОБА_19 , яка пояснила, що до повноважень експерта належить огляд зовнішньої ділянки анального отвору, а внутрішній анальний канал оглядається лише лікарем-проктологом, тому експерт ОСОБА_20 мала право провести огляд зовнішньої ділянки і не могла виявити розриви у внутрішньому анальному каналі;
		- дослідженому в судовому засіданні речового доказу  мобільного телефону марки Nokia 301, у якому виявлені фотознімки із зображенням частково оголеної ОСОБА_31 , жіночих статевих органів та оголеної невідомої особи;
		- протоколі огляду місця події від 27.05.2016 з фототаблицями до нього, згідно якого ОСОБА_31 показала місце, де ОСОБА_15 зупинив автомобіль та в подальшому задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом;
		- протоколі огляду місця події від 02.06.2016 з фототаблицями до нього, під час якого оглянуто мобільний телефон марки Nokia 301 та досліджено інформацію, яка в ньому знаходиться: на карті пам`яті виявлено 170 фотознімків, серед яких маються фотознімки із зображенням ОСОБА_31 , жіночих статевих органів та оголеної невідомої особи. Дані фотознімки створені 26.05.2016 в період часу з 19:51 до 19:52;
		- протоколі проведення слідчого експерименту від 03.06.2016, згідно якого ОСОБА_31 на території Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області розповіла та показала на службовому автомобілі поліції як відбувались події 26.05.2016.
		Оцінивши всі зібрані докази відповідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність цих зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення. При цьому, наводячи докази на підтвердження встановлених обставин, суд першої інстанції, як того і передбачають положення ст. 374 КПК, надав належну оцінку запереченням сторони захисту.
		Зокрема, суд обгрунтовано не взяв до уваги доводи з приводу того, що протокол слідчого експерименту за участі потерпілої є недопустимим доказом з тих підстав, що слідча дія проведена із неповнолітньою ОСОБА_31 у відсутність її законного представника ОСОБА_22 , оскільки з протоколу вбачається, що остання була присутня та лише не підписала даний протокол. Даний факт підтвердила також сама ОСОБА_22 під час судового розгляду.
		Крім того, відповідно положень ч. 1 ст. 240 КПК, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
		У даному випадку, метою слідчого експерименту, проведеного з участю потерпілої, було відтворення безпосередніх обставин події (дій обвинуваченого), що сталася 26.05.2016, тому технічні характеристики та параметри транспортного засобу не вплинули на результати цього експерименту. При цьому положення ч. 5 ст. 240 КПК передбачають наявність добровільної згоди особи на проведення слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи, яка ними володіє. Однак вказаний слідчий експеримент проводився в службовому транспорті поліції, а не конкретної особи, яка б і мала надати такий дозвіл.
		Не залишені поза увагою і заперечення сторони захисту про те, що протокол огляду місця події від 27.05.2016 є неналежним та недопустимим доказом через відсутність понятих, оскільки згідно ст. 223 КПК залучення до участі даної слідчої дії понятих є правом слідчого, а не його обов`язком.
		Також судом спростовані твердження захисників щодо недопустимості всіх здобутих доказів у кримінальному провадженні у зв`язку з тим, що постанова про створення слідчої групи всупереч ст. 39 КПК винесена не керівником органу досудового розслідування, а його заступником, оскільки відповідно ст. 3 КПК (в редакції, чинній на момент прийняття рішення) керівник органу досудового розслідування  це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень, а тому постанова про доручення розслідування кримінального провадження декільком слідчим від 27.05.2016 винесена уповноваженою на те особою відповідно до вимог законодавства.
		Що стосується доводів апеляційних скарг захисників та обвинуваченого про те, що показання потерпілої є суперечливими та не підтверджуються іншими доказами, то вони є необгрунтованими і не можуть бути прийнятними до уваги.
		Відповідно ч. 1-2 ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів, а ч. 1 ст. 95 цього Кодексу визначено, що показання  це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту, крім іншого, потерпілим щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
		Показання потерпілого є самостійним видом (джерелом) доказів, який являє собою відомості про обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, значення яких полягає в тому, що вони являють собою ефективний засіб відстоювання прав та інтересів потерпілого. Крім того, за допомогою показань потерпілого встановлюються обставини, що мають суттєве значення для з`ясування обставин вчинення злочину.
