Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/11914/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2025.
Дата набрання законної сили: 12.11.2025
Номер судового провадження: 61-16032ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                               
		 
		12 листопада 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 521/11914/21
		 
		провадження № 61-16032св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),                                Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, який у ході розгляду справи змінило назву на Одеське квартирно-експлуатаційне управління, 
		відповідач -  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Продуном Віталієм Вікторовичем, на рішення Малиновського районного суду                        м. Одеси від 20 липня 2022 року у складі судді Мурзенка М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2021 року Квартирно-експлуатаційний відділ (далі - КЕВ) м. Одеси звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 15 квітня 2004 року № 390/01-04 квартира           АДРЕСА_1 , включена до числа службових, належить до ІНФОРМАЦІЯ_2 та перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси.
		У вищевказаній квартирі проживає колишній військовослужбовець Збройних Сил України (далі - ЗСУ) ОСОБА_1 , якому жодних дозвільних документів на його проживання у спірному приміщенні йому у встановленому законом порядку не надавалось.
		Позивач посилався на те, що з метою досудового врегулювання зазначеного спору КЕВ м. Одеси направив відповідачу попередження про виселення від 09 червня           2021 року № 2168 з вимогою звільнити незаконно займану службову квартиру, однак жодних дій з боку відповідача не здійснено.
		 
		Ураховуючи наведене, КЕВ м. Одеси просив суд виселити ОСОБА_1 зі службової квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року позов КЕВ м. Одеси задоволено. 
		Виселено ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення. 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 самовільно й без правових підстав зайняв спірну квартиру, а тому його виселення із незаконно займаної ним квартири не порушує справедливий баланс між потребами суспільства та потребами збереження фундаментальних прав особи. Тривале проживання не є підставою для зайняття спірного житла. Суд послався на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), дослідивши пропорційність втручання у права особи мирне володіння житлом.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси    від 20 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Апеляційний суд виходив з того, що відповідач не вселився у службове житло без правових підстав.
		 
		Постановою Верховного Суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу Одеського квартирно-експлуатаційного управління задоволено частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження                                № 61-402св24).
		Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не дослідив правомірності вселення відповідача у спірне житло.
		 
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року - без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач самовільно зайняв спірну квартиру, яка є службовим житлом, а тому його виселення з незаконно займаної ним квартири не порушуватиме справедливий баланс між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
		При цьому,судом враховано, що члену сім`ї відповідача, його дружині, на праві приватної власності належить житло, а саме будинок АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 після звільнення у запас направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач не тривалий період проживав в спірній квартирі у м. Одеса. Отже, спірна квартира для відповідача не є єдиним житлом, а також не може визнаватись «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, так як матеріалами справи не доведено існування достатнього та тривалого зв`язку відповідача зі спірною квартирою. Суд послався на відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2024 року до Верховного Суду,                                              представник ОСОБА_1 - адвокат Продун В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси  від 20 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада  2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Одеського квартирно-експлуатаційного управління.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що квартира АДРЕСА_1 , є, фактично, єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції для його дочки - ОСОБА_2 . Він та його дочка не можуть проживати у квартирі                                                 його дружини ОСОБА_3 , як помилково зазначив апеляційний суд, оскільки відповідно до положення статті 47 ЖК України мінімальний розмір жилої площі на одну особу встановлено у розмірі 13,65 кв. м, у той час як будинок АДРЕСА_3 складається з двох кімнат житловою площею 11,1 кв. м та 6,7 кв. м., в яких фактично проживають інші люди, його пасинок з дружиною та двома дітьми.
		Вказує, що держава зобов`язана забезпечити його службовим житлом за час проходження військової служби відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Суди не врахували, що він згідно зі статтею 125 ЖК України відноситься до осіб, яких не може бути виселено зі службового приміщення без надання іншого житла, оскільки є особою з інвалідністю, має стаж служби у ЗСУ понад 10 років, звільнений у зв`язку із ліквідацією Південного територіального квартино-експлуатаційного управління та є військовим пенсіонером.
		Зазначає, що втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції та принципу належного урядування.
		Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У лютому 2025 року Одеське квартирно-експлуатаційне управління подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 
		 
		07 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради                    від 27 січня 2004 року № 45/01-04 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації будинку АДРЕСА_4 . Реконструкція будинку здійснювалась управлінням з будівництва та розквартирування військ Південного оперативного командування.
		 
		Розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради                          від 15 квітня 2004 року №390/01-04 квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 23,7 кв. м, на підставі статті 118 ЖК України включена до числа службових.
		 
