Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 457/1/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2025.
Дата набрання законної сили: 10.09.2025
Номер судового провадження: 61-17524ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                    
		10 вересня 2025 року
		м. Київ
		справа № 457/1/24
		провадження № 61-17524 св 24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Осіяна О. М., 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: виконавчий комітет Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 11 червня 2024 року у складі судді Грицьківа В. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви від 30 травня 2024 року,просила суд: 
		- стягнути з відповідачів ненараховану та невиплачену їй заробітну плату в розмірі 111 200 грн;
		- зобов`язати відповідачів за несвоєчасну виплату заробітної плати нарахувати компенсацію та індексацію на день виплати;
		- стягнути з відповідачів за порушення права на чергову щорічну відпустку 
		в 2022 році ненараховану та невиплачену заробітну плату у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 17 733,82 грн;
		- зобов`язати відповідачів за несвоєчасну виплату заробітної плати нарахувати компенсацію та індексацію на день виплати; 
		- зобов`язати міського голову ОСОБА_2 внести зміни в затверджений розпорядженням від 20 листопада 2023 року № 575-к, а саме період відпустки вказати з 15 квітня 2024 року по 14 квітня 2025 року; 
		- стягнути з посадової особи міського голови ОСОБА_3 моральну шкоду, завдану порушенням трудового законодавства, порушенням права на працю, на оплату праці в 2023 році, у розмірі 50 000 грн.
		Позов мотивований тим, що вона працює у відділі державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Трускавецької міської ради на посаді головного спеціаліста, інспектора з 15 квітня 2016 року. Міський голова ОСОБА_2 розпорядженням від 20 листопада 2023 року № 575-к затвердив графік чергових щорічних відпусток на 2024 рік. Відповідно до цього графіку щорічних відпусток, її відпустка запланована на серпень місяць 2024 року за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року.
		Зазначала, що розпорядженням міського голови від 10 серпня 2023 року № 401-к їй надано чергову щорічну відпустку за відпрацьований період роботи з 15 квітня 
		2023 року по 14 квітня 2024 року тривалістю 14 календарних днів. «Підстава: надання відпустки заява ОСОБА_1 ». Розпорядженням в. о. міського голови від 28 листопада 2023 року № 590-к їй надано невикористану частину чергової щорічної відпустки за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року терміном 5 календарних днів. 
		Вважала, що включення до графіку чергових відпусток на 2024 рік її відпустки за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року, яку вона використала у 2023 році, є результатом безкарності міського голови за порушення її права на чергову щорічну відпустку в 2022 році з відповідними виплатами на матеріальну допомогу та допомогу на вирішення соціально-побутових питань, яка не була їй надана, незважаючи на затверджений міським головою розпорядження 
		від 01 грудня 2021 року № 807-к графік відпусток, кошти на яку були закладені в кошторис оплати праці на 2022 рік, за подання позовної заяви до суду, використовуючи своє службове становище, міський голова, щоб ще більше матеріально її покарати, зняв із заробітної плати премію за вересень-грудень 
		2022 року, яка була закладена в кошторис оплати праці, при тому, що відповідно до Положення про відділ ДАБК вона за виконання посадових обов`язків не підзвітна міському голові. Крім того, міський голова не доплачував їй за виконання роботи відсутнього у відділі працівника, при тому, що кошти на оплату праці штатної одиниці відділу ДАБК закладені у кошторис оплати праці посадових осіб органу місцевого самоврядування і така доплата передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 зі змінами. Належну їй заробітну плату міський голова використав на свій розсуд як економію заробітної плати. 
		Наведене, на думку позивачки, свідчить про грубе порушення міським головою її прав на працю, на оплату праці.
		Також зазначала, що чергова щорічна відпустка у 2022 році, згідно із затвердженого графіку розпорядженням міського голови від 01 грудня 2021 року № 807-к, не була їй надана у 2022 року тільки по тій причині, щоб не виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань. Питання порушення права на чергову відпустку в 2022 році є однією з позовних вимог у справі № 457/597/22, яка наразі розглядається в Трускавецькому міському суді.
