Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/4101/25 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Непокора.
Надіслано судом: 28.08.2025. Зареєстровано: 29.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.09.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/243/785/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62025050010015322

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 243/4101/25
		Провадження № 1-кп/243/785/2025
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 серпня 2025 року                         
		Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:
		головуючого судді                                ОСОБА_1 ,
		при секретарі                                  ОСОБА_2 ,
		за участю прокурора                         ОСОБА_3 ,
		захисника                                  ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого                              ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження №62025050010015322 від 28.04.2025 року відносно:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, водія 2 відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», в останній раз Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 № 740/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
		Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) від 03.02.2025 №34 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду водія 2 відділення інженерно-саперного взводу вказаної військової частини, справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
		Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2024 №225 майора ОСОБА_6 , призначено на посаду начальника штабу-заступника командира вказаної військової частини.
		Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
		Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
		Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
		Також відповідно до статті 68 Статуту, начальник штабу в мирний і воєнний час відповідає за організацію та підтримання керування підрозділами; за бойову та мобілізаційну готовність, успішне виконання бойових завдань; за планування бойової підготовки; за підготовку штабу і підрозділів, що забезпечують керування окремим батальйоном, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу штабу та безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів; за організацію вартової і внутрішньої служби; за організацію та здійснення заходів щодо охорони державної таємниці, прихованого керування; за забезпечення штабу та безпосередньо підпорядкованих підрозділів озброєнням і технікою; за стан обліку особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки окремого батальйону.
		Начальник штабу підпорядковується командирові батальйону і є прямим начальником усього особового складу батальйону.
		Таким чином, начальник штабу-заступник командира військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_6 по відношенню до водія 2 відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній - підлеглим майора ОСОБА_7 .
		Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
		Згідно з ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
		Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
		Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочистого присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов`язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
		ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
		Під наказом у ст. 402 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
		Особа, яка одержала законний наказ, зобов`язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов`язку.
		Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
		Солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке peгламентує порядок виконання військового обов`язку, проходження військової і служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення в умовах воєнного стану, та вчинив військовий злочин за наступних обставин.
		Так, у зв`язку з виконанням завдань за призначенням, пов`язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Донецької області.
		26 березня 2025 об 09 год. 20 хв., перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , солдат ОСОБА_5 отримав бойовий наказ начальника штабу заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 , який винесено на підставі бойового розпорядження № 576 від 25.03.2025 командира 1 ОСБ підполковника ОСОБА_8 , згідного до якого, водію 2 відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 в термін до 13 год. 00 хв. 26.03.2025 необхідно здійснити переміщення в складі групи військовослужбовців 3 стрілецької роти 1 ОСБ військової частини НОМЕР_1 до укриття в лісосмузі в районі АДРЕСА_3 та в подальшому бути в готовності здійснити евакуацію пораненого з позиції «АКВАРІУМ» до укриття в районі с. Новолюбівка, Красноріченська територіальна громада, Сватівський район, Луганська область.
		Отримавши зазначене бойове розпорядження прямого начальника, солдат ОСОБА_5 злякався виконувати покладені на нього обов`язки військової служби.
		Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на підрив установленого в Збройних Силах України порядку підлеглості і принципу єдиноначальності, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та проходячи її на посаді водія 2 відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 17,65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6,11,16,28,29,30,31,32,35,36,37,127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3,4,6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 26 березня 2025 року о 09 год. 23 хв., перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойовий наказ начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 , який винесено на підставі бойового розпорядження №576 від 25.03.2025 командира 1 ОСБ підполковника ОСОБА_8 , згідного до якого, водію 2 відділення інженерно-саперного взводу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 в термін до 13 год. 00 хв. 26.03.2025 необхідно здійснити переміщення в складі групи військовослужбовців 3 стрілецької роти 1 ОСБ військової частини НОМЕР_1 до укриття в лісосмузі в районі АДРЕСА_3 та в подальшому бути в готовності здійснити евакуацію пораненого з позиції «АКВАРІУМ» до укриття в районі с. Новолюбівка, Красноріченська територіальна громада, Сватівський район, Луганська область.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, не визнав. Пояснив, що він не повинен був виконувати наказ, оскільки заздалегідь повідомив командира про те, що не приймав присягу, не може брати зброї до рук та приймати участь у бойових діях, оскільки є віруючою людиною та членом церкви, віра якої не дозволяє вбивати людей про що надав відповідний документ. Проте, через декілька днів йому принесли автомат, на що він заперечив, нагадавши про домовленість командиром. 26 березня 2025 року, перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , він відмовився виконати бойовий наказ, посилаючись на свої релігійні переконання, оскільки цей наказ передбачав необхідність переміщення для евакуації поранених до укриття в лісосмузі де була високою ймовірність прямого зіткнення з ворогом, що, в свою чергу, вимагало наявності у нього зброї для захисту свого життя. Також вказав, що не відмовляється виконувати службові обов`язки, не пов`язані з бойовими діями.
