Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1755/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо захисту ділової репутації.
Надіслано судом: 30.09.2025. Зареєстровано: 30.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2025.
Дата набрання законної сили: 25.09.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"25" вересня 2025 р.           Справа№ 910/1755/25
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Мальченко А.О.
		суддів:            Тищенко А.І. 
		          Михальської Ю.Б. 
		 
		при секретарі судового засідання Линник А.М.,
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер»
		на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025
		у справі № 910/1755/25 (суддя   Р.Б. Сташків)
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер»
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ»                  
		про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та зобов`язання вчинити певні дії,   
		за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» (далі також - Видавничий дім) про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації позивача, інформації, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на вебсайті Lb.ua (https://lb.ua/), що належить відповідачу, у статті, розміщеній за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 а також про зобов`язання відповідача не пізніше наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно позивача, яка була поширена у спірній статті, шляхом розміщення в мережі Інтернет, а саме у тому ж розділі, де було розміщено спірну публікацію (статтю), спростування під назвою, наведеною у позові та про зобов`язання відповідача не пізніше десяти календарних днів після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі видалити з вебсайту Lb.ua (https://lb.ua/), що належить відповідачу, спірну статтю.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі №910/1755/25   у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами ст. ст. 34, 68 Конституції України, ст. ст. 13, 15, 16, 94, 277, 302 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (далі також - ГК України), ст. ст. 4,    43 Закону України «Про медіа», ст. ст. 1, 30 Закону України «Про інформацію» та встановленими судом обставинами звернення Товариства до суду до неналежного відповідача з огляду на незалучення ним автора спірної статті та з неправильним обранням способу захисту щодо вимог про зобов`язання Видавничого дому видалити спірну статтю з вебсайту Lb.ua (https://lb.ua/). Судом також встановлено, що частина тверджень, які Товариство просить спростувати, є фактичними твердженнями, неправдивість яких Товариством не доведена, а інша частина - є оціночними судженнями, що унеможливлює задоволення позовних вимог, оскільки розповсюдження правдивої інформації та оціночних суджень не вказує на порушення як автором статті, так і Видавничим домом немайнових прав Товариства.
		Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.      
		Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції стосовно обрання Товариством неправильного способу захисту правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/10624/21 (провадження № 61-1711св23). Зауважує, що право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).
		Визначаючи спосіб захисту своїх порушених прав, Позивач виходив з того, що відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування поширеної недостовірної інформації здійснюється у спосіб, у який вона була поширена.
		Не відповідає обставинам справи та правовим позиціям Верховного Суду висновок суду першої інстанції про обов`язковість залучення до розгляду спору автора статті. Судом не надано належної оцінки доводам Товариства про неможливість встановлення особи автора. Зокрема, у мережі Інтернет (у тому числі на самому веб-сайті https://lb.ua/) та у загальнодоступних базах відсутня інформація, яка б дозволила чітко ідентифікувати автора статті; відсутні відомості щодо імені по-батькові цієї особи та неможливо встановити місце її проживання. До того ж, є незрозумілим, чи є це ім`я реальної людини, чи образу, створеного для приховування дійсного автора, а крім іншого, на інтернет-сайті LB.UA, у розділі «Автори» також відсутній автор Олег Дорожовець, що в черговий раз підтверджує відсутність у Позивача можливості встановлення особи автора.
		Не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції про відсутність у спірній статті тверджень, які є недостовірними, негативними для ділової репутації Товариства та такими, що порушують його немайнові права.
		Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 910/1755/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
		02.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі №910/1755/25 та призначено її розгляд 10.07.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ»      встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу   до 26.06.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1755/25.
		25.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Видавничого дому, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу Товариства без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, вважає мотивованими висновки суду першої інстанції про обрання Товариством неправильного способу захисту порушених прав. Також, відповідач наголосив, що Товариством не вжито достатньо зусиль, щоб встановити особу автора статті.    Так, позивач не надав доказів тому, що встановити особу автора неможливо. Онлайн-видання розміщує не лише редакційні матеріали. Позивач навіть не намагався вчинити дії для встановлення автора, наприклад, як то запит до редакції чи подання клопотання до суду про забезпечення позову.
		26.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача - Крат В.Ф. про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. 
		30.06.2025 вищевказане клопотання ухвалою Північного апеляційного господарського суду задоволено.  
