Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/2690/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 22.10.2025. Зареєстровано: 23.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2025.
Дата набрання законної сили: 21.10.2025
Номер судового провадження: 22-ц/803/8807/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/8807/25 Справа № 201/2690/25   Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 жовтня 2025 року                                 м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді Свистунової О.В.,
		суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
		за участю секретаря  Піменової М.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
		апеляційну скаргу Комунального закладу освіти «Центр «Штурм» Дніпровської міської ради
		на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 20 червня 2025 року
		у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Комунального закладу освіти «Центр «Штурм» Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У березні 2025 року  ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Комунального закладу освіти «Центр «Штурм» Дніпровської міської ради (далі  КЗО «Центр «Штурм») про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 01 листопада 2007 року і по теперішній час перебуває у трудових відносинах з КЗО «Центр«Штурм»,працюючи на посаді керівника гуртка. 25 лютого 2022 року його було мобілізовано на військову службу та, цього ж дня, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На підставі наказу № 30-к від 21 березня 2022 року «Про увільнення від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» (далі  наказ-1) він був увільнений від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. У подальшому, 19 липня 2022 року, відповідач на підставі наказу «Про припинення збереження середнього заробітку» № 42/2-к (далі  наказ-2) припинив нарахування та виплату йому середнього заробітку з 19 липня 2022 року та в наказі-1 слова «і середнього заробітку» виключив. 08 листопада 2024 року він звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про підставу припинення виплати заробітної прати з липня 2022 року. Листом за вих. № 426 від 14 листопада 2024 року відповідач роз`яснив, що 19 липня 2022 року набув чинності Закон України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», відповідно до пункту 17 якого були внесені зміни в частину третю статті 119 КЗпП України, а саме слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігається місце роботи і посада», у зв`язку із чим відповідачем було видано наказ-2 про внесення змін до наказу-1 щодо виключення збереження середнього заробітку позивачу з моменту внесення змін до частини третьої статті 119 КЗпП України. При цьому відповідач з наказом-2 позивача не ознайомив та його копію позивачу не видав.
		 
		Позивач зазначав, що до теперішнього часу перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 . Вважав, що йому протиправно припинено нарахування та виплату середнього заробітку на підставі наказу-2 з 19 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року, оскільки діюча до цієї дати норма частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», який є спеціальним нормативно-правовим актом, передбачала збереження середнього заробітку за педагогічним працівником на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
		 
		Ураховуючи викладене, позивач просив суд поновити йому строки звернення до суду, визнати протиправним та скасувати наказ КЗО «Центр «Штурм» № 42/2-к від 19 липня 2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку», а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2023 року включно.
		 
		Рішенням Соборногорайонного судуміста Дніправід 20червня 2025року позовні вимоги  ОСОБА_1  задоволено.
		 
		Поновлено ОСОБА_1 строки звернення до суду з позовом.
		 
		Визнано протиправним та скасовано наказ КЗО «Центр «Штурм» № 42/2-к від 19 липня 2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку».
		 
		Зобов`язано КЗО «Центр «Штурм» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 19 липня 2022 року по 23 грудня 2023 року включно.
		 
		Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежу заробітної плати за один місяць.
		 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		У поданій 18 липня 2025 року апеляційній скарзі КЗО «Центр«Штурм», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		 
		Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що внаслідок неправильного тлумачення закону та незастосування закону, який підлягав застосуванню, а саме частини третьої статті 119 КЗпП України, суд першої інстанції зробив безпідставні висновки про необхідність зберігання попереднього середнього заробітку з 19 липня 2022 року за мобілізованим ОСОБА_1 , який обіймає посаду керівника гуртка КЗО «Центр «Штурм». З цього приводу відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 119 КЗпП України з 19 липня 2022 року у подібних правовідносинах, як і відсутній висновок щодо ретроспективного застосування частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», з урахуванням також положень статті 4 КЗпП України.
		 
		Суд першої інстанції не застосував темпоральний підхід до вирішення колізії між актами законодавства та не застосував норму законодавства про працю частини третьої статті 119 КЗпП, яка була прийнята пізніше норми частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», яка не має суперечити основному трудовому закону.
		 
