Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/11748/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано судом: 04.05.2026. Зареєстровано: 05.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2026.

Номер судового провадження: 13804/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		04 травня 2026 року м. Рівне№460/11748/25
		Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., за участю секретаря судового засідання Осташевської І.А. та представників сторін: представника позивача - адвоката Коритнюка В.О., представника відповідача - Степанець М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,
		В С Т А Н О В И В:
		1. Стислий виклад позицій учасників справи.
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі  позивач або платник податків або ФОП ОСОБА_1 ) через свого уповноваженого представника-адвоката звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі  відповідач або контролюючий орган або ГУ ДПС у Рівненській області), в якому позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22.07.2025 просить суд визнати протиправними та скасувати:
		- податкове повідомлення-рішення від 02.04.2025 №5659/1700240523 в частині збільшення суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 899550 грн,
		- податкове повідомлення-рішення від 02.04.2025 №5660/1700240523 в частині збільшення суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 74962,50 грн,
		- вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-5663/1700240523 в розмірі 292068,62 грн, 
		- рішення №5664/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18857,70 грн, 
		- податкове повідомлення-рішення від 02.04.2025 №5654/1700240523 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1045474,25 грн,
		- податкове повідомлення-рішення №5656/1700240523, яким застосовано суму штрафу в розмірі 38786,20 грн за платежем податок на додану вартість, 
		- рішення від 01.07.2025 №11595/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18857,70 грн.
		Свій позов позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами якої встановлено порушення позивачем податкового законодавства. Позивач не погоджується з висновками акту перевірки про завищення витрат на суму готової продукції, строк придатності якої за висновками податкового органу закінчився, чим нібито порушено пп. 177.4.5, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (далі  ПК України), та відповідно включення до складу податкових зобов`язань суму ПДВ вартості таких товарів на суму ПДВ 817417 грн: в т.ч липень 2022 р.  201305 грн, серпень 2022 р.  58827 грн, вересень 2022 р.  58755 грн, жовтень 2022 р.  70218 грн, грудень 2022 р.  67190 грн, лютий 2023 р.  135876 грн, березень 2023 р.  117145 грн, квітень 2023 р  36274 грн, червень 2023 р  22443 грн, липень 2023 р.  36339 грн, серпень 2023 р.  13045 грн, на підставі пп. «г» п. 198.5. ст. 198 ПК України. Позивач вказує на те, що в період 2022 - 2023 років він здійснював діяльність згідно КВЕД 10.11 (Виробництво м`яса) в орендованих приміщеннях згідно з договорами суборенди, укладеними із ПП НВКТ «Тиса», та відповідно має необхідне обладнання (в т.ч. і морозильні камери), відповідний персонал та інші ресурси, необхідні для реального здійснення господарської діяльності, що підтверджується, в тому числі, актом Головного Управління Держпродспоживслужби в Рівненській області №73 від 25.11.2020. Позивач також зауважує, що здійснюючи свою діяльність придбавав сировину для виробництва м`яса, а саме свині живі. Факт понесення витрат на закупівлю свиней, а саме оплати за такий товар, підтверджується випискою банку за період з 01 липня 2022 по 31 грудня 2023 року, актами звірки взаєморозрахунків з контрагентами. Водночас позивач стверджує, що продукція, яка була виготовлена та відображалася на залишках за результатами кожного місяця, була реалізована контрагентам в наступних місяцях, а тому дохід від реалізації такої продукції було включено до загального оподаткованого доходу за 2022  2023 роки та відповідно задекларовано і сплачено ПДВ. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що висновки відповідача про завищення витрат та заниження податкового зобов`язання з ПДВ по господарських операціях з реалізації м`яса є необґрунтованими та безпідставними. 
		Окремо позивач вказує на неналежне проведення перевірки відповідачем. Зокрема позивач зазначає про те, що в акті перевірки не наведено на підставі яких документів встановлено залишки готової продукції, строк придатності яких закінчився та відповідно не використовувався у господарській, дату виробництва та закінчення строку придатності такої готової продукції, чи була така продукція реалізована, знищена з відповідним посиланням на дати, якщо реалізовані чи врахована така сума в розділі ІІ «Загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» в деклараціях про майновий стан та доходи за 2022  2023 роки, а також вказує на розбіжність між актом перевірки та додатками до акту перевірки, що не дає можливість встановити чи мали місце взагалі порушення, викладені у висновку акту перевірки. 
		Також позивач не погоджується з висновками акту перевірки щодо неправомірного віднесення до валових витрат вартості дизпалива у сумі 270886 грн (без ПДВ), які, на думку відповідача, не пов`язані з отриманням доходу від здійснення підприємницької діяльності, чим нібито порушено пп. 177.4.5, п. 177.4 ст. 177 ПК України та пп. 189.1 ст. 189, пп. «г» п.198.5 ст 198 ПК України, а саме щодо необхідності включення до складу податкових зобов`язань суму ПДВ вартості придбаного дизельного палива, яке було віднесено до податкового кредиту та нібито не використовувалося у господарській діяльності на загальну суму ПДВ  18962 грн. Позивач вказує на те, що як в ході проведення перевірки так і до заперечення на акт перевірки, ним було надано для контролюючого органу акти на списання дизельного палива, ТТН та подорожні листи, що в повній мірі підтверджують факт використання в господарській діяльності ФОП дизельного палива на суму без ПДВ  270886 грн. 
		Поряд із цим, позивач вказує на безпідставність висновків акту перевірки щодо завищення ним витрат, понесених в зв`язку з придбанням пінопласту на суму 396142 грн, що було використано в господарській діяльності, а саме: для облаштування холодильного приміщення, що використовувалося ФОП ОСОБА_1 для зберігання готової продукції, що підтверджуються видатковою накладною №3466 від 15.08.2022, платіжними інструкціями, актом списання товарно-матеріальних цінностей №2 від 20.01.2023, що відповідає приписам п. 177.4 ст. 177 ПК України. 
		З наведених у позові підстав позивач вважає, що оскаржувані ним податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
		Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду свій відзив, де заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що за результатами перевірки контролюючим органом господарської діяльності позивача встановлено заниження загального оподаткованого доходу отриманого ФОП від провадження діяльності на загальну суму 48123,13 грн (у т.ч. за 2022 рік на суму 33039,69 грн та за 2023 рік на суму 25089,44 грн). Також відповідач зазначає про наявність у позивача залишків готової продукції в періоді липень 2022 р.  серпень 2023 р., строк придатності яких закінчився та які відповідно не використовувалися у господарській діяльності позивача. Зокрема відповідач зазначив про те, що відповідно до первинних документів наданих до перевірки, а саме договорів, видаткових накладних, накладних на передачу готової продукції покупцям, реалізація готової продукції здійснюється з холодильного складу, а оскільки проведеною перевіркою встановлено, що позивач орендує морозильний цех лише з 01.09.2023, то це свідчить проте, що строк придатності готової продукції виготовленої до 01.09.2023 становить не більше 36 годин, а відтак така продукція не використовувалася в господарській діяльності позивача, як наслідок, позивачем було завищено вартість понесених витрат безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, чим порушено пп. 177.4.5, п. 177.4 ст. 177 ПК України та пп. 189.1 ст. 189, пп. «г» п.198.5 ст 198 ПК України, а саме щодо необхідності включення до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість вартості готової продукції, строк придатності якої закінчився та яка відповідно не використовувалися у господарській діяльності, на суму ПДВ 817417 грн (в т.ч. липень 2022 р.  201305 грн, серпень 2022 р.  58827 грн, вересень 2022 р.  58755 грн, жовтень 2022 р.  70218 грн, грудень 2022 р.  67190 грн, лютий 2023 р.  135876 грн, березень 2023 р.  117145 грн, квітень 2023 р.  36274 грн, червень 2023 р.  22443 грн, липень 2023 р.  36339 грн, серпень 2023 р.  13045 грн).