		В першому значенні вони служать одним з головних засобів реалізації його прав та інтересів, оскільки відіграють виключно важливу роль, яка полягає у сприянні безпосередній можливості потерпілим вплинути на результат кримінального провадження, зокрема на висновки як органу досудового розслідування, так і суду щодо обставин вчиненого злочину, хоча й на свою користь. В іншому випадку вони виступають важливим засобом встановлення значущих у кримінальному провадженні обставин тоді, коли потерпілий прямо вказує на причетність особи, винної у вчиненні злочину. При цьому, можливість встановлення за допомогою показань потерпілого з достовірністю обставин кримінального провадження забезпечується відповідальністю за дачу завідомо неправдивих показань.
		Таким чином, закон прямо передбачає можливість встановлення фактичних обставин кримінального провадження на підставі показань потерпілої особи за умови їх внутрішньої узгодженості, послідовності та правдоподібності.
		У цій справі, про достовірність показань потерпілої вказує її послідовна позиція щодо обставин кримінального правопорушення як під час досудового слідства в ході проведення з нею слідчих дій, так і в ході судового розгляду.
		Зокрема, під час проведення слідчого експерименту 03.06.2016 потерпіла повідомила про обставини вчинення ОСОБА_15 кримінального правопорушення відносно неї; у ході пред`явлення особи для впізнання за фотознімками 27.05.2016 ОСОБА_31 впізнала особу ( ОСОБА_15 ), яка підвозила її 26.05.2016 до м. Кобеляки; будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань згідно ст. 384 КК, в ході судового розгляду даного кримінального провадження потерпіла вказала на ОСОБА_15 як на особу, яка вчинила злочин; висновками експертів № 51 від 14.06.2016, № 60 від 23.05.2017 підтверджується, що виявлені у потерпілої тілесні ушкодження могли утворитися від дій обвинуваченого, які визнані доведеними.
		Сукупність всіх обставин у цій справі виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_15 пред`явлене обвинувачення, вчинений саме ним, що вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих доказів, оскільки версія сторони обвинувачення пояснює всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події. 
		Наявності таких обставин, яким версія сторони обвинувачення не змогла надати розумного пояснення або які б свідчили про можливість іншої версії події, не встановлено. Будь-який обґрунтований сумнів спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія події, яка дає підстави для висновку про те, що мало місце кримінальне правопорушення і воно було вчинено ОСОБА_15 .
		Також про достовірність показань потерпілої свідчать інші докази, детальний зміст яких наведений вище, а саме показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , протокол пред`явлення особи для впізнання від 27.05.2016 за участю свідка ОСОБА_27 , протокол обшуку від 27.05.2016 і протокол огляду місця події від 02.06.2016.
		Є неприйнятними і доводи апеляційної скарги в тій частині, що жоден із допитаних у суді першої інстанції свідків не був очевидцем події правопорушення.
		Згідно ч. 1 ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, а відповідно ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.
		У цьому кримінальному провадженні з наведених у вироку суду показань свідків, які хоча і не є прямими доказами, але можливо встановити ті обставини, що потерпіла перебувала в автомобілі обвинуваченого та одразу після цього заявила про вчинення останнім щодо неї насильницьких дій. При цьому, не підлягають задоволенню доводи захисника про недопустимість як доказу показань свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_29 через те, що вони надані свідками з чужих слів.
		Так, відповідно ч. 1 ст. 97 КПК, показаннями з чужих слів є висловлювання щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
		Таким чином, показанням з чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
		Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями з чужих слів у значенні ст. 97 КПК, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні.
		Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з іншою метою, наприклад, для доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями з чужих слів відповідно ст. 97 КПК, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав.
		Повертаючись до обставин цієї справи, висновки суду про доведеність вчинення злочину не ґрунтуються на твердженні, переказаному свідками. Ці обставини суд установив на підставі інших доказів (показань потерпілої, протоколів слідчого експерименту за участі потерпілої та пред`явлення для впізнання, висновків судово-медичних експертиз та інших доказів).
		Показання свідків, таким чином, не є показаннями з чужих слів по відношенню до обставин вчинення злочину. Ці показання спрямовані лише на підтвердження того, що потерпіла повідомила свідкам про те, що обвинувачений вчинив відносно неї злочин. По відношенню до цих фактів показання свідків не можуть вважатися показаннями з чужих слів, оскільки ці події вони спостерігали безпосередньо.
		Враховуючи те, що вказані свідки допитані судом першої інстанції щодо обставин, які сприймали особисто, тому ці показання можуть бути визнані допустимими з урахуванням критеріїв, передбачених п. 3, 4 ч. 2 та ч. 6 ст. 97 КПК.
