Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/27169/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Надіслано судом: 23.09.2025. Зареєстровано: 25.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2025.
Дата набрання законної сили: 23.09.2025
Номер судового провадження: 525зп-25/160/27169/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
		23 вересня 2025 р.Справа №160/27169/25
		Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, в якому позивач просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо нездійснення у встановленому законом порядку розгляду скарги ОСОБА_1 від 06.06.2025р. на постанову 20 регіональної військово-лікарської комісії від 31.03.2025р.;
		- зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 06.06.2025 на постанову 20 регіональної військово-лікарської комісії від 31.03.2025р., з прийняттям постанови, в порядку, встановленому Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402.
		Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити вчинення будь яких дій направлених на проведення повторного ВЛК відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії ЦВЛК.
		В обґрунтування поданої заяви зазначено, що за інформацією отриманою від Відділення поліції №7 Дніпровського РУП за зверненням ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.04.2024р. позивача віднесено до осіб, які вчинили правопорушення за ст. 210 КУпАП та підлягають доставленню до обласного, районного (міського) ТЦК та СП для складання протоколів про адміністративні правопорушення. 04.07.2024р. було складено Протокол про адміністративне правопорушення № 2076 за ст. 210 КУпАП та накладено штраф у сумі 850,00 грн., який було сплачено у той же день. Однак, з розшуку позивача не зняли. 21.10.2024р. він звернувся із заявою про зняття з розшуку. 28.10.2024р. на особистому прийомі у ІНФОРМАЦІЯ_2 , йому було повідомлено, що штраф необхідно сплатити саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 і сплаченого штрафу раніше недостатньо. Того ж дня, позивачем було сплачено 1700,00 грн. уже до ІНФОРМАЦІЯ_2 та 29.10.2024р. подано заяву про зняття з розшуку. 21.11.2024р. отримано відповідь від Відділення поліції №4 Дніпровського РУП, що станом на 21.11.2024р. наявне звернення про оголошення в розшук. 09.12.2024р. знову звернувся із відповідною заявою, яка в третє була залишено без відповіді та дій направлених на зняття з розшуку. Після багатьох звернень та скарг, станом на 20.02.2025 р. згідно ІГТНП «Призовник, військовозобов`язаний, резервіст» позивача все-таки було знято з розшуку згідно звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, уже 21.03.2025 року, не зважаючи на виконання усіх вимог чинного законодавства щодо військовозобов`язаних (оновлення даних, проходження ВЛК, повідомлення про всі мої дії ТЦК та СП), позивача знову було подано у розшук у зв`язку із неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП. Просить звернути увагу суду на той факт, що повторний розшук подано у період перебування на затвердженні Свідоцтва про хворобу у 20 регіональної військово-лікарської комісії. Зважаючи на вищевикладене, враховуючи свавілля та незаконність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , за час розгляду позовної заяви існує велика ймовірність насильницького та незаконного проведення повторного ВЛК щодо позивача, і як наслідок незаконної мобілізації. У такому разі, рішення щодо визнання бездіяльності ЦВЛК та зобов`язання діяти у рамках чинного законодавства не будуть мати жодного сенсу.
		Відповідно до ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
		Тому суд вирішив розглянути заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
		Ознайомившись із заявою і доданими доказами, оцінивши доводи, суд зазначає таке.
		Відповідно до частин 1-2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
		невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
		або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		На підставі ч.1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
		зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
		забороною відповідачу вчиняти певні дії;
		забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
		зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
		Частинами 4, 5 ст.154 КАС України встановлено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
		При цьому, відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
		Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
		Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
		Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає обов`язковому врахуванню, ці підстави є оціночними. Тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		Так, в обґрунтування позову позивачем зазначено, що постановою від 31.03.2025 р. 20 регіональної військово-лікарської комісії висновок ВЛК зазначений у Свідоцтві про хворобу №233/6217/15 висновок не затверджено, прийнято рішення про направлення мене на дообстеження (холтер  ЕКГ) та повторне ВЛК. З даним висновком не погодившись, в порядку п.п. 2.4.10. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, позивач звернувся із скаргою до ЦЕНТРАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВО-ЛІКАРСЬКА КОМІСІЇ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. 04.08.2025 р. отримав листа від ЦВЛК щодо розгляду скарги №598/9/18030 від 30.07.2025р. Цим листом було повідомлено, про обґрунтованість прийнятої постанови від 31.03.2025 р. 20 регіональної військово-лікарської комісії про незатвердження Свідоцтві про хворобу №233/6217/15, відсутність підстави для скасування постанови ВЛК і застосування пункту «а» статті 38 Розкладу хвороб. Із таким висновком позивач не погоджується, вважаю, що дії ЦВЛК не відповідають вимогам Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402). Вважаю, що ЦВЛК при розгляді скарги на рішення підпорядкованих ВЛК свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.
		Так, Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі".
		Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
		На час вирішення питання про забезпечення позову, суд не встановив допущених з боку відповідача порушень вимог чинного законодавства, які б стосувались саме процедури проведення медичного огляду та оформлення його результатів.
		Крім того, позивач не надав суду жодного доказу вчинення відповідачем дій, направлених на проведення повторного ВЛК.
		Таким чином, судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у судового рішення.
		Отже, суду не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або неможливість подальшого захисту прав чи докладання значних зусиль і витрат на їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову.
		Відповідно до висновків Верховного Суду в постанові від 17.06.2020 у справі №380/930/20 вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
		Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив. Такі рішення можуть мати наслідки, які позивач оцінює негативно. 
		Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18.
		Очевидних ознак протиправності спірного рішення на час звернення із заявою судом не встановлено, а позивачем не надано докази, які б доводили те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
		Суд звертає увагу, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
		Забезпечення позову в спосіб запропонований позивачем виходить за межі позовних вимог та свідчить про вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, що є неприпустимим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову та не відповідає меті застосування заходів забезпечення позову.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
		Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
		Керуючись ст.ст.2, 150-154, 243, 248 КАС України, суд
		 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позовної заяви у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.
		Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Суддя Н.В. Турлакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...