		Крім того, відповідач вказує на неправомірність віднесення позивачем до валових витрат вартості дизпалива. Як підставу для таких висновків відповідач зазначає, що для перевірки позивачем не надано належних документів, які б підтверджували використання у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 дизельного палива на загальну суму 270886 грн (без ПДВ), а наявні у позивача документи (видаткові накладні, ТТН, подорожні листи, акти списання) не можуть вважатися беззаперечним доказом підтвердження використання платником податків придбаного у ПП «Дружба-Нафтопродукт» дизельного палива, у своїй господарській діяльності, оскільки лише доводять факт придбання такого палива, а не його використання. Також відповідач зазначає, що в періоді, який перевірявся, у позивача була відсутньою відповідна ємність та ліцензія на зберігання пального, а тому ФОП ОСОБА_1 неправомірно віднесено до валових витрат вартість дизельного палива у сумі 270886 грн (без ПДВ), в тому числі у 2022 р.  94955,52 грн та у 2023 р.  175930,48 грн, які не приймали участі у господарських операціях та витрати на придбання якого не пов`язані з отриманням доходу від здійснення підприємницької діяльності позивача, чим порушено пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України та пп. 189.1 ст. 189, пп. «г» п.198.5 ст 198 ПК України. Крім того відповідач зазначає, що перевіркою встановлено, що до валових витрат позивачем віднесено придбання пінопласту на суму 396142,00 грн, однак платником не надано документів що свідчать про використання в господарській діяльності зазначених ТМЦ, зокрема з акту списання товарів №2 від 20.01.2023 неможливо встановити використання придбаного пінопласту, оскільки відсутні договори на надання послуг, акти виконаних робіт (наданих послуг) та документи, що підтверджують оплату послуг (робіт), а також пінопласт відсутній на залишку станом на 01.01.2023, що підтверджено рахунком бухгалтерського обліку 205 «Будівельні матеріали», а тому він не міг бути використаним протягом 2023 року, чим порушено пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України.
		2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
		Позовна заява подана до суду 09.07.2025 у паперовій формі шляхом направлення засобами поштового зв`язку, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 10.07.2025.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
		Ухвалою від 14.07.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати одноособово суддею за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 11.08.2025, встановив відповідачу строк подання відзиву на позовну заяву.
		22.07.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог шляхом доповнення позовних вимог нової позовною вимогою про визнання протиправним та скасування рішення від 01.07.2025 №11595/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18857,70 грн.
		Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 29.07.2025 до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
		Позивач подав 04.08.2025 до суду свою відповідь на відзив, де заперечив проти доводів відповідача, наведених ним у відзиві. 
		У підготовчому засіданні, яке відбулося 11.08.2025 з участю уповноваженого представника відповідача, суд занесеними до протоколу судового засідання ухвалами від 11.08.2025 прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, встановив учасникам справи строки подання до суду відзиву, відповіді на відзив і заперечень з урахуванням змінених позовних вимог та за клопотанням представника відповідача оголосив перерву в підготовчому засіданні до 15.09.2025, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.
		Відповідач подав 11.08.2025 до суду свої заперечення на відповідь на відзив, де навів свої доводи, подібні до викладених у відзиві на позов.
		26.08.2025 відповідач подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову з урахуванням змінених позовних вимог.
		15.09.2025 відповідач подав до суду клопотання про долучення доказів у справі.
		У підготовчому засіданні, яке відбулося 15.09.2025 з участю представників сторін, суд після вирішення всіх заяв і клопотань сторін та з`ясування усіх питань, передбачених статтею 180 КАС України, постановив занесену до протоколу судового засідання ухвалу, якою закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні на 02.10.2025.
		У судовому засіданні, яке відбулося 02.10.2025 з участю уповноважених представників сторін, суд розпочав розгляд справи по суті і в ході заслуховування вступного слова представника позивача за його ж клопотанням занесеною до протоколу судового засідання ухвалою в судовому засіданні оголосив перерву до 23.10.2025.
		15.10.2025 представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів у справі.
		23.10.2025 від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення у справі.
		У судовому засіданні, яке відбулося 23.10.2025 з участю уповноважених представників сторін, суд занесеними до протоколу судового засідання ухвалами вирішив заяви і клопотання сторін, після чого перейшов до заслуховування вступного слова представника відповідача і за клопотанням представника позивача в судовому засіданні оголосив перерву до 13.11.2025.
		12.11.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
		У судовому засіданні, яке відбулося 13.11.2025 з участю уповноважених представників сторін, суд занесеною до протоколу судового засідання ухвалою за клопотання представника відповідача оголосив перерву до 04.12.2025.
		21.11.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
		У визначені судом дату і час 04.12.2025 до суду прибув уповноважений представник відповідача, водночас представник позивача не зміг прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції через виникнення технічних проблем в роботі системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС, а тому ухвалою від 04.12.2025 суд відклав до 05.01.2026 судове засідання з розгляду справи по суті.
		У судовому засіданні, яке відбулося 05.01.2026 з участю уповноважених представників сторін, занесеними до протоколу судового засідання ухвалами вирішив заяви і клопотання сторін, після чого за клопотанням представника відповідача оголосив перерву до 19.01.2026.
		У судовому засіданні, яке відбулося 19.01.2026 з участю уповноважених представників сторін, суд після закінчення заслуховування вступних слів представників сторін перейшов до дослідження наявних у матеріалах справи доказів і за клопотанням представника відповідача протокольною ухвалою оголосив перерву до 02.02.2026 для надання відповідачу можливості подати до суду свої пояснення щодо розбіжностей у акті за результатами перевірки.
		02.02.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
		У судовому засіданні, яке відбулося 02.02.2026 з участю уповноважених представників сторін, суд занесеними до протоколу судового засідання ухвалами вирішив заяви і клопотання сторін, після чого продовжив дослідження наявних у матеріалах справи доказів і за клопотанням представника відповідача оголосив перерву до 19.02.2026 для надання йому можливості подати до суду свої додаткові пояснення.
