Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/26658/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 22.09.2025. Зареєстровано: 24.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2025.

Номер судового провадження: П/320/26658/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		22 вересня 2025 року м. Київ№ 320/26658/23
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області про стягнення заборгованості з виплати заробітної сплати,
		в с т а н о в и в:
		До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області та просить суд:
		стягнути 377 388,61 грн заборгованості з виплати заробітної сплати;
		стягнути середньомісячну заробітну плату в розмірі 22 199,33 грн з період починаючи з 05.07.2023 і до моменту фактичного виконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України щодо виплати всіх сум у зв`язку зі звільненням.
		В обґрунтування вимог позивачка зазначила, що звільнилась із займаної посади, однак відповідач під час виконання посадових обов`язків не виплачував їй заробітну плату і в порушення її прав не провів з нею повного розрахунку при звільнені, чим порушив свій обов`язок встановлений ч. 1 ст. 117 Кодексу законі про працю України (далі - КЗпП України) щодо виплати всіх сум у зв`язку зі звільненням.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
		Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.
		Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		ОСОБА_1  реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 . 
		З жовтня 2016 року позивачка займала посаду заступника голови Переяслав- Хмельницької районної державної адміністрації Київської області.
		21.05.2018 головою Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації розпорядженням № 64-к позивачку звільнено з займаної посади.
		У зв`язку з звільненням, позивачка звернулася до Київського окружного адміністративного суду за судовим захистом порушених трудових прав.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі № 810/3071/18 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними та скасовано розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 21.05.2018 № б4-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 залишено без змін. Також цією постановою здійснено заміну відповідача з Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації на її правонаступника - Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області.
		06.09.2021 до суду звернувся представник відповідача - Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, з заявою про роз`яснення судового рішення.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у задоволенні заяви Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ - 24209740) про роз`яснення рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №810/3071/18 - відмовлено.
		 
		На підставі постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX та у відповідності до Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов?язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321 Переяслав-Хмельницьку районну державну адміністрацію 21.07.2021 реорганізовано шляхом її приєднання до Бориспільської районної державної адміністрації.
		27.01.2022 головою Бориспільської районної державної адміністрації видано розпорядження № 8, яким позивача поновлено на посаді заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації. 
		21.06.2023 позивач подала відповідачу заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням.
		Листом від 11.07.2023 № 48/07-58-166 відповідач повідомив позивачу що чинне законодавство не дає визначення поняття «звільнення» працівника з роботи, проте ототожнює його з поняттям «припинення трудового договору». Отже, звільнення працівника можливе лише шляхом припинення чинного трудового договору. Разом із тим, між позивачем та Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області відсутній чинний трудовий договір, який можна припинити. Відтак, задовольнити заяву про звільнення з посади заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (припинення трудового договору) з боку Бориспільської районної державної адміністрації Київської області не виявляється можливим з об`єктивних причин за відсутності передбаченої чинним законодавством можливості такого звільнення. 
		Вважаючи себе звільненою із займаної посади у зв`язку з протиправністю дій відповідача позивачка звернулась до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 ст. 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону № 108, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		У ст. 12 Закону № 108 закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч. 1 цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
		У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 в справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також указав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
		Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 ч. I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Окрім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону № 108, зокрема, щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
		Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку про те, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ст. 1 Закону №108, та гарантовані державою виплати, передбачені у ст. 12 Закону № 108.
		При цьому в межах спірних правовідносин просить зобов`язати відповідача здійснити з ним розрахунок і виплати заробітну плату у зв`язку із звільненням, а відтак суд вважає за необхідне дослідити підстави у відповідача для нарахування та виплати заробітної плати.
		Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		На підставі постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX та у відповідності до Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов?язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321 Переяслав-Хмельницьку районну державну адміністрацію 21.07.2021 реорганізовано шляхом її приєднання до Бориспільської районної державної адміністрації.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 замінено сторону виконавчого провадження №64635259, а саме боржника Переяслав-Хмельницьку районну державну адміністрацію Київської області (код ЄДРПОУ - 24219983) на її правонаступника - Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області (код ЄДРПОУ - 24209740, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 74). 
		27.01.2022 головою Бориспільської районної державної адміністрації видано розпорядження №8, яким позивача поновлено на посаді заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації. 
		Як зазначає позивачка 21.06.2023 подала відповідачу заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, після поновлення до цього моменту заробітну плату не отримувала.
		Суд звертає увагу, що на момент виконання рішення суду від 01.02.2021 у справі 810/3071/18, яке набрало законної сили 12.08.2025, Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації не існувало.
		Обов`язок щодо виконання зазначеного рішення перейшло до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, як правонаступника Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації.
		При цьому, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
		Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 821/3795/15-а та від 30.09.2020 у справі № 826/12050/15.
		Отже, позивачку повинно бути поновити на рівнозначній посаді у Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, що має бути рівнозначною посаді заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації. 
		Також суд вважає доцільним зазначити, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установу реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.
		Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 08.04.2020 у справі №808/2741/16.
		Тобто роботодавець зобов`язаний або повернути та ввести скорочену посаду до чинного штатного розпису установи, або призначити незаконно звільненого працівника на рівнозначну посаду.
		Отже, суд зазначає, що підставою для виплати заробітної плати позивачці є належне виконання рішення суду у справі №810/3071/18 та поновлення її на посаді.
		При вирішенні спору по суті суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача в частині відсутності порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача.
		Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
		Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
		З огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
		Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Зі змісту норми ч. 1 ст. 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
		Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
		Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
		З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб`єкта владних повноважень.
		Із змісту листа від 11.07.2023 № 48/07-58-166 відповідача вбачається «що чинне законодавство не дає визначення поняття «звільнення» працівника з роботи, проте ототожнює його з поняттям «припинення трудового договору». Отже, звільнення працівника можливе лише шляхом припинення чинного трудового договору. Разом із тим, між позивачем та Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області відсутній чинний трудовий договір, який можна припинити. Відтак, задовольнити заяву про звільнення з посади заступника голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (припинення трудового договору) з боку Бориспільської районної державної адміністрації Київської області не виявляється можливим з об`єктивних причин за відсутності передбаченої чинним законодавством можливості такого звільнення». 
		Таким чином, відповідачем фактично не поновлено позивач на посаді, оскільки відповідачем заперечується факт укладення трудового договору, проте оцінка зазначеного наказу його правомірність не є предметом даного позову, а відтак судом не досліджується
		Так, в ході розгляду справи позивачем не наведено жодного обґрунтування яким чином прийняте рішення відповідача порушує його права та охоронювані законом інтереси.
		Крім цього, позовна заява не містить в собі обґрунтування негативного впливу прийнятого рішення відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.
		В свою чергу, позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, який має бути захищений (поновлений) у судовому порядку.
		Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
		Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17.
		При цьому, суд наголошує, що в ході розгляду справи не встановлено обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
		Отже для захисту своїх порушених прав, позивач повинен був пересвідчитись у повному виконанні рішення суду у справі 810/3071/18 та поновленні на роботу, а після цього звільнитись у встановленому порядку. Лише після зазначених дій у випадку відсутності нарахування та виплати заробітної плати слід звертатись із даним позовом до суду.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
		Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Положеннями ст. 72 КАС України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 18 168,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 08.07.2024 № 1464.
		Враховуючи наведене, суми у розмірі 18 168,00 грн у вигляді судових витрат щодо сплати судового збору, підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, оскільки спірні рішення саме комісії регіонального рівня призвели до спірних правовідносин.
		Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
		Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд 
		в и р і ш и в:
		У задоволенні адміністративного позову відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя Головенко О.Д.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...