		Свідок ОСОБА_9 , командир 3-ї стрілецької роти, у судовому засіданні пояснив, що в кінці березня військовослужбовцю ОСОБА_5 було зачитано наказ командира в/ч НОМЕР_1 . Наказ зачитував безпосередній командир ОСОБА_6 , в присутності свідка та інших військовослужбовців: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .. Це відбувалося в місці дислокації 3-ї стрілецької роти в н.п. Святогірськ Донецької області. Згідно з наказом, ОСОБА_14 мав у складі групи здійснити евакуацію пораненого бійця з позиції поблизу с. Новолюбівка. Однак, ОСОБА_14 відмовився виконувати бойовий наказ, пояснивши свою відмову релігійними переконаннями. Свідок також зазначив, що ОСОБА_14 був забезпечений усім необхідним: шоломом, аптечкою та протигазом. Він підкреслив, що безпосереднього зіткнення з противником ОСОБА_14 не міг мати, оскільки інформації про просування ворога до точки евакуації не надходило.
		Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що на даний час він проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , на посаді т.в.о начальника медичної служби-начальника медичного пункту До його обов`язків входить медичний огляд військовослужбовців. Зазначив, що зачитування наказу ОСОБА_14 відбувалось наприкінці березня 2025 року на території тимчасової дислокації 3-ї стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 . Уточнив, що на той момент він служив у військовій частині НОМЕР_1 , а після 01.04.2025 був переведений до військової частини НОМЕР_2 . Стверджує, що наказ був чітким, зрозумілим та полягав у необхідності висунутися в район бойових позицій для евакуації поранених. Наказ доводив безпосередній командир ОСОБА_14 , начальник штабу майор ОСОБА_6 , але ОСОБА_14 відмовився виконувати наказ, посилаючись на свої релігійні переконання. Також додав, що ОСОБА_14 не скаржився на стан здоров`я і за час служби до медичного пункту не звертався. Евакуація поранених відбувається не з лінії зіткнення, а з визначеної точки на певній відстані. Вказав, що навіть якби ОСОБА_14 був без зброї, його б підстрахували, оскільки евакуація відбувається групою з 4 осіб. Ймовірність зустрічі з противником для ОСОБА_14 у тій ситуації була мінімальною. Інформація про пересування ворога у точці евакуації свідку відома не була.
		Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що на даний час він проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира інженерно-саперного відділення. Пояснив, що у березні 2025 року ОСОБА_14 на території тимчасової дислокації 3-ї стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 відмовився виконувати наказ командира штабу майора ОСОБА_6 про евакуацію поранених з н.п. Новолюбівка Донецької області, мотивував свою відмову релігійними переконаннями та неможливістю брати до рук зброю. Свідок зазначив, що ОСОБА_14 був забезпечений усім необхідним (шоломом, аптечкою), і що евакуація здійснюється з визначеної точки на відстані 2-3 км від лінії зіткнення.
		Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що на даний час він проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника штабу стрілецького батальйону. У квітні 2025 року в АДРЕСА_1 він особисто довів наказ командира батальйону солдату ОСОБА_5 , який полягав у необхідності зайняти укриття та бути готовим для евакуації поранених. ОСОБА_5 відмовився виконувати цей наказ через релігійні переконання. Наказ був зрозумілим і чітким, а його невиконання могло призвести до втрати боєздатності підрозділу та невчасного повернення поранених. Наказ в подальшому був виконаний іншими військовослужбовцями. Відмова фіксувалася на відео. ОСОБА_5 був забезпечений усіма необхідними засобами для виконання завдання, крім зброї, оскільки раніше відмовився її отримати через релігійні переконання, при цьому, посада останнього передбачала наявність зброї. Стверджує, що місце евакуації знаходилося приблизно за півтора кілометра від безпосередньої лінії зіткнення, що мінімізувало ймовірність зіткнення обвинуваченого з бійцями ворога. Заперечував факт наявності в підрозділі інформації про те, що місце евакуацій ймовірно вже зайнято ворогом. 
		Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що на даний час він проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира зенітно-ракетного взводу стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_2 . Приблизно у березні 2025 року у АДРЕСА_1 він був присутнім при зачитуванні бойового розпорядження начальником штабу ОСОБА_6 , який походив від командира батальйону і стосувався евакуації поранених військовослужбовців. Свідок стверджує, що ОСОБА_14 відмовився виконувати наказ у зв`язку зі своїми релігійними переконаннями. Місце евакуації розташовувалося приблизно за півтора кілометра від лінії зіткнення, і ОСОБА_14 був забезпечений усім необхідним для здійснення евакуації. Свідок також пояснив, що військовослужбовець мав можливість виконати наказ, а наслідки його невиконання могли б призвести до загибелі поранених. Підтвердив, що факт відмови був зафіксований на відеозапис, зроблений на його телефон. Також вказав, що при наявності інформації про присутність ворога на точці евакуації, вказаний наказ не мав би місця.
		Окрім того, доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується сукупністю письмових доказів, досліджених під час судового розгляду, а саме:
		Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025050010015322 від 28.04.2025 року, відповідно до якого внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 4 ст. 402 КК України.
		Постановою від 28.04.2025, відповідно до якої виділено з матеріалів досудового розслідування за №62025050010012179 від 26.03.2025 матеріали досудового розслідування щодо вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, в оригіналах та копіях за №62025050010015322.
		Повідомленням про виявлення кримінального правопорушення № 17/4/1-263 нт від 26.03.2025, згідно з яким встановлено, що 26.03.2025 о 09 год. 20 хв. в умовах воєнного стану військовослужбовці ОСОБА_5 та ОСОБА_13 відкрито відмовились від виконання усного наказу начальника штабу майора ОСОБА_6 про переміщення до укриття в лісосмузі в районі н.п. Новолюбівка Луганської області.
		Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_16 від 10.08.2024 року №255 згідно з яким, майор ОСОБА_6 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду начальника штабу-заступника командира для участі у бойових діях на території Донецької та Луганської областей. 
		Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) ОСОБА_16 від 03.02.2025 року №34, згідно з яким солдата ОСОБА_5 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду водія 2-го інженерно-саперного відділення з 03.02.2025 року для виконання обов`язків із забезпечення національної безпеки та оборони;
		Протоколом огляду документів від 26.03.2025 року зі скріншотами та долученим диском до нього, згідно з яким було встановлено, що на micro CD-диску міститься відеозапис, на якому військовослужбовцям ОСОБА_5 та ОСОБА_13 зачитується бойове розпорядження, а саме: «Наказую: здійснити переміщення... та в подальшому бути в готовності здійснити евакуацію пораненого...». Після ознайомлення з наказом, зазначені військовослужбовці відкрито відмовились від його виконання.
		У судовому засіданні судом безпосередньо досліджено відеозапис із диска, що є додатком до протоколу огляду від 26.03.2025, яким були повністю підтверджені обставини, викладені у вказаному протоколі.
		Витягом, згідно з яким бойовим розпорядженням командира 1 ОСБ було наказано солдатам ОСОБА_5 та ОСОБА_13 переміститись до укриття в районі н.п. Новолюбівка Луганської області та бути в готовності здійснити евакуацію пораненого з позиції «АКВАРІУМ».