		19.02.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
		У визначені судом дату і час 19.02.2026 до суду прибув уповноважений представник відповідача, водночас представник позивача не зміг прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції через виникнення технічних проблем в роботі системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС, що підтверджуються наявними у матеріалах справи довідкою від 19.02.2026 та копією повідомлення на офіційному інтернет-сайті ДП "Інформаційні судові системи" про технічний збій. 
		У зв`язку з наведеними обставинами, суд ухвалою від 19.02.2026 відклав до 12.03.2026 судове засідання з розгляду справи по суті.
		09.03.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
		У судовому засіданні, яке відбулося 12.03.2026 з участю уповноважених представників сторін, суд занесеними до протоколу судового засідання ухвалами вирішив заяви і клопотання сторін, після чого продовжив дослідження наявних у матеріалах справи доказів і після дослідження усіх наявних доказів суд за клопотанням представників сторін оголосив перерву в судовому до 02.04.2026 для надання представника сторін можливості підготуватися до судових дебатів.
		У визначені судом дату і час 02.04.2026 уповноважені представники сторін в судове засідання не з`явились, до визначеного судом часу початку судового засідання представник відповідача подав до суду заяву про відкладення розгляду цієї справи на інші час і дату у зв`язку з тим, що він не може з`явитися в судове засідання по цій справі у визначений судом час через необхідність його участі у цей же час в судовому засіданні по іншій справі.
		У зв`язку з наведеними обставинами, суд ухвалою від 02.04.2026 відклав до 23.04.2026 судове засідання з розгляду справи по суті.
		У судовому засіданні, яке відбулося 23.04.2026 з участю уповноважених представників сторін, після судових дебатів суд на підставі статті 227 КАС України перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його проголошення до 04.05.2026.
		3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
		Заслухавши в судових засіданнях уповноважених представників сторін, розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
		Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований в установленому законом порядку 31.03.2023 як фізична особа-підприємець (номер запису 26080170000015845) із видами діяльності за КВЕД є: 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (основний); 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна: 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.
		В період з 05.02.2025 по 18.02.2025 посадовими особами Головного управління ДПС у Рівненській області на підставі наказу від 14.01.2025 №135-п проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків  фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2023, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2023, за результатами якої складено акт №3392/Ж5/17-00-24-05-18/2233122419 від 25.02.2025 р. (далі  акт перевірки).
		Згідно з висновками вказаного акту перевірки, в ході проведення перевірки відповідачем встановлено порушення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового законодавства, серед іншого:
		- абз. 6 п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України та п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України;
		- 164.1, ст. 164, п. 177.1, п. 177.2, пп. 177.4.5 пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на суму 776139,46 грн, в т.ч. за 2022 р.  84675,00 грн та за 2023 р.  691464,46 грн;
		- п. 2 ч.1, п. 3 ст 7, ч.5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», встановлено заниження суми єдиного внеску на загальну суму 292068,62 грн, в т.ч. за 2022 р.  103491,66 грн та за 2023 р.  188576,96 грн;
		- пп. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: заниження суми військового збору на 64678,28 грн, в т.ч. за 2022 р.  7056,24 грн та за 2023 р.  57622,04 грн;
		- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. 189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 839429 грн, в т.ч. за липень 2022 р. - 176963 грн, серпень 2022 р.  52014 грн, вересень 2022 р. - 106788 грн, жовтень 2022 р. - 17987 грн, грудень 2022 р. - 99761 грн, лютий 2023 р.  1581170 грн, березень 2023 р.  113205 грн, жовтень 2023 р. - 114541 грн;
		- п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: не складено та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні за операціями, визначеними п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в перевіряємому періоді на загальну суму обсягу постачання (без ПДВ)  4357972 грн;
		- п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме: встановлення незабезпечення зберігання документів.
		Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки від 25.02.2025 позивачем подано відповідачу заперечення на акт перевірки від 18.03.2025, до яких долучено копії актів на списання, ТТН, шляхові листи, акт перевірки від 25 листопада 2020 року та банківські виписки.
		За результатами розгляду заперечень позивача відповідач листом від 27.03.2025 №2686/Ж12/17-00-24-05-11 повідомив, що висновки, викладені в акті перевірки, залишено без змін.
		За результатами проведення вказаної перевірки та розгляду матеріалів акту перевірки ГУ ДПС у Рівненській області було прийнято щодо позивача такі рішення:
		1) податкове повідомлення  рішення №5659/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі  949005,57 грн (в т.ч. 776139,46 грн податкове зобов`язання, 172866,11 грн за штрафними санкціями);
		2) податкове повідомлення  рішення №5660/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в розмірі  79083,79 грн (в т.ч. 64678,28 грн податкове зобов`язання, 14405,51 грн за штрафними санкціями);
		3) вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф - 5663/1700240523 в розмірі 292068,62 грн;
		4) рішення №5664/1700240523 про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі  18857,70 грн;
		5) податкове повідомлення  рішення №5654/1700240523, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1049286,25 грн (в тому числі 839429 грн основного зобов`язання та 209857,25 грн штрафних санкцій);
		6) податкове повідомлення  рішення №5656/1700240523, яким до позивача застосовано суму штрафу в розмірі 38786,20 грн за платежем податок на додану вартість.
		Також, Головним управлінням ДПС у Рівненській області 01.07.2025 було додатково винесено рішення №11595/1700240523 про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 18857,70 грн.
		Позивач не погодився з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки) і рішеннями про застосування штрафних санкцій та оскаржив їх до Державної податкової служби. За результатами розгляду скарги позивача Державною податковою службою України було прийнято рішення від 13.06.2025 №17189/6/99-00-06-01-02-06, яким залишено без змін ППР від 02.04.2025 №5659/1700240523, №5654/1700240523, №5656/1700240523, №5660/1700240523. 
		Також рішенням ДПС України від 27.06.2025 №18617/6/99-00-06-02-01-06 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.04.2025 №Ф-5663/1700240523 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.04.2025 №5664/1700240523 залишено без змін, а скаргу в частині оскарження зазначених документів  без задоволення. 
		Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішеннями про застосування штрафних санкцій, позивач звернувся із позовом до суду у цій справі про визнання їх протиправними і скасування.
		4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду
		Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права.
		Згідно з ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
		За правилами ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).
		Положеннями ст. 7 ПК України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
		Згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
		Пунктом 61.1 ст. 61 ПК України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
		Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Як слідує з матеріалів справи, за період з 01.07.2022 по 31.12.2023 платник податків фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснював свою господарську діяльність на загальній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до ст. 177 ПК України, що не заперечується сторонами.
		Відповідно до п. 177.1 ст. 171 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
		Згідно з п. 177.2 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи  підприємця.
		Приписами п.177.3 ст. 177 ПК України встановлено, що для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
		Враховуючи наведене, з метою визначення загального оподатковуваного доходу датою отримання доходу є: дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок, якщо розрахунки проведені на поточний рахунок у форматі ІВАN; дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (у разі здійснення розрахунків у безготівковій формі).
		Пунктом 177.4 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою  підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування. 
