Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/3063/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про визначення місця проживання дитини.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2025.
Дата набрання законної сили: 29.09.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 вересня 2025 року 
		м. Київ
		єдиний унікальний номер судової справи 754/3063/22
		номер провадження №22-ц/824/11887/2025
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання                                  Єфіменко І.О.,учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
		представник позивача ОСОБА_2 ,
		представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року /суддя Бабко В.В./
		за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання договору, визначення місця проживання дітей з батьком і стягнення коштів та зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей з матір`ю, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 звернувся з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи заяву тим, що Деснянським районним судом м. Києва 06.08.2024 було видано виконавчий лист №754/3063/22 на виконання Постанови Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/3063/22. Однак зміст Постанови Верховного Суду, якою визначено місце проживання малолітніх дітей почергово з кожним з батьків, не передбачає заходів примусового виконання рішення. Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом це рішення немайнового характеру. А тому таке рішення не підлягає примусовому виконанню.
		Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року заяву залишено без задоволення. /т. 8 а.с. 153-160/
		Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу і визнати виконавчий лист № 754/3063/22, виданий 06 серпня 2024 року Деснянським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню.
		На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що рішення про визначення місця проживання дітей є рішенням про визнання, немайнового характеру, яке не підлягає примусовому виконанню. Посилається на ст. 161 Сімейного кодексу України, про те, що спір між батьками про місце проживання дитини вирішується судом з урахуванням інтересів дитини; ст. 162 Сімейного кодексу України, про те, що зміна місця проживання дитини без згоди іншого з батьків може бути підставою для відібрання дитини; ст. 14 Цивільного кодексу України, про те, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї; ст. 3 Конституції України, про те, що права і свободи людини є найвищою цінністю; ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про те, що кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя. Апелянт стверджує, що видача виконавчого листа була помилковою, оскільки Постанова Верховного Суду від 22.05.2024 не містить конкретних зобов`язань, які підлягають примусовому виконанню, а примусове виконання суперечить інтересам дітей, які висловлюють незгоду з проживанням з матір`ю.
		ОСОБА_5 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу без змін. Посилалась на те, що резолютивна частина Постанови Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №754/3063/22 передбачає конкретні зобов`язання для обох батьків, зокрема супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати їх під фізичну опіку іншого з батьків. Вона зазначила, що ОСОБА_1 не виконав добровільно ці обов`язки, чим порушив судове рішення. ОСОБА_5 посилалась на ст. 129 Конституції України, про те, що судові рішення є обов`язковими до виконання; ст. 18 ЦПК України, про те, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими для всіх осіб та підлягають виконанню на всій території України; ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби; ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про те, що право на виконання судового рішення є частиною права на справедливий суд. ОСОБА_5 також вказала, що ухвалою Деснянського районного суду від 13.11.2024 та постановою Київського апеляційного суду від 10.04.2025 підтверджено правомірність видачі виконавчого листа та необхідність його виконання, а доводи ОСОБА_1 про інтереси дітей не спростовують обов`язковість виконання судового рішення.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з задоволенням заяви, на підставі наступного.
		Судом встановлено, що 22.05.2024 Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 754/3063/22 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_5 , рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині вирішення позовів про визначення місця проживання дітей скасовано та ухвалено нове судове рішення. 
		Визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним із батьків у такому порядку: місяць з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; місяць з матір`ю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . Щомісячний період проживання дітей з кожним із батьків починається з першого дня місяця та завершується останнім днем відповідного місяця. Перший місяць, починаючи з 01 червня 2024 року, діти проживають з батьком. По завершенні місяця, протягом якого діти проживали з батьком чи матір`ю, в останній день той із батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків. 
		06.08.2024 Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №754/3063/22 на виконання Постанови Верховного Суду від 22.05.2024. 
		02.09.2024 ОСОБА_5 звернулась до Святошинського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про примусове виконання рішення, вказуючи на невиконання ОСОБА_1 судового рішення щодо графіку передачі дітей. 
		05.09.2024 виконавчий лист повернуто ОСОБА_5 без прийняття до виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 3 та п. 7 ч. 4 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження».
		13.11.2024 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва задоволено скаргу ОСОБА_5 , визнано неправомірними дії державного виконавця Вергеліса Я.І., скасовано повідомлення про повернення виконавчого документа та зобов`язано відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 754/3063/22. 
		10.04.2025 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу від 13.11.2024 - без змін. 