		Позивач вважала, що ненарахована та невиплачена заробітна плата у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань у 2022 році, у зв`язку з ненаданням чергової щорічної відпустки згідно затвердженого графіка у лютому місяці 2022 року, становить: матеріальна допомога на оздоровлення 5 200 грн, розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань становить 12 533,80 грн (заробітна плата відповідно до довідок за лютий 2021 року по січень 2022 року становить 150 405,51 грн). Загальна сума невиплаченої заробітної плати в лютому 2022 року становить 17 733,80 грн. На цю суму заробітної плати має бути нарахована індексація та компенсація на день виплати. 
		Ненарахована та невиплачена заробітна плата за виконання обов`язків відсутнього в відділі ДАБК працівника за період роботи з 01 серпня 2020 року по 03 серпня 
		2021 року становить 30 600 грн ((5 100:100х50)х12=30 600), за період з 03 серпня 2021 року по 31 грудня 2022 року становить 44 200 грн ((4 200:100х50)х17=44 200), 
		за період з 01 січня 2023 року по 31 лютого 2024 року становить 36 400 грн 
		((5 200:100х50)х14=36 400), відтак, сума невиплаченої заробітної плати за виконання обов`язків відсутнього працівника станом на 31 лютого 2024 року становить 
		111 200 грн.
		Крім того, на думку позивача, неправомірні дії відповідачів: ненарахування та невиплата належних їй сум заробітної плати, порушення права на відпустку, а саме, невиплата у 2022 році матеріальної допомоги на оздоровлення та допомоги для вирішення соціально-побутових питань, безпідставне зняття премій, порушення права на заробітну плату, встановлену чинним законодавством, призвели до значного зменшення її пенсійного забезпечення. 
		Позивач зазначала, що вказані неправомірні рішення, дії, бездіяльність органу місцевого самоврядування та посадових осіб органу місцевого самоврядування спричинили їй моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Ураховуючи викладене,  ОСОБА_1 просила суд її позовні вимоги задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 11 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Судові рішення мотивовані тим, що роботодавцем було надано позивачці всі відпустки за відпрацьований рік з виплатою допомоги на оздоровлення відповідно до вимог закону.
		Що стосується виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 
		2022 рік, то суди зазначили, що виплата працівнику допомоги на вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, з врахуванням фонду економії заробітної плати. Суди вказали, що позивачці було надано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати як за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року, так і за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року.
		Суд зазначив, що за відпрацьований період роботи з 15 квітня 2021 року 
		по 14 квітня 2023 року позивачка використала щорічні відпустки тривалістю 
		30 календарних днів за кожний відпрацьований рік із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, тому підстав для висновку про те, що відповідачами порушено трудові права позивачки немає. Посилання позивачки на неправильне зазначення в розпорядженні міського голови № 575-к від 20 листопада 2023 року «Про затвердження графіку щорічних відпусток на 2024 рік» відпрацьованого року (15 квітня 2023 року - 14 квітня 2024 року) є безпідставними, оскільки за період роботи з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року позивачка станом на 01 серпня 2024 року використала 29 календарних дні щорічної відпустки, з яких частину - в 2023 році, а частину - в 2024 році.
		Згідно з розпорядженням міського голови № 362-к від 30 липня 2024 року, позивачці виплатили матеріальну допомогу на оздоровлення й за відпрацьований рік з 
		15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року.
		Що стосується вимоги про стягнення з відповідачів завдану неправомірними діями та бездіяльністю матеріальну шкоду у вигляді ненарахованої та невиплаченої доплати за виконання роботи відсутнього працівника у розмірі 111 200 грн та нарахувати індексацію та компенсацію на день виплати, то суд вказав, що позивачкою не було надано доказів покладення на неї обов`язків по виконанню роботи відсутнього працівника, який б спростовував твердження відповідача.
