Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7255/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про державну власність, з них; щодо оренди.
Надіслано судом: 24.03.2026. Зареєстровано: 24.03.2026. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2026.
Дата набрання законної сили: 17.03.2026
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		17 березня 2026 року 
		м. Київ
		 
		cправа № 910/7255/25 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		позивача - не з`явилися,
		відповідача-1 - не з`явилися,
		відповідача-2 - не з`явилися,
		відповідача-3 - Плахіна Є. В. (адвокат), 
		прокуратури - Баклан Н. Ю. (за посвідченням),
		розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі
		за позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
		до: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву,
		2) Національного університету "Києво-Могилянська академія",
		3) фізичної особи - підприємця Слєпухова Костянтина Миколайовича
		про визнання недійсним договору від 22.11.2023 № 9447 та зобов`язання вчинити дії.
		ВСТАНОВИВ:
		09.06.2025 керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, Міністерство, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по м. Києву, Відділення, орендодавець, відповідач-1), Національного університету "Києво-Могилянська академія" (далі - НУ "КМА", Університет, балансоутримувач, відповідач-2), фізичної особи - підприємця Слєпухова Костянтина Миколайовича (далі - ФОП Слєпухов К. М., Підприємець, орендар, відповідач-3) про: 1) визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.11.2023 № 9447 (далі - договір оренди від 22.11.2023, договір № 9447, оспорюваний договір), предметом якого є частина нежитлового приміщення 1-го поверху навчального корпусу № 2 (літ. "В") загальною площею 90,3 м2 (далі - орендоване майно, спірне приміщення, спірне майно), розташованого за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, що обліковується на балансі НУ "КМА"; 2) зобов`язання ФОП Слєпухова К. М. звільнити за актом приймання-передачі з оренди орендоване нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме спірне приміщення, розташоване за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, що обліковується на балансі Університету, посилаючись на положення статей 16, 203, 215, 216, 236, 785, 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 179 Господарського кодексу України (чинного до 27.08.2025), статей 5, 10, 17, 22, 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VІІІ "Про освіту" в редакції, чинній із 10.07.2021 (далі - Закон України № 2145-VІІІ), статей 24, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (далі - КМУ; постанова КМУ № 796 відповідно), абзацу 10 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), статей 4, 11, 14, 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Позовна заява обґрунтовується тим, що в оренду суб`єкту господарювання передано майно закладу освіти, що обліковується на балансі НУ "КМА", з порушенням вимог частин 1, 4, 6 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ, оскільки за умовами договору оренди від 22.11.2023 в оренду передається державне майно для цілей, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Спірне приміщення на час укладення договору № 9447 перебуває на балансі Університету і не може використовуватися не за призначенням, а може бути передано в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом навчального закладу або з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 (суддя Марченко О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 (головуючий - Демидова А. М., судді Владимиренко С. В., Євсіков О. О.), у задоволенні позову відмовлено повністю у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 
		1) Університет не здійснює такі види діяльності щодо харчування, як торгівля напоями та готовими стравами, а тому має підстави скористатися визначеним законодавством правом залучення на договірних умовах інших суб`єктів господарювання, які мають право надавати відповідні послуги;
		2) укладаючи договір оренди від 22.11.2023, відповідачі у пункті 7.1 розділу І цього договору передбачили умови, згідно з якими майно може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у пункті 29 Порядку № 483, та які не є пов`язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу: послуги з громадського харчування, без продажу товарів підакцизної групи (їдальня, буфет, кафетерій, пекарня); 
		3) зважаючи на відсутність в Університету можливості самостійно забезпечити харчування як навчального персоналу, так і студентів, РВ ФДМУ по м. Києву за погодженням із МОН України правомірно передало в оренду нежитлове приміщення, яке за своїм призначенням є їдальнею з допоміжними приміщеннями, для забезпечення освітнього процесу та обслуговування учасників освітнього процесу, що відповідає положенням частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ, а тому немає підстав вважати оспорюваний договір укладеним із порушенням вимог закону, що є обов`язковою умовою для визнання його недійсним у розумінні положень статей 203, 215 ЦК України;
		4) відсутність підстав для визнання договору № 9447 недійсним зумовлює відсутність підстав для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача-3 звільнити орендоване майно за актом приймання-передачі. 
		Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 (суддя Марченко О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026, заяву ФОП Слєпухова К. М. про відшкодування 83 500 грн витрат на надання правничої допомоги задоволено частково. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь Підприємця 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог зазначеної заяви відмовлено.
		Додаткове рішення аргументоване посиланням на норми статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 123, 124, 126, 129, 244 ГПК України, застосовуючи які, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що заявлена відповідачем-3 сума витрат на професійну правничу допомогу є надмірною у порівнянні з фактично наданими адвокатом послугами, а тому підлягає частковому стягненню з Київської міської прокуратури, оскільки під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, представництво інтересів якої здійснює прокурор, який бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи (схожий висновок щодо правомірності покладання судових витрат на прокуратуру сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18).
		Не погоджуючись із рішенням і додатковим рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор, скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.02.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 910/7255/25 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 17.03.2026.
		На обґрунтовування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України та частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ у подібних правовідносинах (у контексті того, що: а) саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу; б) договір оренди майна навчального закладу має містити положення щодо форми використання спірних приміщень одночасно в навчальних цілях, доступу викладачів чи студентів до орендованого майна в процесі освітньої діяльності тощо; в) передача в оренду майна закладів освіти з метою надання послуг для отримання прибутку жодним чином не пов`язана ані з навчальним процесом, ані із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, тому в цьому випадку майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони закону), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 12.03.2025 у справі № 903/492/24. 
		РВ ФДМУ по м. Києву у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
		ФОП Слєпухов К. М. у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові. Зокрема, відповідач-3 наголошує на неподібності спірних правовідносин у цій справі та правовідносин у зазначених скаржником справах №№ 913/204/18, 902/51/21, 922/3883/23, 923/1292/21, 912/673/23, а також вказує на те, що судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в справі № 910/7255/25 цілком відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ, викладеним у постановах від 23.11.2021 у справі № 909/1374/19 і від 18.10.2023 у справі № 927/66/23 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, а саме щодо відсутності підстав для визнання недійсними договорів оренди приміщень гуртожитку державних закладів освіти, переданих у користування фізичних осіб - підприємців для розміщення торговельного об`єкта з продажу продовольчих товарів та кафе відповідно, в яких не здійснюється продаж товарів підакцизної групи, тобто з метою обслуговування учасників освітнього процесу (для забезпечення їх харчування) і покращення умов проживання та навчання студентів і працівників навчальних закладів.
		Крім того, Підприємець зауважує, що, зазначаючи про неспівмірність витрат відповідача-3 на правову допомогу зі складністю справи, скаржник не наводить висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах, яку не врахували суди попередніх інстанцій зважаючи на встановлені ними обставини справи, а лише висловлює власні міркування, які суперечать усталеній судовій практиці.
		НУ "КМА" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
		МОН України не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу. 
		Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
		- 07.08.2023 фізична особа - підприємець Асташев Олег Євгенович (далі - ФОП Асташев О. Є.) звернувся із заявою № 07/08/01 щодо оренди спірного приміщення, розташованого за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, із метою розміщення закладу громадського харчування (їдальні, буфету, пекарні) без продажу підакцизних товарів у межах закладу освіти;
		- на підставі вказаної заяви 14.08.2023 РВ ФДМУ по м. Києву надіслало відповідний запит до НУ "КМА" з проханням підтвердити намір передачі майна в оренду та надати технічну і фінансову документацію; 
		- листом від 26.09.2023 № 1/14715-23 Міністерство погодило балансоутримувачу рішення про намір передати спірне майно в оренду; 
		- листом від 28.09.2023 № 10/912 Університет повідомив Відділення про те, що МОН України і НУ "КМА" погоджують проведення Відділенням у встановленому законодавством порядку аукціону на передачу в оренду спірного приміщення розташованого за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, 04070, заявник - ФОП Асташев О. Є.; мета використання - розміщення закладу громадського харчування, їдальні, буфету, пекарні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи у закладі освіти; строк оренди - 5 років;
		- наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 06.10.2023 № 1057 включено зазначений об`єкт до Переліку нерухомого державного майна, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні (далі - Перелік першого типу);
		- 16.10.2023 в електронній торговій системі "Прозорро.Продажі" було оголошено аукціон №-UA-20231016-65126 (лот № 51352); 
		- згідно з відомостями вебсайту "Прозорро.Продажі" 27.10.2023 Відділенням проведено трираундовий англійський аукціон щодо оренди державного нерухомого майна: спірного приміщення за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, 04070, що обліковується на балансі Університету (https://prozorro.sale/auction/LLE001-UA-20231016-65126/);
		- згідно з протоколом від 27.10.2023 № LLE001-UA-20231016-65126 про результати електронного аукціону переможцем аукціону визнано ФОП Слєпухова К. М.;
		- 02.11.2023 Підприємець сплатив забезпечувальний депозит у сумі 35 500 грн, а також авансовий внесок у сумі 42 600 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 02.11.2023 № 574 і від 02.11.2023 № 573 відповідно;
		- наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 06.11.2023 № 1193 затверджено протокол електронного аукціону № LLE001-UA-20231016-65126 стосовно оренди спірного майна за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, 04070, що обліковується на балансі НУ "КМА";
		- листом від 10.11.2023 № 30-04/7424 Відділення поінформувало Підприємця про необхідність до підписання договору оренди внести на рахунок відповідача-1 авансовий внесок із орендної плати у розмірі 1 (однієї) місячної орендної плати, визначеної за результатами проведення аукціону в сумі 35 500 грн і 7100 грн ПДВ, а також забезпечувальний депозит у сумі 35 500 грн, визначений розділом 11 "Змінювані умови" договору оренди; після сплати орендарем авансового внеску та забезпечувального депозиту РВ ФДМУ по м. Києву підписує договір оренди кваліфікованим електронним підписом і надсилає його балансоутримувачу, а після підписання Університетом - орендарю для подальшого його підписання кваліфікованим електронним підписом;
		- 22.11.2023 між РВ ФДМУ по м. Києву (орендодавець), Підприємцем (орендар) та Університетом (балансоутримувач) було укладено договір № 9447, за умовами пунктів 4.1, 6.1, 6.2.1, 7.1 розділу І якого інформація про об`єкт оренди - нерухоме майно: частина нежитлового приміщення 1-го поверху навчального корпусу № 2 (літ. "В") загальною площею 90,3 м2 за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, 04070. Балансова залишкова вартість, визначена на підставі фінансової звітності балансоутримувача (частина 1 статті 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") - 2311,54 грн без ПДВ; станом на останню дату місяця, що передувала даті оприлюднення оголошення - на 30.09.2023. Страхова вартість: сума, визначена в порядку, передбаченому абзацом 3 пункту 175 Порядку № 483 (застосовується, якщо ринкова вартість майна не визначалась) - 3 550 000 грн без ПДВ. Цільове призначення майна - майно може бути використане орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у пункті 29 Порядку, і які не є пов`язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу: послуги з громадського харчування, без продажу товарів підакцизної групи (їдальня, буфет, кафетерій, пекарня);
		- у пунктах 9.1, 9.2, 10.1, 11 розділу І договору оренди від 22.11.2023 його сторони погодили, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону - 35 500 грн без ПДВ. Витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю - компенсується орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5 розділу ІІ договору. Розмір авансового внеску орендної плати: 1 (одна) місячна орендна плата (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - постанова КМУ № 634)) - 35 500 грн без ПДВ. Сума забезпечувального депозиту (згідно з постановою КМУ № 634): 1 (одна) місячна орендна плата - 35 500 грн без ПДВ;
		- пунктами 12.1, 16 розділу І договору № 9447 передбачено, що строк дії договору - 5 років з дати набрання чинності цим договором. Співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: балансоутримувачу - 50 % суми орендної плати; Державному бюджету України - 50 % суми орендної плати;
		- 22.11.2023 орендарем і балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, за яким балансоутримувач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності;
		- згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Університету є 85.42 Вища освіта; інші: 58.11 Видання книг; 58.12 Видання довідників і каталогів; 58.14 Видання журналів і періодичних видань; 58.19 Інші види видавничої діяльності; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 72.20 Дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук.
		Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		У пунктах 35- 41 постанови від 18.10.2023 у справі № 927/66/23 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди від 15.07.2021, зобов`язання звільнити та повернути нежитлове приміщення у будівлі гуртожитку Прилуцького технічного фахового коледжу) Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду викладено такі висновки щодо застосування положень частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ (у редакції, чинній із 10.07.2021, тобто на час укладення оспорюваного договору), пункту 29 Порядку № 483 та підпункту 2 пункту 8 постанови КМУ № 796 у подібних орендних правовідносинах:
		"35. У частині четвертій статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
		36. В свою чергу згідно з пунктом 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як майно закладів освіти.
		Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
		37. Водночас, підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
		38. З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. 
		39. Верховний Суд висновує, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, а також згаданих підзаконних нормативно-правових актів, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
		40. Судами у цій справі установлено, що приміщення, яке передано в оренду ФОП Козоріз Н.Л. є нежитловим, знаходиться у підвалі та першому поверсі будівлі гуртожитку і наразі використовується для розміщення кафе. При цьому, мета передачі Відповідачеві спірного приміщення для розміщення у ньому кафе не передбачала продаж товарів підакцизної групи, тобто у цьому закладі можуть реалізовуватись лише харчові продукти в натуральному або переробленому вигляді, призначені для використання людиною в якості їжі, а також безалкогольні напої. 
		Обставин же, які б свідчили про те, що розміщенням в Прилуцькому коледжі кафе погіршуються соціально-побутові умови студентів або працівників навчального закладу в межах цієї справи установлено не було.
		41. Тому, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, а також фактичних обставин цього спору колегія суддів Верховного Суду вважає правильним у спірних правовідносинах саме висновок місцевого господарського суду про те, що розміщення в орендованому приміщенні кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, має на меті обслуговування учасників освітнього процесу (студентів, працівників, відвідувачів), не погіршує їх соціально-побутових умов, що відповідає положенням частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" та свідчить про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди".
		Схожі за змістом правові висновки, які місцевим та апеляційним господарськими судами фактично покладено в основу оскаржуваних рішення та постанови (без прямого посилання на зазначену постанову Верховного Суду), викладено також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 909/1374/19 зі спору, що виник із подібних правовідносин.
		Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій достовірно встановлено та скаржником не спростовано тих обставин, що, зважаючи на відсутність в Університету можливості самостійно забезпечити харчування навчального персоналу і студентів, РВ ФДМУ по м. Києву за погодженням із МОН України правомірно передало в оренду нежитлове приміщення НУ "КМА", яке (приміщення) за своїм цільовим призначенням є їдальнею з допоміжними приміщеннями, для забезпечення освітнього процесу та обслуговування учасників освітнього процесу, що відповідає положенням частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ (у редакції, чинній із 10.07.2021). 
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/7255/25 з огляду на таке.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
		У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
		Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
		При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
		Колегія суддів відхиляє твердження Прокурора про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України та частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 12.03.2025 у справі № 903/492/24, з огляду на таке.
		Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
		У зв`язку з наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду колегія суддів не бере до уваги передчасні посилання скаржника на неврахування того, що НУ "КМА" фактично забезпечує функціонування пункту харчування у навчальному корпусі № 2, про що зазначено на його офіційному вебсайті, а з відкритих джерел у мережі "Інтернет", зокрема із сайту "Prozorro Sale" вбачається, що 04.12.2025 за результатами електронного аукціону № LLE001-UA-20251016-17381 в оренду передано державне майно - нежитлові приміщення площею 467,1 м2 на 1-му поверсі та нежитлові приміщення площею 195,9 м2 у підвалі навчального корпусу № 3 (літ. "Г"), розташовані за адресою: Контрактова площа, 4, м. Київ, що обліковується на балансі Університету, як наслідок, зазначене майно може бути використане із метою надання послуг, які є пов`язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу, а саме для розміщення їдальні, буфету, кафетерію, пекарні, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
		Адже оспорюваний договір оренди між відповідачами укладено 22.11.2023, що виключає можливість врахування судами обставин появи через 2 роки нового пункту харчування в Університеті в контексті визначення підстав для визнання недійсним вказаного правочину. 
		На відміну від цієї справи, під час розгляду якої суд апеляційної інстанції виходив із того, що за оспорюваним договором приміщення державного вищого навчального закладу надано Підприємцю в оренду із метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, але пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, а саме під розміщення їдальні, тобто для забезпечення харчуванням навчального персоналу та студентів, що підпадає під правове регулювання виняткового застереження, вміщеного в частині 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ (у редакції, чинній із 10.07.2021, тобто на час укладення оспорюваного договору), ухвалюючи постанову від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди від 24.11.2017 та зобов`язання повернути приміщення), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виснував про те, що договір оренди від 24.11.2017 укладено з порушенням імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній із 28.09.2017 до 19.01.2019), відповідно до яких об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням. Таким чином, чинна на той час норма частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" взагалі не допускала можливості надання в оренду майна закладу освіти з метою забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, що свідчить про різне правове регулювання спірних правовідносин у справах № 910/7255/25 і № 913/204/18 та, як наслідок, виключає їх подібність. 
		Водночас, ухвалюючи постанову від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20 (предмет позову - визнання незаконним і скасування наказу державного органу приватизації, визнання недійсним договору оренди від 24.07.2019 та зобов`язання повернути нежитлові приміщення майстерні), якою було залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, Верховний Суд виходив із тих встановлених апеляційним судом обставин, що приміщення майстерні передане в оренду ФОП Корнієнку Р. В. всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки використовується підприємцем з метою організації торгівлі непродовольчими товарами, тобто приміщення майстерні навчального закладу використовується не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу. Таким чином, на відміну від справи, що наразі розглядається, у справі № 906/1551/20 апеляційним судом встановлено протилежні фактичні обставини. 
		У свою чергу в постановах від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 (предмет позову - визнання договору оренди від 26.09.2019 недійсним та повернення орендованого майна) і від 25.06.2024 у справі № 923/1292/21 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.01.2020, та повернення майна) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на те, що приміщення державного професійно-технічного навчального закладу передавалися в оренду фізичним особам - підприємцям для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою отримання прибутку (для торгівлі автотоварами та друкування поліграфічної продукції відповідно), що жодним чином не пов`язано ані з навчальним процесом, ані з забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, тому у цьому випадку вказане майно не могло бути переданим в оренду через існування прямої заборони закону, а саме частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ.
