Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/6765/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; надання безоплатної правничої допомоги.
Надіслано судом: 13.04.2026. Зареєстровано: 14.04.2026. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2026.

Номер судового провадження: П/500/7744/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа №500/6765/25
		13 квітня 2026 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, Державної казначейської служби України, в якому просить:
		визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального центру з надання БПД, що полягає у нерозгляді звернення №2025-4108458 від 10.11.2025,
		визнати протиправним та скасувати рішення ("повернення звернення") №017/03.5-16/4769 від 19.11.2025 та №017/03.5-16/4639 від 13.11.2025,
		зобов`язати Західний МРЦ БПД повторно розглянути моє звернення №2025-4108458 у найкоротші строки,
		зобов`язати прийняти рішення про надання БВПД / призначення адвоката,
		стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 2000 грн заподіяну незаконними рішеннями та бездіяльністю Західного МРЦ з надання БПВД.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.11.2025 позивачем подано звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги до Західного міжрегіонального центру з надання БПД. Звернення зареєстроване у КІАС БПД за №2025-4108458, однак 13.11.2025 Західний МРЦ БПД листом №017/03.5-16/4639 повернув його звернення нібито для усунення недоліків, посилаючись на відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують статус внутрішньо переміщеної особи. Після цього, 17.11.2025 позивач повторно подав звернення, додавши копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, підписану КЕП. 19.11.2025 Західний МРЦ БПД повторно направив йому рішення №017/03.5-16/4769, яким знову повернув звернення, повторивши попередні аргументи, що власне і слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
		Ухвалою суду від 03.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву. 
		Західний міжрегіональний центру з надання безоплатної правничої допомоги подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що дії Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги щодо повернення заяви позивачу для усунення недоліків, відповідно до пункту 6 розділу IV Порядку організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги від 11.10.2024 №102 та роз`яснення права позивача про можливість подати окремі звернення щодо кожного питання, якщо виникла потреба у вирішенні декількох питань, є правомірними. 
		В поданому відзиві Державна казначейська служба України просила відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
		Позивач подав до суду відповідь на відзив Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги та відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в яких просив відхилити доводи відповідачів.
		Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
		08 листопада 2025 року позивач звернувся до Західного регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги щодо питання представлення інтересів позивача в судових справах 260/8810/25, 260/8812/25, 466/10219/25, та позовної заяви до Бучанського РУП ГУНП в Київській області про визнання затримання незаконним та відшкодування моральної шкоди, яка подана до Київського окружного адміністративного суду (номер справи ще не присвоєно) та підготовки позовної заяви про захист честі гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації проти українських медіа, які називали його "ухилянтом", без наявності вироку суду за ст. 336 КК України та відкритого щодо нього кримінального провадження за ст. 336 КК з метою подання до цивільного суду до вичерпання усіх національних засобів правового захисту в Україні.
		Відповідями №017/03.5-16/4769 від 19.11.2025 та №017/03.5.7-5/4639 від 13.11.2025 звернення повернуті для усунення недоліків відповідно до положень частини другої статті 18 Закону України "Про безоплатну правову допомогу". Також позивачу повідомлено, що вказані в заявах питання стосуються різних відповідачів, різних предметів позову та різних видів судочинства (адміністративного й цивільного), а отже, є самостійними правовими питаннями, що не можуть бути розглянуті в межах одного звернення. З огляду на це для кожного із зазначених заявнику питань необхідно подати окрему заяву про надання БВПД, із зазначенням обраного виду правничої послуги (захист, представництво або складення документів процесуального характеру).
		Вважаючи таку бездіяльність Західного регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
		Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок та умови залучення адвокатів до надання безоплатної правової допомоги встановлюються законом.
		Зміст права на безоплатну правничу допомогу, порядок реалізації цього права, суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу, підстави та порядок надання безоплатної правничої допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правничої допомоги регулюється Законом України "Про безоплатну правничу допомогу" від 02.06.2011 №3460-VI (далі - Закон №3460-VI) 
		Цей Закон регулює правовідносини у сфері надання безоплатної правничої допомоги суб`єктам права на безоплатну первинну правничу допомогу та суб`єктам права на безоплатну вторинну правничу допомогу, що встановлені цим Законом (частина перша статті 2 Закону№3460-VI).
		Безоплатна правнича допомога - правнича допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел (частина перша статті 1 Закону №3460-VI).
		Згідно зі статтею 13 Закону, безоплатна вторинна правова допомога вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя (частина 1). Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру (частина 2).
		Суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу визначені статтею 14 Закону.
		Пункт 9 частини першої статті 14 Закону №3460-VI вказує, що право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України, в тому числі мають особи, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
		За змістом частини першої статті 17 Закону №3460-VI, Центр з надання безоплатної правничої допомоги: 1) надає правничі послуги безоплатної первинної правничої допомоги, визначені частиною другою статті 7 цього Закону; 2) здійснює правопросвітництво; 3) приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги; 4) забезпечує складання процесуальних документів за зверненням суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу; 5) забезпечує участь захисника під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у випадках, якщо захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України залучається для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії; 6) забезпечує участь захисника в розгляді справи про адміністративне правопорушення; 7) забезпечує здійснення представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 8) укладає договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, для надання такої допомоги; 9) видає доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 10) приймає рішення про уповноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги на надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 11) приймає рішення про заміну адвоката чи працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до статті 24 цього Закону; 12) подає клопотання до Координаційного центру з надання правничої допомоги про виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 24 цього Закону; 13) приймає рішення про припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 14) забезпечує надання послуг з медіації у встановленому порядку; 15) подає до Координаційного центру з надання правничої допомоги звіти про свою діяльність; 16) виконує інші функції, передбачені Положенням про центри з надання безоплатної правничої допомоги.
