Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/23080/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2025.
Дата набрання законної сили: 10.09.2025
Номер судового провадження: 61-8139ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 вересня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 753/23080/23
		провадження № 61-8139св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: Боярська державна нотаріальна контора, Коломийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Міськів Оксаною Тарасівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року в складі судді: Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року в складі колегії: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Боярська державна нотаріальна контора, Коломийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Звернувшись до нотаріальної контори з метою вступу у спадщину позивач у червні 2023 року отримав письмове повідомлення про необхідність надання документів що підтверджують родинні відносини, оскільки відомості в свідоцтві про народження позивача написані зі слів матері.
		 
		Відповідно до статті 53 КпШС при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. За змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин: спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем або спільне виховання чи утримання ними дитини або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
		 
		Останньою книгою, яку написав батько позивача, ОСОБА_3 , стала біографічна книга «ІНФОРМАЦІЯ_6)». В цій книзі батько розповів історію свого життя, зокрема, про знайомство з матір`ю позивача, його народження, розлучення, наші з ним теплі відносини протягом останніх більше, ніж 20 -ти років. Книга ілюстрована спільними фото, які батько власноручно підписав, називаючи мене сином. Покійна на цей час мати, ОСОБА_4 , також ніколи не заперечувала факт батьківства ОСОБА_3 . Більше того, віддаючи мене на навчання до школи, мати зазначила прізвище як « ОСОБА_5 », що підтверджується фотографією з випускного альбому. Факт визнання батьківства ОСОБА_3 підтверджується також власноручно написаними листами батька до матері.
		 
		Зазначений факт можуть також підтвердити: ОСОБА_6 , який був гостем на весіллі сина позивача ОСОБА_7 , де познайомився з батьком та його дружиною, спілкувався з ними; ОСОБА_8 , яка зустрічалася з батьком та його братом ОСОБА_9 під час їх поїздки на могилу матері і до будинку діда, де ми з матір`ю проживали, а також вона була свідком наших з батьком зустрічей; ОСОБА_4 , дружина позивача, якій відомо про взаємини з батьком.
		 