		Відповідач вважав, що з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.
		Суд першої інстанції не застосував норму частини третьої статті 119 КЗпП України та невірно застосував частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 щодо питання пріоритетності норм закону, при відсутності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а саме, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України, а суперечність між одночасно чинними нормами слід вирішувати на користь норми ЦК України (пункти 75-76). Тобто Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України. Вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання пріоритетності норм закону є релевантним до даних правовідносинах у справі, що переглядається та зберігає свою юридичну силу й до пріоритетності застосування норм трудового законодавства та іншого нормативно-правового акту, а саме пріоритетності частини третьої статті 119 КЗпП України перед частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту». Тим самим, суд першої інстанції в оскарженому рішенні виніс висновок, який суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 щодо питання пріоритетності норм закону викладеній в справі в подібних правовідносинах та по якій немає висновку про відступлення від нього.
		У відзивіна апеляційнускаргу позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
		Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
		Відповідно до поданої заяви, позивач ОСОБА_1 просив розглядати справи за його відсутності та за участі його представника - ОСОБА_2 .
		Представник відповідача  адвокат Рудченко Д.О. підтримав апеляційну скаргу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01 листопада 2007 року і по теперішній час перебуває в трудових відносинах з КЗО «Центр«Штурм»,працюючи на посаді керівника гуртка, що підтверджується довідкою № 466 від 26 листопада 2024 року (а.с.15).
		 
		Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вірне найменування юридичної особи відповідача з кодом ЄДРПОУ 23641827 є Комунальний заклад освіти «Центр «Штурм» Дніпровської міської ради, що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27 лютого 2025 року (а.с.16).
		 
		Згідно з вказаною детальною інформацією про юридичну особу КЗО «Центр«Штурм» є правонаступником КПНЗ «Дитячо-юнацький центр» ДМР (код ЄДРПОУ 19310045) /а.с.17/.
		 
		Відповідно до пункту 1.6 Статуту КЗО «Центр «Штурм», якій є загальнодоступним та розміщено на сайті Дніпровської міської ради (https://dniprorada.gov.ua/uk/page/komunalnij zaklad-osviti-centr-shturm-dniprovskoi-miskoi-radi), КЗО «Центр«Штурм» є комунальним закладом освіти (а.с.18-зворот).
		 
		25 лютого 2022 року ОСОБА_1 було мобілізовано на військову службу згідно Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та від 25 лютого 2022 року № 69/2022 року «Про загальну мобілізацію» зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 25 лютого 2022 року, призначено на посаду водія другого відділення першого взводу четвертої стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , та на всі види забезпечення і визнано таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 41 від 21 березня 2022 року (а.с.12).
		 
		На підставі наказу № 30-к від 21 березня 2022 року «Про увільнення від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» (далі  наказ-1) позивач був увільнений від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (а.с.13).
		 
		19 липня 2022 року КЗО «Центр«Штурм» на підставі наказу «Про припинення збереження середнього заробітку» № 42/2-к (далі  наказ-2) припинив нарахування та виплату середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року та в наказі-1 слова «і середнього заробітку» виключив (а.с.14).
		 
		ОСОБА_1 08 листопада 2024 року звернувся до КПНЗ «Дитячо-юнацький центр» ДМР із запитом на отримання публічної інформації щодо підстав припинення виплати заробітної прати з липня 2022 року (а.с.30).
		 
		Листом відповідача № 426 від 14 листопада 2024 року позивачу роз`яснено, що 19 липня 2022 року набув чинності Закон України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», відповідно до п. 17 якого були внесені зміни в частину третю статті 119 КЗпП України, а саме слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігається місце роботи і посада», у зв`язку із чим відповідачем було видано наказ-2 про внесення змін до наказу-1 щодо виключення збереження середнього заробітку позивачу з моменту внесення змін до частини третьої статті 119 КЗпП України (а.с.31).
		 
