Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/19510/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 08.09.2025. Зареєстровано: 09.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2025.

Номер судового провадження: П/520/21506/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 вересня 2025 р., м. Харків cправа № 520/19510/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до суду через представника - адвоката Шкабура В.В. та просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за період з 27.06.2020 по 19.01.2023;
		- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки у проведенні розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 19.01.2023 в сумі 504 499,01 грн; 
		- стягнути з Відповідача на користь позивача судові витрати за професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 15000,00 грн.
		 
		Процесуальні дії у справі
		Ухвалою суду від 16.07.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які він усунув.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2024 відкрито спрощене провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 262 КАС України.
		Представником відповідача 29.07.2024 через систему Електронний суд подано відзив на позовну заяву із низкою документів, якими заперечував позовні вимоги. 
		Представник позивача через систему Електронний суд 02.08.2024 подав відповідь на відзив.
		Представником позивача 22.11.2024 через систему "Електронний суд" подано клопотання про долучення додаткових доказів по справі.
		Ухвалою суду від 23.12.2024 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження та надано позивачу строк для усунення недоліків, які він усунув у встановлений строк шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначив, що він перебуває на військовій службі з жовтня 2014. На даний час позивач проходить військову службу у Льотно-випробувальному комплексі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджено витягом із послужного списку, у зв`язку з чим не міг вчасно звернутись за судовим захистом своїх прав.
		Суд ухвалою від 04.02.2025 поновив провадження по справі.
		Позивач просить під час прийняття рішення у даній справі також врахувати ту обставину, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі № 520/14767/24, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4083,99 грн. в місяць у загальній сумі 114 351,72 грн. за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4 - 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
		При цьому позивачем не надано доказів виплати відповідачем на виконання вказаного рішення суду спірної суми індексації грошового забезпечення. 
		Оскільки у період з 18.09.2024 по 20.09.2024, 25.09.2024 по 28.09.2024, з 14.11.2024 по 15.11.2024 суддя перебувала у відрядженні, з 23.09.2024 по 24.09.2024, 13.11.2024, 31.12.2024, з 24.02.2024 по 09.03.2025, з 11.03.2025 по 16.03.2025, з 31.03.2025 по 02.04.2025, з 07.04.2025 по 18.04.2025, з 02.06.2025 по 10.06.2025, з 21.07.2025 по 25.07.2025 суддя перебувала у щорічній відпустці, з 07.10.2024 по 11.10.2024, 27.01.2025, з 10.02.2025 по 14.02.2025, 28.02.2025 суддя перебувала на навчанні, у період з 02.12.2024 по 06.12.2024, з 02.12.2024 по 06.12.2024, з 25.02.2025 по 28.02.2025 та з 01.03.2025 по 10.03.2025, 17.03.2025 по 19.03.2025, з 07.04.2025 по 25.04.2025 суддя перебувала на лікуванні, у відпустці з 02.06.2025 по10.06.2025, 03.07.2025 по 04.07.2025, 21.07.2025 по 25.07.2025, 06.08.2025по 08.08.2025 - розгляд справи здійснюється з урахуванням днів відрядження, відпустки, навчання та лікування.
		Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з вимогами ст.229 КАС України.
		Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		 
		Позиція позивача
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що судовими рішеннями від 14.06.2022 у справі № 560/2016/22 стягнуто на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 включно, від 04.08.2023 у справі №560/10824/23 - грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 28.06.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, від 07.04.2022 у справі № 560/2693/23 - індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січня 2008 року. 
		Відповідач 21.12.2022 виплатив позивачу заборгованість по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 у сумі 20848,26 грн, 27.02.2024 відповідач сплатив заборгованість по грошовому забезпеченню за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 у сумі 8588,86 грн, 05.06.2024 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 61 472,57грн. Оскільки повний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 05.06.2024, позивач зазначає про обов`язок відповідача виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 року по 19.01.2023 року в сумі 504 499,01 грн.
		 
		Позиція відповідача
		Відповідач заперечив доводи позовної заяви та зазначив, що при випуску з Університету змінив тільки вид військової служби: з військової служби (навчання), в якості курсанта в університеті, на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Відтак, звільнення з військової служби не відбувалось.
		Таким чином, підстав для з стягнення з Університету середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає, у зв`язку з відсутністю самого факту звільнення позивача з військової служби. Тому, посилання позивача у своїй позовній заяві на норми трудового законодавства, що стосуються питань виплати належних звільненому працівнику коштів, не можуть бути застосовані. 
		 
		Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин 
		Позивач проходив військову службу у відповідача з 26.08.2015 по 26.06.2020, що підтверджується витягами з наказів від 26.08.2015 №209, від 26.06.2020 №141 (Т.1, а.с.16-18), вважаючи, що під час проходження служби йому виплачувалось грошове забезпечення у зменшеному розмірі, після закінчення навчання вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав. 
		Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами, пов`язаними із його незгодою із сумою, яку він одержав від відповідача при закінчені навчання:
		- рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №560/2016/22, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року включно. На виконання рішення суду у справі №560/2016/22, відповідачем 27.02.2024 виплачено позивачу 20 848,26 грн., що підтверджується банківською випискою. (Т.1, а.с.25)
		- рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.08.2023 у справі №560/10824/23, зокрема, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 28.06.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. На виконання рішення суду у справі №560/10824/23, відповідачем 27.02.2024 виплачено позивачу 8 588,86 грн., що підтверджується банківською випискою (Т.1, а.с.13).
		- рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі №560/2693/22, зокрема зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) - січня 2008 року. На виконання рішення суду у справі №560/2693/22, відповідачем 05.06.2024 виплачено позивачу 61 522,57 грн., що підтверджується банківською випискою (Т.1, а.с.19).
		Позивач, вважаючи, що у нього є право на отримання на середнього заробітку у зв`язку з вищезазначеними виплатами звернувся до відповідача з запитом, в якому просив виплатити середній заробіток за період з 26.06.2020 по 05.06.2024 (Т.1, а.с.14).
		Відповідач, листом від 27.06.2024 повідомив представника позивача, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.06.2020 по 05.06.2024 може бути здійснена лише після отримання відповідного рішення суду, та лише після надходження на адресу Університету відповідного дозволу (Т.1, а.с.20).
		Окрім цього, судом встановлено, що позивач неоднаразово звертався до суду, за захистом свої прав на отримання всієї суми при закінчені навчання у відповідача й в інших справах: 
		- справа № 560/9858/23: рішенням від 06.10.2023 зобов`язано відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 включно, за період невиплати коштів (затримки виплати доходу понад 1 календарний місяць);
		- справа № 520/16565/24: рішенням від 09.09.2024 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 27.02.2024 (по день фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;
		- справа № 520/14767/24: рішенням від 18.11.2024 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4083,99 грн. в місяць у загальній сумі 114 351,72 грн. за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 включно відповідно до приписів абз.4 - 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
		- справа № 580/7794/24: рішенням від 09.01.2025 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою вказаної індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати.
		Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 27.06.2020 по 19.01.2023, звернувся до суду з цим позовом. 
		 
		Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення
		У КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зокрема вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (ч. 1 ст. 5 КАС України).
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
		Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст. 9 КАС України).
		Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		У ст. 73 КАС України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. 
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Згідно зі ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Достовірними відповідно до ст. 75 КАС України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Як зазначено у ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		У ст. 77 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У ч.1 ст. 90 КАС України зазначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
		У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
		 
		Норми права, які застосовує суд: Конституція, закони, підзаконні нормативні акти, принципи, які застосовує суд, та висновки суду
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
		При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
		У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
		Правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані ні Порядком № 260, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
		Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
		Відповідно до приписів абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Згідно зі ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
		Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		У ч.1 ст. 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні - у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (редкція статті до 19.07.2022).
		Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Редакція ст. 117 КЗпПУ з 19.07.2022 викладена так: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		Отже суд при вирішені справи враховує обидві редакції ст. 117 КЗпПУ (як до 2022 так і після), при цьому застосовує принцип співмірності при визначенні всієї суми стягнення, в тому числі й за період стягнення після 2022 року, який обмежений 6 місяцями.
		Суд також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
		Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених ст. 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		За обставин цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 05.06.2024.
		Разом з тим, позивач просить стягнути середній заробіток за період з 27.06.2020 по 19.01.2023.
		Відтак, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 27.06.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 19.01.2023.
		Вирішуючи цю справу, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, який визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом- це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
		Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, де він зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Якщо грошові суми, які має сплатити роботодавець працівнику за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
		Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у якомога більшої суми.
		Суд зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень ст. 117 КЗпП України, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких необхідно врахувати при вирішенні цього спору.
		 
		Принципи, які застосовує суд, із врахуванням контексту спору
		Суд бере до уваги, що в цій справі є важливий контекстуальний елемент: в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, який наразі - виконує важливу функцію по підготовці кадрових військових для захисту країни від збройної агресії російської федерації.
		А тому дослідження добросовісності користування позивачем своїми правами для суду є пріоритетним.
		Враховуючи вищевикладене, надаючи оцінку встановленим обставинам, та, визначаючи розмір відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні (виключенні позивача із списків особового складу), суд застосовує принципи:
		(1) добросовісного користування позивачем своїми правами, а також
		(2) принципу, за яким судовий захист надається тим, хто стежить за своїми правами та вчасно їх відстоює.
		Судом встановлено, що позивач з моменту закінчення навчання у відповідача (виключення зі списків особового складу) - з 2020 року - неодноразово (сім разів) звертався до суду за захистом своїх прав в тому числі й на виплату грошового забезпечення відповідачем у повному розмірі.
		А тому на переконання суду не одночасне заявлення позивачем вимог по виплаті грошового забезпечення, в тому числі, й при звільнені (виключенні зі списків особового складу), штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця (в контексті ст. 117 КЗпПУ) і в цьому разі розглядається судом як недобросовісне користування правами на судовий захист позивачем. 
		Суд вважає, що позивач мав розуміти, що він, неодноразово звертаючись до суду з вимогами по виплаті грошового забезпечення, може мати право й на середній заробіток за час затримки розрахунку, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав б заявити одночасно всі вимоги: як по виплаті грошового забезпечення (індексації за весь період до звільнення), так і вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ще при першому зверненні до суду - тобто заявити всі вимоги одразу після звільнення.
		 