		Відповідно до пп. 177.4.1. п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать в т.ч. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
		Згідно з пп. 177.4.5 177.4.5. п. 177.4. ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: 1) витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; 2) витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; 3) витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту; 4) документально не підтверджені витрати; 
		Відповідно до п. 177.5 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
		Форма податкової декларації та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 №859.
		Вирішуючи питання щодо правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 02.04.2025 №5659/1700240523 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 899550,26 грн (в тому числі 735386 грн податкове зобов`язання та 164164,26 грн за штрафними санкціями), суд виходить з такого.
		Відповідно до висновків акту перевірки від 25.02.2025 (ст. 20 акту перевірки) однією із підстав для винесення спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині слугували висновки відповідача щодо наявності у ФОП ОСОБА_1 залишків готової продукції, в періоді липень 2022 р.  серпень 2023 р., строк придатності яких закінчився та відповідно які не використовувалися у господарській діяльності платника податків. Як наслідок, у акті перевірки зазначено про те, що вартість понесених витрат безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів (вартість придбання ТМЦ, реалізованих або використаних у виробництві продукції та інші витрати ) становить у 2022 р.  3684445,05 грн, а у 2023 р.  29265749,22 грн, чим порушено пп.177.4.5, п. 177.4 ст. 177 ПК України (ст. 21 акту перевірки). 
		Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на твердженні відповідача про відсутність у ФОП ОСОБА_1 морозильного обладнання до 01.09.2023, що, на думку відповідача, має своїм наслідком те, що з урахуванням пп. 10.2.2 п.10.2 розділу 10 ДСТУ 7706.2015 «М`ясо фасоване» строк придатності готової продукції становить не більше 36 год, а тому така продукція не використовувалася в господарській діяльності позивача.
		Перевіряючи обґрунтованість вищенаведених висновків контролюючого органу про виявлені документальною перевіркою порушення, з урахуванням доводів та заперечень сторін, суд виходить з такого.
		З матеріалів справи суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 в період 2022 - 2023 років здійснював господарську діяльність згідно КВЕД 10.11 Виробництво м`яса в орендованих приміщеннях згідно з договорами суборенди, укладеними з ПП НВКТ «Тиса» №2 від 01.06.2017 та №3 від 01.02.2020.
		Головним управлінням Держпродспоживслужби в Рівненському районі для здійснення позивачем господарської діяльності з виробництва харчових продуктів на території ПП НВКТ «Тиса» (вул. Індустріальна, 6, смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область) було видано експлуатаційний дозвіл №17-14-602 від 31 серпня 2017.
		Наявність виробничого обладнання, в тому числі і морозильних камер на виробничих потужностях у ФОП ОСОБА_1 , підтверджується державним органом що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, а саме Головним Управлінням Держпродспоживслужби в Рівненській області, яким було проведено у ФОП ОСОБА_1 перевірку заходів державного контролю у формі аудиту постійно діючих процедур, заснованих на принципах НАССР, в ході яких було підтверджено, що потужності із виробництва, обробки, транспортування, зберігання, первинного пакування перероблених харчових продуктів мають належні приміщення для окремого зберігання перероблених харчових продуктів та не перероблених, у тому числі морозильні камери достатнього розміру, про що зазначено у пункті 1.11.5 акту №73 від 25 листопада 2020 року.
		Згідно з долученими до матеріалів справи договорами позивач в період з липня 2022 року по грудень 2023 року придбавав у контрагентів сировину для виробництва м`яса, а саме свині живі зокрема: 
		- у ТОВ «М`ясна Локація» згідно договору купівлі  продажу №2 від 24.06.2022, 
		- у ТОВ «Україна 2001» згідно договору поставки №СВ/14 від 13.10.2021, 
		- у ПП «Мяспром» згідно договору поставки №1 від 18.01.2029, 
		- у ТОВ «ДАНГАРД» згідно договору купівлі-продажу №15/1/11/2021 від 15.11.2021, 
		- у ПАТ «Агрокомбінат «Калита» згідно договору поставки №70/20-АК-ЖВ від 20.08.2020, 
		- у ТОВ «Агро-Камі» згідно договору поставки живих свиней №1/23 від 19.06.2023. 
		Факт понесення позивачем витрат на закупівлю свиней, а саме оплата за такий товар, підтверджується випискою банку за період з 01 липня 2022 по 31 грудня 2023 року (а.с. 1-11, том 2), актами звірки взаєморозрахунків з контрагентами (а.с. 223-224, 228, 233-236, 243, 249 том 1), що також не заперечується відповідачем.
		Виробництво м`яса та його реалізація відображені ФОП в бухгалтерському обліку, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 26 «Готова продукція» та карткою рахунку 26 «Готова продукція» за період з 01.07.2022 по 31.12.2023 року (а.с. 60-248, том 2, а.с 1-97, том 3).
		У свою чергу продукція, яка була виготовлена ФОП ОСОБА_1 та лишалася на залишках за результатами кожного місяця, як встановив суд, була реалізована контрагентам в наступних місяцях, підтвердженням чого є долучені до матеріалів справи позивачем картка рахунку 26 «Готова продукція», видаткові накладні, належним чином зареєстровані податкові накладні за наслідками здійснених позивачем операцій з його контрагентами. 
		Факт реалізації продукції в обсягах більших від обсягів виготовлення такої продукції за певний місяць прослідковується і в додатках до акту перевірки №2 та №4. (в колонці реалізовано продукції). 
		Відповідно дохід від реалізації такої продукції було включено до загального оподаткованого доходу за 2022  2023 роки, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи було долучено декларації про майновий стан та доходи за 2022  2023 роки. 
		При цьому, будь-яких доказів на спростування зазначених обставин податковим органом для суду не було надано.
		У свою чергу, суд зазначає, що відповідно до п. 86.10 ст. 86 ПК України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.
		Як слідує з висновків акту перевірки, відповідачем не ставиться під сумнів сума отриманого доходу, відображеного позивачем у деклараціях про майновий стан та доходи за 2022  2023 роки, в тому числі і від реалізації готової продукції, строк придатності якої за твердженням відповідача закінчився. Фактів, які б свідчили про провадження позивачем збиткової діяльності в акті перевірки також не зафіксовано та не надано таких доказів і під час розгляду цієї справи.
		За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність  це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		З огляду на наведене, діяльність ФОП ОСОБА_1 з виробництва та реалізації м`яса в періоді липень 2022 р.  серпень 2023 р. відповідає принципам господарської діяльності, наведеним у п. 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
		За таких обставин, висновки акту перевірки щодо завищення позивачем витрат, пов`язаних з господарською діяльністю з виробництва та реалізації м`яса, не відповідають фактичним обставинам справи.
		Окрім того, суд критично оцінює посилання відповідача на ДСТУ 7706:2015 як підставу для обґрунтування своїх висновків щодо термінів зберігання виготовленої ФОП продукції, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про виробництво позивачем фасованого м`яса та його реалізацію в роздрібних торгівельних мережах, як це передбачено п. 5.1.4 та п.1.1 ДСТУ 7706:2015, в акті перевірки не наведено та не надано таких доказів під час розгляду цієї справи.