		02.05.2025 головним державним виконавцем Святошинського ВДВС Ткачуком Р.В. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 754/3063/22. 
		Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції керувався ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження; п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, виданих судами на підставі судових рішень; ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців; ч. 1, 2 ст. 432 ЦПК України, про те, що суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, якщо його видано помилково або якщо обов`язок боржника припинено; п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», про те, що визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є підставою для закінчення виконавчого провадження; п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦПК України, про те, що судові рішення є обов`язковими до виконання; ст. 18 ЦПК України, про те, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх осіб та підлягають виконанню на всій території України.
		Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що виконавчий лист виданий на підставі Постанови Верховного Суду від 22.05.2024, яка набрала законної сили та є обов`язковою для виконання всіма сторонами у справі. Виконавчий лист відповідає формі та змісту, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», містить порядок виконання, визначений Постановою Верховного Суду від 22.05.2024, а отже виданий Деснянським районним судом м. Києва правомірно.
		Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
		Так, судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом це рішення немайнового характеру. Таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Вказана позиція стало підтримується Верховним Судом та відображена в постановах Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23), від 04 липня 2024 року у справі №361/1872/21 (провадження № 61-18120св23), 04 вересня 2024 року у справі №532/374/23 (провадження № 61-9304 св 24).
		Крім того, незважаючи на те, що в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №754/3063/22 зазначено, що по завершенні місяця, протягом якого діти проживали з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків, виконавчий лист № 754/3063/22 містить відомості тільки про ОСОБА_5 як стягувача і ОСОБА_1 як боржника, хоча у даному випадку, ОСОБА_1 також є стягувачем, а ОСОБА_5 - боржником, в залежності від місяця проживання дітей.
		У постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що «підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права». 
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду 21 грудня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-11769ав23), від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22). 
		Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22. 
		Оскільки постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №754/3063/22 є рішенням про визначення місця проживання дітей і не підлягає примусовому виконанню, то наявні процесуальні підстави, які свідчать про помилкову видачу Деснянським районним судом м. Києва виконавчого листа. 
		Таким чином, постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №754/3063/22 та виконавчий лист не містять заходів примусового виконання рішення, а отже не підлягають примусовому виконанню, що зумовлює необхідність визнання виконавчого листа №754/3063/22, виданого 06 серпня 2024 року Деснянським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню.
		Зобов`язання щодо супроводу, передбачене в рішенні, не впливає на суть основного рішення про визначення місця проживання дітей. Воно є допоміжним заходом, спрямованим на забезпечення інтересів дітей, і не змінює правової природи основного рішення. Таким чином, наявність такого зобов`язання не є підставою для видачі виконавчого листа чи зміни класифікації рішення.
		Ст. 16-1 ЗУ «Про охорону дитинства» прямо передбачено заходи і гарантії забезпечення виконання рішення суду про реалізацію права дитини на контакт визначаються судом у кожному конкретному випадку.
		Такими заходами і гарантіями є:
		зобов`язання особи, яка контактує з дитиною, оплачувати витрати, пов`язані з переїздом та проживанням дитини, а також, у разі потреби, - будь-якої іншої особи, яка супроводжує дитину, повідомляти особі, з якою проживає дитина, про місце перебування дитини під час реалізації нею права на контакт, з`являтися особисто разом з дитиною до органу опіки та піклування з періодичністю, визначеною судом;
		заборона зміни місця перебування дитини під час реалізації нею права на контакт;
		реалізація права на контакт з дитиною на території іноземної держави за умови подання органу опіки та піклування за місцем проживання дитини документа, що підтверджує визнання рішення суду України про контакт з дитиною на території іншої держави;
		інші заходи, передбачені законом.
		Крім того, у разі невиконання рішення щодо визначення місця проживання дітей, зацікавлена сторона має право звернутися до суду з вимогами про відібрання дитини відповідно до статті 162 Сімейного кодексу України, що є окремим провадженням і не пов`язане з примусовим виконанням через виконавче провадження.
		З урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог є помилковими, оскільки суперечать нормам матеріального та процесуального права. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
		Керуючись ст.ст.  376, 381, 382 ЦПК України, суд, - 
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року -  задовольнити.
		Ухвалу  Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року -   скасувати.
		Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
		Визнати виконавчий лист №754/3063/22 виданий 06.08.2024 р. Деснянським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню.
		Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
		 
		Головуючий:                                        Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...