		Разом із тим, ухвалюючи постанови від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23 (предмет позову -визнання недійсним договору оренди від 06.10.2022 та зобов`язання повернути нежитлову будівлю) і від 12.03.2025 у справі № 903/492/24 (предмет позову - визнання недійсною додаткової угоди від 01.07.2021 до договору оренди нерухомого майна від 02.07.2015 та повернення майна), якими було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд виходив із тих встановлених судами обставин, що за умовами оспорюваних договорів оренди приміщення державного вищого навчального закладу передавалися в користування фізичним особам - підприємцям не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а з метою використання орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря з обмеженням такого розсуду орендаря лише певними винятками цільових призначень, тобто сторони не визначили у договорі конкретну мету використання об`єкта оренди (його конкретне цільове призначення), але при цьому майно фактично використовується орендарем у його підприємницькій діяльності - з метою розміщення станції обслуговування автомобілів та для розміщення офісного приміщення, що є порушенням приписів частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ.
		Водночас, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову в справі № 912/673/23 (предмет позову - визнання недійсним договору оренди від 15.12.2022 та зобов`язання повернути майно), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 23.07.2024 зазначив таке: 
		1) встановивши, що відповідачами у договорі було погоджено цільове призначення орендованого приміщення (для розміщення відповідного закладу або для провадження діяльності зі збереженням відповідного профілю діяльності: закладів освіти, суб`єктів підприємницької діяльності, що надають освітні послуги), яке є відмінним від того, згоду на яке надавав уповноважений орган управління - МОН України, що свідчить про самовільну його зміну відповідачами в оспорюваному договорі; спірне майно передане в оренду суб`єкту господарювання, господарська діяльність якого станом на час укладення оспорюваного договору не була пов`язана з наданням послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, а за відсутності в орендаря визначених видів економічної діяльності (КВЕД) та дозвільної документації (ліцензії) не могло використовуватися за освітнім призначенням та в цілях, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог законодавства, зокрема частини 4 статті 80 Закону України № 2145-VІІІ та статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності";
		2) щодо посилання відповідача-2 у касаційній скарзі на те, що він має право на здійснення таких видів діяльності, як дошкільна освіта, початкова освіта, загальна середня освіта, освіта у сфері спорту та відпочинку, інші види освіти та допоміжна діяльність у сфері освіти, про що свідчить витяг із ЄДРПОУ, то необхідно зазначити, що цим аргументам надавалася оцінка судами попередніх інстанцій та було встановлено, що відповідні види діяльності ФОП Теплюка А. О. були внесені в ЄДРПОУ вже після проведення торгів та укладення оспорюваного договору, а, як уже зазначалося, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними, встановлюється саме на час їх укладення.
		Натомість скаржник не обґрунтував і не довів того, яким чином викладений у постанові від 23.07.2024 у справі № 912/673/23 висновок Верховного Суду може вплинути чи спростувати висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій справі (№ 910/7255/25).
		Отже, в цій справі (№ 910/7255/25) та у справах №№ 913/204/18, 906/1551/20, 902/51/21, 922/3883/23, 923/1292/21, 912/673/23, 903/492/24, на постанови Верховного Суду в яких посилається позивач у поданій касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
		Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/7255/25 та в справах №№ 913/204/18, 906/1551/20, 902/51/21, 922/3883/23, 923/1292/21, 912/673/23, 903/492/24.
		У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження рішення і постанови, ухвалених місцевим та апеляційним господарськими судами.
		Водночас у частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 колегія суддів зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою частиною. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21). 
		За таких обставин Верховний Суд, керуючись положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, зауважує, що зі змісту касаційної скарги вбачається, що стосовно додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 910/7255/25, скаржник взагалі не зазначає та не обґрунтовує жодної із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, а тому мотивована вище наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 як основне рішення в цій справі зумовлює закриття касаційного провадження в частині оскарження додаткового рішення. 
		Зважаючи на те, що наведена підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначаються та не обґрунтовуються в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 910/7255/25 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.
		Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		УХВАЛИВ:
		Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 910/7255/25 закрити.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Ю. Я. Чумак
		 
		 
		 
		 
		Судді Т. Б. Дроботова 
		 
		 
		 
		 
		Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...