		Встановлення факту батьківства має юридичне значення, оскільки надасть можливість позивачу прийняти спадщину, що відкрилася після смерті батька. Незважаючи на наявність заповіту, позивач має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки на момент смерті батька досяг пенсійного віку.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		позов про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 задовольнити;
		зобов`язати Коломийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни в актовий запис від 30 вересня 1960 № 30, записавши ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		позивач, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому слід з`ясовувати обставини, передбачені статтею 53 КпШС. Згідно до статті 53 КпШС, для встановлення батьківства в судовому порядку необхідно, щоб батьки дитини не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, щоб припустимий батько дитини відмовився від встановлення батьківства в добровільному порядку та щоб відбулась реєстрація народження дитини в органах РАЦС. Встановлення батьківства в судовому порядку можливо як в порядку позовного провадження, так і в порядку окремого провадження (встановлення факту визнання батьківства та факту батьківства). Встановлення батьківства у позовному провадженні можливо лише за життя припустимого батька дитини. У випадку, якщо він помер, та дитина народилась від незареєстрованого шлюбу, то встановлення факту визнання або факту батьківства має відбуватись в порядку окремого провадження. Можливість встановлення факту визнання батьківства передбачена статтею 3 Закону СРСР «Про затвердження Основ СРСР та союзних республік про шлюб і сім`ю від 27 червня 1968 року, який є чинним та підлягає застосуванню згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів СРСР». Згідно з положеннями вказаної норми, якщо дитина народилась до ІНФОРМАЦІЯ_5 та її припустимий батько помер, і батьківство не було оформлено в добровільному порядку, то можливо встановлювати в окремому провадженні факт визнання батьківства, якщо померлий визнавав себе батьком дитини. При цьому, не має значення, помер припустимий батько дитини до чи після 01 жовтня 1968 року. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. З урахуванням положень статті 212 ЦПК України, жоден доказ не має для суду наперед установленого значення для суду, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення;
		звертаючись до суду з заявленим позовом позивач посилається на те, що його матір ОСОБА_4 та батько, ОСОБА_3 проживали однією сім`ю без реєстрації шлюбу. За викладених обставин відомості в свідоцтві про народження позивача написані зі слів матері. З наданої позивачем фотографії не вбачається ступінь родинного зв`язку між позивачем та ОСОБА_3 , відтак даний доказ не є належним в розумінні статті 77 ЦПК України. Жодним чином не доводять батьківство ОСОБА_1 і дані зазначені в листах та наданих витягах сповіді ОСОБА_3 , оскільки не мають правого значення. Обізнаність позивача щодо певних обставин особистого життя і роботи ОСОБА_3 також не є доказом обставин, які є підставою для встановлення батьківства. Будь-яких конкретних даних та фактів, які б свідчили про участь ОСОБА_3 , у вихованні і утриманні позивача та його намір і бажання визнати своє батьківство, свідки не навели;
		суд взяв до уваги, що позивачем на підтвердження своїх доводів не надано жодних письмових та речових доказів, спільного проживання його матері з ОСОБА_3 , їх спільного виховання і утримання позивача та визнання ОСОБА_3 свого батьківства. Окрім того заслуговує на увагу і той факт, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання батьківства після смерті батька, з метою отримання спадкового майна. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність вимог ОСОБА_1 про встановлення батьківства та відмовив у їх задоволенні. Оскільки вимоги про зобов`язання внести зміни в актовий запис є похідними від вимог про встановлення батьківства, правові підстави для їх задоволення також відсутні.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
		рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно керувався статтею 53 КпШС, якою передбачено, що батьківство може бути встановлено за наявності спільного проживання та ведення господарства матері й особи, яку вважають батьком, до народження дитини, спільного виховання чи утримання дитини, або доказів, що підтверджують визнання батьківства. Суд також посилався на пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, який роз`яснює, що факт визнання батьківства щодо дітей, народжених до 01 жовтня 1968 року, може встановлюватися в суді, якщо померла особа визнавала себе батьком. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів зазначених обставин, оскільки надані докази (фотографії, листи, витяги зі сповіді) визнані неналежними, а показання свідків - недостатніми для підтвердження батьківства. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав;
		апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував сукупність доказів, зокрема копію актового запису про народження, листи ОСОБА_3 , витяги зі сповіді та показання свідків, які підтверджують визнання батьківства. Ці доводи апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані. Відповідно до статті 53 КпШС України, яка застосовується до дітей, народжених до 01 жовтня 1968 року, для встановлення батьківства необхідно довести одну з таких обставин: спільне проживання та ведення господарства матері й особи, яку вважають батьком, до народження дитини; спільне виховання чи утримання дитини; або достовірне визнання особою батьківства. Згідно з пунктом 15 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року, факт визнання батьківства має бути підтверджений доказами, які достовірно свідчать про таке визнання;
