Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/169/25 (175/5088/25) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано судом: 10.09.2025. Зареєстровано: 10.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2025.
Дата набрання законної сили: 03.09.2025
Номер судового провадження: 1686 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 вересня 2025 року м. Харків Справа № 905/169/25 (175/5088/25) 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючий суддя Плахов О.В., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В. 
		за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І., 
		за участю представників: 
		від позивача  не з`явився;
		від відповідача  не з`явився;
		розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Підгороде (вх.№1686 Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у справі №905/169/25 (175/5088/25) (суддя Величко Н.В., постановлене в м.Харків, дата складення повного тексту  14.07.2025),
		за позовом:  ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Підгорне, 
		до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", Донецька область, м.Покровськ,
		про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі №905/169/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном строком 170 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну; вирішені інші процедурні питання.
		На офіційній сторінці Верховного Суду веб-порталу Судова влада України опубліковано 26.03.2025 оголошення № 75623 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське".
		20.05.2025 до господарського суду Донецької області від Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа №175/5088/25 (№ провадження 2/175/1259/25) за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" заборгованості по заробітній платі (вх. № 3577/25) для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське".
		За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (175/5088/25) та на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.05.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.
		Рішенням господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у справі №905/169/25(175/5088/25) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за серпень 2024 в розмірі 93216,25грн. (сума вказана за вирахуванням податків та обов?язкових платежів); в іншій частині позову відмовлено.
		Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 , всупереч приписам статей 47, 116 Кодексу законів про працю України, не здійснив виплату всіх сум, що належать їй від підприємства, у зв`язку із чим суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати за серпень 2024 року в розмірі 93216,25грн., визначеної з урахуванням відрахувань податку на доходи фізичних осіб у сумі 20843,39грн. та військового збору у сумі 1736,95грн. 
		В іншій частині позову відмовлено, з урахуванням статей 38, 44, 47, 83, 116 Кодексу законів про працю України та положень Закону України "Про відпустки", оскільки надані позивачем розрахунки компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги було визнано судом методологічно невірними, та такими, що не підтверджені належними доказами. 
		 
		ОСОБА_1 з рішенням господарського суду Донецької області не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у справі №905/169/25 (175/5088/25) в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані за 33 дні щорічної відпустки у розмірі 84076,74 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; вихідну допомогу у розмірі 212000,54 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції не було в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме в частині грошової компенсації за невикористані 33 дні щорічної відпустки та вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку, у зв`язку із чим, суд першої інстанції передчасно відмовив в задоволенні позову у відповідній частині. 
		Також, скаржник просить суд прийняти в якості додаткового доказу розрахунковий лист за грудень 2024 року, відповідно якого йому нараховані компенсація відпустки за 31 день у розмірі 78981,18грн.; компенсація відпустки за 2 дні у розмірі 5095,56грн.; вихідна допомога у розмірі 212000,54грн.
		Обґрунтовуючи підстави неможливості подання вказаного документу до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що до системи "Електронний суд" не завантажувались документи, що позбавило його можливості надати відповідний документ, а надіслати його засобами поштового зв`язку було вже запізно.
		Вказаний доказ, на думку апелянта, підтверджує факт нарахування відповідачем компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги на користь позивача, а також вказує на визнання відповідачем своїх зобов`язань перед працівником. 
		Окрім викладеного, на думку апелянта, судом при ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, що полягає у не витребуванні у відповідача повторно довідки про доходи апелянта за 2024 рік; довідки про заборгованість з заробітної плати апелянта за серпень 2024; довідки з розрахунком вихідної допомоги апелянта; довідки про невикористані дні щорічної відпустки з розрахунком грошової компенсації апелянта; письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні апелянта; довідки з розрахунком середньоденного заробітку апелянта; письмову інформацію про причини невиплати усіх належних сум апелянту при звільненні.
		Вказані документи, на думку апелянта, є необхідними для повного та всебічного розгляду справи, а також для встановлення дійсного розміру належних виплат при звільненні, що могло б призвести до задоволення позовних вимог у відхиленій частині.
		Скаржник також звертає увагу суду на те, що під час розгляду аналогічної справи за позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі в межах справи про банкрутство №905/169/25 відклав розгляд справи та повторно витребував у відповідача відомості (детальні) про заборгованість перед позивачем по складових.
		За наведених обставин, апелянт просить суд апеляційної інстанції витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" довідку про доходи апелянта за 2024 рік; довідку про заборгованість з заробітної плати апелянта за серпень 2024; довідку з розрахунком вихідної допомоги апелянта; довідку про невикористані дні щорічної відпустки з розрахунком грошової компенсації апелянта; письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні апелянта; довідку з розрахунком середньоденного заробітку апелянта; письмову інформацію про причини невиплати усіх належних сум апелянту при звільненні.
		 
