Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/1988/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 18.09.2025. Зареєстровано: 19.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2025.
Дата набрання законної сили: 17.09.2025
Номер судового провадження: А/857/25268/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1988/25 пров. № А/857/25268/25
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		 
		головуючий-суддя Довга О.І.,
		суддя Запотічний І.І., 
		суддя Шинкар Т.І. 
		 
		секретар судового засідання Слободян І.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року (головуючий суддя Димарчук Т.М., м.Луцьк) у справі №140/1988/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		28.02.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповілдач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №105-к від 13.04.2023, яким ОСОБА_1 звільнено з посади 18.04.2023 у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 в ГУ ПФУ у Волинській області на рівнозначній посаді; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.04.2023 по дату поновлення на посаді, виходячи з розрахунку 551,53 грн середньоденної заробітної плати.
		Позов обґрунтовує тим, що з 01.04.2019 ОСОБА_1 обіймала посаду головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області. Натомість, пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (Закон №1105-XIV) в редакції Закону України від 21.09.2022 №2620-IX Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Закон №2620-IX) припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Наказом від 13.04.2023 №105-к ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади у зв`язку з скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Позивач вважає наказ від 13.04.2023 №105-к протиправним, оскільки уповноваженим органом не було забезпечено дотримання процедури вивільнення та її працевлаштування: звільнення з роботи відбувалося з порушенням вимог статей 40, 49-2 КЗпП України через те, що не було запропоновано іншої посади (в органі Пенсійного фонду  правонаступнику) одночасно з попередженням про звільнення, хоча в ГУ ПФУ у Волинській області протягом періоду часу з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення існувало 125 вакантних посад, серед яких було дві вакантні посади не державної служби. Позивач зазначає, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору; у разі зміни роботодавця, його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Важливою умовою при звільненні працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України є неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, що передбачене частиною 2 вказаної статті. Позивач також вказує, що жодним нормативно-правовим актом, у тому числі Законом №2620-IX та Законом України від 10.12.2015 №889-VIII Про державну службу (Закон №889-VIII) не заборонено переведення працівників у випадку реорганізації юридичної особи, яка не є державним органом (у цьому випадку Фонд соціального страхування України), на державну службу без проведення конкурсу. В контексті застосування положень частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний був запропонувати всі вакантні посади, які існують в ГУ ПФУ у Волинській області, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Крім того, призначення на вакантні посади державної служби в Головному управлінні Пенсійного фонду України, зокрема ті, які утворилися в результаті реорганізації Фонду соціального страхування України, в період існування спірних правовідносин згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII Про правовий режим воєнного стану (Закон №389-VIII) відбувалося шляхом звичайного добору на посади, без конкурсного відбору.
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що зважаючи на наявне в позивача пріоритетне право на працевлаштування на вакантні посади в ГУ ПФУ у Волинській області як правонаступнику, враховуючи те, що конкурс на такі не проводився, Головне управління Пенсійного Фонду України у Волинській області зобов`язане було письмово ознайомити позивача з переліком вакантних посад та надати пріоритетне право колишніми працівниками ФССУ поряд з іншими на зайняття вакантної посади при відповідності його вимогам посади державної служби відповідної категорії. Разом з тим, зазначає, що позивача не було ознайомлено з переліком усіх вакантних посад. Натомість, при інформуванні про перелік вакантних посад відповідач мав би, з огляду на положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», роз`яснити позивачу її право подати заяву, заповнити особову картку встановленого зразка та документи, що підтверджують наявність у неї громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних вакантних посад, чого здійснено не було. Крім того, сам факт проведення загального добору на вакантні посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області серед осіб, які не були працівниками ні ФССУ, ні працівниками Пенсійного Фонду України, на думку апелянта, свідчить про те, що працівникам Фонду соціального страхування України, до яких належить і позивач, не було надано жодного переважного права на працевлаштування в юридичній особі правонаступнику.
		Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
		Судом встановлені наступні обставини.
		Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебувала на посаді головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 01.04.2019.
		На виконання пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-XIV, Постанови №1442, на підставі наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 №9-ОД Про скорочення чисельності на штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області видано наказ від 16.01.2023 №9-ОД Про скорочення численності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинські області, пунктом 1 якого скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, з 18.04.2023 відповідно до переліку.