		ОСОБА_1 від начальника житлової групи ОСОБА_4 прийняв під охорону квартиру АДРЕСА_1 до визначення кандидатури на вселення та остаточного оформлення документів з подальшим отриманням ордеру, що підтверджується актом прийому-здачі квартири від 23 серпня 2019 року № 12.
		 
		Згідно з актом прийому-здачі квартири від 23 серпня 2019 року квартира АДРЕСА_1 є вільною, ОСОБА_1 зобов`язується своєчасно сплачувати комунальні послуги, отримав ключі та прийняв квартиру.
		 
		З огляду на матеріали справи ОСОБА_1 під час проходження служби у Черкаському гарнізоні отримав службову квартиру у 
		АДРЕСА_5 , яку здав 18 грудня 2019 року, що підтверджується довідкою, виданою начальником КЕВ м. Біла Церква.
		 
		23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , голови Об`єднаної житлової комісії в/ч НОМЕР_1 про надання службового житлового приміщення у м. Одесі, за попереднім місцем служби жиле приміщення здав, у приватизації участі не брав, участі у приватизації члени сім`ї не брали.
		 
		Рішенням об`єднаної житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 30 січня 2020 року 
		за № 1 вирішено зарахувати полковника ОСОБА_1 на облік осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов, шляхом надання службових жилих приміщень з 30 січня 2020 року, що підтверджується витягом з протоколу.
		 
		Відповідно до вимог спеціальної директиви МОУ та ІНФОРМАЦІЯ_3                            від 05 листопада 2019 року № Д-322/1/10дск Південне територіальне квартирне-експлуатаційне управління розформовується, посада, яку обіймав ОСОБА_1 скорочена.
		 
		27 листопада 2020 року ОСОБА_1 наказом № 620 звільнено у запас за пунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), з 19 січня 2021 року виключено із списків особового складу, вислуга років у ЗСУ станом на 19 січня 2021 року становить - 32 роки 18 днів, постійним та службовим житлом за рахунок МОУ не забезпечувався.
		 
		Наказом начальника Одеського гарнізону від 28 листопада 2020 року № 64 наказано у військової частині НОМЕР_1 прийняти рішення щодо розподілу встановленим порядком службового приміщення (квартири) квартира АДРЕСА_1 (житловою площею 23,7 кв. м, загальною площею 39,3 кв. м) військовослужбовцю за місцем проходження ним військової служби, який перебуває на обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею) та оформити наказом.
		 
		ОСОБА_1 під час проходження служби втратив 50 % професійної працездатності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням військової служби, відповідно до акту огляду МСЕК є інвалідом третьої групи, що підтверджується довідками МСЕК від 10 квітня 2012 року.
		 
		ОСОБА_1 начальником квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси                      04 листопада 2019 року надано доручення щодо представництва інтересів МОУ в Центральному РЕМ щодо здійснення оплати за комунальні послуги та укладання договорів за адресою кв. АДРЕСА_1 .
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Продуна В. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
		 
		За загальним правилом, передбаченим статтею 109 ЖК України, виселення з жилих приміщень без надання іншого житла не допускається.
		 
		Разом з тим, виселено без надання іншого житла може бути осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення (частина третя статті 116 ЖК України).
		 
		Самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні.
		 
		Водночас відповідно до статті 122 ЖК України єдиною підставою для вселення до службового житла є спеціальний ордер, що видається особі на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.
		 
		Відповідно до пункту 6 розділу IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, рішення про забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею) приймається командиром військової частини на підставі клопотання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії).
		 
		Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові                          від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження № 61-192св17), не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися до нього на підставі ордера.
		 
		У постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18 (провадження                            № 61-21200св19) Верховний Суд зазначив, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.
		 
		У подальшому вказаний висновок підтримано постановою Верховного Суду                              від 15 лютого 2023 року у справі № 202/5881/19 (провадження № 61-11901св22).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження                              № 61-1311сво23) зазначено, що у «…позивача виникло майнове право не на підставі ордера, виданого на підставі житлового законодавства, а згідно із укладеним між сторонами договором…».
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Задовольняючи позов та виселяючи ОСОБА_1 з квартири за адресою:                  АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру на підставі акта прийому-здачі квартири від 23 серпня 2019 року № 12, відповідно до якого відповідач прийняв під охорону вказану квартиру до визначення кандидатури на вселення та остаточного оформлення документів з подальшим отриманням ордеру. Будь-яких доказів щодо надання спірної квартири відповідачу як службової у встановленому законом порядку з видачою спеціального ордеру ним не надано, як і не надано відповідної угоди чи дозволу саме на вселення відповідача в спірне жиле приміщення без ордера, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про самовільне зайняття відповідачем спірної квартири без достатніх правових підстав.
		 
		Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про фактичне укладення з ним договору найму вказаної спірної квартири, оскільки з копії акту прийому-здачі квартири вбачається, що він підписаний відповідачем та начальником житлової КЕВ м. Одеси, спірна квартира належить до комунального житлового фонду, передана для використання під службове житло, позивач відповідно до положення про нього не є уповноваженою особою на укладення договорів найму житла спірної квартири, в акті прийому-здачі не зазначено про можливість відповідачем зайняття спірної квартири та проживання в ній, в акті зазначено про передачу квартири до визначення кандидатури на вселення. Сплата відповідачем комунальних послуг, що споживались ним у період проживання у спірній квартирі, не свідчить про правомірність її зайняття.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що спірна квартира є  єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції для його дочки - ОСОБА_2 , судом до уваги не беруться, оскільки остання не є відповідачем у справі, а предметом спору є виселення з квартири саме ОСОБА_1 .
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є особою, яку не можна виселити зі спірної квартири без надання іншого житла відповідно до статті 125 ЖК України, є безпідставними, оскільки ця норма права застосовується до осіб, які проживають у службових приміщеннях та вселилися в нього у встановленому законом порядку, у той час, як судами було встановлено, що відповідач проживає у спірній квартирі самовільно, без належних на те правових підстав.
		При цьому, відповідач зазначав про стаж служби у ЗСУ понад 10 років, а у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18) вказано, що для забезпечення військовослужбовців ЗСУ житлом необхідно мати не менше 20 років вислуги на військовій службі. 
		 
		Крім того, судами було встановлено, що позивач має інше житло для проживання, а саме його дружина - ОСОБА_3 , має на праві приватної власності житло - будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 61 кв. м.
		Доказів того, що у вказаному будинку проживають інші особи та він не може проживати разом з дружиною й дочкою у ньому, ним не надано та не доведено, що є його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. 
		При цьому, суд апеляційної інстанції, дослідивши всі докази у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що проживання ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною - ОСОБА_3 , у вказаному будинку, який їй належить на праві власності, ніяк не порушуватиме житлові умови мешканців цього будинку.
		 
		Судом апеляційної інстанції на виконання вказівок Верховного Суду (частина п`ята статті 411 ЦПК України) при новому розгляді справи також була надана оцінка пропорційності виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири з урахуванням наданих ним доказів, пояснень, у контексті статті 8 Конвенції та прецедентної практики ЄСПЛ.
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, рішення ЄСПЛ від 05 липня 2012 року).
		 
		ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
		 
		Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
		 
		Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43).
		 
		Службове житло надається особі тимчасово та після того, як відпала підстава надання його працівнику, службове приміщення має бути повернене роботодавцю для того, щоб в ньому мали можливість проживати інші працівники.
		 
		Відтак, виселення особи зі службового житла після поліпшення житлових умов переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.
		 
		Апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_1 до часу пред`явлення до нього КЕВ м. Одеси позовних вимог щодо виселення із службового житла, а саме квартири АДРЕСА_1 , короткий час проживав в ній (23 серпня 2019 року ОСОБА_1 прийняв від начальника житлової групи ОСОБА_4 під охорону, та 27 листопада 2020 року                      ОСОБА_1 звільнено у запас), тому колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про те, що право користування вищезазначеним житловим приміщенням було нетривалим і у відповідача не виникли стійкі тривалі зв`язки зі вказаним місцем проживання.
		 
		На думку апеляційного суду, на сьогодні у ОСОБА_1 також відсутні достатньо стійкі зв`язки із квартирою, так як після звільнення у запас та виключення із списків особового складу, ОСОБА_1 направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло в зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява №18986/06, § 71).
		 
		Отже, враховуючи, що у члена сім`ї відповідача, а саме у його дружини на праві приватної власності наявне житло, те, що ОСОБА_1 після звільнення у запас направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також враховуючи, що відповідач не тривалий період проживав у спірній квартирі у м. Одеса, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира для відповідача не є єдиним житлом, а також не може визнаватись «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, оскільки ним не доведено існування достатнього та тривалого зв`язку зі спірною квартирою, що відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ.
		 
		Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Перерозподіл судового збору не здійснюється, оскільки Верховний Суд залишає судові рішення без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його                     представником - адвокатом Продуном Віталієм Вікторовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...