Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/22178/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 23.10.2025. Зареєстровано: 27.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2025.
Дата набрання законної сили: 23.10.2025
Номер судового провадження: К/990/47169/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 420/22178/24
		адміністративне провадження № К/990/47169/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Дяченка Олексія Володимировича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року (суддя Катаєва Е.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року (колегія у складі суддів Градовського Ю.М., Турецької І.О., Шеметенко Л.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
		- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 липня 2017 року до 18 червня 2024 року включно;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 липня 2017 року до 18 червня 2024 року включно у сумі 345  184,33 грн.
		На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що відповідач не виконав належним чином свій обов`язок щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку під час звільнення позивачки, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 18 вересня 2024 року позов задовольнив частково:
		- визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 липня 2017 року до 18 червня 2024 року;
		- зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 30  000 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
		Свої висновки суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач не провів з позивачкою своєчасного і повного розрахунку під час звільнення, що відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати позивачці середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. Суд вважав, що оскільки сума коштів, виплачених із затримкою становить 68323,43 грн, то, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, розмір належної до стягнення суми складає 30000 грн. При цьому, будь-яких розрахунків суд не здійснював, визначивши вказаний розмір довільно.
		П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 грудня 2024 року скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 30  000 грн і ухвалив у цій частині нову постанову, якою зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 липня 2017 року до 18 червня 2024 року включно у сумі 17 532,96 грн. 
		В іншій частині апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
		Суд апеляційної інстанції загалом погодився з висновками місцевого адміністративного суду про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, однак інакше визначив належну до стягнення суму. Зокрема, суд установив, що сума заборгованості, виплачена на виконання судових рішень (68323,43 грн), складала 46,6% від загального розміру належних позивачці при звільненні виплат (146628,93 грн). Суд розрахував, що 46,6% від загальної суми компенсації за період з 23 липня 2017 року до 18 липня 2022 року становить 216  151,69 грн (1822 дні х 254,58 грн х 46,6%) та водночас вважав за потрібне застосувати понижуючий коефіцієнт 15, тобто зменшив вказану суму ще у 15 разів і у підсумку дістав 14  410,11 грн (216151,69 грн /15). Що стосується періоду з 19 липня 2022 року до 19 червня 2024 року, суд розрахував, що сума середнього заробітку становить 46842,72 грн (184 дні [з урахуванням обмеження шістьма місяцями] х 254,58 грн), до якої так само вважав за необхідне застосувати понижуючий коефіцієнт 15. Отже, за цей період обчислений судом розмір середнього заробітку склав 3122,85 грн (46842,72 / 15). Як підсумок, визначена апеляційним судом до стягнення сума загалом дорівнює 17  532,96 грн. (14  410,11 грн + 3 122,85 грн).
		Потребу застосування понижуючого коефіцієнту 15 апеляційний суд обґрунтував тим, що до моменту звернення позивачки до суду у справі №420/11639/21 та повного вирішення спірного питання, минув проміжок часу, який у 15 разів перевищує встановлений законом тримісячний строк для звернення до суду.
		 
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
		Підставою касаційного оскарження заявник указав пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Свої доводи у межах цієї підстави обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 117 КЗпП України без урахування висновку з питання її застосування, викладеного в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 26 січня 2024 року у справі №160/14384/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 13 лютого 2024 року у справі №380/10080/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 18 квітня 2024 року у справі №380/4205/23, від 25 квітня 2024 року у справі №440/8467/23, від 25 квітня 2024 року у справі №460/49364/22, від 30 квітня 2024 року у справі №560/6962/23, від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23, від 15 травня 2024 року у справі №340/3077/21, від 23 травня 2024 року у справі №560/11616/23, від 23 травня 2024 року у справі №260/1754/23, від 23 травня 2024 року у справі №580/9003/23, від 30 травня 2024 року у справі №520/18807/23, від 29 серпня 2024 року у справі №200/3662/23, від 19 вересня 2024 року у справі №560/687/24.
		Мотиви скаржника загалом зводяться до того, що з урахуванням сталої позиції Верховного Суду, при визначенні розміру суми середнього заробітку, належного до стягнення, спірний період потрібно умовно поділити на дві частини: до 19 липня 2022 року (дати набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-IX), у межах якого строк виплати не обмежується, проте, за необхідності, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір, а також після 19 липня 2022 року, у межах якого заробіток стягується не більш як за шість місяців, проте без застосування принципу співмірності. Механізм розрахунку істотності частики середнього заробітку наведено у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Скаржник доводить, що послуговуючись цими підходами, загальна сума, яку належить стягнути на користь ОСОБА_1 становить 345184,33 грн, однак суди попередніх інстанцій проігнорували зазначені висновки Верховного Суду, при цьому, суд першої інстанції визначив належну до стягнення суму довільно, а суд апеляційної інстанції застосував нічим не передбачений алгоритм, зменшивши розмір відшкодування у 15 разів.