		Вимоги про стягнення з посадової особи - міського голови ОСОБА_2, завданої ОСОБА_1 неправомірними діями та бездіяльністю, що привело до нанесення матеріальної шкоди, моральну шкоду у розмірі 50 тис грн, то суд зазначив, що позивачка не навела жодної із вищенаведених обставин, які б свідчили про завдання посадовою особою моральної шкоди і нічим не обґрунтовує розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання позивачки на те, що даний спір стосується проходження нею публічної служби, тому не підсудний судам загальної юрисдикції, є безпідставним, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише на ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї. При цьому позивачка не надала суду достатньо доказів, які б підтверджували належність цього трудового спору до спору, пов`язаного з проходженням позивачкою публічної служби, тому визначених законом підстав для висновку про підсудність справи судам адміністративної юрисдикції немає.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		29 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 11 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, так як вони ухвалені з порушенням правил юрисдикції, провадження у справі закрити. Також просить постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до Львівського окружного апеляційного суду на новий розгляд.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 січня 2025 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 
		У наданий судом строк ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07 січня 2025 року 
		й усунула недоліки касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2025 року клопотання  ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк,відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 457/1/24 із Трускавецького міського суду Львівської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		17 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду        від 04 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		Вказує, що суди не взяли до уваги її докази про те, що вона при виконанні посадових обов`язків, а саме функцій державного архітектурного контролю (ДАБК) не підзвітна міському голові ОСОБА_2 , а підзвітна Державній інспекції архітектури та містобудування (ДІАМ), саме на таких умовах були делеговані функції ДАБК Трускавецькій міській раді (ТМР). Це свідчить про те, що судами не були взяті до уваги докази, а саме Положення про відділ ДАБК ТМР та її посадова інструкція головного спеціаліста, інспектора відділу ДАБК та присяга про те, що вона працює на Трускавецьку громаду і діє в інтересах громади згідно чинного законодавства. 
		Зазначає, що спір між нею - головним спеціалістом інспектором відділу державного архітектурно-будівельного контролю та відповідачами - міським головою ОСОБА_2, виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, є спором, що стосується проходженням нею публічної служби, тобто є публічно-правовим спором і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, зазначає, що суди порушили правила юрисдикції загальних судів й не застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388 цс 18). Вказує, що в іншій аналогічній справі за її позовом провадження у справі було закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив 
		10 лютого 2025 року представник виконавчого комітету Трускавецької міської ради міський голова ОСОБА_2 направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, проте даний відзив поданий поза межами строку, протягом якого можна було його подати, причини пропуску цього строку не зазначено, тому вказаний відзив на касаційну скаргу належить залишити без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19 (пункти 51-52); від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, провадження № 12-86гс20 (пункти 25-33). 
		17 лютого 2025 року ОСОБА_1 направила до Верховного Суду відповідь на відзив виконавчого комітету Трускавецької міської ради, проте дана відповідь на відзив Верховним Судом не береться до уваги, оскільки вказаний вище відзив залишається без розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 працює на посаді головного спеціаліста, інспектора відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради 
		з 15 квітня 2016 року.
		Інформацією зазначено про використання позивачем ОСОБА_1 щорічної відпустки (а. с. 220, т. 1):
		- розпорядженням міського голови від 17 лютого 2021 року № 95-к надано ОСОБА_1 щорічну відпустку за відпрацьований період з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року тривалістю 14 календарних днів з 26 лютого по 12 березня 2021 року включно з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу та допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати за 2021 рік (а. с. 238, т. 1); 
		- розпорядженням міського голови від 20 квітня 2023 року № 169-к надано ОСОБА_1 частково невикористану щорічну відпустку за відпрацьований період з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року тривалістю 04 календарних днів з 21 по 24 квітня 2023 року включно (а. с. 242, т.1); 
		- розпорядженням міського голови від 02 червня 2023 року № 256-к надано ОСОБА_1 частково невикористану щорічну відпустку за відпрацьований період з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року тривалістю 09 календарних днів з 15 по 23 червня 2023 року включно з виплатою матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати (а. с. 51, 243, т. 1); 
		- розпорядженням міського голови від 19 квітня 2024 року № 175-к надано ОСОБА_1 частково невикористану щорічну відпустку за відпрацьований період з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року тривалістю 03 календарні дні з 24 по 26 квітня 2024 року включно (а. с. 247, т. 1).