		Згідно з нормами статті 18 даного Закону, звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, або їх представниками до центру з надання безоплатної правничої допомоги в письмовій формі за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи або за місцезнаходженням органу, що здійснює дізнання, досудове розслідування, суду, слідчого судді, що розглядають справу.
		У зверненні зазначаються прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання особи, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, поштова адреса, номери засобів зв`язку, викладається суть питання, для вирішення якого особа звертається за безоплатною вторинною правничою допомогою, та зазначається її належність до категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу.
		Письмове звернення підписується такою особою або її представником та подається до центру з надання безоплатної правничої допомоги особисто або надсилається поштою.
		Разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги подаються документи (копії документів, завірені в установленому порядку), що ідентифікують особу, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, та підтверджують її належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.
		Центр з надання безоплатної правничої допомоги має право отримувати інформацію про підтвердження належності особи до суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу з відповідних державних реєстрів.
		За приписами частини другої статті 18 Закону №3460-VI звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене без дотримання вимог, визначених цією статтею, повертається заявникові з відповідними роз`ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження для усунення недоліків. Після усунення недоліків звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги може бути подано повторно. У такому разі забороняється відмовляти у прийнятті звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з підстав, про які не було зазначено раніше.
		З аналізу вищенаведеного слідує, що у зверненні про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, серед іншого, викладається суть питання, для вирішення якого особа звертається за безоплатною вторинною правничою допомогою, та надаються документи підтверджують її належність до категорії осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.
		Згідно з частиною першою статті 19 даного Закону у разі звернення особи про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, яка належить до однієї з категорій фізичних осіб, визначених пунктами 1, 2, 9-29 частини першої статті 14 цього Закону, або її законного представника, патронатного вихователя/представника центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення та документів, що підтверджують належність такої особи до відповідної категорії, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає такій особі або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення.
		Якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правничої допомоги, центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення приймає рішення про відмову в наданні такій особі безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає їй або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення з одночасним роз`ясненням порядку оскарження такого рішення (частина статті 19 Закону №3460-VI).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону №3460-VI особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частинами першою-третьою статті 14 цього Закону.
		З метою забезпечення належного, своєчасного та якісного надання в повному обсязі безоплатної правничої допомоги працівниками міжрегіональних центрів з надання безоплатної правничої допомоги суб`єктам права на таку допомогу, наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 11.10.2024 №102, затверджено Порядок організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги (далі - Порядок №102) (чинний на момент вирішення спірних правовідносин).
		Цей Порядок, зокрема, визначає механізм організації та надання міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги (далі - центри) безоплатної первинної правничої допомоги (далі - БППД), а також безоплатної вторинної правничої допомоги (далі - БВПД) суб`єктам права на БВПД, передбаченим пунктами 1, 2, 9 - 29 частини першої статті 14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
		Відповідно до пункту 6 розділу IV Порядку №102 заява про надання БВПД складається клієнтом або його представником відповідно до вимог статті 18 Закону із зазначенням виду послуги БВПД та суті правового питання.
		Суть правового питання має містити лаконічний опис ситуації, що склалася у клієнта; відомості, які містять назву відповідного органу, установи, організації, дії (бездіяльність) якої є предметом звернення за БВПД; реквізити, номери справ/ проваджень, процесуальний статус клієнта у справі/провадженні, назви статей Кримінального кодексу України (якщо звернення клієнта стосується його участі у кримінальному провадженні) та інші відомості, необхідні для організації та надання клієнту БВПД.
		Якщо клієнт/представник клієнта не може скласти заяву про надання БВПД самостійно, працівник центру допомагає йому у складанні такої заяви. Форма заяви наведена у додатку 4 до цього Порядку. Заява про надання БВПД може містити лише одне правове питання, що потребує вирішення та один із видів правничих послуг.
		Відповідно до пункту 6 розділу IV Порядку організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги від 11.10.2024 №102, заява про надання БВПД може містити лише одне правове питання, що потребує вирішення та один із видів правничих послуг.
		Суд зауважує, що Центром позивачу не надавалась відмова в наданні безоплатної правничої допомоги, яку відповідно позивач вправі оскаржити до суду, а лише ставилось питання дотримання вимог статті 18 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", оскільки позивачу зазначено про недоліки поданих звернень із відповідними роз`ясненнями, чим дотримано вимоги частини другої даної статті, після усунення котрих Західним міжрегіональним центром буде прийнято рішення по суті звернень.
		Також суд вважає за необхідне зазначити, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип "юридичної визначеності". Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
		Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява №2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини "закон" має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав.
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).
		Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
		З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).
		У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі №П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
		Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
		Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону.
		Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
		Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
		Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
		Установлена правова процедура, як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
		Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
		Принцип легітимних очікувань виражає ідею, що органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії "Мірило правовладдя" (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).
		Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
		Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов`язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.
		Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.
		Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно. 
		Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
		Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
		Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
		Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
		Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
		На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
		Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позову відмовити повністю. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Повний текст рішення складено і підписано 13 квітня 2026 року.
		Реквізити учасників справи:
		позивач:
		- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ); 
		відповідач:
		- Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (місцезнаходження: пров. За Рудкою, 33, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003, код ЄДРПОУ: 38357766). 
		- Державна казначейська служба України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 37567646). 
		Головуючий суддя Мартиць О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...