		09.07.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» Корнійчук Я.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю прийняття нею участі у судовому розгляді справи через незадовільний стан здоров`я.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 клопотання представника позивача задоволено, розгляд справи відкладено на 28.08.2025.
		20.08.2025 від представника    Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» Корнійчук Я.П. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у справі № 910/1755/25, яке ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.08.25 задоволено.
		27.08.2025 від представника    Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» Корнійчук Я.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з її відрядженням та неможливістю прийняти участь у розгляді апеляційної скарги.
		Дане клопотання ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 задоволено, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.09.2025.  
		16.09.2025 від представника    Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» Корнійчук Я.П. до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі, а 23.09.2025 - письмові пояснення щодо поважності причин неявки у судові засідання 10.07.21025 та 28.08.2025.   
		В судовому засіданні 25.09.2025 представник скаржника підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю. 
		Представник відповідача висловив заперечення проти апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність її доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
		25.09.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер», відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.08.2023 на вебсайті Інтернет-видання «Лівий берег» (Lb.ua) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 опублікована стаття журналіста Олега Дорожовця під назвою «Як російський бізнесмен Олександр Рапопорт заробляє на українському зерні».
		Факт поширення на вебсайті видання Lb.ua публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 заробляє на українському зерні» підтверджується Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 28.01.2025 №32/2025-ЗВ, підготовленим Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр компетенції з формування доказів у мережі інтернет «Веб-Фікс», яким проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:
		- веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом;   
		веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;   
		власник веб - сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб - сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;
		власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.
		Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі №713/1710/19 підкреслив, що з огляду на викладене та правове регулювання спростування поширеної інформації, захисту гідності та ділової репутації,    викладеної в мережі Інтернет, питання залучення до участі у справі власника веб-сайту залежить від того, чи відомий автор поширеної інформації, якщо автор невідомий або неможливо встановити його особу, а також коли інформація є анонімою і доступ до веб-сайта вільним, то    належним відповідачем є власник веб-сайта.
		Надаючи оцінку публікації від 30.08.2023, колегія суддів дійшла висновку, що остання розміщена на веб-сайті Інтернет-видання «Лівий берег» (Lb.ua). Незалежно від того, що матеріал, розміщений на веб-сайті є статтею журналіста Олега Дорожовця, враховуючи, що згаданий веб-сайт за своєю природою є інформаційно-новинним порталом, порядок розміщення публікацій на якому регламентується виключно власником веб-сайту, а також з огляду на неможливість встановлення особи журналіста (зокрема і тому, що власник веб-сайту - ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» не надав інформацію про особу, статтю якої ним розміщено на веб-сайті), колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» є особою, яка розмістила та поширила спірну інформацію про Товариство, а отже, - належним відповідачем. Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими, натомість, висновки суду першої інстанції про те, що позов заявлено до неналежного відповідача є такими, що суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.06.2022 у справі №713/1710/19.
		Звертаючись із позовом про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації Товариства, останнє просило визнати недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації позивача, твердження, розміщені 30.08.2023 року на веб-сайті Видавничого дому у публікації (статті) під назвою: «Як російський бізнесмен Олександр Рапопорт заробляє на українському зерні».
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		За змістом частини 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Спеціальним законом, що спрямований на забезпечення реалізації права на свободу вираження поглядів, права на отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації, на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації, на захист національних інтересів України та прав користувачів медіа-сервісів, регулювання діяльності у сфері медіа відповідно до принципів прозорості, справедливості та неупередженості, стимулювання конкурентного середовища, рівноправності і незалежності медіа, є Закон України «Про медіа».
		Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 4 вказаного Закону діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи вираження поглядів і переконань, свободи поширення, обміну та отримання інформації, свободи діяльності суб`єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, свободи господарської діяльності у сфері медіа, гарантованості права на інформацію, відкритості та доступності інформації, достовірності і повноти інформації, правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, захищеності особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
		Цензура забороняється.
		Не допускається незаконне втручання у діяльність суб`єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, політичних партій, власників відповідних суб`єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб.
		Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Частиною 4 статті 32 Конституції України    передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Відповідно до частини 1 статті 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа має право на недоторканність її    ділової    репутації. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до    глави 3    цього Кодексу.
		Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що беручи до уваги положення статей    32,    34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		У пункті 15 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації варто розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Звертаючись з позовом, Товариство просило визнати недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації позивача, твердження, розміщені 30.08.2023 на веб-сайті Видавничого дому у публікації (статті) під назвою: «Як російський бізнесмен Олександр Рапопорт заробляє на українському зерні», а саме:
		- «За останні п`ять років українська компанія «Грейн Пауер» вивезла за кордон зерна на 650 млн USD. Основними покупцями цього товару були швейцарська компанія «Orsett Trading S.A.» і кіпрська «Orsett Trading Limited». Усі три юрособи опосередковано контролює російський бізнесмен Олександр Натанович Рапопорт, котрий уже кілька років поспіль входить до десятки найбільших зернотрейдерів РФ.»;
		- «На сайті Європейської бізнес-асоціації прямим текстом сказано про спорідненість «Грейн Пауер» і швейцарської компанії «Orsett Trading S.A.».»;
		- «На повну сателітну залежність від «Orsett Trading S.A.» вказують і звітні документи ТОВ «Грейн Пауер», оприлюднені на корпоративному сайті.»;
		- «У фінансовій звітності «Грейн Пауер» спостерігаємо ще таку закономірність: із велетенськими сумами доходів (3- 4 млрд грн на рік у 2019- 2021 рр.) компанія, проте, ні разу не була прибутковою. Це наштовхує на версію, що основна маржа від продажу українського зерна осідала на рахунках її закордонних патронів.»;
		- «Після півтора року повномасштабного вторгнення РФ в Україну компанії з виразними російськими зв`язками заробляють гроші в українському АПК. Зокрема, ТОВ «Грейн Пауер» володіє ще й елеватором з потужностями одноразового зберігання на 45 тис.т зернових у Дніпропетровській обл. біля Павлограда. Він перебуває на балансі дочірнього підприємства «Грейн Тех Агро». При цьому «Orsett Trading S.A.» регулярно отримує агропродукцію із Росії, і з України. А «Грейн Пауер» регулярно одержує відшкодування ПДВ з держбюджету. Свіжішими цифрами, на жаль, не володіємо, але у квітні 2023-го сума таких відшкодувань становила, до прикладу, 3 млн 229 тис. грн.».
		Надаючи оцінку цим висловам, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання їх недостовірними або ж такими, що порушують особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
		Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		При цьому, якщо оціночне судження не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості, то фактичне твердження може бути спростоване виключно за умови, що таке твердження не є правдивим. Саме у такий спосіб - розповсюдження неправдивих фактичних тверджень здійснюється порушення однією особою немайнових прав іншої особи.
		Зі змісту спірної статті судом першої інстанції встановлено, що її автор - журналіст Олег Дорожовець інформацію про позивача, зокрема, щодо його власника та кінцевого бенефіціара - ОСОБА_1 , узяв із сайту Опендатабот та з посилання на цей сайт (https://opendatabot.ua/c/40427580). Вказаний сайт відображає саме публічну інформацію із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		У статті журналіст зазначає, що: «Натомість двоюрідний брат ОСОБА_2 - з травня 2023 року фігурує в держреєстрах єдиним засновником і кінцевим бенефіціаром українського    ТОВ «Грейн Пауер».».
		Як правильно констатував суд першої інстанції, інформація про обсяги торгівлі зерном відповідачем за п`ять років (до 2023 року - року написання статті) узята журналістом із Інтернет-сайту самого позивача: https://grainpower.ua/ у вигляді інфографіки на титульній сторінці сайту.
		Крім того, у статті журналіст робить посилання на відомості, оприлюднені під час судового спору    між ТОВ «Грейн Пауер» і ДПС України у 2021 році, із посиланням журналіста на відповідне джерело: https://youcontrol.com.ua/catalog/court-document/100406069/ (рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі № 640/8351/21).
		Із консолідованої звітності позивача, яка є на цьому ж сайті, слідує, що 100%    продукції компанія відправляє на експорт, а також, що упродовж зазначених вище років головним покупцем продукції позивача була швейцарська компанія «Orsett Trading S.A.».
		Відносини позивача із кіпрською компанією «Orsett Trading Limited» відображають дані сайту Importgenius, який веде базу міжнародних митних декларацій (https://fr.importgenius.com/ukraine/buyers/orsett-trading-limited).
