Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/8205/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано судом: 10.09.2025. Зареєстровано: 11.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2025.
Дата набрання законної сили: 22.09.2025
Номер судового провадження: 2-а/357/216/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/8205/25
		Провадження № 2-а/357/216/25
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		09 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючого судді  Орєхова О.І.,
		за участю секретаря  Махненко Б.В.
		розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, обгрунтовуючи наступним.
		28 квітня 2025 року інспектором 1 взводу 1 роти 3 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві старшим лейтенантом поліції Корджиєвою Іриною Володимирівною винесено постанову серії ЕНА № 4606424 про адміністративне правопорушення за частиною п`ятою статті 121 КУттАП, якою притягнуто його, ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 гривень.
		В постанові про адміністративне правопорушення зазначено, що 28 квітня 2025 року о 21 годині 24 хвилини в м. Київ по Шосе Гостомельське, водій керував транспортним засобом «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п. 2.3. «в» ПДР України.
		Непогодившись із вказаною постановою, 01 травня 2025 року, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 288 та ч. 1 ст. 289 КУпАП у передбачений законом строк ним було оскаржено постанову вищестоящій посадовій особі  начальнику управління патрульної поліції у м. Києві полковнику поліції Курбакову Ярославу, однак станом на день звернення з цим адміністративним позовом письмового рішення щодо результатів розгляду скарги на його адресу не надходило. 29 травня 2025 року в телефонній розмові йому було повідомлено, що начальником УПП прийнято рішення, за якими оскаржувана постанова була визнана законною та такою, що не підлягає скасуванню.
		Однак вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складена повноважною особою, за своєю формою і змістом не відповідає нормам чинного законодавства та не відображає дійсні обставини події, на які посилається інспектор 1 взводу 1 роти 3 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві старший лейтенант поліції Корджиєва Ірина Володимирівна.
		У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
		В обгрунтування та на захист своєї правової позиції, хоче зазначити наступне.
		Так, 28 квітня 2025 року він керував транспортними засобом «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , близько 21 години у м. Київ, по Шосе Гостомельське та був зупинений працівниками поліції. Після зупинки автомобіля він опустив скло автомобіля та запитав причину зупинки, на що працівник поліції попросила пред`явити документи та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Він надав поліцейській водійське посвідчення та документи на транспортний засіб разом із полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		На зауваження працівника поліції, що він не пристебнутий паском безпеки повідомив, що він є особою з інвалідністю, а тому йому через фізіологічні особливості вкрай важко, а часом неможливо користуватися ременем безпеки, а тому відповідно до підпункту в) пункту 2.3 ПДР України йому дозволяється не пристебуватись ременем безпеки у населеному пункті.
		Оскільки при собі оригіналів пенсійного посвідчення та довідки МСЕК не мав (в наявності були лише копії), він вирішив скористатись єдиним порталом державних послуг «Дія», однак поліцейська недочекавшись коли застосунок запрацює, розглянула справу та винесла постанову серії ЕНА № 4605424, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 510,00 грн за правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.
		Згідно з пп. «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
		Вважає, що відносно нього було порушено вимоги статей 251, 280 КАС України, оскільки доводи, що він, як інвалід другої групи та має можливість не користуватися паском безпеки, інспектором не було досліджено, окрім того, для встановлення відповідних обставин необхідно спеціальні знання в галузі медицини.
		Таким чином, оскільки при складанні адміністративного матеріалу поліцейська допустила грубі порушення та не взяла до уваги усі обставини події, так як в його діях не було порушення ПДР України, а притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП є недоведеним та необгрунтованим, вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення ЕНА № 4606424, винесена інспектором 1 взводу 1 роти 3 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві старшим лейтенантом поліції Корджиєвою Іриною Володимирівною є незаконною і підлягає скасуванню.
		Водночас, сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Крім того, оскаржувана постанова взагалі не містить посилання на докази вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, пояснення свідків, акт, фото- чи відеозапис тощо у відповідно до ст. 251 КУпАП, на підставі яких суб`єктом владних повноважень було прийнято рішення у формі постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП. Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем не було зібрано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що суперечить як положенням КУпАП, так і Конституції України.
		Таким чином, оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена відповідачем з порушенням норм КУпАП, а тому підлягає скасуванню.
		Просив суд постанову інспектора 1 взводу 1 роти 3 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві старшого лейтенанта поліції Корджиєвої Ірини Володимирівни серії ЕНА № 4606424 від 28 квітня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 510,00 гривень - скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Відповідача на користь держави судові витрати ( а. с. 1-8 ).
		Разом з адміністративним позовом додано клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суудщ ( а. с. 22-24 ) з додатком ( скарга ) ( а. с. 25 ).
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 ( а. с. 26-27 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
		Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
		Ухвалою судді від 04 червня 2025 року поновлено пропущений строк звернення до суду та відкрито провадження у даній адміністративній справі. Повідомлено, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Розгляд справи було призначено в судове засідання на 13 червня 2025 року ( а. с. 31-32 ).
		11.06.2025 за вх. № 32785 судом отримано відзив ( а. с. 35-39 ).
		Ухвалою суду від 26.08.2025 задоволено заяву позивача та замінено первісного відповідача Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції на належного відповдіача Департамент патрульної поліції та відкладено розгляд справи на 09.09.2025 ( а. с. 58-60 ).
