Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 288/1534/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 15.04.2026. Зареєстровано: 16.04.2026. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2026.
Дата набрання законної сили: 14.04.2026
Номер судового провадження: 22-ц/4805/1710/26

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційний суд 
		 
		Справа №288/1534/25 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І. 
		Категорія 80 Доповідач Григорусь Н. Й. 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 квітня 2026 року м. Житомир
		Житомирський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Григорусь Н.Й.,
		суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.
		з участю секретаря 
		судового засідання Кучер А.Ю. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у приміщенні суду в місті Житомирі цивільну справу № 288/1534/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку
		за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Українська залізниця»  адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича
		на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І. у селищі Попільня,
		встановив:
		У вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення невиплачених при звільненні коштів.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працювала на посаді чергового стрілочного поста 3 розряду у виробничому підрозділі моторвагонне депо Фастів-1 філії «Приміська пасажирська компанія», який є одним із підрозділів АТ «Укрзалізниця», звідки звільнилася 18 червня 2025 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. 
		При звільненні АТ «Укрзалізниця» не провело з нею повного розрахунку, зокрема їй не виплачено: одноразову матеріальну допомогу при звільненні в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 53 604,85 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки в сумі 67 326 грн. Посилаючись на вказані обставини, просила стягнути з відповідача ці кошти, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який визначити станом на день ухвалення рішення у справі, а також судові витрати пов`язані з розглядом справи покласти на відповідача.
		Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 53 604,85 грн одноразової матеріальної допомоги при звільненні; 67 326 грн матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки; 73 421,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 3 633,60 грн витрат по сплаті судового збору.
		В апеляційній скарзі представник відповідача  адвокат В.Чешковський, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
		Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема тим, що судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосовано Закон, який підлягав застосуванню, а саме ст.ст. 1, 11 та п. 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні». Так, нормами даного Закону регламентовано, що під час дії воєнного стану, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені цим законом, відтак дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. 
		Також Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за №64/2022 установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
		Зазначає, що зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово - економічного становища підприємства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати працівникам підприємства, виникла необхідність у запровадженні окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві.
		На підставі вищезазначеного з березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» призупинило здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Таким чином, інші додаткові виплати, передбачені Колективним договором Фастівського моторвагонного депо філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» та профспілковим комітетом були призупинені відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, а згодом з 01.07.2024 відповідно до рішення від 27.06.2024 №Ц-82/39.
		Підкреслює, що роботодавець не відмовляє у виплаті матеріальної допомоги, а лише відтерміновує її. Після прийняття окремого рішення правління, виплата матеріальної допомоги, при наявності умов передбачених Колективним договором, буде проведена. Такі обставини мали місце коли рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2022 року №Ц-54/31, від 17 липня 2023 року було ухвалено про часткове відновлення виплат працівникам, передбачених колективними договорами. 
		Водночас, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 протокол №Ц-82/39, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» та визначено відповідну виплату в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками  30% місячної тарифної ставки (посадового окладу).
		Тобто, дія окремих положень колективних договорів зупинена на легітимних підставах і у встановлений спосіб, тому правових підстав для стягнення виплат згідно зупинених положень колективного договору на даний час немає.
		Відповідач також не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірні кошти належать до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять у структуру заробітної плати.
		При цьому звертає увагу на те, що всі додаткові виплати для залізничників, як і матеріальна допомога на оздоровлення, не передбачена чинним законодавством, а тільки умовами колективного договору підприємства.
		Також вважає, що не підлягали задоволенню вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки невиплата позивачу коштів сталася не з вини відповідача, а мали місце обставини непереборної сили, викликані військовою агресією рф проти України, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №2024/02/0-7/1 від 28.02.2022. 
		Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
		В судовому засіданні представник відповідача АТ «Українська залізниця» Юзопольський С.В. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. 
		Представник позивача ОСОБА_1  адвокат Осьмак А.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу вважав безпідставною та в її задоволенні просив відмовити. 
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню, з огляду на наступне.
		Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом АТ «Укрзалізниця» №372/ос від 13 червня 2025 року ОСОБА_1 , чергову стрілочного поста 3 розряду дільниці експлуатації локомотивів Фастів, звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком; компенсувати за невикористані 31 день відпустки; виплатити 5 середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачені частиною 1 п. 3.11 Колективного договору; 6 прожиткових мінімумів, передбачені п. 3.19 Колективного договору за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік (а.с. 15).
		Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, виданого виробничим підрозділом «Моторвагонне депо Фастів-1» філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» 18 червня 2025 року, ОСОБА_1 нараховано та виплачено 5 619,05 гривень (а.с. 12).
		18 червні 2025 року ОСОБА_1 подала заяву начальнику виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Фастівської філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», в якій просила надати роз`яснення щодо невиплати їй матеріальної допомоги на оздоровлення згідно п.п. 3.19 Колективного договору за 2022, 2023, 2024, 2025 роки та одноразової матеріальної допомоги при звільнені вперше з роботи в зв`язку з виходом на пенсію згідно п. 3.11 Колективного договору (а.с. 11).
		За даними довідок, виданих філією «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» середня зарплата ОСОБА_1 становить 10720,97 гривень, вихідної допомоги нараховано 53 604,85 грн; середньоденна заробітна плата (дохід) складає 359 грн 91 коп. (а.с. 13, 14).
		Згідно п.п. 3.11 Колективного договору між адміністрацією і Профспілковим комітетом первинної профспілкової організації моторвагонного депо Фастів-1 на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки адміністрація гарантує при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплату одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року) цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: - до 5 років 1 середньомісячний заробіток; - від 5 до 10 років 2 середньомісячні заробітки; - від 10 до 15 років- 3 середньомісячні заробітки; - більше 15 років 5 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для чоловіків: з 20 до 25 та для жінок з 15 до 20 - 1 середньомісячний заробіток; для чоловіків з 25 до 30 та для жінок з 20 до 25 2 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 30 до 35 та для жінок з 25 до 30 3 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 35 до 40 та для жінок з 30 до 35 4 середньомісячні заробітки; для чоловіків понад 40 та для жінок понад 35 5 середньомісячних заробітків. Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком «Почесному залізничнику», «Залізнична слава», трьох ступенів, яким присвоєно почесні звання «Заслужений працівник транспорту України» та інші почесні державні звання, а також тим , які нагороджені ордерами, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків та інше. 
		Також, п. 3.19 цього договору встановлено працівникам філії, які безпосередньо працювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надання один раз на рік у календарному році матеріальної допомоги на оздоровлення, як правило, разом із настанням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року. Матеріальну допомогу на оздоровлення надавати згідно з Порядком надання щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця АТ «Укрзалізниця», який є додатком до цього колективного договору. (Ця норма вступає в дію з 01.01.2022) (а.с. 16-25).
		Згаданий Колективний договір неодноразово був пролонгований, що підтерджується змістом наказу про звільнення позивача з роботи (а.с. 15).
		Відповідно до п. 1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 70).
		Відповідно до повідомлення № Ц/3-91/1459/УПроф/30-22 від 06 вересня 2022 року, виданого АТ «Українська залізниця», рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Повідомляють, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. За працівниками, які після 14.03.2022 року не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану (а.с. 78).
		Як слідує із Витягу з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Управління соціальної політики, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології (а.с. 75).
		Згідно із Витягом з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з п. 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у п. 1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Виплату матеріальної допомоги, зазначеної в п. 1 цього рішення, здійснювати в рамках погоджених показників виплат оперативного плану та ролінгу руху грошових коштів згідно з Порядком формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням правління від 10.09.2020 (протокол № Ц-45/75 Ком.т.), зі змінами. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Департамент соціальної політики, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології (а.с. 76).
		Як вбачається з Витягу з протоколу № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023, виданого АТ «Українська залізниця», ухвалено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року (включно), одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 26.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з жовтня 2023 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Виплату матеріальної допомоги, зазначеної в п. 26.1 цього рішення, здійснювати в рамках погоджених показників виплат оперативного плану та ролінгу руху грошових коштів згідно з Порядком формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням правління від 10.09.2020 (протокол № Ц-45/75 Ком.т.), зі змінами. Відповідальність за виконання цього рішення покласти на керівників регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, Департамент бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології (а.с. 77).
		Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що отримавши щорічні відпустки у 2022, 2023, 2024, 2025 роках, ОСОБА_1 відповідно до положень п. 3.19 Колективного договору набула право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за ці роки, а також одноразової матеріальної допомоги при звільненні в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, яка передбачена п. 3.11 Колективного договору, а також які вказані відповідачем у наказі про звільнення ОСОБА_1 . При цьому місцевий суд акцентував увагу на тій обставині, що виплати, які передбачені колективним договором та були призупиненні, було відновлено до того як позивач звільнилася з роботи та відсутність затвердженого конкретного графіка виплат, які передбачені колективним договором, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки на час розгляду справи позивач має право на отримання такої матеріальної допомоги. Правових підстав для не виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, наказу про звільнення не вносилося.