		Позиція інших учасників справи
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року касаційну скаргу Дяченка О.В., подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 420/22178/24  залишено без руху. Скаржникові встановлено десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання документу про сплату судового збору. 
		19 грудня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали Верховного Суду від заявника касаційної скарги надійшов документ про сплату судового збору.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Дяченка О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у цій справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року призначено справу до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 з 01 грудня 2006 року до 22 липня 2017 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та згідно з наказом командира ці\ї частини від 21 липня 2017 року №24РС її звільнено у відставку за віком.
		З огляду на непроведення відповідачем своєчасного остаточного розрахунку при звільненні, позивачка ініціювала захист своїх прав у суді.
		За результатами розгляду справи №420/11639/21 П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2022 року скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року та ухвалив нове судове рішення, яким, зокрема, зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 22 липня 2017 року, враховуючи базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення - січень 2014 року.
		18 листопада 2022 року відповідач на виконання цього судового рішення виплатив на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 25  301,58 грн.
		В іншій справі №420/12091/23 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року, яке залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2024 року, позов задоволено та, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені за 30 календарних років служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.
		19 червня 2024 року відповідач на виконання цього рішення суду виплатив на користь позивачки 43021,85 грн.
		Вважаючи, що відповідач порушив строки розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права й акти їх застосування 
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-XII (у цій же редакції) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивачки зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, з метою перевірки аргументів скаржника щодо застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норми статті 117 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї правової норми у подібних правовідносинах.
		Зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій та наведені у касаційній скарзі доводи й вимоги, ключове питання, яке має вирішити суд касаційної інстанції в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
		Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої КАС України підстави касаційного оскарження.
		За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
		Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
		З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
		При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №  6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
		Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
		Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
		Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
		Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
		Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
		За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
		Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
		Велика Палата повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
		Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
		У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
		«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №  2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
		Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019  року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
		В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
		Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
		Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
		Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).
		Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
		Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачці такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала їй при звільненні.
		Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, суд не встановив вказаних обставин, довільно визначивши розмір середнього заробітку ОСОБА_1 у 30000 грн.
		Переглядаючи це рішення, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку щодо помилковості такої позиції місцевого адміністративного суду та слушно вказав на наявність підстав для зменшення середнього заробітку позивачки пропорційно до розміру невиплачених сум. При цьому, як убачається зі змісту касаційної скарги, її заявник в цілому не заперечує проти такого підходу, послуговуючись у власних розрахунках визначеною у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 формулою. Ключові мотиви його незгоди з позицією апеляційного суду лежать у площині здійснених судом обчислень.
		Верховний Суд частково поділяє аргументи скаржника та вважає, що суд апеляційної інстанції помилково вдався до подальшого зменшення суми середнього заробітку із застосуванням понижуючого коефіцієнту "15", який був визначений кратно до кількості тримісячних строків позовної давності, що спливли з моменту звільнення позивачки до моменту звернення до суду за стягненням невиплачених при звільненні сум.
		У пунктах 83- 85 постанови від 22 травня 2025 року в справі №420/18799/24 суд касаційної інстанції вже звертав увагу на те, що обчислення таким чином середнього заробітку не відповідає висновкам, викладеним у вже згаданій постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.
		Поряд із цим, як убачається зі змісту постанови апеляційного суду, визначаючи загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат, розмір заборгованості та її частку від загального розміру належних позивачці виплат при звільненні, суд, з установлених ним обставин, одночасно керувався інформацією про нараховані суми коштів (тобто, до оподаткування) та суми, які позивачка отримала на виконання судових рішень, тобто після сплати з них податків та обов`язкових платежів, що має наслідком хибність здійсненого судом апеляційної інстанції розрахунку вказаних складових.
		Матеріали справи не містять доказів, які б дозволили судам з`ясувати / перевірити розмір нарахованих та / або виплачених при звільненні сум, а відтак, установити загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат, відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала їй при звільненні. Відповідно, суди попередніх інстанцій таких доказів не досліджували та обставин у справі на їх підставі не встановлювали, попри те, що вони мають вирішальне значення для правильного вирішення цього спору.
		За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		У зв`язку із цим обсяг встановлених у цій справі обставин не дає можливості колегії суддів самостійно здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в контексті доводів касаційної скарги позивача.
		У постанові від 16 березня 2023 року у справі №600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
		Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх визначених законом заходів та не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд уважає їх висновки передчасними.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
		Таким чином, з огляду на положення частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу адвоката Дяченка Олексія Володимировича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року скасувати.
		Направити справу №420/22178/24 на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		А.Г. Загороднюк
		Л.О. Єресько
		В.М. Соколов
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...