Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/6193/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них; військової служби.
Надіслано судом: 22.01.2026. Зареєстровано: 23.01.2026. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2026.
Дата набрання законної сили: 22.01.2026
Номер судового провадження: 21323/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		22 січня 2026 р. Справа № 520/6193/25
		Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Чалого І.С.,
		Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
		розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В.) від 26.09.2025 по справі № 520/6193/25
		за позовом ОСОБА_1 
		до  Військової частини НОМЕР_1 
		про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_2 щодо підготовки та видачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за період проходження ним служби з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року; зобов`язати командира Військову частину НОМЕР_2 підготувати та видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за період проходження ним служби з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року; визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік; зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 клопотання представника відповідача про заміну сторони правонаступником задоволено. Допущено заміну відповідача - військової частини НОМЕР_2 у справі № 520/6193/25 на його правонаступника - військову частину НОМЕР_1 .
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 щодо підготовки та видачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за період проходження ним служби з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 підготувати та видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за період проходження ним служби з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. Визнати протиправною відмову командира військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік. Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 року по 13.12.2023 рік.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у рапорті про звільнення з військової служби (вх. в/ч НОМЕР_2 від 19.11.2023 № 2691) майор ОСОБА_1 дав згоду на виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 до проведення з ним усіх необхідних розрахунків щодо грошового, продовольчого та речового забезпечення. Вказує, що майор ОСОБА_1 у період з дати написання рапорту про звільнення з військової служби від 19.11.2023 та по дату звільнення з військової служби 13.12.2023, офіційно не звертався до Військової частини НОМЕР_2 із рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (пункт 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178). Стверджує, що майор ОСОБА_1 , достовірно знаючи про своє звільнення з військової служби 13.12.2023, не надав письмових заперечень про виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, чим підтвердив свою згоду на виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. 
		Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу з 22.09.2023 по 13.12.2023 у Військовій частині НОМЕР_2 , в останній час перед звільненням на посаді начальника логістики  заступника командира Військової частини НОМЕР_2 , звання «майор».
		Як вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 вих. № 354 від 13.12.2023, позивач звільнений з військової служби на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 07.12.2023 № 204 у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини.
		При звільненні грошова компенсація за неотримане речове забезпечення виплачена ОСОБА_1 не була.
		03.02.2025 адвокатом Барвенко Я.В. направлено до Військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит щодо надання інформації щодо того, чи була виплачена ОСОБА_1 при його звільненні або після звільнення грошова компенсація за неотримане речове забезпечення, нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за час проходження ним військової служби з 28.04.2015 по 13.12.2023, підготовку та направлення довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за формою, встановленою Постановою КМУ № 178 від 16.03.2016.
		Також 03.02.2025 направлено до Військової частини НОМЕР_2 заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому грошову компенсації за неотримане речове забезпечення за час проходження ним військової служби з 28.04.2015 по 13.12.2023.
		28.02.2025 на поштову адресу адвоката Барвенка Я.В. надійшла відповідь на запит, з якої стало відомо, що у відповідь на попередні звернення ОСОБА_1 від 09.02.2024 та від 04.03.2024 (вх. в/ч НОМЕР_2 за № 49 від 06.03.2024) щодо порушених питань, Військовою частиною НОМЕР_2 листами від 21.02.2024 № 635нт та від 09.03.2024 № 753нт, ОСОБА_1 раніше надавалась інформація стосовно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та повідомлялось щодо нарахування і виплати компенсації за неотримане речове майно.
		Поряд з тим, з відповіді Військової частини НОМЕР_2 на запит адвоката Барвенка Я.В. стало відомо, що Військова частина НОМЕР_2 не виплатила ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 по 13.12.2023, оскільки, на думку Військової частини НОМЕР_2 , відсутні підстави для видачі довідки про вартість речового майна, що належало до видачі колишньому військовослужбовцю Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 і нарахування та виплати компенсації за неотримане речове забезпечення.
		На переконання позивача та його адвоката, така відмова Військової частини НОМЕР_2 є протиправною та такою, що порушує гарантовані ОСОБА_1 соціальні гарантії та права, у зв`язку з чим позивач ініціював даний спір.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови командира Військової частини НОМЕР_1 щодо підготовки та видачі ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі за період проходження ним служби з 28.04.2015 по 13.12.2023, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, а також відмови командира щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 по 13.12.2023.
		У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання командира Військової частини НОМЕР_1 підготувати та видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі за період проходження ним служби з 28.04.2015 по 13.12.2023, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, а також нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 по 13.12.2023.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
		Згідно з ч.1 ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		За частиною 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
		На виконання вказаної норми закону постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок № 178).
		Пунктами 2, 3 Порядку № 178 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
		Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
		Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
		Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
		Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
		Таким чином, виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв`язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов`язаних з проходженням військової служби. 
		Довідка про вартість речового майна видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
		Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 14.11.2018 у справі № 809/1488/16.
		Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі по тексту - Інструкція № 232; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
		Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
		Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
		Відповідно до п. 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
		Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
		Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
		Забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.
		Пунктом 1 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
		Відповідно до п.8 розділу V Інструкції № 232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
		Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
		Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
		Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
		Пунктом 30 розділу V Інструкції № 232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
		Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
		Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
		Згідно з п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
		Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачу ані при звільненні, ані у подальшому після звільнення, не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.
		Зі змісту листа Військової частини НОМЕР_1 від 21.02.2025 № 1493/449 встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.12.2023 № 354 про його звільнення. В той же час, рапорт ОСОБА_1 про надання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_2 не надходив. У зв`язку з вищевикладеним, у військовій частині НОМЕР_2 відсутні підстави для надання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 . Відповідно до вимог пункту 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.05.2016 № 768/28898, нарахування та виплата компенсації вартості за нестримане речове майно ОСОБА_1 не здійснювалася.