		Отже, журналіст у спірній статті, вказуючи про спорідненість (сателітну залежність) зазначених компаній і позивача, робить посилання на сайти Європейської бізнес-асоціації ІНФОРМАЦІЯ_3 та вищевказаний корпоративний сайт позивача.
		Зокрема, у статті вказується: «На повну сателітну залежність від    «Orsett Trading S.A.» вказують і звітні документи ТОВ «Грейн Пауер», оприлюднені на корпоративному сайті. У звіті за підсумками 2021 р. читаємо: «Очікується, що основними джерелами фінансування будуть банківські кредити та передоплата, отримана від «Orsett Trading S.A.». На той момент компанія мала дві відкриті кредитні лінії - в Альфа Банку (на 97,5 млн грн) та безпосередньо від    «Orsett Trading S.A.» (майже на 23 млн грн). При цьому гарантом альфабанківського кредиту виступала також швейцарська компанія. Зі звіту за 2022 рік дізнаємося, що    «Orsett Trading S.A.» надала компанії «Грейн Пауер» авансів на 537,7 млн грн станом на 31.12.22, а рік перед тим - узагалі майже на 1 мільярд гривень. При тому у 2021 році авансів від інших партнерів узагалі не надходило. У 2022-му були невеликі надходження від нідерландської «Viterra B.V.» і «Futura Commodity DMCC» з ОАЕ, але їхній сумарний обсяг у 10 разів менший, ніж фінансування від швейцарців».
		Вказуючи про зв`язок вище вказаних компаній (у т.ч. і позивача) із ОСОБА_3 , журналістом у статті наводяться факти, які підтверджують зв`язок номінальних власників цих компаній з О. Рапопортом, взяті, зокрема, із витягів із російських реєстрів, згідно з якими Orsett Trading Limited з 27.10.2016 по 09.02.2023 була засновником Таганрозького судноремонтного заводу в РФ (ООО «ТСРЗ»). Надалі у реєстрі засновником її замінило російське ТОВ «Рэвард Инвест», засновником якого є ОСОБА_4 . Із 10.02.2024 ця ж компанія де-юре є засновником ООО «Зерно-Трейд», одного з найбільших експортерів зерна з Росії. Про це робиться посилання у статті на відповідні витяги (наведені їх скріншоти) та на цьому ж наголошує і відповідач у своєму відзиві.
		Заявляючи про підконтрольність О. Рапопорту компанії «Orsett Trading Limited», журналіст робить посилання у статті на витяги з кіпрського та французького реєстрів компаній, наводить фрагмент публікації у бельгійській діловій газеті DeTijd (ttps://efiling.drcor.mcit.gov.cy/DrcorPublic/SearchResults.aspx?name=%25&number=341933&searchtype=optStartMatch&index=1&lang=EN&tname=%25&AU; https://efiling.drcor.mcit.gov.cy/DrcorPublic/SearchResults.aspx?name=MARCONY+HOLDINGS+LIMITED&number=%25&searchtype=optStartMatch&inde; https://www.pappers.fr/entreprise/olivula-878600634).
		У спірній статті журналістом також зроблено посилання на інтерв`ю колишнього партнера ОСОБА_5 у 2018 році авторитетному діловому агентству Bloomberg (https://www.bloomberg.com/news/articles/2018-11-28/former-glencore-executive-vaults-cargill-in-russian-wheat-trade): «Колишній партнер ОСОБА_6 у 2018 році дав    інтерв`ю агентству Bloomberg, в якому назвав російську «Зерно-Трейд» і швейцарську «Orsett Trading S.A.» сестринськими компаніями. Він також підтвердив, що в них є інтереси в Україні. У linkedin-профілі Сергія Потапова обидві компанії так і відображені - як одне ціле - через слеш (ZernoTrade/Orsett Trading SA). Таке поєднання зустрічаємо і в профілі ОСОБА_7 , менеджера з логістики обох компаній».      
		За відомостями міжнародної правової фундації GLEIF, Orsett Trading S.A. (Швейцарія) була дочірньою структурою «Orsett Trading Limited» (Кіпр) (лінк: https://search.gleif.org/#/record/549300ZV3PBRY4LYJR19).
		На підставі цих фактів журналістом у спірній статті і було зроблено висновок про підконтрольність Orsett Trading S.A. О. Рапопорту на момент публікації статті.
