Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 163/1065/15-п : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2025.
Дата набрання законної сили: 27.08.2025
Номер судового провадження: 13-5зво25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 серпня 2025 року
		м. Київ
		Справа № 163/1065/15-п
		Провадження № 13-5зво25
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 
		судді-доповідача ОСОБА_2 ,
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання              ОСОБА_19 ,
		в режимі відеоконференції
		захисника                                                  ОСОБА_20 ,
		представника заявника                         ОСОБА_21 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні спільну заяву ОСОБА_22 та його захисника ОСОБА_20 про перегляд постанов Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,
		установила:
		ЗМІСТ ПОСТАНОВЛЕНИХ У СПРАВІ РІШЕНЬ ТА ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		Зміст оскаржених рішень національних судів і встановлені обставини справи
		1. 08 квітня 2015 року приблизно о 16:50 ОСОБА_22 прямував з України до Республіки Польща через митний пост «Устилуг» Волинської митниці ДФС як пасажир автомобіля марки «Мерседес-Бенц» з номерним знаком НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_23 . Суд установив, що під час проходження митного контролю ОСОБА_22 обрав «зелений коридор» як спрощену форму митного контролю. 
		2. Згідно зі складеним на місці Державною митною службою України протоколом про порушення митних правил заявник порушив процедури митного контролю у зоні спрощеного митного контролю, перевозячи товари (готівку), які підлягали обов`язковому декларуванню, та письмово не задекларував суму грошей, яку перевозив, у повному обсязі. Йому пред`явили обвинувачення у порушенні статей 471 і 472 Митного кодексу України (далі - МК). Працівник митниці вилучив у ОСОБА_22 10 070 польських злотих та 5673 долари США.
		3. 23 липня 2015 року Любомльський районний суд Волинської області визнав винним ОСОБА_22 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 471 МК (у редакції, чинній на момент вчинення правопорушення), і наклав на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн з конфіскацією в дохід держави вилученої іноземної валюти в кількості 10 070 польських злотих та 5673 долари США, що по курсу Національного банку України (далі - НБУ) становило 196 624,10 грн. Провадження у справі за статтею 472 МК місцевий суд закрив за відсутністю в діях ОСОБА_22 складу адміністративного правопорушення.
		4. Апеляційний суд Волинської області постановою від 04 вересня 2015 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_22 без задоволення, а постанову Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року - без змін. 
		Зміст рішення Європейського суду з прав людини
		5. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) рішенням від 12 грудня 2024 року у справі «Сапіташ та інші проти України» (заява № 864/16)(далі - Рішення) констатував порушення щодо ОСОБА_22 та інших статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яке полягає у непропорційному стягненні у справі щодо порушення митних правил - конфіскації незадекларованої готівки додатково до накладення штрафу. Суд наголосив, що встановлення вказаного порушення не означає, що заявники не мали нести жодної відповідальності за порушення, яке вони вчинили, не задекларувавши готівку.
		6. Разом з цим у справі «Сапіташ та інші проти України» ЄСПЛ не виявив порушень прав і свобод, гарантованих статтями 6 або 13 Конвенції. Скарги заявників, зокрема ОСОБА_22 , щодо несправедливості судових проваджень у справах про порушення митних правил, були визнані ЄСПЛ неприйнятними відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.  
		7. У заяві № 864/16 ОСОБА_22 не подав жодних вимог щодо справедливої сатисфакції, хоча йому було запропоновано це зробити. Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що відсутні підстави присуджувати ОСОБА_22 суму сатисфакції у зв`язку з цим. Водночас ЄСПЛ указав, що встановлене судом порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди, зазнаної заявниками.
		ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
		8.           У своїй заяві ОСОБА_22 та його захисник ОСОБА_20 , посилаючись на вказане рішення міжнародної судової установи, звернулися до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі спільною заявою, в якій порушують питання про перегляд за виключними обставинами постанови Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та постанови Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_22 , просять зазначені рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		9.           На обґрунтування своїх вимог заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою докази щодо законності походження грошових коштів ОСОБА_22 та правомірного володіння цими коштами, що призвело до непропорційного призначення адміністративного стягнення у вигляді конфіскації іноземної валюти. 
		10.       Стверджують, що ЄСПЛ у своєму рішенні визнав конфіскацію коштів ОСОБА_22 , які останній перевозив через кордон, порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що всупереч загальним принципам міжнародного права порушує баланс між його правом на мирне володіння своїм майном та інтересами суспільства. 
		11.        У судовому засіданні захисник ОСОБА_20 підтримав подану заяву та просив скасувати постанову Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року, постанову Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року та передати справу на новий розгляд до Любомльського районного суду Волинської області.
