Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 524/14417/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: 21.08.2025. Зареєстровано: 22.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2025.
Дата набрання законної сили: 19.08.2025
Номер судового провадження: 22-ц/814/2139/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 524/14417/24  Номер провадження 22-ц/814/2139/25Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О.В.  Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 серпня 2025 року м. Полтава
		 
		 
		Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді Панченка О.О.
		суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.
		за участю секретаря Філоненко О.В.
		представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гузь Т.О., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шудрі В.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Басая Максима Миколайовича на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 березня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Маханькова О.В., повний текст судового рішення виготовлено - 05 березня 2025 року
		по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання сервітуту на житло припиненим та виселення,-
		В С Т А Н О В И В :
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Зміст позовних вимог
		У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з вказаним позовом у якому просила ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні права її власності шляхом припинення права користування житловим приміщенням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та виселення його з житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , а також стягнути судові витрати.
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1  на підставі договору купівлі-продажу від 05 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Григоренком Г.І. є власником квартири за адресою АДРЕСА_2 .
		Відповідач не є членом сім`ї позивача та не дає можливості реалізувати позивачу право власності своїм житлом. Постійно порушує правила мирного співжиття, спричиняє сварки, погрожує позивачу. Разом з відповідачем ОСОБА_2 проживає його цивільна дружина. Мирним шляхом покинути квартиру вони не бажають, чим перешкоджають в реалізації права власності.
		       Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		       Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання сервітуту на житло припиненим та виселення - відмовлено в повному обсязі.
		       Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що судом не встановлено наявності фактів порушення прав позивача, які б підлягали захисту в судовому порядку.
		       Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		       З рішенням суду не погодився представник  ОСОБА_1 - адвокат Басай М.М.та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		Апелянт зазначає, що з огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
		У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: «одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна». 
		Щодо посилання відповідача на приписи рішень ЄСПЛ та можливе порушення 8 протоколу Конвенції, звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17, а саме: «…Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 
		Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). 
		Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Позивач саме й просила суд задовольнити позовні вимоги керуючись ст. 391 ЦК України, пояснюючи це тим, що вона має намір продати належну їй квартиру в зв`язку із необхідністю проведення вартісного лікування.
		07.04.2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Шудря В.І. надав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 березня 2025 року без змін.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Відповідно до ч.1 ст.367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, заслухавши представників сторін адвокатів Гузь Т.О. та Шудрю В.І. дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
		Встановлені обставини справи 
		Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.03.2004 року посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Григоренком Г.І. є власником квартири за адресою АДРЕСА_2 .
		Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 917418 від 21.11.2024 року відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 20.04.2004 року по 26.06.2024 рік був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач як на підставу виселення відповідача вказує на те, що останній в належній їй квартирі проживає разом зі своєю цивільною дружиною. Постійно порушує правила мирного співжиття, спричиняє сварки, погрожує. Мирним шляхом покинути квартиру не бажає, чим чинить перешкоди в реалізації позивачкою права власності.
		Згідно статті 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
		Відповідно до положень ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
		Проте до суду не надано жодного доказу на підтвердження вищезазначених обставин.
		Судом не встановлено наявності фактів порушення прав позивача, які б підлягали захисту в судовому порядку.
		Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права 
		Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
		Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
		Згідно зі статтею 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК України.
		Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин  з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
		Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
		Згідно зі статтею 7 ЖК України ніхто не може бути виселений  із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
		Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
		Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
		Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
		Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
		Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Відповідно до цієї норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
		У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
		Отже, при вирішенні питання про припинення права користування житловим приміщенням  колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги  як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
		Доказів того, що відповідачу на праві користування чи власності належить інше нерухоме майно чи житло, позивач не надав.
		При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
		       Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 Житлового кодексу України (назва Кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX; далі - ЖК України) вимог, що висуваються до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. При цьому підлягають врахуванню обставини, визначені статтею 116 ЖК України.
		       Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц, провадження  № 14-64цс20.
		Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
		Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 листопада 1986 року у справі Gillow v. the U.K.), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі Larkos v. Cyprus).
		Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		Верховний Суд у правових висновках неодноразово зауважував, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність у демократичному суспільстві.
		Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17, від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15-ц.
		У цій справі виник спір між власником квартири ОСОБА_1 та колишнім членом її сім`ї сином ОСОБА_2 - користувачем цієї квартири з приводу користування квартирою після припинення сімейних відносин.
		Беручи до уваги баланс інтересів сторін спору з урахуванням підстав позову, а саме захист права власності позивача та право користування квартирою відповідача, який не має іншого житла, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		У спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
		У справі, що переглядається, інтереси позивача, як власника житла  та користувача цим житлом, не перевищують інтереси щодо користування колишнього члена сім`ї - ОСОБА_2 , у якої немає іншого житла, що позивачем не спростовано.
		При цьому, неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18.
		Отже, враховуючи підстави  позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції  дослідив питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишнього члена сім`ї на користування квартирою.
		Встановивши обставини наявності між сторонами спору щодо права користування квартирою, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову шляхом припинення права користування житловим приміщенням та виселення.
		Обставин, встановлених судом першої інстанції, представник позивача у апеляційній скарзі не спростував.
		Наведені в апеляційній скарзі, доводи є тотожними доводам, висловленим позивачем у позовній заяві та під час розгляду справи у суді першої інстанції, які були предметом дослідження судом першої інстанції, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
		Отже, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  - адвоката Басая Максима Миколайовичаслід залишити без задоволення, а рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 березня 2025 року без змін.
		Щодо судових витрат
		За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Басая Максима Миколайовича залишити без задоволення.
		Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 березня 2025 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 19 серпня 2025 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                                 О.О. Панченко 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                         Т.В. Одринська
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                               В.П. Пікуль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...