		Також суд першої інстанції констатував, що відповідач станом на час розгляду справи не затвердив графіку щодо виплат позивачу, яка звільнена у червні 2025 року, та поставив вирішення питання про нарахування і виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст. 116 КЗпП України) в залежності від затвердження графіку таких виплат, тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання відповідачем своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу «легітимних очікувань» у досягненні позивачем бажаного результату - нарахування та виплата всіх належних їй від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України), що з урахуванням доводів відповідача, може за фактом ніколи й не настати та у подальшому зробить неможливим ефективний захист порушених трудових і соціальних прав позивача, зокрема шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
		У зв`язку з не проведенням роботодавцем своєчасного розрахунку з ОСОБА_1 , на підставі ст. 117 КЗпП України місцевий суд визначив до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 73 421 грн 64 коп.
		Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
		Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Як визначено у ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався.
		Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно із ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
		Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
		Згідно із ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
		Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.
		Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.
		Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
		Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
		Як визначено у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
		Частиною першою статті 10 КЗпП України визначено, що колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
		Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.
		Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
		Відповідно до п.п. 1.4; 1.5. Колективного договору, сторони погодили, що адміністрація не вносить у свою політику зміни, які протирічать умовам даного договору і погіршують становище трудящих у відповідності з чинним законодавством. Сторони, що підписали договір, не можуть на період його дії в односторонньому порядку припинити взятих на себе зобов`язань.
		Як визначено у ч. 1 ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
		Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. 
		Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
		Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.
		Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. 
		Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
		Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів з 2022 по 2025 роки, а також одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 5 середньомісячних заробітних плат, виплата яких передбачена п. 3.11 та 3.19 Колективного договору, та виплата якої була призупинена роботодавцем в односторонньому порядку.
		За приписами статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
		Отже, питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, а також у зв`язку з виходом на пенсію, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.п. 3.11 та 3.19, за якими передбачено безумовне надання працівникам філії, які безпосередньо працювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року, а також при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.
		В даній справі наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 компенсації невикористаної відпустки; одноразової матеріальної допомоги у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року, що є обов`язковим до виконання, та окрім того, з огляду на те, що відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Доказів того, що до вказаного наказу вносилися зміни, матеріали справи не містять.
		Отже, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.
		Таким чином, з огляду на те, що роботодавцем було видано наказ про звільнення позивача, яким передбачено виплату згаданої матеріальної допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 53 604,85 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки в розмірі 67 326,00 грн.
		З 19 липня 2022 року статтю 117 КЗпП України викладено у наступній редакції «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		У цій справі ОСОБА_1 заявила позовну вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах 6 місяців і з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
		26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц в якій зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Враховуючи співвідношення розміру заборгованості із розрахункових коштів при звільненні (120 930,85 грн) та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (73 421,64 грн), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, стягнутий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку апеляційного суду, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.
		Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» та визначено нарахування і виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками  30% місячної тарифної ставки (посадового окладу), є неприйнятними, оскільки наказом про звільнення позивача визначено інший розмір матеріальної допомоги і даний наказ чинний.
		Доводи апеляційної скарги про те, що Законом України «Про оплату праці» не передбачено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» і дані кошти не входять в структуру заробітної плати, не заслуговують на увагу, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури оплати праці віднесено компенсаційні та заохочувальні виплати, до яких відноситься матеріальна допомога на оздоровлення та інше. Крім того, виплата такої допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця» передбачено колективним договором, який є обов`язковим для сторін.
		Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Так, ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
		Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року, справа № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, зазначила, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
		Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
		Із викладеного вбачається, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі ст. 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
		Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
		Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
		Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. 
		Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). 
		Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.
		Із урахуванням положень ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
		За таких обставин, роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.
		Відповідачем не надано суду доказів, що у період за який позивач просить стягнути середній заробіток, порушення зобов`язання щодо розрахунку при звільненні сталося внаслідок ведення бойових дій та дії обставин непереборної сили, що на підставі частини 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.
		За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.
		Також колегія суддів враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
		Відтак, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
		Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
		ухвалив:
		Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця»  адвоката Чешковського Володимира Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 08 січня 2026 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий Судді
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складений 15 квітня 2026 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...