		Позивач також не погоджується із висновками, викладеним в акті перевірки, щодо неправомірного віднесення до валових витрат вартості дизпалива в сумі  270886 грн (без ПДВ), в тому числі у 2022 році на суму  94955,52 грн та у 2023 р. на суму  175930,48 грн, що згідно висновків акту перевірки, не брало участі у господарських операціях, та витрати на придбання якого не пов`язані з отриманням доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , чим порушено пп.177.4.5, п. 177.4 ст. 177 ПК України (ст. 25 акту перевірки).
		Як слідує з акту перевірки, підставами для таких висновків слугували твердження відповідача про те, що для перевірки позивачем не було надано належних документів, які підтверджують використання у господарській діяльності ФОП дизельного палива на загальну суму 270886 грн (без ПДВ). Також у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що у періоді, який перевірявся, у позивача відсутня відповідна ємність та ліцензія на зберігання пального.
		Аналізуючи обґрунтованість таких доводів контролюючого органу, суд зазначає таке. 
		Відповідно до акту перевірки суб`єкт господарювання ОСОБА_1 у своїй діяльності використовує транспортні засоби, що перебувають у його користуванні, для доставки товарно-матеріальних цінностей (далі  ТМЦ) в тому числі свині живі (ст. 20 акту перевірки).
		У своїх поясненнях представник позивача зазначив, що у зв`язку з ситуацією яка склалася на ринку пального в зв`язку з військовою агресією російської федерації (браком пального на АЗС в 2022 році), позивач з метою забезпечення безперебійної господарської діяльності закупив пальне у ПП «Дружба-Нафтопродукт», яке зливалося ним у бочку (об`ємом 8 куб. м.), і яка є у власності позивача та розташована на земельній ділянці 0,12 га за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Забороль вул. Весела,4 (за місцем реєстрації ФОП).
		На підтвердження факту постачання вказаного пального позивачем до матеріалів справи було долучено видаткову накладну №2279 від 05.09.2022, товарно  транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів №050922/14 від 05.09.2022, видаткову накладну №2579 від 23.09.2022 і товарно  транспортну накладну №230922/16 від 23.09.2022.
		У товарно  транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів №050922/14 від 05.09.2022 в графі «Пунк розвантаження» зазначено «Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Забороль», а відповідно до товарно  транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів №230922/16 від 23.09.2022 в графі «Пунк розвантаження» зазначено «Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Забороль, вул. Весела, 4».
		Про наявність у власності позивача земельної ділянки 0,12 га за адресою Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Забороль вул. Весела,4, заначено в акті перевірки (ст. 3 акту перевірки).
		При цьому, податковим органом не ставиться під сумнів реальність господарських операцій позивача з придбання ПММ, ні реальність його господарських операцій по здійсненню в період 2022  2023 років перевезень в межах транспортування власних товарів, де були використані такі ПММ. 
		Відповідно до пп. 177.4.1. п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, в тому числі витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;
		Отже, фізична особа  підприємець має право включити до складу витрат вартість використаних пально-мастильних матеріалів, безпосередньо пов`язаних з отриманим доходом від здійснення пасажирських або вантажних перевезень, які документально підтверджено первинними документами, зокрема, угодою, актом виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортною накладною, розрахунковими документами.
		На підтвердження використання в господарській діяльності придбаного пального позивачем до матеріалів справи було долучено акти на списання палива, в яких зазначено вид палива, кількість палива, відображено номер ТТН та маршрут, за яким було використано таке паливо, товарно  транспортні накладні, подорожні листи, що в повній мірі підтверджують факт використання в господарській діяльності ФОП вказаного дизельного палива. 
		Суд враховує, що зазначені документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак вони є належними та допустимими доказами у розумінні статей 73-76 КАС України.
		У свою чергу, є необґрунтованими є твердження відповідача щодо необхідності ведення позивачем обліку нафтопродуктів, згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року №281/171/578/155, а саме на п.п.6.1, 6.2,6.3 п.6, яким встановлено, що на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.
		Зокрема, згідно з абзацом 4 пункту 1 вказаної Інструкції її вимоги є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання, (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
		Однак, доказів про те, що позивач здійснює вид економічної діяльності згідно абзацу 4 пункту 1 вказаної Інструкції, а також має відповідний КВЕД, відповідачем до матеріалів справи не надано, отже вимоги вказаної Інструкції не поширюються на діяльність позивача, у тому числі щодо ведення обліку нафтопродуктів в порядку встановленому цією Інструкцією.
		Суд також критично оцінює доводи відповідача про ненадання позивачем під час перевірки та до заперечення документів на зберігання пального та відповідної ліцензії, як підставу для нарахування позивачу штрафних санкцій, оскільки актом перевірки, який є підставою для винесення спірних податкових повідомлень  рішень, не ставиться під сумнів постачання ПП «Дружба-Нафтопродукт» дизельного пального для позивача (сторінки 20, 50 акту перевірки), натомість підставами для висновків щодо завищення валових витрат та заниження ПДВ в цій частині є твердження акту перевірки щодо ненадання ФОП ОСОБА_1 документів які підтверджують використання в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 дизельного палива на загальну суму 270886 грн, а саме в акті перевірки (сторінки 20, 50 акту перевірки) зазначено: «ФОП ОСОБА_1 для проведення перевірки не надав подорожні листи (інші документи), у яких відсутня інформація про заправку транспортних засобів із зазначенням марки, об`єму палива та дати заправки такого палива».
		У свою чергу, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що такі документи вимагалися у позивача у ході проведення перевірки, та на підставі чого такі документи мають зберігатися у фізичної особи  підприємця. 
		Суд також зауважує на тому, що подорожній лист - це документ відповідного періоду для обліку виконаної роботи автомобілем, який містить дані про кількість перевезеного товару і кількість спожитого пального, яка в свою чергу залежить від пройденої відстані.
		Відповідно до Закону України від 05.07.2011 року №3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» у текстах законів України «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух» вилучено посилання на подорожні листи будь-яких автотранспортних засобів, в тому числі вантажних автомобілів.
		Отже, підприємства, які експлуатують автотранспортні засоби, мають право не виписувати водіям подорожні листи. За необхідності підприємства самостійно приймають рішення про їх використання в господарській діяльності при потребі і на власний розсуд.
		Тому, суд дійшов до висновку, що подорожній лист незалежно від його оформлення не є документом, який підтверджує чи спростовує перевезення товарів.
		Така позиція узгоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у постанові від 09.02.2021 у справі №817/1629/15, де Суд зазначив, що посилання контролюючого органу на те, що Товариством заповнені подорожні листи без дотримання зазначеної типової форми подорожного листа легкового автомобіля (ф №3) є безпідставним, оскільки така втратила чинність відповідно до наказу Державної служби статистики від 19.03.2013 №95, отже, суб`єкти господарювання можуть застосовувати самостійно виготовлені бланки подорожніх листів, які мають містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку N 88 від 24.05.95». 
		У постанові Касаційного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі №560/12697/21 також зазначено, що документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей». 
