Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/4120/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: 14.10.2025. Зареєстровано: 14.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2025.

Номер судового провадження: 2/357/2905/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/4120/25
		Провадження № 2/357/2905/25
		 
		З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		13 жовтня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючого судді -        Орєхова О. І. ,
		за участі секретаря -        Махненко Б.В., Чалій А. О.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника позивача - Єфремової І.І.,
		представника третьої особи Служби у справах дітей БМР - Степашкіної В.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному  провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради про позбавлення батьківських прав, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		В березні 2025 року адвокат Єфремова Ірина Іванівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що у період з 2010 року по 2017 рік ОСОБА_1 спільно, без укладення шлюбу проживала із ОСОБА_2 . Підчас спільного проживання в них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення стосунків у 2017 році, відповідач не виконував своїх батьківських обов`язків, абсолютно не займався утриманням та вихованням спільної дитини, у зв`язку з чим, позивач змушена була звернутись до суду із позовом про стягнення аліментів. На даний час відповідач станом на 08.11.2024 має заборгованість зі сплати аліментів в сумі 213 944 гривень. Окрім заборгованості зі сплати аліментів, відповідач взагалі не цікавиться життям дочки, не приймав та не приймає участі у вихованні та розвитку дитини.  Тому, просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 1-8 ).
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 ( а. с. 29-30 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
		За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
		Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
		Згідно ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
		Згідно відповіді № 1245598 від 31.03.2025 не знайдено особу ОСОБА_2 ( а. с. 34 ).
		31 березня 2025 року  здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача до відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо  зареєстрованого місця проживання ( перебування ) ( а. с. 35).
		21 квітня 2025 року за вх. № 221479 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо  зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 36 ).
		З отриманої інформації вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 22.10.2015 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
		Ухвалою судді від 23 квітня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання  у справі на 02.06.2025 ( а. с. 37-38 ).
		Ухвалою суду від 19.06.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 14.07.2025 ( а. с. 81-83 ).
		Протокольною ухвалою від 04.09.2025 ( а. с. 107 ) вирішено розгляд справи проводити в заочному порядку.
		В судовому засіданні 04.09.2025 позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 , кожний окремо, підтримала позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в ній, просили задовольнити позов та позбавити відповідача батьківських прав, оскільки останній ухиляється від виконання батьківських прав вже тривалий час.
		В даному судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( а. с.101, 102, 105-116 ).
		Так, свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона з позивачем та відповідачем є кумами та знайомі близько п`ятнадцяти років. Підтвердила, що відповідач з дитиною не спілкується, не виявляє до неї зацікавленості, на прохання ОСОБА_7 до відповідача, щоб той брав участь у житті дитини, останній ігнорує. Їй відомого, шо відповідач  тривалий час перебуває за межами України, перетнув кордон незаконно. 
		Свідок ОСОБА_6 в судовому засідання зазначила, що вона є сестрою позивача по справі та підтвердила, що відповідач не цікавиться життям дитини взагалі, вона його не бачить в її житті. Навіть коли відповідач був в селі, а ОСОБА_8 приїжджала в село до неї з дітьми, відповідач не приходив. Не пам`ятає коли вона бачила його останнього разу, але їй відомо, що відповідач виїхав за кордон. 
		За клопотанням представника позивача, в судовому засіданні 04.09.2025 оголошено перерву до 02.10.2025 ( а. с. 115 ).
		В судовому засіданні 02.10.2025 сторона позивача відмовилася та не наполягала на допиті інших свідків, позивач та її представник наполягали на задоволенні вимог.
		Представник третьої особи Служби у справах дітей БМР Степашкіна В.В. підтримала висновок органу, підтримала позовні вимоги позивача.
		Крім того, в судовому засіданні в присутності психолога ОСОБА_9 та представника служби у справах дітей БМР Степашкіної В.В., вислухана думка дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка пояснила, що дійсно біологічний батько з нею не спілкується вже тривалий час,  не приймає участі в її житті, не допомагає, телефонував декілька років тому, але був у нетверезому стані. Наголошувала, що відповідача треба позбавити батьківських прав.
		Третя особа служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради в судове засідання 02.10.2025 представника не направила, в матеріалах справи міститься клопотання, отримане судом 12.06.2025 ( а. с. 69 ), в якому просили справу розглядати без участі представника служби у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради. Позовні вимоги підтримують.
		Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України).
		Отже, вищевказана третя особа скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
		До того ж, в матеріалах справи міститься висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
		Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.
		Так, судова повістка направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача, за відомостями отриманих судом з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області.
		Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
		У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення ( ч. 4 ст. 130 ЦПК України ).
		Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
		Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі  Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно повернутого на адресу сулу рекомендованого повідомлення про вручення вбачається, що судова повістка була отримана.
		Заяв, клопотань та пояснень збоку відповідача на адресу суду не надходило, як не надходило і відзиву на позовну заву.
