Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 126/1853/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: 24.10.2025. Зареєстровано: 24.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2025.
Дата набрання законної сили: 14.11.2025
Номер судового провадження: 2/126/1104/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		Справа № 126/1853/25
		Провадження № 2/126/1104/2025
		"14" жовтня 2025 р. м. Бершадь
		 
		   Бершадський районний суд Вінницької області
		   в складі головуючого судді Рудя О. Г.
		   секретар Кучанська В.М.,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-
		 
		                         ВСТАНОВИВ:
		 
		   Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, в якому просить ухвалити рішення суду, яким визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати залишити за нею.
		   Позов обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який до дня смерті постійно проживав в АДРЕСА_1 .
		   Після смерті батька відкрилася спадщина, в тому числі і на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		   Разом з тим, право власності на вище зазначений житловий будинок в установленому законом порядку відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не було зареєстровано.
		   Згідно виписки із погосподарської книги Сумівського старостинського округу станом на 15.04.1991 вказаний житловий будинок відносився до суспільної групи колгоспний двір, членами якого були батько позивачки - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мати позивачки - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дід позивачки - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та баба позивачки - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		   Оскільки станом на 15.04.1991 року після припинення існування колгоспного двору право на частки кожного із його учасників збереглося, то до відносин спадкування повинні застосовуватись загальні правила спадкування на частку у спільному майні.
		   Таким чином, після смерті членів родини покійного батька ОСОБА_3 він набув право власності на весь житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 і після його смерті вона, його дочка, набула права на спадкування на 1/2 частку вище зазначеного житлового будику за законом, як спадкоємець першої черги.
		   Також спадкоємцем першої черги на 1/4 частку житлового будинку є її рідна сестра ОСОБА_2 , яка є відповідачем по справі. Інших спадкоємців ні за законом ні за заповітом не має.
		   При цьому спадщину ОСОБА_1 прийняла у визначений законом термін, відповідно до ст.1270 ЦК України.
		   В липні 2024 вона звернулася із заявою до нотаріальних органів Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 ..
		   Разом з тим, згідно постанови № 02-31/217 від 14.07.2025 позивачці було відмовлено у видачі такого свідоцтва, оскільки відсутні документи, що посвідчують право власності на спадкове майно, а саме на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.
		   Таким чином, за захистом своїх законних прав та інтересів позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом.
		   Ухвалою Бершадського районного суду від 18.08.2025 року провадження у зазначеній справі було відкрито та справу призначено до підготовчого засідання.
		12.09.2025 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1  про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якому вона просить ухвалити рішення суду, яким ухвалити рішення суду, яким визнати за нею право власності на 1/2 частку будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати залишити за нею.
		   Свої вимоги обгрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 який до дня смерті постійно проживав в АДРЕСА_1 .
		   Після смерті батька відкрилася спадщина, в тому числі і на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		   Покійний батько право власності на вище зазначений житловий будинок не зареєстрував.
		   Згідно виписки із погосподарської книги Сумівського старостинського округу станом на 15.04.1991 вказаний житловий будинок відносився до суспільної групи колгоспний двір, членами якого були батько позивачки - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мати позивачки - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дід позивачки - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та баба позивачки - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		   Таким чином, після смерті членів родини покійного батька ОСОБА_3 він набув право власності на весь житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 і після його смерті вона, його дочка, набула права на спадкування на 1/2 частку вище зазначеного житлового будику за законом, як спадкоємець першої черги.
		   Також спадкоємцем першої черги на 1/4 частку житлового будинку є її рідна сестра - позивач за первісним позовом ОСОБА_1 .. Інших спадкоємців ні за законом ні за заповітом не має.
		   При цьому спадщину ОСОБА_2 прийняла у визначений законом термін, відповідно до ст.1270 ЦК України.
		   В липні 2024 вона звернулася із заявою до нотаріальних органів Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області з проханням видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 ..
		   Разом з тим, згідно постанови № 02-31/217 від 14.07.2025 позивачці було відмовлено у видачі такого свідоцтва, оскільки відсутні документи, що посвідчують право власності на спадкове майно, а саме на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами.
		   Таким чином, за захистом своїх законних прав та інтересів позивачка вимушена звернутися до суду з даним позовом.
		   Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник, адвокат Куцяк Ф.Г. в судове засідання не явилися, представником подана письмова заява, в якій він поданий первісний позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову не заперечував. Розгляд справи проводити у його відсутність та відсутність ОСОБА_1 ..
		   Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , в судове засідання не явилася, подала письмову заяву, в якій зустрічний позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі, проти задоволення первісного позову не заперечувала. Розгляд справи проводити у її відсутність.
		   Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
		   Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		   Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
		   Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5,12,13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
		   При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		   Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
		   Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		   Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
		      Тому сторони, мають право, гарантоване Конституцією України та іншими нормативними актами, на звернення до суду із відповідними позовними заявами за захистом своїх невизнаних чи оспорюваних прав та законних інтересів.
		   Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		   Вивчивши представлені в матеріалах справи докази, давши їм оцінку в сукупності, судом встановлено наступне.