		Сторона захисту просить визнати недопустимими доказами протоколи пред`явлення для впізнання за фотознімками, проведені за участю потерпілої ОСОБА_31 та свідка ОСОБА_27 з огляду на те, що обидва впізнання проведені з участю законного представника неповнолітніх ОСОБА_22 , в кожному з випадків фотознімок з зображенням ОСОБА_15 було розташоване під № 3, що, на думку сторони захисту, створювало умови для потерпілої та свідка, за яких ОСОБА_15 неможливо було не впізнати. Окрім того, як потерпіла, так і свідок зазначили, що впізнали особу за формою обличчя та зачіски, однак не зазначали при цьому будь-яких рис обличчя.
		Як вбачається зі змісту протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.05.2016 неповнолітні потерпіла ОСОБА_31 та свідок ОСОБА_27 серед представлених фотознімків вказали на знімок із зображенням ОСОБА_15 , як особи, що підвозила ОСОБА_31 26.05.2016 до м. Кобеляки, при цьому вказали на сукупність ознак, за яких саме вони і впізнали цю особу, що відображено і в самому протоколі.
		Твердження сторони захисту про створення необхідних умов для потерпілої та свідка за яких вони б обов`язково впізнали саме ОСОБА_15 серед представлених фотознімків є безпідставним, оскільки пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з потерпілою та свідком, окрім як з законним представником обох учасників  їх матір`ю, проведено в присутності двох понятих та в короткий проміжок часу між собою, а саме впізнання за участю потерпілої ОСОБА_31 проведено 27.05.2016 з 15:40 до 16:00, а зі свідком ОСОБА_27 того ж дня з 16:00 до 16:15, що спростовує висновки сторони захисту в цій частині.
		Щодо посилання сторони захисту на визнання недопустимим доказом протоколу огляду від 02.06.2016, у ході якого було оглянуто мобільний телефон «Нокіа 301», з огляду на наявність пошкодження упакування цього речового доказу, то слід зазначити наступне.
		Дійсно, як вбачається зі змісту зазначеного протоколу-поліетиленовий пакунок в якому маються речі виявлені та вилучені під час обшуку домогосподарства в АДРЕСА_1 , в тому числі і мобільний телефон «Нокіа 301», на момент огляду пошкоджений. Разом з тим, слідчим не конкретизовано характер такого пошкодження та чи давало таке пошкодження можливість дістати з нього мобільний телефон без відкриття упакування. Не вбачається таких пошкоджень і з фототаблиці, доданої до протоколу огляду. Окрім того, сам обвинувачений ОСОБА_15 не заперечував та підтвердив суду, що дійсно ним було видано мобільний телефон «Нокіа 301» та підтверджував наявність на ньому фотознімків потерпілої ОСОБА_35 .
		З приводу доводів про відсутність за даними висновків судово-імунологічних експертиз на одязі ОСОБА_31 та ОСОБА_15 слідів вчинення злочину, що, як зазначає сторона захисту, спростовує показання потерпілої ОСОБА_31 та підтверджує невинуватість ОСОБА_15 , слід зауважити, що як зазначали потерпіла та обвинувачений після події кожен окремо помилися, а потерпіла випрала одяг та викинула нижню білизну.
		Експертиза по нижній білизні обвинуваченого ОСОБА_15 не проводилася, так як кримінальне правопорушення мало місце 26.05.2016, а експертизу призначено 02.06.2016, тому через тривалий час проведення експертизи було недоречним.
		Є неприйнятними і доводи апеляційних скарг у тій частині, що суд лише частково врахував пояснення експерта ОСОБА_19 та не відобразив у вироку пояснення експерта ОСОБА_20 , оскільки з вироку вбачається, що суд проаналізував вказані докази та зазначив, чому бере до уваги одні, та відкидає інші, що відображене в мотивувальній частині вироку.
		Не заслуговують на увагу і доводи апеляційних скарг захисників, про те, що стороною обвинувачення не було відкрито протилежній стороні показання свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 при виконанні вимог ст. 290 КПК, тому суд не мав права посилатися на них при ухваленні судового рішення.
		Так, з матеріалів судового провадження вбачається, що вказані свідки допитані судом у відповідності до положень ст. 352 КПК, у відкритому судовому засіданні, за участі сторін кримінального провадження, кожна з яких мала можливість ставити запитання свідкам. Необхідність у їх допиті виникла під час судового розгляду. Слідчим ці особи не допитувались, а тому порушень ст. 290 КПК щодо невідкриття стороні захисту цих доказів не допущено і підстав для визнання їх недопустимими немає.