		Судова колегія, розглянувши клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи розрахункового листа за грудень 2024 року зазначає, що частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		В такому випадку, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 Господарського процесуального кодексу України.
		Вказане, з урахуванням положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17).
		Обґрунтовуючи підстави неможливості подання вказаного документу до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що до системи "Електронний суд" не завантажувались документи, що позбавило його можливості надати відповідний документ, а надіслати його засобами поштового зв`язку було вже запізно.
		Вказаний доказ, на думку скаржник, підтверджує факт нарахування відповідачем компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги на користь позивача, а також вказує на визнання відповідачем своїх зобов`язань перед працівником. 
		Судова колегія зазначає, що в даному випадку скаржник не навів жодних переконливих та належним чином підтверджених доказів того, що у нього дійсно існувала об`єктивна, тобто незалежна від його волі, неможливість подати відповідний доказ під час розгляду справи судом першої інстанції.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності заяв, скарг на рішення тощо. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Проте, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення ЄСПЛ у справах "Мушта проти України", заява № 8863/06, п. 37; "Kreuz v. Poland", заява № 28249/95, п. 53; "Golder v. the United Kingdom", заява № 4451/70, п. 38, "Stanev v. Bulgaria", заява №36760/06, п.п. 229-230).
		Апеляційний суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007р.; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016р.).
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не підтверджують існування виняткових обставин, які б виправдовували несвоєчасне подання доказів, а отже, підстав для їх прийняття в апеляційному провадженні немає.
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Слободіна М.М., судді Тихого П.В.
		Відповідно до витягу з протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 14.08.2025, у зв`язку із відпусткою судді Слободіна М.М., для розгляду справи №905/169/25 (175/5088/25) сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Россолова В.В., судді Тихого П.В.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2025 витребувано у господарського суду Донецької області матеріали справи №905/169/25 (175/5088/25); відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
		20.08.2025 матеріали справи №905/169/25(175/5088/25) надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства АПК-Інвест на рішення господарського суду Донецької області від 23.06.2025 у справі №905/157/25; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог статті 263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 03.09.2025 о 09:30 годині.
		27.08.2025 відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10176), в якому просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у справі №905/169/25 (175/5088/25) залишити без змін.
		 
		Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, а учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.
		Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.
		 
		Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідно до наказу № 84к від 24.01.2018 була прийнята на роботу в ТОВ "Краснолиманське" за переводом провідним економістом, із 01.09.2024 по 31.12.2024 працювала у Відокремленому підрозділі Логістично-постачальницький центр ТОВ Краснолиманське на посаді провідного економіста за сумісництвом (наказ № 1к від 01.09.2024, наказ № 10к від 28.01.2025).
		Позивача було звільнено наказом ТОВ "Краснолиманське" № 38/к від 28.01.2025 (т.1 а.с. 14) за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України з 31.12.2024, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 13).
		Згідно наказу ТОВ Краснолиманське про звільнення від 28.01.2025 № 38/к, між іншим наказано виплатити ОСОБА_1 (таб № 24500) вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України (пункт 2).
		 
		Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач стверджував, що, з часу припинення трудових відносин, всупереч статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач-роботодавець своєчасно не здійснив з позивачем остаточного розрахунку, не виплачені належні суми заробітку за серпень 2024 року у розмірі 115796,59 грн. без утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; грошова допомога за невикористані 33 дні щорічної відпустки у розмірі 179257,65 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку що становить 358515,30 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми, що є предметом позову у цій справі.
		Вказані обставини стали підставою для звернення 22.04.2025 ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське", заборгованості по заробітній платі в сумі 653569,54грн. (т.1 а.с.1-4).
		Рішенням господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.44-51).
		 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що статтею 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про банкрутство.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
		Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення (частини 1, 2 статті 7 Кодексу).
		Відповідно до положень частини 14 статті 39, статей 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства пріоритетним є прийняття судового рішення про визнання кредиторських вимог конкурсного кредитора по відношенню до позовного провадження у справі про стягнення заборгованості. Законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.
		Колегією суддів не встановлено обставин звернення позивача до господарського суду з заявою з грошовими вимогами до боржника з таким самим предметом, як і межах даного спору в порядку статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи № 905/169/25.
		 
		Разом з тим, при розгляді трудових спорів, в тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення частини 5 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
		Згідно з вимогами частини 7 статті 43 Конституції України право на своєчасне отримання винагороди за працею захищається законом.
		Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
		Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".
		Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині 5 статті 97 Кодексу законів про працю України.
		 
		Як було зазначено вище, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідно до наказу № 84к від 24.01.2018 була прийнята на роботу в ТОВ "Краснолиманське" за переводом провідним економістом, із 01.09.2024 по 31.12.2024 працювала у Відокремленому підрозділі Логістично-постачальницький центр ТОВ Краснолиманське на посаді провідного економіста за сумісництвом (наказ № 1к від 01.09.2024, наказ № 10к від 28.01.2025), вказане підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.13).
		Матеріалами справи підтверджується, що позивача було звільнено наказом ТОВ "Краснолиманське" № 38/к від 28.01.2025 (т.1 а.с.14) за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України з 31.12.2024, що також підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.13).
		Згідно наказу ТОВ Краснолиманське про звільнення від 28.01.2025 № 38/к, між іншим наказано виплатити ОСОБА_1 (таб № 24500) вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України (пункт 2).
		За приписами частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
		Діюче трудове законодавство передбачає безальтернативний обов`язок виплати належних працівникові сум при його звільненні, це законодавство встановлює і пов`язує юридичну відповідальність за порушення даних вимог законодавства, з юридичною особою того підприємства, установи, організації, на якому працювала особа до звільнення.
		За твердженням позивача, з часу припинення трудових відносин, всупереч статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач-роботодавець своєчасно не здійснив з позивачем остаточного розрахунку, не виплачені належні суми заробітку за серпень 2024 року у розмірі 115796,59грн. без утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; грошова допомога за невикористані 33 дні щорічної відпустки у розмірі 179257,65грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку що становить 358515,30грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми, що є предметом позову у цій справі.
		Наявними в матеріалах справи розрахунковими листами підтверджується, що у липні та серпні 2024 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 128645,84грн. та 115796,59грн. відповідно. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими листами за відповідні періоди (т.1 а.с.6).
		Фактичну дату звільнення визначено наказом ТОВ Краснолиманське №38/к від 28.01.2025, а саме - з 31.12.2024 (т.1 а.с.14).
		З наявного в матеріалах справи розрахункового листа за серпень 2024 року вбачається, що позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 115796,59 грн., яку і заявляє позивач до стягнення з відповідача, але зазначена у розрахунковому листі сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб (18 % - 20843,39грн.) та військовий збір (1,5 % - 1736,95грн.).
		Під час розгляду справи судом першої інстанції, з метою встановлення розміру нарахованих позивачу при звільненні виплат, перевірки наявності та обсягу заборгованості, а також встановлення їх фактичного розміру після утримання обов`язкових платежів, зокрема податку на доходи фізичних осіб (18 %) та військового збору (1,5 %), ухвалою господарського суду Донецької області від 21.05.2025 (т.1 а.с.31-32) було задоволено клопотання позивача; витребувано у ТОВ "Краснолиманське" довідку про доходи апелянта за 2024 рік; довідку про заборгованість з заробітної плати апелянта за серпень 2024; довідку з розрахунком вихідної допомоги апелянта; довідку про невикористані дні щорічної відпустки з розрахунком грошової компенсації апелянта; письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні апелянта; довідку з розрахунком середньоденного заробітку апелянта; письмову інформацію про причини невиплати усіх належних сум апелянту при звільненні.
		Проте, відповідачем не було надано суду витребуваних документів, у зв`язку із чим господарський суд першої інстанції здійснив розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами, що надані позивачем на підтвердження заявлених нею вимог.
		Аналогічне за змістом клопотання було подано апелянтом разом з апеляційною скаргою.
		В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаного клопотання апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що на думку останнього полягає в тому, що суд першої інстанції не відклав розгляд справи та не витребував повторно у відповідача докази, а прийняв передчасне рішення про часткове задоволення позову.
		Судова колегія зазначає, що процесуальні порушення можуть бути підставою для скасування судового рішення лише у випадках, коли вони істотно вплинули на результат розгляду справи та справедливість судового рішення. 
		Сам по собі факт того, що суд не відклав розгляд справи та не витребував повторно докази, не свідчить про ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення, оскільки зазначені докази вже випробовувались судом у межах розгляду справи, проте відповідач їх не надав.
		 