		Посилання відповідача на те, що позивач був ознайомлений з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.12.2023 № 354 про його звільнення та під час проходження військової служби не подавав рапорт про надання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі, та виплату грошової компенсації речового майна, як на підставу для відмови у вчиненні означених дій, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки подання позивачем заяви після його звільнення з військової служби жодним чином не порушує норм Порядку №178 та Інструкції№ 232, зі змісту яких не встановлено вказаних обмежень чи заборон, а звільнення позивача зі служби не позбавляє його права на отримання такої грошової компенсації за його заявою (рапортом) після звільнення.
		На користь вказаного висновку свідчить й те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
		Отже, позивач, як військовослужбовець, який виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, на час підписання наказу про звільнення, мав право на отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі в період проходження військової служби, а також на отримання такої довідки після звільнення зі служби.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, звільнений з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки, відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178.
		За цим, відмова відповідача у видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, є протиправною.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Відповідачем по справі жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій щодо відмови, які є предметом оскарження, не надано.
		У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною відмови та зобов`язання командира Військової частини НОМЕР_1 підготувати та видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі за період проходження ним служби з 28.04.2015 по 13.12.2023, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, а також нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 по 13.12.2023.
		Щодо посилань апеляційної скарги відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги стосуються видачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за період проходження ним служби з 28.04.2015 по 13.12.2023 та виплати грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 по 13.12.2023.
		З системного аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов`язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.
		Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17.
		Колегія суддів зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
		Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
		Частина 2 статті 233 КЗпП України визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
		Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
		Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
		Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
		Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов`язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.
		Колегія суддів вважає, що спір стосовно невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці».
		Поряд із цим варто зауважити, що у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 01.07.2022 частина другої статті 233 КЗпП України має такий зміст: із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
		Тобто, законодавець обмежив період ініціювання спору працівником у вказаних правовідносинах тримісячним строком, на противагу попередньої редакції, яка не визначала обмежень взагалі.
		До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права.
		Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 10.07.2023 у справі № 520/28624/21, від 24.03.2025 у справі № 520/3477/23.
		За матеріалами справи, 03.02.2025 адвокатом Барвенко Я.В. направлено до Військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит щодо надання інформації щодо того, чи була виплачена ОСОБА_1 при його звільненні або після звільнення грошова компенсація за неотримане речове забезпечення, нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за час проходження ним військової служби з 28.04.2015 по 13.12.2023, підготовку та направлення довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за формою, встановленою Постановою КМУ № 178 від 16.03.2016.
		Також 03.02.2025 направлено до Військової частини НОМЕР_2 заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату йому грошову компенсації за неотримане речове забезпечення за час проходження ним військової служби з 28.04.2015 по 13.12.2023.
		28.02.2025 на поштову адресу адвоката Барвенка Я.В. надійшла відповідь на запит, з якої стало відомо, що у відповідь на попередні звернення ОСОБА_1 від 09.02.2024 та від 04.03.2024 (вх. в/ч НОМЕР_2 за № 49 від 06.03.2024) щодо порушених питань, Військовою частиною НОМЕР_2 листами від 21.02.2024 № 635нт та від 09.03.2024 № 753нт, ОСОБА_1 раніше надавалась інформація стосовно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та повідомлялось щодо нарахування і виплати компенсації за неотримане речове майно.
		Отже, оскаржуючи протиправну відмову командира Військової частини НОМЕР_2 щодо підготовки та видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі за період проходження ним служби з 28.04.2015 по 13.12.2023, а також протиправну відмову командира Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період з 28.04.2015 по 13.12.2023, позивач звернувся до суду 18.03.2025, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
		У відповідності до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		В обґрунтування підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом позивач зазначає, що про факт порушення своїх прав на отримання належного розміру грошового забезпечення, ОСОБА_1 дізнався із відповіді військової частини НОМЕР_2 вих. №1493/449 від 21.02.2025 на адвокатський запит адвоката Барвенка Я.В. від 03.02.2025, яка надійшла на поштову адресу адвоката 28.02.2025. До цього, ОСОБА_1 не отримував жодної інформації, відповідей на свої заяви, оскільки не перебував за місцем реєстрації, а проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді заступника начальника другого відділу прикордонної служби з морально-психологічного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування.
		Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
		Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постановах від 15.04.2020 року у справі №15/2973/18, від 22.04.2020 року у справі № 811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
		Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
		Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
		Наведеними положеннями КАС України окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
		Колегія суддів звертає увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі № 9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
		Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
		Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
		Також суд враховує, що Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
		Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та триває й досі.
		Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, у вказаній справі №500/1912/22 позивач є учасником бойових дій та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС), а тому суд зробив висновок, що вказані обставини можуть свідчити про пропуск ним строку звернення до суду за захистом його прав з поважних причин.
		Верховним Судом у вказаній постанові зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.
		Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах від 21.05.2021 у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18 встановлено, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
		Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
		У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		Проаналізувавши доводи, зазначені у заяві про поновлення строку на звернення до суду, зокрема, щодо не перебування за місцем реєстрації, постійного знаходження позивача в районах несення військової служби та виконання завдань із захисту та оборони держави, що унеможливило звернення до суду з адміністративним позовом в межах строків звернення, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, направленість дій позивача, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання відповідача на наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
		Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
		Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
		Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
		Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
		Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
		Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/6193/25 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. 
		 
		Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис)  (підпис) І.М. Ральченко   В.В. Катунов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...