		12.       Пояснив, що ОСОБА_22 не заперечував факту недекларування готівки,  разом з тим наголосив, що останній надавав судам докази законності походження коштів, а тому просив врахувати позицію ЄСПЛ, що конфіскація валюти була непропорційною до вчиненного ним правопорушення.
		13.       У судовому засіданні представник Волинської митниці ОСОБА_21 вказала, що матеріалами справами підтверджується вчинення ОСОБА_22 правопорушення, передбаченого статтею 471 МК (в редакції, що діяла на момент вчення правопорушення), а судові рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року є законними та обгрунтованими. Щодо рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2024 року у справі «Сапіташ та інші проти України», то ОСОБА_21 зазначає, що стаття 471 МК на момент вчинення ОСОБА_22 правопорушення передбачала безальтернативну санкцію, в межах якої суди правомірно наклали стягення. 
		14.       З огляду на викладене, ОСОБА_21 вважає, що заява про перегляд постанов Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року - необґрунтована, а тому просить залишити вказані постанови без змін.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ТА МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ПОСТАНОВИ
		15.       Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду, в якому вона є стороною.
		16. Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон  №  3477-IV) передбачає, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконане шляхом виплати компенсації, вжиття заходів індивідуального та/або загального характеру. Згідно зі статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі. 
		17.       Згідно із частиною другою статті 297-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.
		18.       У такому разі відповідно до положень частини першої статті 297-8КУпАП справа про перегляд судового рішення розглядається Великою Палатою.
		19.       У спільній заяві ОСОБА_22 та його захисника ОСОБА_20 про перегляд судових рішень у справі про адміністративне правопорушення висловлено прохання про скасування рішень судів попередніх інстанцій у зв`язку з установленням порушення прав ОСОБА_22 , а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції. На думку заявників, вказане є безумовною підставою для скасування постанови Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та постанови Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		20.       Перевіривши доводи заяви, а також узявши до уваги висновки ЄСПЛ, наведені у рішенні, Велика Палата дійшла таких висновків.
		21.       Стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає в себе розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і  безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.
		22.       Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів [далі - Рекомендація № R (2000] Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження. А також коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або ж в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		23.       ЄСПЛ уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, які розглядались у справі «Сапіташ та інші проти України», зокрема у справі «Яремійчук та інші проти України» (Yaremiychuk and Others v. Ukraine), справі «Садоха проти України» (Case of Sadocha v. Ukraine). 
		24.       Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична  або  юридична  особа  має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не  може  бути  позбавлений  своєї  власності інакше  як в інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених  законом і загальними принципами міжнародного права. 
		25.       Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. 
		26.       Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння власністю; друге правило, що міститься у другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна та підпорядковує його певним умовам; третє правило, викладене у другому абзаці, визнає, що Договірні держави мають право, зокрема, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів.
		27.       Перша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади у мирне володіння власністю має бути «законним». У другому абзаці визнається, що держави мають право контролювати використання власності шляхом застосування «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, є невід`ємною частиною Конвенції. Питання про те, чи був досягнутий справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав особи, стає актуальним лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі законності та не було свавільним.  
		28.       Згідно з абзацом другим статті 471 МК (чинним на момент вчинення правопорушення) переміщення через митний кордон України особою, яка формою проходження митного контролю обрала проходження (проїзд) через «зелений коридор», товарів, переміщення яких через митний кордон України заборонено чи обмежено законодавством України, або товарів в обсяг, що перевищують неоподатковану норму переміщення через митний кордон України, тягне за собою накладання двох видів адміністративних стягнень, а саме штрафу у розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосередніми предметами правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів.
		29.       23 липня 2015 року Любомльський районний суд Волинської області визнав винним ОСОБА_22 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 471 МК, (в редакції, чинній на момент вчинення правопорушення), наклав на нього стягнення у виді штрафу та застосував конфіскацію в дохід держави вилученої надлишкової іноземної валюти. Вказане рішення залишено без змін Апеляційним судом Волинської області.
		30.       Встановлене ЄСПЛ у справі « ОСОБА_22 та інші проти України» порушення стосувалося лише непропорційності стягнення у справі про порушення ОСОБА_22 митних правил з огляду на те, що застосоване стягнення не забезпечувало справедливого балансу між захистом права власності та інтересами держави. Водночас Суд не оцінював докази та не розглядав питання щодо доведеності вини ОСОБА_22 у вчиненні адміністративного правопорушення, однак вказав на відсутність ознак порушення прав і свобод (статті 6, 13 Конвенції) гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Також Суд зазначив, що встановлення факту порушення вже становить достатню справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, якої зазнали заявники.