		Не застосування судом висновків суду касаційної інстанції 
		Суд в цій справі не застосовує висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, оскільки судом касаційної інстанції у вказаній справі розглядались позовні вимоги, звернені до Полтавської міської ради, яка не входить до Сил оборони та безпеки України і не є військовим навчальним закладом, який готує професійних військових. 
		А тому у справі, обставини якої аналізував суд касаційної інстанції, відсутній такий контекстуальний елемент як належність відповідача до інституцій, діяльність яких напряму пов`язана із захистом Батьківщини. 
		Зазначена обставина - на переконання суду - має надзвичайно важливе значення, оскільки напряму пов`язана із забезпеченням обороноздатності країни під час війни за її незалежність та існування. 
		А тому застосування до відповідача відповідальності без принципу співмірності вирахування суми, передбаченої ст. 117 КЗпПУ (в тому числі й за шість місяців після звільнення) може призвести до вимивання фінансового ресурсу із оборонного сектору, що наразі є небезпечним. 
		До того ж судом касаційної інстанції не досліджувались питання:
		- своєчасного та добросовісного користування особою правом на судових захист - коли особа свідомо поділяє позовні вимоги на частини і заявляє їх не одночасно - а через певний проміжок часу - що може розцінюватися як умисне збільшення самого проміжку часу, за який можливе стягнення з роботодавця, що також збільшує суму стягнення за ст. 117 КЗпПУ; 
		- коли такі позовні вимоги звернені до Сил оборони і безпеки України (у найширшому значені), які залучені до відсічі збройної агресії рф.
		 
		Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що спірним у цій справі є період з 27.06.2020 до 19.01.2023.
		До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
		Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100).
		У абз. 4 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
		У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
		У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
		Судом, з довідки ХНУПС від 09.04.2024 (Т.1, а.с. 27), встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 349,11 грн. 
		Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 19.01.2023 становить 936 днів.
		З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 936 дні складає 326 766,96 грн. (936 (час затримки)* 349,11 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).
		Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 100 245,65 грн., з яких: грошове забезпечення та інші виплати, належні до виплати під час звільнення 9336,02 грн. (9,31%), та сума грошового забезпечення, виплаченого на виконання судових рішень у справах №560/2016/22, №560/10824/23, №560/2693/22 - 90 909,63 грн. (90,69%).
		З урахуванням суми несвоєчасно сплаченого позивачу грошового забезпечення за рішенням суду справах №560/2016/22, №560/10824/23, №560/2693/22 (90909,63 грн.), відсотка цієї суми (90,69%) відносно розміру виплаченого грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу до виплати під час звільнення, розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.06.2020 по 19.01.2023 складає 296 344,95 грн. (326 766,96 х 90,69).
		Суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
		Згідно з відомостями з офіційного вебсайту Національного банку України, середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за непогашеними кредитами домашнім господарствам у розрізі видів валют і строків погашення, в період затримки розрахунку при звільненні становила: у 2020 році  16,1%; у 2021 році  15,9%; у 2022 році  17,6%; у 2023 році  16%.
		Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої суми при звільненні (90 909,63 грн.) за період з 27.06.2020 до 19.01.2023, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, з огляду на такі розрахунки.
		Так, ураховуючи суму недоотриманих коштів - 90 909,63 грн., 16,1% річних від суми 90 909,63 грн. становитиме 14636,45 грн., тобто 40,09 грн. за день затримки розрахунку (14636,45:365). Оскільки період затримки розрахунку у 2020 році становить 187 днів (за період з 27.06.2020 по 31.12.2020 включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 7498,67 грн. (187 х 40,09).
		15,9% річних від суми 90 909,63 грн. становитиме 14454,63 грн., тобто 39,60 грн. за день затримки розрахунку (14454,63:365); оскільки період затримки розрахунку у 2021 році становить 365 днів (за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 14454,63 грн. (39,60 х 365).
		17,6% річних від суми 90 909,63 грн. становитиме 16000,09 грн., тобто 43,83 грн. за день затримки розрахунку (16000,09:365); оскільки період затримки розрахунку у 2022 році становить 365 днів (за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 16000,09 грн. (43,83 х 365).
		16% річних від суми 90 909,63 грн. становитиме 14545,54 грн., тобто 39,85 грн. за день затримки розрахунку (14545,54:365); оскільки період затримки розрахунку у 2023 році становить 18 днів (за період з 01.01.2023 до 19.01.2023 включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 717,31 грн. (39,85 х 18).
		З огляду на заявлену до стягнення суму середнього заробітку, встановлений розмір заборгованості (несвоєчасно виплачену суму при звільненні), характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 19.01.2023 грошового забезпечення у сумі 38 670,7 грн. (7498,67 + 14454,63 + 16000,09 + 717,31).
		Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. 
		Щодо доводів відповідача про те, що звільнення позивача з військової служби не відбулось. 
		Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - день призначення на посаду курсанта закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Згідно з ч. 5 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абз. 4 ч. 2 ст.23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абз. 3 і 6 ч. 2 ст. 23 цього Закону.
		З аналізу вищезазначених положень суд робить висновок, що період навчання позивача у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба є періодом проходження військової служби, який починається з дня зарахування до списків особового складу військового навчального закладу та закінчується днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу військового навчального закладу у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
		Матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 01.08.2015 по 26.06.2020 проходив службу курсантом Харківського університету Повітряних Сил.
		Згідно з витягом із наказу начальника Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 26.06.2020 № 141 позивач виключений зі списків особового складу університету та вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
		Спірним питанням у цій справі є право позивача на виплату йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період 27.06.2020 (з дня, наступного за датою звільнення) по 19.01.2023.
		Відповідач, заперечуючи проти позову вказує, що згідно з наказом начальника Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 26.06.2020 № 141 позивач не був звільнений з військової служби, він лише був з 26.06.2020 виключений зі списків особового складу університету та вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
		Таким чином, відповідач вважає, що підстав для задоволення позову щодо стягнення з університету середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає у зв`язку з відсутністю самого факту звільнення позивача з військової служби.
		Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначає, що відповідно до п. 7 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
		Отже, з урахуванням наведених вище положень та в силу того, що період проходження військової служби позивача починається з дня зарахування його до списків особового складу військового навчального закладу та закінчується днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу військового навчального закладу, то за цей період грошове забезпечення позивачу здійснюється університетом.
		За правової позиції викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16, день звільнення або день виключення зі списків частини для військовослужбовців є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.
		За наведеного вище, доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства, що стосуються питань виплати належних звільненому працівнику коштів з підстав відсутності факту звільнення позивача з військової служби, суд відхиляє, оскільки наказ про виключення останнього зі списків особового складу університету є останнім робочим днем та підлягає оплаті на рівні звичайного робочого дня.
		 
		Судові витрати
		Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, в які включені витрати на професійну правничу допомогу.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.
		Позивач просить суд стягнути з відповідача його витрати на правничу допомогу при розгляді справи у сумі 15 000,00 грн.
		Положеннями ст. 59 Конституції України та у ст. 16 КАС України закріплено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.
		У п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.12.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в тому числі в адміністративному судочинстві. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
		У ч.7 ст. 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2022 у справі № 640/19536/18, від 04.12.2023 у справі № 420/329/21, від 03.04.2024 у справі №320/10293/22.
		Зокрема при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		Відповідно до наданих суду документів позивач уклав із адвокатом Шкабурою В.В. договір про надання правової допомоги б/н від 25.01.2024, згідно з яким адвокат бере на себе зобов`язання з надання юридичних послуг.
		Позивач надав суду розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп., і на їх підтвердження копію акта приймання-передачі наданих послуг № 4 від 10.07.2024.
		Згідно з вказаним актом адвокатом (представником позивача) надано позивачу такі види правничої допомоги: консультація клієнта щодо юридичних перспектив та вірогідності отримання позитивного результату шляхом звернення до суду; написання та відправка адвокатського запиту; дослідження та аналіз судової практики в подібних правовідносинах; написання позовної заяви до суду.
		Враховуючи викладене, спираючись на досліджені докази, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на (правничу допомогу) до предмета спору, суд вважає, що у даному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат позивача на професійну правничу допомогу є сума у розмірі 3000,00 грн.
		Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 242-246, 250 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська, буд. 77/79, м.Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61023, код ЄДРПОУ 24980799) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		2. Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 27.06.2020 по 19.01.2023.
		3. Стягнути з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні розрахунку при звільненні за період за період з 26.06.2020 по 19.01.2023 у сумі 38 670,70 (тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят) гривень 70 коп. 
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.
		5. В іншій частині позовних вимог - відмовити. 
		 
		Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення) та набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України. 
		 
		 
		 
		Cуддя А.А. Ширант

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...