Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/8296/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано судом: 22.12.2025. Зареєстровано: 23.12.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.12.2025.
Дата набрання законної сили: 20.01.2026
Номер судового провадження: 2/523/2434/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 523/8296/22
		Провадження №2/523/2434/25
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"19" грудня 2025 р. м.Одеса
		Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:
		головуючої судді  Середи І.В.,
		за участю секретаря судового засідання  Ячменьової Д.В.,
		позивача- ОСОБА_1 ,
		розглянувши в судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заяляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко Оксана Іванівна, про визнання заповіту недійсним,-
		УСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог 
		ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І., про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 , на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчений 03 лютого 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І. за реєстровим номером 34.
		В обгрунтування вимог позивач вказав на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна тітка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті залишилося майно у вигляді частини квартири АДРЕСА_1 . Найближчим її спадкоємцем була матір  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте через 7 днів, 04 лютого 2021 року, помирає і вона. Після її смерті відкрилася спадщина на цілу квартиру за вказаною адресою, частини її особиста власність, а інша частина успадкована від доньки , але не оформлена. Позивач є спадкоємцем за законом, оскільки інших спадкоємців немає, а він є двоюрідним онуком ОСОБА_3 . 06 березня 2021 року він звернувся з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .. Позивачу стало відомо про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , яка не пов`язана родинними зв`язками, не мала дружніх стосунків, а була лише її сусідкою. Цей факт обурив позивача, оскільки йому достеменно було відомо, що ОСОБА_3 не могла скласти заповіт на сторонню особу, так як особисто йому говорила, що він буде спадкоємцем. Він впевнений, що померла ОСОБА_3 не могла по своїй волі, розуміючи свої дії, скласти заповіт на сусідку . Не зважаючи на його заперечення та заяви , нотаріусом 24 грудня 2021 року було видано свідоцтво на спадщину за заповітом на ім`я відповідачки.
		Позивач вважає заповіт недійсним у зв`язку з тим, що він складений з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення та при його складанні волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.
		 
		Рух справи в суді
		26 серпня 2022 року суддею Суворовського районного суду м. Одеси Дяченка В.Г. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
		01 листопада 2022 року судом витребувано копії спадкових справ після ОСОБА_4 та ОСОБА_3 
		11 грудня 2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
		Рішенням Вищої ради правосуддя № 541/0/15/25 від 18 березня 2025 року ОСОБА_5 звільнено з посади судді Суворовського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку.
		Згідно з ч. 7 ст. 33 ЦПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
		Відповідно до положення ч. 11 ст. 33 ЦПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		При повторному автоматизованому розподілі суддю Середу І.В. визначено автоматизованою системою документообігу суду відповідно до вимог ст.ст. 14, 33 ЦПК України.
		18 квітня 2025 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи по суті.
		Позиція учасників справи в суді
		Позивач в судовому засіданні підтримав позов та його обгрунтування, та просив його задовольнити.
		Відповідачка та її представниця не з`явилися повідомлені належним чином. Відповідачка відзив на позов не подавала.
		За змістом норми ч.6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
		За нормами ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		 
		Мотивувальна частина
		Факти встановлені судом в ході розгляду справи
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 .
		За життя ОСОБА_3 , складено заповіт на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчений 03 лютого 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І. за реєстровим номером 34.
		Згідно з відомостями спадкової справи №02/2021 16 лютого 2021 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2 
		11 березня 2021 року з заявою про прийняття спадщини звернувся позивач, посилаючись на спадкоємство за законом за п`ятою чергою, оскільки ОСОБА_3 є його двоюрідною бабою. 
		24 грудня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 , на підставі якого за відповідачкою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Позиція суду
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
		Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
		За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
		Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.
		Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
		Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
		Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
		Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
		За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
		У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
		Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:
		1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 
		2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);
		3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
		Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
		Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
		Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
		Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 635/3664/16 (провадження № 61-14002св21) зазначено, що «для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17 (провадження № 4822св21).
		З такого ж тлумачення наведених норм щодо необхідності установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, виходив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у якій, крім наведеного, зазначив, що для визнання правочину недійсним за цією нормою необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
		У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
		Позивачем не було заявлено клопотання щодо призначення посмертної судово-психіатричної експертизи та не надано взагалі доказів, які б могли вказувати на відсутність волевиявлення у ОСОБА_3 під час складання заповіту. 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		Як закріплено в нормі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи . Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Відповідно до ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною 2 ст.78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
		Отже, враховуючи вказані норми, які регулюють виниклі правовідносини, встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Позивачем не надано належних доказів для підтвердження обставин на які він посилається для визнання недійсним заповіту.
		Суд також звертає увагу на те, що із наданих доказів на підтвердження родинних стосунків, позивачем також не надано доказів з яких можна встановити, що спадкодавець є його двоюрідною бабою, та відповідно він відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом.
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354,355 ЦПК України 
		ВИРІШИВ:
		Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заяляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Тімченко Оксана Іванівна, про визнання заповіту недійсним
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
		Рішення складено 19 грудня 2025 року.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...