Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-18357/10/2670 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 27.01.2011. Зареєстровано: 08.02.2011. Забезпечено надання загального доступу: 08.02.2011.
Дата набрання законної сили: 10.03.2011
Результат оскарження 10.03.2011 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено постанову суду без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
			01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 
				 
			
			Вн. № <Внутрішній Номер справи >
			П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			м. Київ
			13 січня 2011 року14:40 № 2а-18357/10/2670
			 
				 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Донця В. А. та Головань О. В., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
				 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
				 За позовом Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський 
				еколого-культурний центр»,
				Громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ»
				 до Міністерства освіти і науки України
				 Треті особи Національний лісотехнічний університет України,
				Природний заповідник «Розточчя»,
				Міністерство охорони навколишнього природного середовища України,
				Львівська обласна державна адміністрація,
				Національний комітет України з програми ЮНЕСКО «Людина і 
				Біосфера»
				 про визнання протиправним та скасування рішення
				 У судовому засіданні 13 січня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
				 О Б С Т А В И Н И С П Р А В И
				 Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр»(надалі також «Позивач 1») та Громадська еколога-правова організація «ЕкоПраво-Київ»(надалі також «Позивач 2») звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі також «Відповідач»), за участю Національного лісотехнічного університету України (надалі також «Третя особа 1»), Природного заповіднику «Розточчя»(надалі також «Третя особа 2»), Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (надалі також «Третя особа 3»), Львівської обласної державної адміністрації (надалі також «Третя особа 4»), Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина і Біосфера»(надалі також «Третя особа 5») про визнання протиправним наказу Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 1 листопада 2010 року № 1032; скасування наказу Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 1 листопада 2010 року № 1032.
				 Позовні вимоги мотивовано тим, що Наказ Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 1 листопада 2010 року № 1032 (надалі також «оскаржуваний наказ», «Наказ № 1032»), є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
				 Як зазначила в судовому засіданні представник Позивачів, відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України», природний заповідник «Розточчя»обовязково повинен мати статус юридичної особи, якого його було позбавлено оскаржуваним наказом Відповідача. 
				 Відповідно до оскаржуваного наказу природний заповідник «Розточчя», на думку представника Позивачів, втрачає статус юридичної особи і стає просто структурним підрозділом, що є порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки зміна статусу природного заповідника на навчальний заклад змінює суть цієї установи, послаблює вимоги до організації та здіснення охорони її території, тобто негативно впливає на збереження унікальної природної території. 
				 Представники Позивачів також покликалися на те, що відповідно до статті 54 Закону України «Про природо-заповідний фонд України», зміна меж, категорії та скасування статусу територій та обєктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону, тобто відповідно до імперативно визначеної процедури, якої здійснено не було.
				 На думку Позивачів, оскаржуваний наказ має негативні наслідки для подальшої долі природного заповідника «Розточчя», так як скасовує статус території заповідника (оскільки в результаті реорганізації земельні ділянки природного заповідника «Розточчя»втратять статус земель природно-заповідного фонду, оскільки він (статус) надається лише обєктам природно-заповідного фонду, та отримають статус земель запасу), а також статус обєкта природно-заповідного фонду (оскільки в результаті реорганізації природного заповідника «Розточчя»він втратить статус обєкта природно-заповідного фонду та отримає статус структурного підрозділу Національного лісотехнічного університету). 
				 Крім того представники Позивачів звернули увагу на те, що при прийнятті оскаржуваного наказу Відповідач не врахував того факту, що природний заповідник «Розточчя»перебуває у стані включення в міжнародний біосферний резерват «Розточчя»разом з обєктами природно-заповідного фонду Республіки Польща, що знаходитиметься під охороною ЮНЕСКО та входитиме до Всеєвропейської екомережі. Наразі Україна, як зазначили представники Позивачів, знаходиться у міжнародній співпраці з республікою Польща та ЮНЕСКО щодо вирішення цього питання. 
				 