		Учасники справи в судове засідання 09.09.2025 не з`явились.
		04.07.2025 за вх. № 37557 від позивача отримано заяву про розгляд справи за його відсутності ( а. с. 50 ).
		Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце слухання спрваи повідомлені належним чином, про що в матеріаоах спрваи свдчить Довідка про доставку електронного документу у вигляді «Ухвала» від 26.08.2025, яка доставлена до електронного кабінету відповідальним працівником 04.09.2025, в якій зазначено час, місце та дата слухання спрваи  09.09.2025 ( а. с. 61 ).
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач Департамент патрульної поліції обізнаний про те, що на розгляді в суді перебуває дана адміністратина справа.
		За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
		ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
		Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
		Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 18 КАС України).
		Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.
		Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 18 КАС України).
		Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей КАС України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
		Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
		Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Згідно ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
		Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
		В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
		Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
		Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
		Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. 
		Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
		Так, ухвалою судді від 04.06.2025 позивачу поновлено пропущений строк для звернення до суду із адміністративним позовом ( а. с. 31-32 ).
		Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Так, оскаржуваною постановою у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4606424 від 28.04.2025, яка була винесена інспектором 1 взводу 1 роти 3 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві старшим лейтенантом поліції Кюрджиєвою Іриною Володимирівною, ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП та на нього було накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 гривень ( а. с. 9-10).
		Згідно зазначеної постанови, 28 квітня 2025 року о 21 годині 24 хвилини в м. Київ по Шосе Гостомельське, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п. 2.3. «в» ПДР України  Порушення правил користування ременями безпеки, чим скоїв правопорушення, відповідальність за що передбачена ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач зазначав про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності складу інкримінованого йому правопорушення, в совю чергу, він є особою з інвалідністю, а тому відповідно до підпункту в) пункту 2.3 ПДР України йому дозволяється не пристебуватись ременем безпеки у населеному пункті.
		Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
		Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
		Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
		Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
		Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
		Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. 
		Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
		Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
		Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
		Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
		Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
		В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
		Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
		Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ч. 1, ст. 251 КУпАП).
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
		Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.
		У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.
		Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
		Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
		Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
		Так, 26.04.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження № К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
		Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
		До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018.
		Так, складаючи оскаржувану постанову та зазначаючи в ній порушення з боку позивача, яке виразилося в тому, що останній 28 квітня 2025 року о 21 годині 24 хвилини в м. Київ по Шосе Гостомельське, керував транспортним засобом «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п. 2.3. «в» ПДР України, чим скоїв правопорушення, відповідальність за що передбачена ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, поліцейським в постанові не зазначено, що до неї додаються докази ( п. 7 оскаржуваної постанови).
		Отже, вчинення з боку позивача порушення, за що передбачена адміністративна відповідальність, такий доказ має бути обов`язково вказаний у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення зафіксоване як в автоматичному режимі так і не в автоматичному режимі.
		Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17.
		Не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Аналогічна правова позиція міститься в постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.
		Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно положень частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до частини другої статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
		За правилами частини третьої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу.
		Згідно ч. 1 ст. 90 КАС УКраїни суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.
		Водночас, доказів про що зазначено в оскаружваній постанові, відповдіач не надав.
		Тому, за таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
		Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. 
		З урахуванням наведеного, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення містять тієї сукупності доказів та доведеності наявності в діянні позивача, кваліфікованого адміністративного правопорушення. 
		Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
		Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та не є таким доказом.
		Саме до такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
		В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
		На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд. 
		В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів. 
		Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
		Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005 року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
		Крім того, як зазначено в оскаржуваній постанові, 28 квітня 2025 року о 21 годині 24 хвилини в м. Київ по Шосе Гостомельське, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п. 2.3. «в» ПДР України.
		В свою чергу, до матеріалів справи з боку позивача додано пенсійне посвідчення, посвідчення потерпілий від Чорнобильської катастрофи та висновок МСЕК ( а. с. 17-20 ), з яких вбачається, що позивач ОСОБА_1 є особою, яка має 2 групу інвалідності.
		Відповідно до підпункту в) пункту 2.3 ПДР України на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям-інвалідам, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі.
		Тому, окрім вищевстановленого та зазначеного, позивачу дозволяється не пристебуватись ременем безпеки у населеному пункті.
		Водночас доказів тому, що позивач не перебував в населеному пункті та не пред`явив документи відповідачу на підтвердження наявності інвалідності, відповідачем суду не надано.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).
		Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
		Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.
		Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17 (провадження №11-1287апп18).
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17 зазначено, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають, а розмір судового збору, який підлягає застосуванню складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
		Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17.
		Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач був звільнений від сплати судового збору, оскільки має статус інваліда 2 групи ( а. с. 17-20 ).
		Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів ( п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 5 ст. 139 КАС України ).
		Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору, в даному випадку, витрати на сплату судового збору покриваються за рахунок держави. 
		На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст. 7, 9, 182, 205, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, - задовольнити.
		Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕНА № 4606424 від 28.04.2025 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 121 КУпАП.
		Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , - закрити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Білоцерківським МВ № 1 ГУ МВС України в Київській області 12.04.2004, РНОКПП: НОМЕР_2 );
		Відповідач: Департамент патрульної поліції ( адреса місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, ЄДРПОУ: 40108646 ).
		Повний текст судового рішення складено 09 вересня 2025 року.
		 
		 
		СуддяО. І. Орєхов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...