		Також суд зазначає, що відсутність ліцензії на право зберігання пального для власних потреб не може безумовно свідчити про відсутність у ФОП пального на зберіганні, а лише може бути підставою для притягнення до фінансової відповідальності такого ФОП в разі встановлення таких фактів зберігання пального без відповідної ліцензії на такий вид діяльності. 
		Таким чином, висновки контролюючого органу щодо неправомірного віднесення позивачем до валових витрат вартості дизпалива у сумі 270886 грн (без ПДВ), в т.ч. у 2022 році на суму  94955,52 грн та у 2023 р. на суму  175930,48 грн, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наданими позивачем доказами.
		Також позивач у своїй позовній заяві вказує на безпідставність висновків акту перевірки щодо завищення валових витрат у 2023 році на суму 396142 грн, в підтвердження чого зазначає, що для облаштування холодильного приміщення, що використовувався ФОП ОСОБА_1 для зберігання готової продукції, було придбано листовий пінополістирол (пінопласт) на суму 396142 грн. Вищевказані ТМЦ включено позивачем до складу витрат, які були використані в господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи долучено акт списання товарно-матеріальних цінностей №2 від 20.01.2023.
		Надаючи оцінку вище наведеним доводам позивача, суд виходить з наступних міркувань.
		Відповідно до пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
		Згідно з абзацом 5 підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на проведення поточного ремонту.
		Відповідно до цього, ФОП на загальній системі оподаткування має право включити до складу витрат витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності. Водночас, обов`язковою умовою є документальне підтвердження первинними документами таких витрат, видатковими накладними, актами виконаних робіт (наданих послуг), актами на списання, розрахунковими документами, тощо.
		Крім того, суд враховує, що відповідно до абз. 2 п.44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки, надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
		Аналогічного висновку щодо тлумачення наведених законодавчих норм дійшов і Верховний Суд у постановах від 06.08.2019 у справі №160/8441/18, від 29.05.2020 у справі №826/27811/15.
		Також, у постанові від 08.09.2019р. у справі №802/1069/13-а Верховний Суд зауважував на тому, що обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого п.85.2 ст.85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абз. 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами п.44.6 ст.44 ПК України.
		Матеріалами справи стверджується, що у 2022 році позивач придбав листовий пінополістирол, що підтверджується видатковою накладною №3466 від 15 серпня 2022 року на суму 396142 грн, платіжними інструкціями від 12.08.2022 на суму  110000 грн, від 12.08.2022 на суму  186142,92 грн та від 15.08.2022 на суму  100000 грн. Копії вказаних документів було надано позивачем до заперечення на акт перевірки та долучено до матеріалів справи. 
		У судовому засіданні представник позивача зазначив, що в періоді, який перевірявся, ФОП ОСОБА_1 використовував орендований м`ясопереробний цех, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , в якому наявне холодильне приміщення. Листовий пінополістирол, це матеріал, який нерідко застосовується в якості теплоізоляції холодильних приміщень, у зв`язку з чим листовий пінопласт було використано для підтримання в належному стані холодильного приміщення (теплоізоляції), що використовувався ФОП ОСОБА_1 для зберігання готової продукції. Також позивач зазначив, що облаштування холодильного приміщення пінопластом здійснювалося власними силами, в тому числі найманими працівниками, що перебували у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 . 
		Наявність холодильного приміщення в користуванні ФОП за адресою: АДРЕСА_1 , та наявність найманих працівників, що перебували у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 , актом перевірки не заперечується.
		Факт використання позивачем придбаного листового пінополістиролу (пінопласту) в господарській діяльності підтверджується актом списання товарно-матеріальних цінностей №2 від 20.01.2023, копію якого було додано до заперечення на акт перевірки та долучено до матеріалів справи.
		Суд зазначає, що наведені витрати, в силу приписів пп. 177.4.4 ПК України є витратами, які безпосередньо пов`язані з веденням господарської діяльності позивача, а відтак повинні бути враховані під час визначення оподаткованого доходу.
		У свою чергу, суд критично оцінює твердження представника відповідача про необхідність відображення ФОП залишків пінопласту станом на 01.01.2023 на рахунку 205 «Будівельні матеріали», позаяк норми податкового законодавства не встановлюють обов`язок фізичної особи-підприємця вести інший облік доходів та витрат, ніж встановлений п. 177.10 ст. 177 Розділу IV ПК України, а відтак ведення рахунку бухгалтерського обліку 205 «Будівельні матеріали» є необов`язковим для ФОП.
		Також, у своїй позовній заяві, як на додаткову підставу для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень  рішень, позивач посилався і на неналежне проведення відповідачем документальної планової виїзної перевірки. Зокрема, позивач зазначає про те, що акт планової перевірки не відповідає вимогам, встановленим нормами Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року №727, а саме в акті перевірки не наведено на підставі яких документів встановлено залишки готової продукції, строк придатності яких закінчився та відповідно не використовувався у господарській, дату виробництва та закінчення строку придатності такої готової продукції, чи була така продукція реалізована, знищена з відповідним посиланням на дати, якщо реалізовані, то чи врахована така сума в розділі ІІ «Загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» в деклараціях про майновий стан та доходи за 2022  2023 роки, також вказує на розбіжність між актом перевірки та додатками до акту перевірки, що не дає можливість встановити чи мали місце взагалі порушення, викладені у висновку.
		Надаючи оцінку доводам позивача в цій частині, суд враховує наступне.
		Відповідно до пункту 5 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року №727, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.
		Незважаючи на те, що акт перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, він є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки. Текст акта перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення. Описова частина акта перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акта перевірки порушень, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акта перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу.
		Правовий висновок щодо належного оформлення акта перевірки міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2023 (справа №815/6819/14, адміністративне провадження №К/9901/19762/18).
		Верховний суд неодноразово звертав увагу, що невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним.
		Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.10.2023 у справі №380/4146/22, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18 та від 18.06.2020 у справі №824/245/19-а.
		Як слідує з матеріалів справи, в акті перевірки вказано, що в періоді, який перевірявся (липень 2022 року  серпень 2023 року) у ФОП ОСОБА_1 були наявні залишки готової продукції, строк придатності яких закінчився та відповідно не використовувався у господарській діяльності (ст. 20 акту перевірки). Загальна сума таких залишків в розділі «Результати перевірки визначення валових витрат» в акті перевірки не наведена. Однак, за висновками відповідача, на дану суму завищено витрати. Також в акті перевірки не наведено, на підставі яких документів встановлено такі залишки, дату виробництва та закінчення строку придатності такої продукції, чи була така продукція реалізована, знищена з відповідним посиланням на дати, якщо реалізовані чи врахована така сума в розділі ІІ «Загальна сума доходів, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу» в деклараціях про майновий стан та доходи за 2022  2023 роки.
		Крім того, представники відповідача в судовому засіданні не надали обґрунтованих пояснень, чому в додатку №2 та №4 залишки готової продукції за листопад 2022 року, за січень та травень 2023 року були враховані в наступних періодах, а за інші місяці є такими, що прострочені. 