		копія актового запису про народження № 30 від 30 вересня 1960 року, де заявником вказано ОСОБА_3 (а. с. 110), сама по собі не є достатнім доказом визнання батьківства, оскільки факт подання заяви про реєстрацію народження не свідчить про визнання ОСОБА_3 позивача своїм сином. У свідоцтві про народження позивача відомості про батька записані зі слів матері (а. с. 54), що вказує на відсутність офіційного визнання батьківства на момент реєстрації. Листи ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та витяги зі сповіді, в яких він нібито визнавав позивача своїм сином, не можуть вважатися достовірними доказами у розумінні статті 53 КпШС України, оскільки їхній зміст не підтверджений іншими об`єктивними доказами. У сповіді ОСОБА_3 також пише про те, що перебував у іншому, фіктивному шлюбі. Після 1968 року батьківство не встановлювалось. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недостатність доказів, адже долучені до позову матеріали не містять офіційних заяв чи документів, які б беззаперечно підтверджували визнання батьківства;
		показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про спілкування ОСОБА_3 з позивачем та його визнання батьківства є суб`єктивними і не підкріплені іншими доказами (стаття 76 ЦПК України). Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані докази не є достатніми для підтвердження достовірного визнання ОСОБА_3 батьківства. У постанові ВС від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15 вказано, що визнання батьківства має бути підтверджене доказами, які виключають сумніви щодо такого визнання, наприклад офіційними заявами, документами чи іншими об`єктивними даними. У цій справі таких доказів немає. Посилання апелянта на постанови ВС від 30 травня 2023 року (справа № 592/4443/17), від 17 лютого 2021 року (справа № 373/2257/18) та від 11 лютого 2022 року (справа № 947/22756/19) є нерелевантними, оскільки у тих справах суди встановили факт батьківства на основі сукупності інших доказів, які включали офіційні документи (наприклад, заяви до органів РАЦС) або беззаперечні письмові визнання, чого у цій справі немає.
		апелянт вважає, що відмова у позові порушує права позивача на спадщину, водночас, цей довід не впливає на законність рішення, оскільки право на спадщину залежить від встановлення факту батьківства, а позивач не довів цього факту належними доказами. Відмова у позові не є порушенням права на спадщину, а наслідком недоведеності позовних вимог (статті  81 ЦПК України). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та оцінці доказів.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		27 червня 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником Міськів О. Т., на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року, в якій просив:
		оскаржені рішення судів скасувати, а справу направити но новий розгляд до суду першої інстанції;
		вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		до позовної заяви долучено копії листів померлого ОСОБА_3 до матері позивача - ОСОБА_4 , в яких він підтверджує своє батьківство щодо позивача. Також, позивачем надано витяги із книги-сповіді, що написана померлим ОСОБА_3 , в яких останній описує обставини народження та спілкування з позивачем як із своїм сином. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 також підтвердили факт визнання батьківства ОСОБА_3 за життя, спілкування та підтримання родинних відносин між батьком та сином, участь померлого у родинних святах тощо. Про формальний підхід до розгляду справи судом І інстанції свідчить факт, що викладаючи у судовому рішенні пояснення позивача, суд плутає прізвища, замість « ОСОБА_5 » зазначає « ОСОБА_5 »;
		крім того, ні судом І інстанції, ні апеляційним судом не надано оцінку доказу, який був витребуваний ухвалою суду, а саме копії актового запису про народження № 30 від 30 вересня 1960 року, що складений виконавчим комітетом Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області на новонародженого ОСОБА_1 . Так, в графі 20 «Прізвище, ім`я, адреса заявника, номер його паспорта або іншого документа, що замінює паспорт» заявником вказано ОСОБА_3 , що відповідає показам, наданим у судовому засіданні позивачем та свідками. Судом І інстанції безпідставно визнано неналежним доказом фотографії. При цьому, суд І інстанції вказав, що з наданої позивачем фотографії не вбачається ступінь родинного зв`язку між позивачем та ОСОБА_3 , що суперечить усталеній судові практиці. 
		також судом І інстанції вказано, що жодним чином не доводять батьківство і дані зазначені в листах та наданих витягах сповіді ОСОБА_3 , оскільки не мають правового значення. Хоча в листах, які ОСОБА_3 адресував матері Позивача чітко видно визнання ним батьківства. Статтею 53 КпШС України було передбачено, що походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин;
		частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них;
		при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи;
		Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) від 05 березня 2024 року в справі №761/3765/23 (провадження №61-18567св23) виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття;
		разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи справу, не встановив фактичних обставин, що входять до предмета доказування за заявою про встановлення факту родинних відносин, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не перевірив достатність доказів на підтвердження походження заявника від ОСОБА_3 , факту визнання ОСОБА_3 за життя батьком позивача, спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю дитини до народження сина.
		 