		Про економічну залежність позивача від компанії «Orsett Trading S.A.», яка у свою чергу пов`язана з ОСОБА_8 , про що зазначено вище, наведено у вищевказаному консолідованому звіті позивача за 2021-2023 роки (роздруківки звітів позивача із веб-сайту останнього долучені до справи).
		Висловлювання «Це наштовхує на версію, що основна маржа від продажу українського зерна осідала на рахунках її закордонних патронів» є оціночним судженням автора, на що вказує і експерт у наданому позивачем висновку № 843/24 від 30.01.2025.
		Висловлювання «ТОВ «Грейн Пауер» володіє ще й елеватором з потужностями одноразового зберігання на 45 тис. т зернових у Дніпропетровській обл. біля Павлограда. Він перебуває на балансі дочірнього підприємства «Грейн Тех Агро». При цьому «Orsett Trading S.A.» регулярно отримує агропродукцію і з Росії, і з України. А «Грейн Пауер» регулярно одержує відшкодування ПДВ з держбюджету. Свіжішими цифрами, на жаль, не володіємо, але у квітні 2023-го сума таких відшкодувань становила, до прикладу, 3 млн 229 тис. грн.» включає фактичні дані про володіння елеватором, про отримання відшкодування ПДВ з держбюджету, і не є негативною інформацією, яка порушує ділову репутацію позивача.
		Крім того, на сайті позивача є інформація про елеватор, що свідчить про достовірність інформації (https://grainpower.ua/elevaror-uk/), а відшкодування ПДВ не заперечується позивачем у позові.
		Факт отримання агропродукції «Orsett Trading S.A.» із Росії, і із України не стосується позивача, а отже не може порушувати його ділову репутацію.
		У статті відсутні твердження автора, що після 24.02.2022 швейцарська компанія «Orsett Trading S.A.» має відносини із суб`єктами РФ. У публікації сказано, що основними покупцями продукції російської компанії «Зерно-Трейд», кінцевим бенефіціаром яких є громадянин рф ОСОБА_4 , були закордонні компанії, у назвах яких фігурує слово Orsett.
		Згідно з міжнародною митною статистикою, до початку 2022 року це була компанія Orsett Trading S.A.», у 2022-2024 рр. - компанія Orsett Trading Limited. (див лінк:https://www.trademo.com/companies/llc-zerno-trade/44229521).
		Інформація про отримання позивачем доходу (заробітку) в українському АПК є достовірною, підтвердженою фінансовою звітністю, наданою як позивачем, так і відповідачем.
		Частина висловлювання про «виразні російські зв`язки» є оціночним судженням автора, що має фактологічне підґрунтя, яке базується на інформації, викладеній у зазначених вище офіційних джерелах.
		Отже, під час розгляду спору, судом першої інстанції було встановлено, що частина тверджень, які Товариство просить спростувати є фактичними твердженнями, а частина - оціночними судженнями журналіста, який написав спірну статтю.
		При цьому, ні матеріали справи, ні апеляційна скарга не містять доказів того, що фактичні твердження містять у собі факти, які є недостовірними. Тобто,Товариством не доведено складу цивільного правопорушення, яке б порушувало немайнове право позивача.
		Крім цього, як обґрунтовано підкреслено судом першої інстанції, усі фактичні твердження журналіста базуються на інформації, отриманій журналістом з інших джерел - відкриті реєстри, веб-сайти компаній, інші статті тощо. Відповідно, ні журналіст, який написав статтю, ні Видавничий дім, який цю статтю опублікував не є безпосередніми авторами цих тверджень.
		Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини достовірності фактичних тверджень, відтворених в оскаржуваній статті, а також те, що ні журналіст, ні Видавничий дім не є першоджерелами таких тверджень, належність окремих тверджень, на які посилається Товариство, до оціночних суджень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації позивача, інформації, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті Lb.ua (https://lb.ua/), що належить відповідачу, у статті, розміщеній за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 а також про зобов`язання відповідача спростувати таку недостовірну інформацію як і про зобов`язання відповідача видалити з веб-сайту Lb.ua (https://lb.ua/), що належить відповідачу, спірну статтю.