		Відповідно до попередження про наступне звільнення від 17.01.2023 №ВН-28, з яким позивач ознайомлена особисто під підпис, ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 18.04.2023 року. Одночасно роз`яснено, що у зв`язку із скороченням всього штату та чисельності, інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується.
		Наказом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 13.04.2023 №105-к позивача звільнено із займаної посади головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 18.04.2023. Підставою винесення цього наказу зазначено наказ від 16.01.2023 №9-ОД та попередження про наступне звільнення від 17.01.2023 №Вн-28.
		Позивач, не погоджуючись зі своїм звільненням та непереведенням до Пенсійного фонду України, звернувся в суд першої інстанції з позовом.
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Згідно з приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Відповідно до частини шостої статті 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини шостої статті 40 КЗпП України).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
		Відповідно до частини другої - четвертою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті (зокрема у разі ліквідації, реорганізації), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
		Колегія суддів зазначає, що 01.01.2023 набрав чинності Закон №2620-ІХ, яким Закон №1105-XIV викладено в новій редакції.
		Пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-ІХ, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
		Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
		Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення де єдиного державного реєстру запису про її припинення.
		З урахуванням наведених приписів постановою Кабінету Міністрів України №1442 припинено з 01.01.2023, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України; управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях (у т.ч. управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області) та у м. Києві; утворено комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України та комісії з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та у м. Києві (пункти 1- 3 Постанови №1442). Також пунктом 6 цієї Постанови установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації. У пункті 7 Постанови №1442 голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду зобов`язано здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620-IX.
		Пунктом 1 наказу голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 16.01.2023 №9-ОД Про скорочення численності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на виконання вимог пункту 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1105-XIV, Постанови №1442 та на підставі наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 №9-ОД скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, з 18.04.2023.
		На виконання вимог статей 40, 49-2 КЗпП України наказу голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області від 16.01. 2023 №9-ОД позивач ОСОБА_1 17.01.2023 попереджена про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з 18.04.2023 та про скорочення усього штату та чисельності виконавчої дирекції, у зв`язку із чим інша робота не пропонується.
		Тобто, Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (комісією з реорганізації) були виконані вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України. У цьому випадку відсутні порушення вимог частини шостої статті 36 КЗпП України, згідно з якою припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
		Таким чином, беззаперечно встановлено той факт, що оспорюваний наказ від 13.04.2023 №105-к про звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України видано саме у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників; його положення не суперечать чинному законодавству.
		Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 01.06.2023 внесено запис про припинення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.
		При розгляді цієї справи, колегія суддів враховує позиції Верховного Суду у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі №297/868/18, від 28.04.2021 у справі №373/2133/17, відповідно до яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.
		З доводами апелянта про обов`язок правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в ГУ ПФУ у Волинській області та вимоги позивачки на поновлення на іншій рівнозначній посаді в Пенсійному фонді України суд погодитись не може з таких мотивів та підстав.
		Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1105-XIV (в редакції до 01.01.2023) Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105-XIV (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
		Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема, Законом України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Закон №1058-IV) та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280.
		Пунктами 1, 14 Положення про Пенсійний фонд України визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках.
		Відповідно до пункту 12 розділу XV Закону №1058-IV у період до перетворення в неприбуткову самоврядну організацію Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України; на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України Про державну службу.
		Колегія суддів також звертає увагу, що часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому.