		Висновки судово-медичних експертиз № 51 від 14.06.2016, № 60 від 23.05.2017 є належними доказами, так як зміст висновків експертиз цілком відповідає вимогам ст. 101, 102 КПК, і містить відповіді на поставлені питання. Вказані висновки складені атестованими судово-медичними експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову або ухилення від дачі висновку, тому підстави вважати висновки судово-медичних експертиз необ`єктивними або таким, що суперечать вимогам закону, відсутні.
		Надаючи оцінку наданим стороною захисту консультативним висновкам спеціалістів від 09.08.20216 та 26.08.2016, колегія суддів враховує, що допустимість доказів  це їх придатність для використання у кримінальному процесі за формальними ознаками, на відміну від вимоги щодо належності, тобто придатності для використання за змістом.
		Критеріями допустимості доказів є: 1) належний суб`єкт отримання доказів (доказ має бути отриманий уповноваженою на те особою, яка має право проводити відповідну процесуальну дію); 2) належне джерело доказу (фактичні дані мають бути отримані з джерел, передбачених законом); 3) належний спосіб отримання доказу (докази повинні бути здобуті законним шляхом, з дотриманням процесуальних норм, що регулюють порядок проведення відповідних слідчих дій); 4) належна процесуальна форма доказу (необхідно дотримуватися встановленої законом форми фіксації перебігу та результатів отримання доказів).
		Зокрема, відповідно ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
		У Рішеннях Конституційного Суду України від 14.12.1999 № 10-рп/99 та від 14.07.2021 № 1-р/2021 зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.
		Також ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.
		Відповідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, а у ч. 6 ст. 13 цього Закону вказано, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Частинами 1, 2 ст. 14 передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
		За змістом ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою.
		У ч. 1 ст. 29 КПК теж регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.
		Тобто, згідно з Конституцією України, КПК і зазначеними законами України органи досудового розслідування, прокуратура та суд як державні органи, а також їх посадові особи при здійсненні своїх повноважень і в інших публічних сферах суспільного життя, зобов`язані використовувати лише державну мову. Це також стосується і прийняття до розгляду документів, складених лише українською мовою.
		Викладене узгоджується, зокрема, з Рішенням Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 8-рп/2008, відповідно якого види судочинства (конституційне, адміністративне, господарське, кримінальне та цивільне) є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення.
		За таких обставин, документи (докази) мають бути викладені українською мовою (в перекладі на українську мову).
		Разом з тим, консультативні висновки спеціалістів викладені не українською мовою, а тому вони не відповідають критерію належної процесуальної форми доказів, і як наслідок вони є недопустимими доказами.
		Не можуть бути прийнятими до уваги доводи апеляційних скарг захисників про неправильне вирішення цивільного позову, оскільки розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 1, 3 ст. 23 ЦК)
		Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.
		При вирішені позовів про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Враховуючи характер, глибину та обсяг фізичних і моральних страждань, порушення звичайного способу і ритму життя потерпілої, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення заявленої вимоги та відшкодування моральної шкоди в розмірі саме 100000, що на переконання колегії суддів в повній мірі відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.
		Є неприйнятними доводи апеляційної скарги прокурора в частині того, що до належного ОСОБА_15 т/з Hyundai Santa Fe, д. н. з. НОМЕР_2 має бути застосована спеціальна конфіскація, оскільки знаряддями і засобами є предмети матеріального світу, які за своїми об`єктивними властивостями можуть бути використані для вчинення кримінального правопорушення.
		Ці предмети можуть бути призначені тільки для реалізації протиправного наміру або використовуватись і для досягнення інших цілей. Знаряддя злочину визначається як факультативна ознака об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, що характеризує матеріальні цінності, які використовуються винним для безпосереднього впливу на потерпілого та/або предмет кримінального правопорушення і при цьому мають «первинний» контакт з ними, посилюють фізичні можливості суб`єкта кримінального правопорушення під час вчинення суспільно небезпечної дії.
		У пред`явленому ОСОБА_15 обвинуваченні відсутні відомості відносно того, що обов`язковою умовою вчинення кримінального правопорушення було використання автомобіля. Навпаки, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що т/з Hyundai Santa Fe, д. н. з. НОМЕР_2 не був визнаний під час досудового розслідування знаряддям злочину, а за рішенням слідчого отримав лише статус речового доказу, тому підстав для застосування спеціальної конфіскації з огляду на положення ст. 96-2 ч. 1 п. 4 КК не встановлено.
		Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, обставин і фактів, які могли б вплинути на законність, вмотивованість та/чи обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення щодо доведення винуватості ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, і які б не були досліджені чи належним чином не оцінені цим судом, під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено.
		У той же час, є обґрунтованими та підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_15 кримінального правопорушення та його особі через м`якість, оскільки КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
		Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. 
		З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
		При визначенні виду і розміру покарання підлягає також врахуванню й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання повинно бути пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12). При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
		Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість (ст. 414 КПК).
		Повертаючись до кримінального провадження, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, внаслідок чого призначив ОСОБА_15 покарання за ч. 2 ст. 153 КК, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною частиною статті КК, але за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.
		Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обставин.
		Разом з тим, всупереч вимогам ст. 370 КПК, суд першої інстанції не обґрунтував і не вмотивував у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб свій висновок щодо призначення обвинуваченому основного покарання за ч. 2 ст. 153 КК у наближеному до мінімального розміру покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки, та, на переконання колегії суддів, не приділив належної уваги тому, що злочин вчинено відносно неповнолітньої особи, яка не досягла статевої зрілості, при цьому обвинувачений вину не визнав і не розкаявся, а навпаки, своїми показаннями намагався перекласти відповідальність на потерпілу.
		Також не враховано достатньою мірою і позицію потерпілої, яка підтримала доводи прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_15 покарання у виді позбавлення волі строком 6 років. При цьому, колегія суддів враховує положення ч. 2 ст. 439 КПК, згідно яких вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017 був предметом апеляційного оскарження та за його наслідками ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12.07.2018 був залишений без змін, а апеляційні скарги, в тому числі і прокурора  без задоволення.
		Ухвала апеляційного суду була оскаржена прокурором з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м`якості.
		Перевіряючи згідно ч. 1 ст. 433 КПК правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що визначений ОСОБА_15 розмір покарання (позбавлення волі строком 4 роки) суперечить принципу справедливості та суперечить його меті  виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами, у зв`язку з чим касаційна скарга була частково задоволена, а ухвала апеляційного суду  скасована з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Відповідно ч. 2 ст. 409 КПК невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є підставою для скасування вироку суду першої інстанції, а згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 цього Кодексу суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
		Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок та ухвалити новий вирок, оскільки є необхідність у застосуванні до обвинуваченого більш суворого покарання, ніж було визначене первісно судом першої інстанції.
		При призначенні ОСОБА_15 покарання колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність всіх обставин, що характеризують це правопорушення, його наслідки, відсутність пом`якшують і обтяжуючих покарання обставин та вважає, що покарання у виді позбавлення волі строком 6 років є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, а також перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
		Надані стороною захисту документи щодо характеристики особи обвинуваченого та стану його здоров`я не свідчать про явну невідповідність визначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки самі по собі істотно не впливають на визначення виду і розміру покарання та повинні враховуватися у сукупності з усіма іншими обставинами провадження, з якими кримінальний закон пов`язує призначення покарання.
		Крім того, на підставі ч. 5 ст. 72 КК (в ред. ЗУ № 838-VIII від 26.11.2015) ОСОБА_15 необхідно зарахувати час попереднього ув`язнення з 27.05.2016 до 12.07.2018 включно та з 18.06.2025 до 13.08.2025 включно із розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі, а також час відбуття покарання з 13.07.2018 до 21.09.2018 включно день за день.
		Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, 
		 
		ухвалила:
		 
		Апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_12 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017 відносно ОСОБА_37 скасувати в частині призначення покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість і ухвалити новий вирок.
		ОСОБА_37 вважати засудженим за ч. 2 ст. 153 КК України (в ред. ЗУ № 2295-VI від 01.06.2010) та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком шість років.
		Зарахувати ОСОБА_38 у строк покарання:
		- на підставі ч. 5 ст. 72 КК (в ред. ЗУ № 838-VIII від 26.11.2015) час попереднього ув`язнення з 27.05.2016 до 12.07.2018 включно та з 18.06.2025 до 13.08.2025 включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі;
		- час відбуття покарання з 13.07.2018 до 21.09.2018 включно день за день.
		В іншій частині вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21.06.2017 залишити без змін.
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
		Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні. 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_3             ОСОБА_4  ОСОБА_5

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...