Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/25985/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 24.10.2025. Зареєстровано: 27.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2025.
Дата набрання законної сили: 05.12.2025
Результат оскарження 05.12.2025 П'ятий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: П/420/27059/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/25985/25 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 жовтня 2025 року м. Одеса
		Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщені суду в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся з вищевказаним позовом у якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 27.08.2020 по 18.01.2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 27.08.2020 по 18.01.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови КМУ Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
		Ухвалою суду від 06.08.2025 року адміністративний позов залишений без руху та позивачу наданий 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.
		Ухвалою суду від 18.08.2025 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Також зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 у строк для надання відзиву, надати до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, наступні докази: - відомості та відповідні докази на їх обґрунтування, щодо виплачених сум всіх складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період, та з обов`язковим зазначенням розміру прожиткового мінімуму, який використовувався у кожному році для нарахування та виплати грошового забезпечення. 
		До суду від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому він позов не визнає з підстав того що діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року так як керувався п.4 постанови КМУ №704 в редакції постанови КМУ від 20.05.2023р., якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. 
		Дослідивши заяви по суті справи, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що згідно запису у військовому квітку серії НОМЕР_2 від 18.06.2020 року  ОСОБА_1 з 27.08.2020 року по 06.01.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 
		Згідно карток особового рахунку військовослужбовця №№1314ФЕС-1317ФЕС виданого військовою частиною НОМЕР_1 в період з 27.08.2020 року по 06.01.2025 року року позивачу протягом проходження військової службу у відповідача нараховувалась та виплачувалась грошове забезпечення з у рахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762грн. 
		Позивач не згоден із розміром виплаченого грошового забезпечення в період проходження військової служби у відповідача та вважає, його заниженим, а тому звернувся за захистом до суду.
		Джерела права та висновки суду.
		Щодо періоду з 27.08.2020 року по 19.05.2023 року суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
		Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
		Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Згідно пункту 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
		21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі Постанова КМУ № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:
		« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
		Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.
		Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.
		На підставі пункту 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704.
		Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.
		Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017 «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017).
		Відповідно до статті 6 Закону № 2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.
		На підставі частини третьої статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
		При цьому відповідно до пунктів 1,3 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
		Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону.
		В свою чергу, закони України «Про Державний бюджет на 2020 рік» «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік» ,«Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2020,2021,2022 та 2023 роках, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
		Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
		У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Отже, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «;Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік».
		Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
		Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 дійшов до таких висновків:
		«(…) З 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
		(..) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
		Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.
		На підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривні.
		На підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривні.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривні.
		З огляду на вищевикладене суд доходить висновку, що відповідачем протиправно у періоди: з 27.08.2020 по 19.05.2023року не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача та отриманих ним виплат, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.
		На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		Щодо періоду з 20.05.2023 року по 06.01.2025 року суд зазначає наступне.
		20.05.2023 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 481 (далі - Постанова № 481), якою було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
		Тобто, з 20.05.2023 р. у зв`язку із внесенням Постановою № 481 змін до Постанови № 103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначались шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, у даному випадку станом на 01.01.2023 р.
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 р. рішення залишено без змін.
		Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках "визнання протиправним та скасування" і "визнання протиправним та нечинним" відповідного адміністративного акту.
		Так, згідно вимог ст.5 КАС України, ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. 
		Згідно ст. 57 Закону України «Про нормотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії. У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Згідно ст.61 Закону №3354 нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо:
		1) рішення про втрату чинності ним або його окремим структурним елементом було прийнято на всеукраїнському референдумі (для законів);
		2) суб`єкт правотворчої діяльності прийняв (видав) у встановленому цим Законом порядку рішення про визнання прийнятого (виданого) ним нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що втратив чинність;
		3) Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) (для законів, інших нормативно-правових актів Верховної Ради України, нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим);
		4) судом прийнято рішення про визнання його або окремого його структурного елемента протиправним та нечинним (для підзаконних нормативно-правових актів);
		5) в інших випадках, визначених законом.
		Визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
		Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
		Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов`язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
		У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. у справі № 320/29450/24 не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
		З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 р. № 481 є нечинною лише з 18.06.2025 р.
		При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену при вирішення подібних правовідносин у постановах від 24.06.2025 р. у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 р. у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 р. у справі № 280/8083/24, від 30.06.2025 р. у справі № 280/8605/24, від 30.06.2025 р. у справі № 460/3942/24, від 02.07.2025 р. у справі № 240/29489/23.
		В указаних постановах Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
		Таким чином, суд доходить висновку що у відповідача відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» з 20.05.2023 року по 06.01.2025 року, оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина у спірному періоді замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн., а тому вимоги не підлягають задоволенню.
		Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
		Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		Враховуючи те, що суд позивач звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 77, 90, 124, 126, 241-246, 251, 255, 257,258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 27.08.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 27.08.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, (в тому числі щомісячних та одноразові додаткових видів грошового забезпечення) визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_3 .
		Відповідач Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
		 
		СуддяЕ.А. Іванов
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...