Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/2394/24 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку; Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред’явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Надіслано судом: 30.12.2025. Зареєстровано: 31.12.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.01.2026.
Дата набрання законної сили: 24.12.2025
Номер судового провадження: 33/818/812/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа № 643/2394/24  Головуючий суддя І інстанції Мельникова І. Д.
		Провадження № 33/818/812/25 Суддя доповідач Грошева О.Ю.
		Категорія: Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 грудня 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Грошевої О.Ю.
		розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Московського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Оскаржуваною постановою 
		ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 40800 (сорок тисяч вісімсот) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на 5 (п`ять) років та без оплатного вилучення транспортного засобу.
		 
		Як установив суд 01.03.2024 року о 09 год. 35 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 217030», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гвардійців-Широнінців 15/46 у м. Харкові, не маючи права керування таким транспортним засобом, порушення вчинено повторно протягом року, чим порушив вимоги п. 2.1.а ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
		В апеляційній скарзі В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати та винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
		Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що на час розгляду справи та по теперішній час він перебуває на службі в ЗСУ. 
		Вказує, що постанову від 21.05.2024 року він отримав лише у березні 2025 року та після цього ним було подано апеляційну скаргу.
		В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було враховано положення ч.4 ст.15 КУпАП при порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується.
		Вказує, що він не отримував посвідчення водія, а тому до нього не може бути застосовано стягнення у виді позбавлення керування транспортними засобами.
		Просить суд врахувати, що перебуває на службі у ЗСУ та під час виконання бойових та службових завдань користування транспортними засобами є для нього вкрай важливою та життєво важливою необхідністю.
		В судове засідання ОСОБА_1 та його захисник Пархоменко А.О. не з`явились, хоча про час та місце розгляду повідомлялись судом за допомогою SMS повідомлень, шляхом надсилання повісток про виклик.
		Крім того, дані про назване судове засідання розміщені на сайті «Судова влада»,Ю який є доступний необмеженому колу осіб.
		Також, апеляційний суд враховує, що саме ОСОБА_1 є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді.
		Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
		Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
		У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)
		Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги без участі особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності не є порушенням права особи на доступ до правосуддя.
		 
		Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, то вра-ховуючи, що доводи клопотання не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.
		Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, , перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
		Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
		Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
		Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за повторне, протягом року, вчинення порушень, таких як: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
		Так, судовим розглядом встановлено, та ніким не оспорюється, що 01.03.2024 року о 09 год. 35 хв. ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 217030», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гвардійців-Широнінців 15/46 у м. Харкові, не маючи права керування таким транспортним засобом і дане порушення вчинено повторно протягом року.
		Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу про адміністративне правопорушення , також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом надано належної оцінки, а саме:
		-постановою про адміністративне правопорушення серії ЕАТ №7564059 від 20.08.2023, якою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення за ч.2 ст. 126 КУпАП, відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, рапортом лейтенанта поліції згідно якого 01.03.2024 року  ОСОБА_1 керував автомобілем «ВАЗ 217030», номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гвардійців-Широнінців 15/46 у м. Харкові, не маючи права керування таким транспортним засобом, порушення вчинено повторно протягом року.
		 
		Апеляційний суд приймає до уваги те, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовує встановлені фактичні обставини справи , зокрема, що керував транспортним засобом ВАЗ 217030 д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування даним транспортним засобом і порушення вчинено повторно протягом року.
		Переглядаючи доводи апелянта про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було враховано положення ч.4 ст.15 КУпАП, апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними та такими, що ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті ОСОБА_1 вимог КУпАП.
		Так, відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень регламентовано положеннями ст.15 КУпАП.
		Згідно із ч.1 ст.15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. 
		За порушення правил, крім іншого, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
		Вчинене ОСОБА_1 передбачене ч.5 ст.126 КУпАП адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. 
		Положення, якими регламентовано адміністративну відповідальність, застосовуються до ОСОБА_1 на загальних підставах.
		Відтак, апеляційний суд критично ставиться до посилання апелянта на ч.4 ст.15 КУпАП в частині неможливості застосування штрафу як адміністративного стягнення при порушенні правил дорожнього руху, оскільки вказана частина статті КУпАП поширюється на вичерпне коло суб`єктів, а саме на водіїв транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 хоча і є військовослужбовцем, однак ним не підтверджено, що він керував автомобілем, що віднесений до Збройних Сил України.
		Перевіряючи доводи апелянта про те, що оскільки він не отримував посвідчення водія, а тому до нього не може бути застосовано стягнення у виді позбавлення керування транспортними засобами є необґрунтованими виходячи з наступного.
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст. 126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП зокрема за керування транспортним засобом, не маючи права такого права.
		Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні статті 126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
		Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
		Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
		Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 126, 130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
		Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
		Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
		При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
		Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення.
		Підхід щодо неможливості призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 126, 130 КУпАП, суд може призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
		Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилається на п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19.12.2008 р.) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що роз`яснення, що в них містились, стосувались законодавства двадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось, а тому висновки викладені в зазначеній постанові не є релевантними у даній справі.
		Окрім того, положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що врахуванню судом при застосуванні норм права підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, а саме, що останній внаслідок порушення вимог п. 2.1 «а» ПДР України, повторно протягом року керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, а тому оскаржуване судове рішення в цій частині є законним та мотивованим.
		Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
		Відповідно до положень ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладене відповідно до положень ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особами, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
		Згідно із Порядком видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
		Виходячи із системного аналізу зазначених норм, правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
		Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті питання, яке розглядається, особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як особами, які вчинили адміністративні правопорушення, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
		Таким чином, винуватість ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП підтверджується сукупністю досліджених доказів, які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.
		Апеляційний суд визнає доводи апеляційної скарги такими, що мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
		Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
		Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
		З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
		На підставі вищенаведеного, керуючись ст.294 КУпАП, апеляційий суд ,-
		 
		П О С Т А Н О В И ЛА :
		 
		Клопотання ОСОБА_1 задовольнити.
		Поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Московського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Постанову судді Московського районного суду м.Харкова від 21 травня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1  залишити без змін.
		Постанова оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя     О.Ю. Грошева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...