		    ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який до дня смерті постійно проживав в АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 ; копіями свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 та Серія НОМЕР_3 ; Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб № 00020102506; копіями свідоцтв про їх одруження Серія НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , а також довідкою Сумівського старостинського округу Бершадської міської ради № 343 від 05.12.2024.
		   Після смерті ОСОБА_3 , відкрилася спадщина, в тому числі і на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		   Разом з тим, як встановлено судом, право власності на вище зазначений житловий будинок в установленому законом порядку відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не було зареєстровано.
		   Згідно виписки із погосподарської книги Сумівського старостинського округу Бершадської міської ради станом на 15.04.1991 вказаний житловий будинок відносився до суспільної групи колгоспний двір, членами якого були батько позивачки - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мати позивачки - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дід позивачки - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та баба позивачки - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Інших членів двору немає.
		   Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» роз`яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюється на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону, а саме з 15.04.1991 року. До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство.
		   Крім того, згідно зі статтею 4 Постанови Верховної ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору застосовуються з 01.07.1990 року.
		   Отже, оскільки станом на 15.04.1991 року після припинення існування колгоспного двору право на частки кожного із його учасників збереглося, то до відносин спадкування повинні застосовуватись загальні правила спадкування на частку у спільному майні.
		   Після смерті членів родини покійного ОСОБА_3 він набув право власності на весь житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 і після його смерті його дочки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набули права на спадкування вище зазначеного житлового будику за законом, як спадкоємці першої черги покійного батька. Інших спадкоємців ні за законом ні за заповітом не має.
		   При цьому спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли у визначений законом термін, відповідно до ст.1270 ЦК України.
		   В липні 2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявою до нотаріальних органів Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області з проханням видати їм свідоцтво про право на спадщину за законом, що залишилася після смерті їхнього батька ОСОБА_3 ..
		   Разом з тим, згідно постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 02-31/217 від 14.07.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі такого свідоцтва, оскільки відсутні документи, що посвідчують право власності на спадкове майно, а саме на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
		   Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		   Вирішуючи справу у межах заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
		   Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		   Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		   У відповідності з ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		   Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
		   Ст.1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
		   Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.
		   Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності є набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		   Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 цього Кодексу).
		   Згідно ст. ст. 1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
		   За загальним правилом, виписаним в ч. 1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
		   Згідно статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
		   Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
		   Статтею 396 ЦК України передбачено, що в разі відсутності документів на право власності власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.
		   Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.    
		   Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справі про спадкування" роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		   Згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		   У відповідності із вимогами листа Міністерства Юстиції України за № 19-32/319 від 21.02.2005 року згідно якого у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і право встановлювальний документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
		   Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		   Положеннями статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		   Суд, дослідивши докази та з`ясувавши обставини справи дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки вони є спадкоємцями померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. 
		   Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
		   Оскільки суд дійшов висновку, що первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 підлягають задоволенню, тому судові витрати, понесені ними на сплату судового збору, слід залишити за кожним з них.
		   На підставі ст.ст. 1258, 1261, 1268, 1269, ЦК України, керуючись 247, 258,259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
		 
		                           ВИРІШИВ :
		 
		   Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
		   Визнати за ОСОБА_1 , як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частку будинку садибного типу з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: А - житловий будинок загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м.; А під - погріб; а - веранда; Б - літня кухня; б - навіс; В - сарай; в - сарай; в1 - навіс; в2 - сарай; Г - гараж; Г1 - баня; г - навіс; Д - навіс; Ж - жомова яма; Т - туалет; 1-3 огорожа; 4 колодязь. 
		   Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
		   Визнати за ОСОБА_2 , як за спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частку будинку садибного типу з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: А - житловий будинок загальною площею 65,8 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м.; А під - погріб; а - веранда; Б - літня кухня; б - навіс; В - сарай; в - сарай; в1 - навіс; в2 - сарай; Г - гараж; Г1 - баня; г - навіс; Д - навіс; Ж - жомова яма; Т - туалет; 1-3 огорожа; 4 колодязь. 
		   Судові витрати понесені у цій справі залишити за сторонами.
		   Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		   У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		Суддя О. Г. Рудь

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...