Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/9028/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 02.09.2025. Зареєстровано: 03.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.09.2025.
Дата набрання законної сили: 10.02.2026
Результат оскарження 10.02.2026 Апеляційний суд міста Києва: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/758/313/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 758/9028/24 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		31 липня 2025 року                                                                         м. Київ
		Подільський районний суд м. Києва у складі
		головуючого судді- Якимець О. І.,
		за участю секретаря судового засідання Карпишиної К. С.,
		представника позивача - ОСОБА_1 , 
		відповідача - ОСОБА_2 ,
		представника відповідача - ОСОБА_3 ,
		розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 у якому просить стягнути з відповідача борг за договором позики від 11.01.2022 у розмірі 3 690 963,00 грн, 3% річних - 180122,89 грн та інфляційні втрати - 913931,82 грн, а також відшкодувати судові витрати.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики від 11.01.2022.
		Зазначається, що згідно п. 1 Договору позикодавець позичив, а позичальник прийняв (отримав) грошові кошти в розмірі 90 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день підписання договору становить 2 474 982,00 грн. Позичальник безумовно зобов`язується повернути таку ж саму суму коштів та в аналогічній валюті (долари США) позикодавцю в повному обсязі до 11.02.2022 включно. 
		При цьому, зауважується, що на підтвердження укладення Договору та його умов позичальником була надана власноручно написана розписка, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
		Зі слів позивача, у визначений Договором строк позичальник не повернув позикодавцю позичені кошти, будь-які спроби позикодавця вирішити це питання шляхом усних переговорів у позасудовому порядку не принесли жодних результатів.
		Як вказується у позові, станом на дату подання цієї позовної заяви кошти за Договором позики від 11.01.2022 позичальником так і не були повернуті.
		Акцентується, що сума, що підлягає сплаті у гривнях, та визначається за офіційним курсом НБУ станом на день пред`явлення цього позову, складає 3 690 963,00 грн, виходячи з наступного розрахунку 41,0107 ? 90 000 = 3 690 963,00 грн, де:
		- 41,0107 - офіційний курс гривні щодо долару США, встановлений НБУ станом на 16.07.2024;
		- 90 000 - сума заборгованості (доларів США).
		Разом з тим, за твердженнями позивача, позичальник також зобов`язаний сплатити на користь позикодавця інфляційні втрати у розмірі 913 931,82 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 180 122,89 грн, розрахунок яких проводився за період 12.02.2022 - 16.07.2024 від суми заборгованості, визначеної Договором (2 474 982,00 грн).
		Відповідач проти позову заперечує, та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		10.09.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики на суму 719 370,00 грн, Договір був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 115 та остаточний розрахунок за договором позики був встановлений не пізніше десятого вересня 2014 року.
		Вказується, що за зазначеним Договором позики відповідач свої зобов`язання не виконав, а тому при наполегливих вимогах ОСОБА_4 , з метою змінити строки виконання зобов`язання, ОСОБА_2 11.01.2022 підписав договір позики з ОСОБА_4 .
		Відповідач наголошує, що в даному випадку кошти передавалися, але не під час підписання договору позики від 11.01.2022, а при підписанні договору позики 10.09.2013 та на суму 719 370,00 грн, що станом на дату укладення договору становило еквівалент у розмірі 90000 доларів США.
		Крім того, зауважується, що стягнення боргу за договором позики від 11.01.2022 не позбавляє права позивачу звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики від 10.09.2013, що є по суті одним зобов`язанням та є неприпустимим.
		Відповідач вважає, що у зв`язку з тим, що зобов`язання відповідача виникло з договору позики, предметом якого є іноземна валюта, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
		Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 30.09.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.
		У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.
		Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечили та просили у позові відмовити у повному обсязі. 
		Під час судового розгляду справи здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
		Згідно з матеріалів справи, 11 січня 2022 року між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено Договір позики (а.с. 8).
		Відповідно до п. 1 Договору позики від 11.01.2022, позикодавець позичич, а позичальник прийняв (отримав) грошові кошти в розмірі 90 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день підписання договору становить 2 474 982,00 грн. Позичальник безумовно зобов`язується повернути таку ж саму суму коштів та в аналогічній валюті (долари США) позикодавцю в повному обсязі до 11.02.2022 включно.
		Згідно п. 2 Договору позики від 11.01.2022 підписання сторонами цього Договору свідчить про те, що сума позики передана позичальнику у повному обсязі.
		Позичальник зобов`язаний повернути позику протягом строку, встановленого цим Договором. У разі затримки строку повернення позики, позикодавець має право нарахувати пеню на неповернуту в строк суму у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у момент такої затримки, за кожен день неповернення грошових коштів та ввесь період прострочення (п. 5 Договору позики від 11.01.2022).
		Відповідно до п. 12 Договору позики від 11.01.2022, сторони свідчать, що цей Договір відповідає дійсним намірам сторін, не є удаваним, укладений сторонами добровільно, при ясній пам`яті, його умови є справедливими для обох сторін.
		В матеріалах справи наявна Розписка від 11.01.2022 (Додаток до Договору позики від 11.01.2022) /а.с. 9/, з якої вбачається, що ОСОБА_2 позичив грошові кошти у ОСОБА_4 у розмірі 90 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на день підписання договору становить 2 474 982,00 грн та зобов`язується їх повернути до 11.02.2022.
		Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що така Розписка від 11.01.2022 складена на підтвердження укладення та передання коштів за Договором позики від 11.01.2022.
		У судовому засіданні відповідач не заперечував факту укладання та підписання ним Договору позики від 11.01.2022 та Розписки від 11.02.2022.
		Однак стороною відповідача до матеріалів справ долучено копію Договору позики від 10.09.2013 укладений між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник), нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 115, відповідно до умов якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 719 370,00 грн. 
		Зокрема, відповідно до п. 1 Договору позики від 10.09.2013, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 10.09.2014.
		У судовому засіданні 21.07.2025 відповідача було допитано у якості свідка. Як свідок ОСОБА_2 надав покази, що просив у ОСОБА_4 у борг грошові кошти у розмірі 45000 доларів США для купівлі квартири у ОСОБА_5 , ОСОБА_4 погодився, однак при умові, що вони укладуть договір на суму 90 000 доларів США, які потім ОСОБА_2 повинен йому повернути. Після укладення договору позики від 10.09.2013, ОСОБА_4 передавав грошові кошти у сумі еквівалентній 90000 доларів США саме ОСОБА_5 , яка в подальшому жодної квартири на відповідача не оформила. Таким чином, грошові кошти відповідачу взагалі не передавалися. Щодо підписання договору позики від 11.01.2022 допитаний як свідок ОСОБА_2 зазначив, що фактично його примусили укласти такий договір, однак кошти за таким договором йому не передавалися, а договір позики від 11.01.2022 укладався фактично щодо позикових відносин між сторонами, які виникли у 2013 році за договором від 10.09.2013, за яким відповідач кошти позивачу не повернув. У суд з позовом про визнання договору недійсним відповідач не звертався.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
		На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
		Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 755/7216/21 (провадження № 61-1307св23):
		«Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.
		За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
		У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
		Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
		Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
		Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14».
		Під час дослідження доказів суд у судовому засіданні оглянув оригінал Договору позики від 11.01.2022 та Розписку від 11.01.2022, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.8,9).
		Під час розгляду справи з`ясовано, що такі не оспорювалися та у судовому порядку недійсними не визнавалися.
		 Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
		Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
		Згідно з ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
		Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
		Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Згідно з ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Тлумачення ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.
		За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч. 2 ст. 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 752/4079/16-ц, провадження № 61-7168св23).
		Крім того, враховується, що у постанові від 31.01.2024 у справі № 753/14634/22 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язаннями визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.
		За змістом ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
		Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
		Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Частинами першою, другою, третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		Позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог.
		Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
		Відтак, відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти за договором позики від 11.01.2022 у розмірі 90000 доларів США, що за курсом Національного банку України на день пред`явлення позову становить 3 690 963,00 грн.
		Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погоджували.
		З огляду на наведене, у цій частині позов підлягає задоволенню в межах заявлених позивачем позовних вимог.
		Щодо вимоги про стягнення 3% річних в сумі 180122,89 грн така вимога задоволенню не підлягає, оскільки їх нарахування здійснено безпідставно без врахування вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
		Також не підлягають задоволенню вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 913931,82 грн, оскільки норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 15 140,00 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.07.2024 (а.с. 15).
		Згідно із ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача відшкодовуються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому до стягненню підлягає судовий збір в розмірі 11657,80 грн.
		Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача в т.ч. 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено копії:
		- договору про надання послуг адвоката від 09.07.2024, укладеного між адвокатом Семенюк О.В. та ОСОБА_4 , за змістом п.1.1 якого адвокат зобов`язується здійснити представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (а.с. 10-11);
		- акту № 16/07/24-1 наданих послуг, з якого вбачається надані послуги адвоката, а саме: Прийом клієнта, усна консультація, з поточним юридичним аналізом спірної ситуації, стосовно стягнення заборгованості за Договором позики від 11.01.2022 - 1,5 год вартістю 1 500,00 грн; Аналіз наданих клієнтом документів. Підготовка адвокатом загальної правової позиції на підставі зібраної інформації та наданих клієнтом документів та пояснень. Консультації та узгодження х клієнтом правової позиції у справі - 2,5 год вартістю 2 500,00 грн; Підготовка адвокатом позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики з додатками, попередній розрахунок витрат, пред`явлення позову до суду - 6 год вартістю 6 000,00 грн (а.с. 12).
		- ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_4 на підставі договору про надання правничої допомоги від 09.07.2024 з адвокатом Семенюком О.В. (а.с. 13);
		- свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю на ім`я Семенюка О.В. (а.с. 14).
		Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України. 
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
		Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		Згідно з ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
		З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору, кількість судових засідань, часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 5 000,00 грн, що відповідає критеріям реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи та фінансового стану обох сторін.
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 141, 259, 265, 273, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 3 690 963 (три мільйони шістсот дев`яносто тисяч дев`ятсот шістдесят три) гривні заборгованості за Договором позики від 11.01.2022.
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 у розмірі 11 657 (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім) гривень 80 копійок.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5 000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Учасники справи:
		позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
		відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
		Повний текст судового рішення складено та підписано 11.08.2025.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                               О. І. Якимець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...