		21 серпня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:
		касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно керувався статті 53 КпШС, якою передбачено, що батьківство може бути встановлено за наявності спільного проживання та ведення господарства матері й особи, яку вважають батьком, до народження дитини, спільного виховання чи утримання дитини, або доказів, що підтверджують визнання батьківства. Суд також посилався на пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, який роз`яснює, що факт визнання батьківства щодо дітей, народжених до 01 жовтня 1968 року, може встановлюватися в суді, якщо померла особа визнавала себе батьком. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів зазначених обставин, оскільки надані докази (фотографії, листи, витяги зі сповіді) визнані неналежними, а показання свідків -недостатніми для підтвердження батьківства;
		копія актового запису про народження від 30 вересня 1960, де заявником вказано ОСОБА_3 (а.с. 110), сама по собі не є достатнім доказом визнання батьківства, оскільки факт подання заяви про реєстрацію народження не свідчить про визнання ОСОБА_3 позивача своїм сином. У свідоцтві про народження позивача відомості про батька записані зі слів матері (а.с. 54), що вказує на відсутність офіційного визнання батьківства на момент реєстрації. Листи ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та витяги зі сповіді, в яких він нібито визнавав позивача своїм сином, не можуть вважатися достовірними доказами у розумінні статті 53 КпШС України, оскільки їхній зміст не підтверджений іншими об`єктивними доказами. У сповіді ОСОБА_3 також пише про те, що перебував у іншому, фіктивному шлюбі. Після 1968 року батьківство не встановлювалось. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недостатність доказів, адже долучені до позову матеріали не містять офіційних заяв чи документів, які б беззаперечно підтверджували визнання батьківства. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані докази не є достатніми для підтвердження достовірного визнання ОСОБА_3 батьківства;
		у постанові ВС від 16 травня 2018 року в справі № 760/3977/15 вказано, що визнання батьківства має бути підтверджене доказами, які виключають сумніви щодо такого визнання, наприклад офіційними заявами, документами чи іншими об`єктивними даними. У цій справі таких доказів немає. При розгляді питань щодо визнання батьківства обов`язковим є проведення судово-генетичної експертизи, яка і встановлює кровну спорідненість та батьківство. ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. При цьому, позивачем свідомо не заявлялось в суді першої інстанції клопотання про проведення судово-генетичної експертизи аби підтвердити батьківство.
		обізнаність позивача щодо певних обставин особистого життя і роботи ОСОБА_3 також не є доказом обставин, які є підставою для встановлення батьківства. Будь-яких конкретних даних та фактів, які б свідчили про участь ОСОБА_3 , у вихованні і утриманні позивача та його намір і бажання визнати своє батьківство, свідки не навели. Окрім цього, позивач визнав в судовому засіданні, що за життя ОСОБА_3 не бажав визнавати своє батьківство. Позивачем не надано суду доказів спільного проживання матері позивача з ОСОБА_3 , їх спільного виховання і утримання позивача та визнання ОСОБА_3 свого батьківства. Більш того, протягом десятків років позивач мав можливість звернутися до суду з позовними вимогами про встановлення факту батьківства ще за життя ОСОБА_3 , однак до суду не звертався, чим пропущено позовну давність;
		в прохальній частині позовної заяви відсутня вимога про встановлення факту батьківства, а відтак не підлягає задоволенню і похідна вимога про те, щоб зобов`язати третю особу Коломийський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни в актовий запис, записавши ОСОБА_3 батьком позивача. Окрім цього, відповідно, відсутні правові підстави для виклику свідків, зазначених в позовній заяві.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року: 
		            поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року;
		            відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2025 року заяву ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_11 , про надіслання документів, повернуто.
		 