		У постанові від 09.12.2024 у справі №712/4776/23 Об`єднана палата Верховного Суду виклала правовий висновок, за змістом якого внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом №2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов`язкового державного страхування (пенсійне страхування). Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта приватного права до іншого суб`єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права i обов`язки. У контексті наведеного можна сказати, що відбулось приєднання Фонду, що за своєю природою тяжіє до юридичної особи приватного права та юридичної особи публічного права. Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення його працівників, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях. В такому випадку при вирішенні трудового спору слід дотримуватись балансу загальних норм трудового права та спеціальних норм права, які регламентують порядок прийняття та проходження публічної служби.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII без обов`язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенню суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
		Апеляційний суд зазначає, що саме Закон №889-VIII визначає поняття рівнозначної посади як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить. Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу. Крім того, на державного службовця поширюються обмеження запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності. Оскільки штат працівників апарату Пенсійного фонду України та територіальних органів складають посади державної служби (посади, які безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду), то умови призначення (переведення) на такі посади визначаються Законом №889-VIII, тобто для їх зайняття кандидат повинен відповідати вимогам Закону №889-VIII. На відміну від посад працівників Пенсійного фонду посади працівників Фонду соціального страхування України (як і посада позивача) не належали до посад державної служби. За таких умов переведення працівників Фонду соціального страхування України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечило б Закону №889-VIII.
		Суд апеляційної інстанції також враховує, що частиною п`ятою статті 10 Закону №389-VIII визначено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
		Колегія суддів зауважує, що спрощення процедури прийняття на посади державної служби під час воєнного стану не свідчить про можливість прямого переведення на посаду державної служби з ігноруванням інших вимог у зазначеній вище нормі закону.
		Відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 10 Закону №389-VIII після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
		Апеляційний суд звертає увагу, що вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке з урахуванням абзацу третього частини сьомої статті 10 є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.
		Таким чином, законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.
		Разом з тим, позивачка, яка перебувала на посаді головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, не могла бути автоматично введена до штату, який затверджується Пенсійним фондом України, в установі, яка є юридичною особою публічного права, на посаду аналогічну тій, яку вона обіймала в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області в некомерційній самоврядній організації, яка не підпадає під дію норм Закону №889-VIII.
		З огляду на вказане, суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов`язку правонаступника роботодавця пропонувати вакантні посади в Пенсійному фонді України чи його територіальних органах та вимоги позивача на переведення на іншу рівнозначну посаду в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом №889-VIII, якщо інше не передбачено цим же законом (частина 2 статті 5 Закону), тобто для зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам, викладеним в Законі №889-VIII.
		За обставин цієї справи, де присутня конкуренція загальних норм трудового права та спеціального щодо прийняття та проходження публічної служби, для його врегулювання ОСОБА_1 слід було як мінімум виконати вимоги частини п`ятої статті 10 Закону №389-VIII.
		Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФУ у Волинській області неодноразово надсилались пропозиції та повідомлення до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про інформування працівників установи щодо можливості проходження співбесіди в ГУ ПФУ у Волинській області для наступного призначення на посади державної служби.
		Інформація про вакантні посади була оприлюднена на сторінці ГУ ПФУ у Волинській області в мережі Інтернет. Перелік вакантних посад ГУ ПФУ у Волинській області доводився структурним підрозділам, відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області через засоби електронного зв`язку, соціальних мереж для ознайомлення всіх працівників.
		При цьому, колегія суддів зауважує, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи, проте такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до працівників. Тож позивач була інформована про вакантні посади в ГУ ПФУ у Волинській області та не була позбавлена можливості працевлаштуватися.
		З апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує, що не подавала до ГУ ПФУ у Волинській області заяву та необхідні документи для вирішення питання про призначення її на вакантні посади державної служби. Так само матеріали справи не містять доказів, що позивач виявила бажання для її працевлаштування на посади не державної служби (які не є рівнозначними займаній нею), а без її згоди вона не могла бути переведена на будь-яку з них. Тобто, ОСОБА_1 не вчинила активних дій для отримання бажаної роботи в ГУ ПФУ у Волинській області, а обрала тип поведінки у відносинах з правонаступником роботодавця пасивного очікування на автоматичне переведення її на рівнозначну посаду в ГУ ПФУ у Волинській області, яке є юридичною особою публічного права. Неотримання позивачем при її звільненні з роботи бажаного для неї результату - отримання роботи в ГУ ПФУ у Волинській області, не свідчить про порушення її трудових прав.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наказ від 13.04.2023 №105-к в частині звільнення позивача відповідає вимогам законодавства та не підлягає скасуванню. 
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
		Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
		В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №140/1988/25  без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		 
		Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний   Т. І. Шинкар  Повне судове рішення складено 18.09.25

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...