		31.       У цьому ж рішенні Суд підкреслив, що одним із ключових елементів перевірки справедливого балансу є те, чи існували інші, менш обтяжливі заходи, до яких обґрунтовано могла вдатися державна влада в інтересах суспільства. Втім, саме по собі існування таких альтернатив не робить національне законодавство автоматично невиправданим (рішення у справах James and Others v. United Kingdom, 1986, Koufaki and Adedy v. Greece, 2013). 
		32.       У справі «Сапіташ та інші проти України» від 12 грудня 2024 року заявники, серед іншого, скаржилися до міжнародної судової установи на непропорційні санкції в митних справах - конфіскацію незадекларованої готівки та накладення штрафу, посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, однак ЄСПЛ у своєму рішенні наголосив, що допущене порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не є підставою для уникнення відповідальності за порушення національного законодавства, що полягало у недекларуванні готівки (рішення ЄСПЛ «Садоха проти України» від 11 липня 2019 року).
		33.       Звертаючись безпосередньо до Великої Палати, заявники вказують, що суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою докази походження та мирного володіння грошовими коштами, які ОСОБА_22 перевозив через кордон, що призвело до непропорційного призначення адміністративного стягнення у виді конфіскації іноземної валюти, хоча на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій те, що ці докази залишили поза увагою, заявники не оскаржували.
		34.       Велика Палата вважає, що обставини цієї справи відрізняються від справ, в яких конфіскація стосувалася активів, отриманих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, які вважалися отриманими незаконним шляхом або призначеними для використання у незаконній діяльності («Ісмаїлов проти Росії» (Ismayilov v. Russia), пункт 36, та в рішенні у справі «Гріфхорст проти Франції» (Grifhorst v. France), заява № 28336/02, пункт 99, від 26 лютого 2009 року). 
		35.       З наявних матеріалів справи щодо ОСОБА_22 вбачається, що під час перевірки на безпеку, за результатом якої було складено протокол № 0427/20505/2015 про порушення останнім митних правил, а також під час розгляду справи судом,  ОСОБА_22 не заперечував факту перевезення готівки (для порівняння, рішення у справі «Мун проти Франції» (Moon v. France), заява № 39973/03, пункт 8, від 09 липня 2009 року, рішення у справі «Гріфхорст проти Франції» (Grifhorst v. France), пункт 8, в яких заявники заперечили наявність у них коштів). З огляду на викладене єдиною протиправною (хоча й не кримінально караною) дією заявника було недекларування у встановленій формі суми переміщуваної валюти під час проходження спрощеної процедури митного контролю «зеленим коридором», що суперечило вимогам МК та постанови Правління НБУ № 148 від 27 травня 2008 року «Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України» (у редакціях, чинних на момент вчинення ОСОБА_22 адміністративного правопорушення).
		36.       Беручи до уваги наведені обставини, поведінка заявника, яка полягала у неповідомленні митному органу точної суми переміщуваної готівки, свідчить не стільки про намір приховати кошти, скільки про недотримання встановленої процедури декларування при проходженні спрощеного митного контролю. Таке недотримання правил, хоч і не підпадало під кримінальну відповідальність, проте кваліфікувалося як адміністративне правопорушення відповідно до чинного на той момент митного законодавства.
		37.       Для того щоб втручання було пропорційним, воно має відповідати серйозності вчиненого правопорушення, а санкція - серйозності злочину, який вона має покарати; у цій справі таким правопорушенням є недотримання вимоги щодо декларування готівки при перетині кордону [«Садоха проти України» (Case of Sadocha v. Ukraine), пункт 31, «Гирлян проти Росії» (Gyrlyan v. Russia), пункт 28, і «Габріч проти Хорватії» (Gabric v. Croatia), пункт 29]. 
		38.       При цьому суди повинні також розглядати можливість застосування менш суворого заходу, наприклад штрафу замість конфіскації [«Садоха проти України» (Case of Sadocha v. Ukraine), пункт 34], та переконатися, що санкція не створює для особи індивідуального та надмірного навантаження [«Садоха проти України» (Case of Sadocha v. Ukraine), пункт 36);«Ісмаїлов проти Росії» (Ismayilov v. Russia), пункт 38], натомість необхідно брати до уваги індивідуальні обставини справи - походження майна, відсутність умислу та інші релевантні фактори [«Гирлян проти Росії» (Gyrlyan v. Russia), пункт 30]. Крім того, має бути дотриманий справедливий баланс між суспільним інтересом і правами особи [«Гирлян проти Росії» (Gyrlyan v. Russia), пункт 31; («Габріч проти Хорватії» (Gabric v. Croatia) пункт 35], а саме втручання повинно бути необхідним і пропорційним поставленій законній меті [«Габріч проти Хорватії» (Gabric v. Croatia) пункт 35].