		Колегія суддів також вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вимога позивача (викладена у пункті 4 прохальної частини позовної заяви) про зобов`язання відповідача видалити з веб-сайту Lb.ua(https://lb.ua/) статтю під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 заробляє на українському зерні» є неналежним способом захисту та суперечить положенням статті 4 Закону України «Про медіа», оскільки є вимогою про цензуру.
		Так, відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 4 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.
		Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України.
		Частиною 1 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
		Особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.      
		Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.
		До спеціальних способів захисту відносяться, зокрема, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст. 277 ЦК України, ст. 43 Закону України «Про медіа»).
		Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про медіа» особа, яка вважає, що суб`єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.
		Отже, враховуючи викладене, згідно зі ст. ст. 94, 277 ЦК України, ст. 43 Закону України «Про медіа» фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		У постанові судової колегії Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі №640/1905/19 Верховний Суд вказав, що застосування такого способу захисту, як видалення інформації з інтернет-сайту відповідача не тільки не переслідує основну мету спростування - повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й глибоко суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань, а тому використання його в даному випадку є надмірним і недопустимим.
		У постанові від 14 липня 2021 року Верховного Суду у справі № 757/14418/20-ц сформовано висновок про те, що такий спосіб судового захисту, як вилучення інформації, не відповідає змісту позовних вимог і по суті є цензурою діяльності щодо певної особи, що співпадає з позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною у рішенні від 16 липня 2013 року у справі «Wegrzynowski and Smolczewski проти Польщі» (заява № 33846/07): роль судових органів не полягала в переписуванні подій через винесення остаточних судових рішень і ухвалення постанов про видалення з публічного домену всіх слідів публікації, які могли бути знайдені в минулому, для того, щоб визнати необґрунтованим заплямування репутації окремих осіб. Більш того, законний інтерес суспільства в питанні доступу до публічних Інтернет-архівів преси захищається статтею 10 Конвенції.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у частині вимоги про видалення спірної статті із сайту, яким володіє Видавничий дім, - позовна вимога не підлягає задоволенню як така, що не відповідає змісту заявлених вимог та не є належним способом захисту порушеного права.
		Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
		Частиною 1    ст. 269 ГПК України    встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
		Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги колегія суддів погоджується лише з тим, що позов Товариством заявлено до належного відповідача, про що уже було зауважено у постанові суду.
		Безпідставними є доводи Товариства про те, що видалення статті із сайту узгоджується із нормою ст. 277 ЦК України, оскільки цією нормою встановлюється право особи на спростування, а не фактичне знищення статті (чим за своєю природою є видалення статті з Інтернет ресурсу). Дійсно, ч. 7 ст. 277 ЦК України визначено, що спростування поширеної недостовірної інформації здійснюється у спосіб, у який вона була поширена. Відповідно, належним способом захисту порушених прав Товариства, за умови встановлення такого порушення судом, - було б спростування тієї інформації, яка була поширена та є недостовірною.
		Колегія суддів враховує посилання Товариства на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/10624/21 (провадження № 61-1711св23). Водночас, роблячи висновок про можливість застосування такого способу захисту як вилучення статті з Інтернет-ресурсу, Верховний Суд керувався нормами ст. 278 ЦК України, якими передбачено, що якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.
		Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
		Водночас, цією постановою справа направлялась на новий розгляд у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин наявності порушення поширеною на Інтернет-ресурсі інформацією немайнових прав позивача.
		Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, що колегією суддів розуміється так, що обраний Товариством спосіб захисту порушеного права не може порушувати права інших осіб. Тому, з огляду на норму ч. 3 ст. 278 ЦК України, якою встановлено можливість вилучення та знищення відповідного об`єкту медіа виключно за умови, що усунення порушення у інший спосіб - не можливе, колегія суддів приходить до висновку, що, у справі, що переглядається, належним способом захисту є спростування недостовірної інформації, а не вилучення усієї статті.
		Інші доводи також були розглянуті колегією суддів та відхилені нею як такі, що не спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.   
		За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер».
		Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -      
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейн Пауер» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі №910/1755/25 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі №910/1755/25 залишити без змін.
		3. Матеріали справи №910/1755/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
		             Повний текст постанови складено 29.09.2025.  
		 
		Головуючий суддя                                                            А.О. Мальченко 
		 
		Судді                                                                                А.І. Тищенко
		 
		                                                                                Ю.Б. Михальська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...