		Щодо посилань апелянта на те, що господарський суд першої інстанції в межах справи №905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Краснолиманське" під час розгляду аналогічної справи №905/169/25 (208/12809/24) за позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі ухвалою від 01.07.2025, відклав розгляд справи та повторно витребував у відповідача відомості (детальні) про заборгованість перед позивачем по складових, довідку про середній заробіток позивача, судова колегія зазначає наступне.
		Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
		Разом із тим суддівський розсуд - необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається.
		Таким чином, колегія суддів зазначає, що по-перше, в силу приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України суди враховують висновки, викладені у постановах Верховного Суду, який є судом касаційної інстанції. По-друге, при посиланні на правові висновки мають враховуватися індивідуальні особливості обставин даної справи та конкретних доказів з урахуванням принципу правової визначеності та верховенства права.
		 
		Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України обов`язок щодо подання доказів покладено на сторони, а не на суд. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання апелянта про витребування доказів.
		Згідно з трудовим законодавством України, при звільненні працівника виплата заробітної плати здійснюється після утримання з неї податків та зборів. Це означає, що роботодавець зобов`язаний утримати з нарахованої заробітної плати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), військовий збір та інші обов`язкові платежі, передбачені законодавством, а потім виплатити працівникові вже чисту суму.
		За наведених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем сума заборгованості по заробітній платі є необґрунтованою, оскільки розрахована без вирахування ПДФО (18 %) та ВЗ (1,5 %), а вимога про стягнення з відповідача заробітної плати за серпень 2024 року підлягає частковому задоволенню у сумі 93216,25грн. (за вирахуванням податків і зборів, що підлягають обов`язковому утриманню роботодавцем як податковим агентом).
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі 179257,65грн., судова колегія зазначає наступне.
		Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Така ж правова норма передбачена частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки".
		Аналіз частини 1 статті 47, частини 1 статті 83, статті 116 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки", свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за не використану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.
		Згідно зі статтею 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, громадянами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
		Частиною 1 статті 6 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
		Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина 1 статті 75 Кодексу законів про працю України).
		Статтею 24 Закону "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Лист Міністерства праці та соціальної політики України "Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток" від 24.06.2011 №208/13/116-11 містить рекомендації та роз`яснення про те, що кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.
		Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.
		Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (надалі - Порядок №100), тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.
		Розрахунок кількості днів щорічної основної відпуски, які слід компенсувати при звільненні здійснюється за наступною формулою: Т /365(366)*N, де Т - тривалість щорічної основної відпустки, на яку має право працівник 365 - кількість календарних днів у році, якщо рік високосний - 366; N - кількість календарних днів, які працівник відпрацював за робочий рік чи період, без урахування святкових і неробочих днів.
		Згідно з абзацами 1,3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