		Позивач до теперішнього часу перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, що підтверджується копією військового квитка серія НОМЕР_2 (а.с.32-34)
		 
		Згідно довідки про доходи від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , як керівнику гуртка, нарахована загальна сума доходу за період з 01 вересня 2021 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 125 135,58 грн. (а.с.37).
		 
		Згідно довідки про доходи від 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , як керівнику гуртка, нараховувався дохід у період з березня 2022 року по липень 2022 року у загальному розмірі 86 317,90 грн. (а.с.38).
		 
		Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, передбачений статтею 233 КЗпП України, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії оспорюваного наказу № 42/2-к від 19 липня 2022 року.
		 
		Згідно із частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
		 
		19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема, внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України щодо припинення збереження середнього заробітку працівникам, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.
		 
		Натомість частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту» за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігається попередній середній заробіток. Будь-яких змін до Закону України «Про освіту» щодо припинення збереження попереднього середнього заробітку працівникам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, не внесено. Отже, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту» щодо збереження за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками попереднього середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, чинна і має реалізовуватися в повному обсязі.
		 
		Згідно матеріалів справи ОСОБА_1 працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації керівником гуртка КЗО «Центр «Штурм», а отже є педагогічним працівником, у зв`язку з чим мав право на збереження попереднього середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Отже, наказ КЗО «Центр«Штурм» № 42/2-к від 19 липня 2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку» є незаконним та підлягає скасуванню, а КЗО «Центр«Штурм» слід зобов`язати поновити нарахування і виплату попереднього середнього заробітку ОСОБА_1 , який проходить військову службу за призовом, з моменту припинення таких виплат.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		 
		Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
		 
		Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).
		 
		Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23).
		 
		Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		 
		Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.
		 
		Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі  Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
		 
		У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»).
		 
		У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації і встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».
		 
		Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.
		 
		Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.
		 
		Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.
		 
		Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23), від 13 листопада 2024 року у справі № 158/155/24 (провадження № 61-7460св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 716/2152/23 (провадження № 61-7971св24).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 року № 1841-III (далі  Закон № 1841) позашкільні учбові заклади за своїми організаційно-правовими формами можуть бути державної, комунальної або приватної форми власності.
		 
		Частиною третьою статті 12 Закону № 1841 передбачено, що позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати, зокрема, у формі спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону № 1841 права, обов`язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників позашкільного навчального закладу визначаються Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 433 «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад» затверджено такі типи позашкільних навчальних закладів, як дитячо-юнацькі спортивні школи: комплексні дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячо-юнацькі спортивні школи з видів спорту, клуби фізичної підготовки.
		 
		Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 (з наступними змінами), викладачі всіх спеціальностей віднесені до педагогічних працівників.
		 
		Відповідно до пункту 4 Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 (в редакції на час виникнення правовідносин та в редакції на теперішній час) посада керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи) відноситься до педагогічних посад.
		 
		Тобто, згідно з вищевказаними нормативними актами керівник гуртка є педагогічним працівником навчального закладу.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 працював до проходження військової служби за призовом під час мобілізації керівником гуртка КЗО «Центр «Штурм», є педагогічним працівником. За таких обставин, з урахуванням положень частини другої статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу», частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», зробив обґрунтований висновок про задоволених позовних вимог про скасування наказу КЗО «Центр«Штурм» № 42/2-к від 19 липня 2022 року, зобов`язання поновити нарахування і виплату середнього заробітку.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про те, що у постанові Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата виснувала, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України і цей правовий висновок Великої Палати щодо питання пріоритетності норм закону є релевантним до правовідносинах в цій справі, а саме пріоритетності частини третьої статті 119 КЗпП України перед частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», оскільки на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується.
		 
		Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
		 
		Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		 
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
		 
		Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
		 
		Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		 
		Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення  без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		 
		Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, 
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Комунального закладу освіти «Центр «Штурм» Дніпровської міської ради  залишити без задоволення.
		Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 20 червня 2025 року  залишити без змін.
		Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
		 
		Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 21 жовтня 2025 року.
		Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
		 
		Головуючий О.В. Свистунова
		 
		Судді: І.А. Єлізаренко
		 
		М.О. Макаров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...