		Відсутність вищезазначеної інформації, не дає можливість встановити чи мали місце взагалі порушення, викладені у висновку акту перевірки.
		Також, в акті перевірки на сторінці 20 вказано: «Проведеною перевіркою встановлено, що вартість понесених витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів (вартість придбаних ТМЦ, реалізованих або використаних у виробництві продукції та інші витрати) становить у 2022 р.  3684445,05 грн, у 2023 році  29265749,00 грн. Безпосередньо пов`язані витрати наведено у додатку №2 акта перевірки». Разом з тим, в додатку №2 в колонці «Понесені витрати» разом за 2022 рік зазначено суму 4160284,6 грн, у свою чергу за 2023 рік в додатку №2 до акта перевірки взагалі відсутня інформація про понесені витрати ФОП, натомість міститься інформація про залишки на суму 29265749,00 грн.
		У своїх поясненнях від 19.02.2026 та 02.02.2026 представник відповідача пояснив, що у графі «Понесені витрати (сума без ПДВ, грн.)» додаток №2 до акту перевірки включено загальні витрати, безпосередньо пов`язані з отриманням доходів, в тому числі інші витрати (заробітну плату, податки тощо), водночас з метою підтвердження фактичних обставин справи, а саме, вартості придбаних ТМЦ реалізованих або використаних у виробництві продукції, контролюючим органом надано до суду детальний розрахунок, що містить виключно вартість витрат по придбаних ТМЦ реалізованих або використаних у виробництві продукції, який відповідає відомостям, що зазначені на арк. 20 акту перевірки. 
		Виходячи з твердження представника відповідача, наведених у додаткових поясненнях, на сторінці 20 акту перевірки відображено виключно вартість витрат по придбаних ТМЦ реалізованих або використаних у виробництві продукції, що становлять у 2022 р.  3684445,05 грн, у 2023 році  29265749,00 грн.
		У свою чергу, відповідно до поданого ФОП ОСОБА_1 додатка Ф2 до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2022 рік, вартість документально підтверджених витрат пов`язаних з господарською діяльністю, а саме придбаних товарно-матеріальних цінностей реалізованих або використаних у виробництві продукції у звітному періоді (значення колонки 5 рядка 1 розділу 1) становить 3657625,00 грн, що на 26820,05 грн (3684445,05 - 3657625,00 = 26820,05) задекларовано менше, ніж підтверджено податковим органом
		Відтак, актом перевірки підтверджено суму витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів від реалізації продукції на суму більшу ніж задекларував ФОП ОСОБА_1 у декларації за 2022 рік. 
		Вищенаведені розбіжності між актом перевірки та його додатками не дають суду можливості встановити, які суми заниження податкового зобов`язання за відповідні періоди допустив позивач і чи мало місце таке заниження взагалі. 
		У свою чергу, про обов`язок деталізувати зміст виявлених порушень та необхідність відповідності такого опису вказаним висновкам про вчинене в акті перевірки порушення, акцентує увагу в численних рішеннях і Верховний Суд, зокрема в постановах від 04 вересня 2025 року у справі №520/7750/24, від 14 січня 2025 року у справі №460/12527/23 та від 29 травня 2025 року у справа №300/1608/20.
		Отже, відсутність у акті перевірки деталізації та посилань на належні докази суперечить приписам пункту 5 розділу ІІ Порядку №727 і свідчить про недоведеність складу податкового правопорушення.
		З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення від 02.04.2025 №5659/1700240523 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 899550,26 грн (в тому числі 735386 грн податкове зобов`язання, 164164,26 грн за штрафними санкціями) не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.
		Окрім того, суд критично оцінює твердження представника відповідача у відзиві на позовну заяву та у додаткових поясненнях від 02.02.2026 про заниження ФОП ОСОБА_1 загального оподаткованого доходу отриманого ФОП від провадження діяльності на суму 33039,69 грн за 2022 рік, як одну із підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки як слідує зі змісту позовної заяви та відповіді на відзив, у цій частині висновки акту перевірки позивачем не оскаржуються, а відтак у позовній заяві позивач просить скасувати податкове повідомлення  рішення від 02.04.2025 №5659/1700240523 та податкове повідомлення  рішення від 02.04.2025 №5660/1700240523 в частині без донарахованих сум податкового зобов`язання за дане порушення.
		Надаючи правову оцінку сформованій вимозі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-5663/1700240523 в розмірі 292068,62 грн та прийнятим рішенням №5664/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18857,70 грн та від 01.07.2025 №11595/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 18857,70 грн, а також прийнятому податковому повідомленню  рішенню від 02.04.2025 №5660/1700240523 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 74962,50 грн, судом враховується наступне.
		Відповідно до пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
		Згідно з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
		За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб  підприємців є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). 
		Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум.
		Враховуючи те що, відповідачем безпідставно та всупереч нормам чинного законодавства зроблено висновок про наявність підстав для збільшення чистого оподатковуваного доходу ФОП на загальну суму  4085471,74 грн, в т.ч за 2022 р.  437376,95 грн та за 2023 р.  3648094,79 грн, а відтак, відсутні правові підстави і для висновків щодо порушення в цій частині позивачем п. 2 ч.1, п. 3 ст 7, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пп 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України. 
		Також, суд враховує, що у відповідності до п. 9-19 розд. VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» тимчасово, з 1 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. У свою чергу, сама пільга не позбавляє ФОП права добровільно сплачувати ЄСВ за себе.
		За наведених обставин вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5663/1700240523, рішення №5664/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, рішення від 01.07.2025 №11595/1700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та податкове повідомлення  рішення від 02.04.2025 №5660/1700240523 в частині збільшення суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 74962,50 грн є протиправними та підлягають скасуванню.
		Вирішуючи питання щодо правомірності оспорюваного податкового повідомлення  рішення від 02.04.2025 №5654/1700240523 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1045474,25 грн (в тому числі 836379 грн основного зобов`язання та 209095,25 грн штрафних санкцій) та податкового повідомлення  рішення №5656/1700240523, яким застосовано суму штрафу в розмірі 38786,20 грн за платежем податок на додану вартість, судом враховується наступне.
		Положеннями підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податок на додану вартість непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регламентовано Розділом V «Податок на додану вартість» ПК України.
		Статтею 185 ПК України визначено, які операції є об`єктом оподаткування податком на додану вартість (надалі ПДВ), а саме: 185.1. Об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
		З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
		Тобто, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є не всі господарські операції, а відповідно до статті 185 ПК України лише операції з постачання товарів, робіт, послуг.