		Відповідно до пункту 7 розділу IV Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
		Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку заборгованості із компенсації невикористаної відпустки, до стягнення з відповідача пред`явлено 179257,65грн. за 33 календарних дні відпустки (244442,43 : 45 р.д. х 33 к.д.), на які позивач мав право, але не скористався ними. 
		При розрахунку позивач виходив з середньоденного заробітку у сумі 5432,05грн., визначеного від нарахованої за липень та серпень 2024 року заробітної плати. 
		Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок компенсації невикористаної відпустки є методологічно невірним, оскільки середньоденна заробітна плата розрахована позивачем виходячи з сумарного заробітку за 2 місяці (липень та серпень 2024 року), а не за 12 місяців його роботи у відповідному році, як то передбачено Порядком. 
		Матеріали справи не містять інформації про нараховану позивачу заробітну плату за 12 місяців його роботи, табелі облікового часу, які б дозволили здійснити розрахунок компенсації за невикористану відпустку за період роботи позивача на підприємстві відповідача, позивачем не надано доказів на підтвердження кількості днів відпрацьованого часу для можливості розрахунку кількості днів щорічної відпустки, крім того, не надано доказів у підтвердження чи перебувала у відпустці ОСОБА_1 у період роботи в ТОВ "Краснолиманське". 
		З огляду на те, що позивачем належними засобами доказування не доведено розмір пред`явленої до стягнення з відповідача суми компенсації за невикористану щорічну відпустку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині з підстав недоведеності розрахунку.
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в сумі 358515, 30грн., судова колегія зазначає, що статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		Як було вказано вище, позивача було звільнено на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України ( наказ № 38/к від 28.01.2025) (т.1 а.с.14). 
		Отже, з урахуванням приписів статті 44 Кодекс законів про працю України йому мала б бути сплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок), відповідно до пункту 2 якого, у всіх інших випадках, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Пунктом 3 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
		Пункт 4 Порядку визначає, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.
		Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
		У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом 1 або 2 цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Тобто для обчислення розміру вихідної допомоги при звільненні потрібно виходити з розміру заробітної плати за 2 місяці, що передують даті звільнення.
		Матеріалами справи підтверджується, що позивач був звільнений 31.12.2024. Водночас з поданих позивачем доказів неможливо встановити розмір заробітної плати за 2 місяці, що передують фактичній даті звільнення позивача. 
		Крім того, дослідивши наведений у позовній заяві розрахунок вихідної допомоги, колегія суддів визнає його методологічно не вірним, оскільки такий розрахунок здійснений виходячи з середньоденного заробітку позивача за липень та серпень 2024 року, що фактично не є двома останніми місяцями роботи на підприємстві відповідача.
		Враховуючи вище викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача вихідної допомоги в сумі 358515,30грн. з підстав недоведеності розрахунку.
		 
		Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
		Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у справі №905/169/25 (175/5088/25) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
		 
		Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Донецької області від 14.07.2025 у справі №905/169/25(175/5088/25) залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
		 
		Повна постанова складена 10.09.2025.
		 
		 
		Головуючий суддя О.В. Плахов
		 
		Суддя В.В. Россолов
		 
		Суддя П.В. Тихий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...