		Тому, судом було вирішено продовжувати проводити розгляд справи в заочному порядку, а також за відсутності відповідача та третьої особи служби у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
		В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
		Судом було вислухано пояснення позивача по справі та її представника, представника третьої особи служби у справах дітей БМР, думку дитини, з урахуванням наданих свідчень свідків в судовому засіданні 04.09.2025, дослідивши матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 13 жовтня 2025 року о 17 год. 00 хв. ).
		Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.
		Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
		В судовому засіданні встановлено, що сторони по справі проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, від цих стосунків у останніх народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис про народження № 2079, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним свідоцтвом про народження останнього серії НОМЕР_1 , виданого 10.12.2011 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області ( а. с. 14 ).
		Встановлено, що позивач по справі на даний час перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 , про що в матеріалах справи свідчить відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( а. с. 13 ).
		Крім того, від перебування у шлюбі з ОСОБА_11 ( а. с. 12 ), позивач має сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що свідчить в матеріалах справи повторне свідоцтво про народження останнього ( а. с.15 ).
		На підставі виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 30 квітня 2018 року ( а. с. 16 ), з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі ? частини з усіх видів заробітку відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. 
		На підставі вищевказаного виконавчого листа, 03.05.2018 державним виконавцем Білоцерківського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ( ВП № НОМЕР_5 ) ( а. с. 18).
		Відповідно до наданого розрахунку заборгованості і сплати аліментів від 08.11.2024 за № 208442, станом на 01.11.2024, заборгованість по сплаті аліментів становить 213 944 гривень ( а. с. 19-20).  
		Згідно довідки № 95/022-10 від 06.11.2024, виданої Білоцерківською гімназією-початкова школа № 5 БМР Київської області, ОСОБА_1 дійсно займається вихованням доньки ОСОБА_3 , учениці 6-А класу Білоцерківської гімназії-початкової школи № 5 БМР Київської області. Батько дитини, ОСОБА_2 навчанням доньки не цікавиться, батьківські збори не відвідує, з класним керівником не спілкується ( а. с. 21 ).
		З наявної в матеріалах справи характеристики на ученицю 6-А класу ОСОБА_3 , батько ОСОБА_2 , з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходив, на батьківські збори не з`являвся ( а. с. 2 ). 
		Рішенням виконавчого комітету Маловільшанської сільської ради від 09.06.2025 за № 94 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а. с. 70) та додано сам висновок ( а. с.71-72 ).
		Згідно рішення виконавчого комітету БМР Київської області від 10.06.2025 за № 455, орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради дійшов до висновку, що ОСОБА_2 в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дочки, що є правовою підставою для позбавлення його батьківських прав. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є доцільним і відповідає інтересам дитини ( а. с. 74 ). 
		Так, вищевказані висновки про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковими для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такі висновки є доказом у справі, які підлягають дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.
		Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, провадження № 61-3503 св 21.
		Оскільки батько дитини, ОСОБА_2 , самоусунувся від виховання своєї дитини, не бере жодної участі у її вихованні, не спілкується з нею, не цікавиться її життям, позивач ОСОБА_1 просила позбавити останнього  батьківських прав.
		Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. 
		Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.   
		Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
		Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються  від виконання своїх обов`язків по виханню дитини.
		Відповідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Таке рішення має бути прийнято з метою захисту інтересів неповнолітньої дитини, яка фактично позбавлена його батьківського піклування.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
		Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
		Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року ( справа № 631/2406/15-ц провадження № 61-36905св18 ).
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
		В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим, жодних заяв та клопотань від останнього на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача, тобто, саме таким чином розпорядився своїми правами, що  свідчить про байдужість останнього.
		Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Окрім цього, судом враховано і свідчення вищевказаних свідків, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , допитаних в судовому засіданні, в якому останні підтвердили, що відповідач по справі ОСОБА_2 , не приймає тривалий час жодної участі у виховані доньки, не виконує батьківські обов`язки, не бачиться з дитиною. 
		Також, судом було вирішено заслухати дитину, враховуючи їх вік та рівень розвитку.
		СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об`єктивні та суб`єктивні фактори).
		З`ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з`ясування думки дитини судом, у зв`язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з`ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).
		Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
		Згідно із статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року, (далі - Європейська конвенція) дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: a) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; c) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.
		У статті 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.
		З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
		На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/15771/19.
		У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Згідно з вимогами статті 171 Сімейного кодексу України - дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		Так, в судовому засіданні в присутності представника служби у справах дітей та психолога було заслухано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка підтвердила, що її біологічний батько ОСОБА_2 з нею не спілкується вже тривалий час,  не приймає участі в її житті, не допомагає, телефонував декілька років тому, але був у нетверезому стані. Наголошувала, що відповідача треба позбавити батьківських прав.