		Загалом, ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за відпрацьований період 
		з 15 квітня 2021 року по 14 квітня 2022 року тривалістю 30 календарних днів із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, згідно з розпорядженням міського голови від 17 лютого 2021 року № 95-к, та виплатою матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, згідно з розпорядженням міського голови від 02 червня 2023 року № 256-к.
		За відпрацьований період з 15 квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року 
		ОСОБА_1 надано щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та виплатою матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
		Зокрема, розпорядженням міського голови від 02 лютого 2023 року № 58-к ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за відпрацьований період з 15 квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року тривалістю 30 календарних днів з 15 лютого 
		по 16 березня 2023 року включно з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (а. с. 50, 241, т. 1).
		У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 під час відпустки, частину вказаної щорічної відпустки (14 календарних днів) було перенесено (розпорядження від 17 березня 2023 року № 114-к) і надано позивачці частину невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 15 квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року тривалістю 05 календарних днів з 29 січня по 02 лютого 
		2024 року розпорядженням міського голови від 19 січня 2024 року № 35-к з виплатою матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати та частину невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 15 квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року тривалістю 09 календарних днів з 17 по 25 травня 2024 року розпорядженням міського голови від 13 травня 2024 року № 207-к (а. с. 246, 248, т. 1).
		У 2022 році ОСОБА_1 надавалась частина невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 15 квітня 2020 року по 14 квітня 2021 року тривалістю 16 календарних днів та частина невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 15 квітня 2019 року по 14 квітня  2020 року тривалістю 
		07 календарних днів з 15 березня по 06 квітня 2022 року включно (розпорядження від 14 березня 2022 року № 106-к (а. с. 240, т. 1)).
		Згідно з розпорядженням міського голови від 10 серпня 2023 року № 401-к ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за відпрацьований період 
		з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року тривалістю 14 календарних днів 
		з 18 по 31 серпня 2023 року включно (а. с. 244, т. 1).
		Відповідно до розпорядженням міського голови від 28 листопада 2023 року 
		№ 590-к ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за відпрацьований період з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року тривалістю 05 календарних днів 
		з 04 по 08 грудня 2023 року включно (а. с. 245, т. 1).
		Згідно з розпорядженням міського голови від 30 липня 2024 року № 362-к ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за відпрацьований період 
		з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року тривалістю 10 календарних днів 
		з 07 серпня по 16 серпня 2024 року включно з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
		Загалом, ОСОБА_1 надано щорічної відпустки за відпрацьований період 
		з 15 квітня 2023 року по 14 квітня 2024 року тривалістю 29 календарних днів із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, згідно з розпорядженням міського голови від 30 липня 2024 року № 362-к.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
		(пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
		Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу,її проходження, звільнення з публічної служби.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба- це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року 
		у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) зазначено: «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби     (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України)».
		Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див.: постанови від 12 жовтня 2022 року 
		у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі 
		№ 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).
		До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 
		2020 року у справі № 368/561/19, провадження № 14-118цс20).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
		Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (частина перша статті 2 вказаного Закону). З огляду на те, що  ОСОБА_1 є посадовою особою місцевого самоврядування, яка працює на посаді головного спеціаліста, інспектора відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради, тому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позовні вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вони пов`язані з проходженням позивачкою публічної служби.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388 цс 18).
		Зважаючи на викладене, позов  ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідачів, нарахування та стягнення індексації й компенсації за ненараховану заробітну плату, стягнення моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про те, що цей спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вищезазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про можливість його розгляду у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачка звертала увагу апеляційного суду на такі самі доводи щодо юрисдикційності спору, проте суд помилково їх не врахував. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства,      а належить до компетенції адміністративних судів.
		Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України.
		Закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
		Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		З огляду на те що суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 141, 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 11 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року скасувати.
		Провадження у справі за позовом  ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідачів, нарахування й стягнення індексації та компенсації за ненараховану заробітну плату, стягнення моральної шкоди закрити.
		Роз`яснити  ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення ОСОБА_1  може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		О. М. Осіян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...