		Суд приймає, як доказ довідку РГ «Христианська церква істина» №103 від 03.07.2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_5 є членом вказаної релігійної громади, віровчення якої не допускає користування зброєю, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 2066 надає йому право на звільнення від військової служби. 
		Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що положення ч. 4 ст.35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Відповідно до статей 17 Основного Закону України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов`язком громадян України.
		Суди різних інстанцій вже неодноразово зазначали, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Отже, заміна військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
		Отже, слід дійти висновку, що Держава Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час, і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте, у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання. Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов`язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.
		Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов`язаний з іншими видами несення цієї служби (як-от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).
		У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.
		Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.
		Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.
		Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень.
		Суд не вдається до аналізу рішень Європейського суду з прав людини в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, в тому числі проти жінок та дітей.
		Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, адже у лютому 2022 року військове вторгнення було здійснено не лише з території Російської Федерації, а й з території Республіки Білорусь, а сам військовий спротив з боку України охопив понад 8 з 24 областей держави, які межують з названими державами. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.
		Відтак, в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.
		Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави Україна є єдино необхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, і Україна вже тривалий період перебуває у стані «оборонної війни».
		Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.
		На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, незалежно від їх віросповідання. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).
		Тому аргументи сторони захисту про те, що релігійні переконання обвинуваченого не дозволяли йому виконати вищевказаний законний наказ військового начальника, суд не може оцінити як такі, що настільки обмежують можливість обвинуваченого сповідувати певні релігійні переконання, що повинні виключати можливість виконання даним військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку з несення військової служби та оборони Батьківщини.
		Вищевказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 15.04.2025 року, винесеній у справі № 573/406/24.
		Суд вважає показання свідків достовірними, оскільки вони послідовні, узгоджуються між собою і не суперечать іншим доказам.
		Позиція обвинуваченого щодо неможливості виконання наказу через релігійні переконання, які забороняють йому брати зброю, є непереконливою, оскільки відсутність зброї не виправдовує його непокору, адже, як підтвердили свідки в судовому засіданні, завдання виконувалося групою і не передбачало безпосередньої участі в бойових діях.
		З урахуванням викладеного суд приходить до переконання про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при встановлених судом обставинах доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану.
		Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який належить до тяжких злочинів, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання обвинуваченого, а також дані про особу обвинуваченого.
		Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, вказані в статтях 66 і 67 КК України, відсутні.
		Дані про особистість обвинуваченого ОСОБА_5 свідчать про те, що він раніше не судимий, за місцем проживання та місцем служби характеризується посередньо, не перебуває на обліку у спеціальних медичних закладах, відповідно до медичних документів ОСОБА_14 здоровий та придатний до військової служби, має на утриманні малолітню дитини.
		На підставі наведеного суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, оскільки лише такий вид покарання передбачений в санкції норми, яка передбачає відповідальність за вчинений обвинуваченим злочин.
		При цьому, суд також враховує, що обвинувачений у вчиненому не розкаявся та не виявив наміру продовжити військову службу.
		Враховуючи зазначене, судом не встановлено підстав для застосування статей 69, 75 КК України.
		Вказане покарання обвинуваченому по своєму виду та розміру на думку суду буде справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
		26.03.2025 року ОСОБА_14 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
		Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 28.03.2025 року до обвинуваченого ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів до 22 травня 2025 року та ухвалою Слов`янського міськрайонного суду від 19.05.2025 року було продовжено строк тримання під вартою в умовах гауптвахти до 17.07.2027 року, який 10.07.2025 було продовжено по 07.09.2025 року.
		Застосований відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах гауптвахти, враховуючи призначене судом покарання, суд вважає необхідним залишити до набрання вироком законної сили.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні та процесуальні витрати відсутні.
		Долю речових доказів по справі вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 368-376 КПК України, суд-
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, і на підставі цього закону призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_5 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		На підставі ч. 5 ст.72КК України зарахувати засудженому ОСОБА_5 у строк відбуття призначеного покарання строк тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження з 26.03.2025 року до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
		Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити без змін - тримання під вартою в умовах гауптвахти.
		Речові докази у справі: micro CD - диск 32 GB «Touch&Go», залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.
		Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення копії вироку.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Головуючий суддя                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...