		39.       Суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про те, що заявник міг завдати серйозної шкоди державі: він не ухилявся від сплати мита або будь-яких інших зборів і не завдав державі будь-якої іншої матеріальної шкоди. Велика Палата вважає, що стягнення у вигляді конфіскації не було направлено на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки держава не зазнала жодних втрат внаслідок недекларування заявником коштів, а конфіскація грошових коштів була стримуючою та каральною за своїм призначенням [«Гирлян проти Росії» (Gyrlyan v. Russia), пункт 29].Таким чином, межі проведеного національними судами розгляду справи були занадто вузькими, щоб відповідати вимозі встановлення «справедливого балансу», притаманній другому абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		40.       За цих обставин конфіскація незадекларованих коштів, на думку Великої Палати, поклала індивідуальний і надмірний тягар на заявника та була непропорційною вчиненому правопорушенню [«Габріч проти Хорватії» (Gabric v. Croatia), пункт 39, «Ісмаїлов проти Росії» (Ismayilov v. Russia), пункт 38, та рішення у справі «Танасов проти Румунії» [Комітет] (Tanasov v. Romania) [Committee], заява № 65910/09, пункт 28, від 31 жовтня 2017 року].
		41.       Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу ОСОБА_22 , мали у своєму розпорядженні практику ЄСПЛ у подібних справах (Gabric v. Croatia, Gyrlyan v. Russia) і як національні суди були зобов`язані застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права, проте цього зроблено не було, що призвело до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		42.       Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 3 р(II)/2021 у справі № 3-261/2019(5915/19), визнано такими, що не відповідають Конституції України окремі положення абзацу другого статті 471 МК в частині конфіскації товарів, які стали безпосередніми предметами порушення. Конституційний Суд України в цьому рішенні дійшов висновку, що обов`язкова конфіскація валютних цінностей не забезпечує справедливого балансу між публічними інтересами та захистом права власності особи та не узгоджується з принципом верховенства права.
		43.       З метою приведення положень статті 471 МК у відповідність із рішенням Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року N 3-р(ІІ)/2021 та врегулювання питання притягнення до адміністративної відповідальності громадян за порушення встановленого МК та іншими актами законодавства України порядку переміщення товарів через митний кордон України Законом України від 16 лютого 2022 року № 2058-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо адміністративної відповідальності громадян за порушення митних правил» внесено зміни до МК. Зокрема, статтю 471 МК «Недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами» викладено в новій редакції, яка передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за недекларування товарів, усуваючи непропорційне стягнення, пов`язане з обов`язковою конфіскацією. Водночас, нова редакція статті 471 МК зберігає можливість конфіскації - але лише у відношенні певної категорії товарів (обмежених або заборонених) і лише як альтернативу штрафу, а не як обов`язковий захід. 
		44.       Таким чином, у новій редакції статті 471 МК реалізуються підходи ЄСПЛ щодо забезпечення пропорційності стягнень у справах щодо порушення митних правил.
		45.       Відповідно до статті 297-10 КУпАП за наслідками розгляду справи Велика Палата, якщо дійде висновку про повне або часткове задоволення заяви, має право: скасувати постанову (постанови) та закрити провадження у справі; скасувати постанову (постанови) та передати справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду, який виніс оскаржувану постанову; змінити постанову (постанови).
		46.       З огляду на викладене Велика Палата, керуючись положеннями статті 297-10 КУпАП, дійшла висновку, що спільна заява ОСОБА_22 та ОСОБА_20 підлягає частковому задоволенню. Постанову Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_22 слід змінити, виключивши з вказаного судового рішення призначене ОСОБА_22 адміністративне стягнення у виді конфіскації в дохід держави вилученої іноземної валюти за статтею 471 МК.
		Керуючисьстаттями 297-1, 297-8, 297-9, 297-10КУпАП, Велика Палата 
		постановила:
		Заяву  ОСОБА_22 та захисника ОСОБА_20 , який діє в його інтересах, про перегляд постанов Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом  - задовольнити частково.
		Постанови Любомльського районного суду Волинської області від 23 липня 2015 року та Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2015 року щодо ОСОБА_22 змінити.
		Виключити з вказаних судових рішень призначене ОСОБА_22 за статтею 471 МК адміністративне стягнення у виді конфіскації в дохід держави вилученої іноземної валюти.  
		У решті судові рішення залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                   ОСОБА_1 
		Суддя-доповідач                                                                      ОСОБА_2 
		Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_11 ОСОБА_4 ОСОБА_12 ОСОБА_24 ОСОБА_13 ОСОБА_6  ОСОБА_14  ОСОБА_7 ОСОБА_25 ОСОБА_8 ОСОБА_16   ОСОБА_9  ОСОБА_17 ОСОБА_10 ОСОБА_18

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...