		03 вересня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 07 серпня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19; від 11 липня 2023 року у справі № 449/433/22; від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15;  від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18; від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц; від 05 березня 2024 року у справі № 761/3765/23; від 26 січня 2022 року у справі № 754/11664/15; від 30 травня 2023 року в справі № 592/4443/17; від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21 (910/12050/21); від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17; від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина.
		 
		25 червня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишив заповіт на випадок смерті, ОСОБА_2 .
		 
		11 січня 2023 року ОСОБА_2 звернулась з заявою про прийняття спадщини за заповітом.
		 
		14 лютого 2023 року позивач звернувся з заявою про прийняття спадщини щодо померлого ОСОБА_3 , на що отримав письмове повідомлення про необхідність надання документів що підтверджують родинні відносини, оскільки відомості в свідоцтві про народження позивача написані зі слів матері.
		 
		У свідоцтві про народження ОСОБА_12 батьком вказано ОСОБА_13 , а матір`ю ОСОБА_4 .
		 
		Звертаючись до суду з заявленим позовом позивач посилається на те, що його матір ОСОБА_4 та батько, ОСОБА_3 проживали однією сім`ю без реєстрації шлюбу. За викладених обставин відомості в свідоцтві про народження позивача написані зі слів матері.
		 
		Свідок ОСОБА_6 повідомив про те, що в 2012 році познайомився з батьком позивача на весіллі ОСОБА_7 . Сиділи поряд, розмовляли. На хрестини правнука приїздив, запрошував в гості до м. Києва. На весіллі тостував, давав настанови.
		 
		Свідок  ОСОБА_8 вказала про те, що познайомилась з батьком позивача коли приїздив в село з дружиною. Позивач представив що це тато. У відповідь на питання суду ОСОБА_8 вказала про те, що знала ОСОБА_14 , бо жили разом. Вона працювала вчителем, а колись проживала в м. Донецьку. Позивач ходив до школи в селі.
		 
		У копії актового запису про народження № 30 від 30 вересня 1960 року заявником вказано ОСОБА_3 (а. с. 110).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		У статті 2 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII, передбачено, що Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР застосовується до шлюбно-сімейних правовідносин, що виникли після введення його в дію, тобто з 1 січня 1970 року. По шлюбно-сімейних правовідносинах, які виникли до 1 січня 1970 року, Кодекс застосовується до тих прав і обов`язків, що виникнуть після введення в дію Кодексу, за винятками, встановленими наступними статтями цього Указу.
		 
		Згідно статті 6 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII правила частин другої та третьої статті 53 Кодексу про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, тобто після 01 жовтня 1968 року.
		 
		Відповідно до частини першої статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 N 2476-VII у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання батьківство може бути встановлено за заявою батька. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або батька дитини або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.
		 
		Касаційний суд вже вказував, що:
		(1) правила частин другої та третьої статті 53 КЗпШС застосовуються для встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюб і у відношенні дітей, що народилися після 01 жовтня 1968 року;
		(2) у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року умови встановлення факту визнання батьківства передбачалися частиною першою статті 7 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР». У разі смерті особи, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку за наявності таких умов: (а) перебування дитини на утриманні такої особи; (б) визнання особою себе батьком дитини (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року в справі № 687/1557/17 (провадження № 61-41829св18)).
		 
		Аналогічні по суті висновки зроблені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 570/2797/13-ц (провадження № 61-5970св18) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року в справі № 183/3834/15-ц (провадження № 61-28689св18).
		 
		В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства (стаття 53 КпШС України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) зазначено, що «доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».
		 
		Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людинияк джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
		 
		Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		 
		Європейський суд з прав людини, зокрема, вказував, що:
		«раніше розглядав справи, в яких чоловік бажав ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини. Суд неодноразово встановлював, що провадження щодо встановлення батьківства або його оспорювання стосуються «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). Суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року);
		«провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). … У цій справі питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами (див., наприклад, рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункти 98 і 99, ЄСПЛ 2012). До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (див. рішення у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» [ВП] (Neulinger and Shuruk v. Switzerland) [GC], заява № 41615/07, пункт 135, ЄСПЛ 2010)» (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 18, 23, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).
		 