		Ухилення від виконання батьківських обов`язків у сукупності з іншими доказами та обставинами встановленими в судовому засіданні свідчить і той факт, що відповідач ОСОБА_2 не виконує рішення суду, яким з останнього стягуються аліменти на користь позивача для утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , де борг станом на 01.11.2024 складає 213 944 гривень, про що свідчить в матеріалах справи відповідний розрахунок.
		До того ж, з вказаного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що з лютого 2018 року по листопад 2024 року, відповідач не здійснив жодної сплати.
		Отже, вказана заборгованість є також вагомим додатковим доказом в сукупності з іншими фактами ухилення від виконання своїх обов`язків, що свідчить про систематичний та злісний характер, як окрема підстава, що кваліфікується як ухилення від виховання дитини, що є однією з підстав для позбавлення прав (стаття 164 Сімейного кодексу України), адже матеріальне забезпечення дитини - це невід`ємна частина її виховання і повноцінного розвитку.
		Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини (cт. 18 Конвенції про права дитини).
		Всі наведені вище факти, як кожен окремо так в сукупності, свідчать проте, що відповідач свідомо ухиляється та ухилився  від покладеного на нього обов`язку по вихованню своєї доньки, не піклується про фізичний і духовний її розвиток, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не цікавиться нею взагалі після її народження на протязі всього часу.
		Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17.
		Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
		Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 357/17852/15-ц.
		За наведених вище підстав суд прийшов до переконання, що відповідач по справі, в порушення вимог чинного законодавства України з питань охорони дитинства ухиляється від виконання батьківських обов`язків.
		В судовому засіданні встановлено відсутність об`єктивних підстав, які б зумовлювали таку тривалу неналежну поведінку батька по відношенню до своєї доньки, тому суд приходить до переконання, що інші заходи впливу на відповідача, окрім позбавлення його батьківських прав, будуть недостатніми, а позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати в першу чергу саме інтересам дитини.
		Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі, які вказують на нехтування батьком своїм батьківським обов`язком, є всі підстави щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
		Питання щодо можливості позбавлення батьківських прав вирішувалось також Верховним Судом у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 638/1496/17-ц (провадження № 61-35874св18), від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20), від 16 червня 2021 року у справі № 315/1279/19 (провадження № 61-3821св21).
		У постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 296/7848/16-ц (провадження № 61-43695св18) зазначено, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18) зазначено про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, провадження № 61-40224св18, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, провадження № 61-36265св18, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, провадження № 61-8567св19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, провадження № 61-12661св19, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, провадження № 61-13009св19, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18 (на які посилається заявник), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
		Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач не робив  і не робить все від нього залежне для належного виконання своїх батьківських обов`язків, останній свідомо ухиляється від цього, чим створює загрозу для дитини.
		В свою чергу, позивач ОСОБА_1 , як встановлено в судовому засіданні належним чином піклується про утримання та виховання доньки.
		Тобто, всі питання щодо здоров`я, навчання, виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , займається та вирішує лише мати без відповідача.
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
		Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
		Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, провадження № 61-4879св20.
		Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 
		Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
		Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
		Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
		Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.
		Так, при зверненні до суду з вищевказаним позовом, позивач сплатила судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., що підтверджується квитанцією ( а. с. 9 ), ставки якого діяли на час подачі вказаного позову до суду.
		Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у вищевказаному розмірі. 
		Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		 
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 171 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 28, 76, 77, 81,  89, 131, 141, 187, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України, ч. 2 ст. 51 Конституції України, п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», суд, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
		Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,  відносно його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача  ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ).
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. 
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. 
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7   (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
		 
		Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
		 
		Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павла Скоропадського, буд. 8, ЄДРПОУ: 3561559 );
		 
		Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Маловільшанської сільської ради ( адреса місцезнаходження: 09175, Київська область, Білоцерківський район, с. Мала Вільшанка, вул. Перемоги, буд. 24, ЄДРПОУ: 04358619 ).
		 
		Повне заочне судове рішення складено 13 жовтня 2025 року, враховуючи ч. 3 ст. 124 та ч. 6 ст. 259 ЦПК України. 
		Суддя    О. І. Орєхов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...