		Положеннями підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
		Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
		а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
		б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
		Приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
		У свою чергу, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
		Згідно з п. 200.3 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
		У своїй позовній заяві позивач не погоджується з висновками акту перевірки щодо виявлених порушень п. 189.1 ст. 189, пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, а саме щодо необхідності включення до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість вартості готової продукції строк придатності якої закінчився та відповідно не використовувалися у господарській діяльності на суму ПДВ 817417 грн (в т.ч липень 2022 р.  201305 грн, серпень 2022 р.  58827 грн, вересень 2022 р.  58755 грн, жовтень 2022 р.  70218 грн, грудень 2022 р.  67190 грн, лютий 2023 р.  135876 грн, березень 2023 р.  117145 грн, квітень 2023 р.  36274 грн, червень 2023 р.  22443 грн, липень 2023 р.  36339 грн, серпень 2023 р.  13045 грн) та щодо необхідності включення до складу податкових зобов`язань суму ПДВ вартості придбаного у вересні 2022 році дизельного палива, яке було віднесено до податкового кредиту та нібито не використовувалося у господарській діяльності на загальну суму ПДВ  18962 грн (ст. 49 - 50 акту перевірки). 
		Надаючи правову оцінку обставинам, викладеним у акті перевірки в цій частині, суд зазначає таке. 
		Відповідно до п. 198.5. ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
		а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
		б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
		в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
		г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
		У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
		З аналізу наведених норм податкового законодавства слідує, що обов`язок нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ в платника податків виникає за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість у разі, якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях визначених підпунктами а, б, в, г пункту 198.5. ст. 198 ПК України.
		У ході розгляду справи суд встановив, що продукція, яка була виготовлена ФОП ОСОБА_1 та лишалася на залишках за результатами кожного місяця, згідно з переліком, наведеним у додатку 4 акту перевірки, була реалізована контрагентам в наступних місяцях, підтвердженням чого є наявні у матеріалах справи картка рахунку 26 «Готова продукція», видаткові накладні та належним чином зареєстровані податкові накладні. 
		Факт реалізації такої продукції також прослідковується і в додатку до акту №4 (в колонці реалізовано продукції). Відповідно, такі операції відповідають господарській діяльності позивача, а будь-яких доказів на спростування зазначених обставин податковим органом суду не надано.
		Також, під час розгляду справи суд встановив, що позивач у своїй діяльності використовує транспортні засоби, що перебувають у його користуванні, для доставки товарно-матеріальних цінностей, що не заперечується актом перевірки (ст. 49 акту перевірки).
		Здійснюючи свою діяльність, ФОП ОСОБА_1 придбавалися паливно-мастильні матеріали (далі  ПММ) на загальну суму 289848,49 грн в т.ч. ПДВ 18962,05 грн, на підтвердження чого позивачем було долучено до матеріалів справи видаткову накладну №2279 від 05.09.2022, товарно  транспортною накладну на відпуск нафтопродуктів №050922/14 від 05.09.2022, видаткову накладну №2579 від 23.09.2022, товарно  транспортну накладну №230922/16 від 23.09.2022.
		На підтвердження використання в господарській діяльності придбаного пального, позивачем до матеріалів справи було долучено акти на списання палива, в яких зазначено вид палива, кількість палива, відображено номер ТТН та маршрут за яким було використано таке паливо, товарно  транспортні накладні, подорожні листи, що в повній мірі підтверджують факт використання в господарській діяльності ФОП дизельного палива. 
		Отже, з матеріалів справи слідує, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій у спірний період та реальність здійснення такої господарської діяльності. Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про не вчинення позивачем господарських операцій.
		Також суд враховує, що надані контролюючому органу та долучені до матеріалів справи документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами у розумінні статей 73-76 КАС України.
		У силу приписів статей 44, 83 ПК України посадові особи податкового органу під час проведення перевірки та під час розгляду заперечення на акт перевірки, були зобов`язані врахувати надані позивачем первинні документи. У разі, якщо первинні документи, надані платником податків під час проведення перевірки, викликають сумніви у їх достовірності, акт документальної перевірки повинен містити посилання на докази, що доводять складання таких документів без реального здійснення господарських операцій, чого у спірному випадку здійснено не було.
		За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем безпідставно зроблено висновок щодо необхідності включення до податкових зобов`язань з ПДВ вартості ТМЦ, які віднесені до складу податкового кредиту, на загальну суму ПДВ 836379 грн (в т.ч. липень 2022 р.  201305 грн, серпень 2022 р.  58827 грн, вересень 2022 р.  77717 грн, жовтень 2022 р.  70218 грн, грудень 2022 р.  67190 грн, лютий 2023 р.  135876 грн, березень 2023 р.  117145 грн, квітень 2023 р.  36274 грн, червень 2023 р.  22443 грн, липень 2023 р.  36339 грн, серпень 2023 р.  13045 грн).
		Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаних висновків податкового органу про заниження податкових зобов`язань з ПДВ за операціями, визначеними п. 198.5 ст. 198 ПК України, на загальну суму обсягу постачання (без ПДВ) 4357972 грн, то і висновок про нескладення та нереєстрацію податкових накладних, який є похідним, також є безпідставний.
		При цьому, суд не наділений повноваженнями та не може підміняти контролюючий орган, зокрема, щодо визначення періодів порушення та в цілому процедури нарахування штрафної санкції за порушення термінів реєстрації податкових накладних .
		За таких обставин податкове повідомлення  рішення №5654/1700240523 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1045474,25 грн (в тому числі 836379 грн основного зобов`язання та 209095,25 грн штрафних санкцій) та податкове повідомлення  рішення №5656/1700240523, яким позивачу за порушення строків реєстрації податкових накладних застосовано штраф в розмірі 38786,20 грн, є протиправними та підлягають скасуванню.
		Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На переконання суду, в ході судового розгляду справи відповідачем не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішень щодо позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, а тому перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов до висновку про те, що прийняті щодо позивача Головним управлінням ДПС у Рівненській області податкові повідомлення-рішення №5659/1700240523 від 02.04.2025, №5660/1700240523 від 02.04.2025, №5654/1700240523 від 02.04.2025, №5656/1700240523 від 02.04.2025, а також вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф - 5663/1700240523 від 02.04.2025 та рішення №5664/1700240523 від 02.04.2025, №11595/1700240523 від 01.07.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, є протиправними та підлягають скасуванню.
		Оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, у ході розгляду справи не довів правомірності своєї поведінки в спірних правовідносинах, а тому суд вважає, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про повне задоволення позову.
		5. Розподіл судових витрат.
		Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. А тому, у зв`язку з прийняттям судом за результатами розгляду спору рішення про задоволення позову, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у сумі 15140,00 грн.
		Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
		В И Р І Ш И В :
		Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення, - задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Рівненській області №5659/1700240523 від 02.04.2025.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Рівненській області №5660/1700240523 від 02.04.2025.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Рівненській області №5654/1700240523 від 02.04.2025.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Рівненській області №5656/1700240523 від 02.04.2025.
		Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5663/1700240523 від 02.04.2025.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління ДПС у Рівненській області №5664/1700240523 від 02.04.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління ДПС у Рівненській області №11595/1700240523 від 01.07.2025 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
		Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору у сумі 15140,00 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Учасники справи:
		Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );
		Відповідач: Головне управління ДПС у Рівненській області (місцезнаходження: вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, Рівненська обл., 33023; код ЄДРПОУ: 44070166).
		Повний текст рішення складений 04 травня 2026 року.
		 
		 
		Суддя       Олександр МАКСИМЧУК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...