		Європейський суд з прав людини нещодавно вказав, що:
		національні суди відмовили у задоволенні позову заявника, головним чином, тому, що він не зміг довести, що його мати та покійний стверджуваний батько коли-небудь проживали разом або що пан Ч. будь-яким способом визнавав своє батьківство. Наявність цих обставин передбачалася Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року, який вважався застосовним до справи заявника відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2006 року у зв`язку з датою народження заявника;
		Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року було прийнято в той час, коли ДНК-експертизи ще не були широко розповсюдженими. Таким чином, положення статті 53 Кодексу давали можливість встановити батьківство на «соціальних» підставах. Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли вже широко використовувалися результати надійної ДНК-експертизи;
		суд неодноразово зазначав, що проведення ДНК-експертизи з метою встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «її доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами для підтвердження або спростування факту близьких стосунків» (див., наприклад, згадане рішення у справі «Калачева проти Росії», пункт 34, «Брауер проти Німеччини», заява № 3545/04, пункт 43, від 28 травня 2009 року, та «Цветелін Пєтков проти Болгарії» заява № 2641/06, пункт 55, від 15 липня 2014 року);
		зважаючи на це, суд не повинен вирішувати будь-які питання щодо достовірності результатів ДНК-експертизи, оскільки в будь-якому випадку з міркувань національних судів випливає, що, оскільки у справі заявника застосовувався Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року, фактично лише «соціальні» обставини могли вважатися відповідними доказами батьківства, як це передбачалося цим Кодексом. Питання, яке стоїть перед Судом, полягає не в тому, чи були докази у вигляді результатів ДНК-експертизи надійними або чи був пан Ч. батьком заявника, а лише чи вказував застосований підхід і результат провадження на порушення позитивних зобов`язань держави за статтею 8 Конвенції;
		під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися Постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема за допомогою нових методів експертизи. Суд неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А.Л. проти Польщі», пункт 71, «Тавли проти Туреччини», пункт 34 та, як нещодавнього прикладу, згадане рішення у справі «Больєвіч проти Сербії», пункт 55);
		хоча завдання Суду не полягає у тлумаченні національного законодавства чи висловленні точки зору щодо відповідності правового регулювання, обраного законодавчими органами держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом наданого їм доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14, § 45 - 47, 51 - 53, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).
		 
		Касаційний суд, обміркувавши викладене та рішення у справі «MOLDOVAN v. UKRAINE», підкреслює, що:
		встановлення батьківства складає «приватне життя». Позивач може мати як майновий інтерес в отриманні спадщини, так і для нього це може бути важливо з моральної точки зору, оскільки він хоче зберегти пам`ять про свого батька на все життя;
		            встановлення батьківства, на підставі статті 53 КпШС з урахуванням «філософії» Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи.
		 
		У справі, що переглядається:
		          позивач звернувся з позовом про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та внесення змін в актовий запис про його народження від 30 вересня 1960 № 30, оскільки це йому необхідно для спадкування. Тобто у цій справі позивач у своєму позові про встановлення факту  його батьківства та внесення змін в актовий запис про його народження, вказував. що він бажав успадкувати майно свого стверджуваного батька, який помер. Позивач намагався скористатися своїм правом на встановлення свого походження та особи батька і це підпадає під поняття «приватне життя»;
		суд першої інстанції міркував так, що позивачем не надано жодних письмових та речових доказів, спільного проживання його матері з ОСОБА_3 , їх спільного виховання і утримання позивача та визнання ОСОБА_3 свого батьківства. Окрім того заслуговує на увагу і той факт, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання батьківства після смерті батька, з метою отримання спадкового майна. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції;
		            на підтвердження визнання ОСОБА_3 батьківства позивача в суді першої інстанції було надано: листи ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (а. с. 57 - 62) та витяги із книги-сповіді, що написана ОСОБА_3 «ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_6)» (а. с. 64 - 71). Вказані листи та витяги з книги суд першої інстанції не досліджував взагалі, а апеляційний суд відхилив, при цьому рішення суду першої інстанції не змінивши;
		суди не звернули увагу, що: встановлення батьківства складає «приватне життя»; позивач може мати як майновий інтерес в отриманні спадщини, так і для нього це може бути важливо з моральної точки зору, оскільки він хоче зберегти пам`ять про свого батька на все життя;
		суди не врахували, що  встановлення батьківства, на підставі статті 53 КпШС, з урахуванням «філософії» Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи; до доказів, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства можуть відноситися, зокрема, листи стверджуваного батька, написана ним книга.
		 
		За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без дотримання норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		 
		Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Міськів Оксаною Тарасівною, задовольнити.
		 
		Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 26 травня 2025 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                               В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		                                                                                                   І. О. Дундар
		 
		                                                                                                   Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                   П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...