					 Представник Відповідача Міністерства освіти і науки України, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
					 В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що Наказ Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 1 листопада 2010 року № 1032, є законним та таким, що прийнято субєктом владних повноважень на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
					 Природний заповідник «Розточчя», як вказав представник Відповідача, належить до державної власності та перебуває в сфері управління Міністерства освіти і науки України. Власником майна (Природного заповідника «Розточчя») є держава в особі Міністерства освіти і науки України, яке в межах своєї компетенції здійснює управління обєктами права державної власності, оскільки згідно зі статтями 73 та 74 Господарського кодексу України та статей 1, 4 Закону України «Про управління обєктами державної власності»саме Міністерство освіти і науки є представником власника (держави) і виконує його функції з реалізації прав держави як власника обєктів державної власності, повязаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними. 
					 З огляду на вищезазначене, на думку представника Відповідача, прийняття рішення про припинення діяльності субєкта господарювання (яким в спірних правовідносинах є Природний заповідник як юридична особа) шляхом реорганізації (приєднання до Національного лісотехнічного університету України, який також перебуває в сфері управління Міністерства) є виключною компетенцією власника чи уповноваженого ним органу, тобто Міністерства освіти і науки України. 
					 Крім того, представник Відповідача зазначив про те, що, зважаючи на результати перевірки ГоловКРУ України, Міністерством ректору Національного лісотехнічного університету України було надіслано листа від 15 вересня 2010 року № 1/11-8602, яким ректора Університету (в структурні якого згідно з пунктом 1.8. Статуту існує заповідник) було повідомлено про нецільове використання бюджетних коштів для фінансування Природного заповідника «Розточчя»та запропоновано усунути порушення бюджетного законодавства шляхом перетворення Природного заповідника «Розточчя»як юридичної особи у структурний підрозділ Університету без статусу юридичної особи. Інакше фінансування природного заповідника буде зупинено. 
					 Відтак, з метою усунення порушень бюджетного законодавства, в порядку реалізації Міністерством правомочностей власника (про що свідчить посилання у вступній частині оскаржуваного наказу на Закон України «Про управління обєктами державної власності», Бюджетний, Цивільний і Господарський кодекси України), Міністерством освіти і науки України, як зазначив його представник, й було прийнято оскаржуваний наказ, оскільки в силу статті 62 Господарського кодексу України підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб; водночас субєкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи. 
					 Стосовно Тристороннього Меморандуму між Львівською обласною державною адміністрацією (Україна) та Любельським і Підкарпатським воєводствами (Республіка Польща) про співпрацю у створенні Міжнародного резервату біосфери «Розточчя»(від 8 жовтня 2004 року), то зазначений Меморандум, на думку представника Відповідача, має характер декларації про співпрацю (має необовязковий характер) та укладався на регіональному рівні і без участі Міністерства освіти і науки України як державного органу управління заповідником, а, отже, не може бути для Міністерства обовязковим, тому й врахування зазначеного Меморандуму при прийнятті Міністерством оскаржуваного наказу, на думку представника Відповідача, не було обовязковим.
					 Третя особа 1 Національний лісотехнічний університет України, явку уповноваженого представника в судове засідання 13 січня 2011 року до суду не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, письмового відношення до заявлених позовних вимог суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином. 
					 Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва про закінчення підготовчого провадження № 2а-18357/10/2670 від 27 грудня 2010 року було визнано обовязковою явку ректора Національного лісотехнічного університету України ОСОБА_4 в судове засідання 13 січня 2011 року. Суд звертає увагу на те, що ректором Національного лісотехнічного університету України ОСОБА_4 вимоги вищезазначеної судової ухвали не виконано.
					 Представники Третьої особи 2 Природного заповідника «Розточчя», в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, та просили їх задовольнити повністю.
					 На думку представників Третьої особи 2, оскаржуваний наказ Відповідача є незаконним, оскільки з його прийняттям фактично було скасовано статус Природного заповідника «Розточчя»як обєкта природно-заповідного фонду без дотримання встановленої законом процедури.
					 Представник Третьої особи 3 Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, позовні вимоги підтримав, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
					 Представником Третьої особи 3 було зазначено про те, що відповідно до вимог чинного законодавства України природний заповідник, як обєкт природно-заповідного фонду, обовязково повинен існувати у статусі юридичної особи. 
					 В той же час, Відповідачем, протиправно те без висновку-погодження Міністерства охорони навколишнього середовища України, було прийнято рішення, яким реорганізовано заповідник, як юридичну особу, шляхом її приєднання до навчального закладу, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
					 Треті особи 4 та 5 Львівська обласна державна адміністрація та Національний комітет України з програми ЮНЕСКО «Людина і Біосфера», явку уповноважених представників в судове засідання 13 січня 2011 року не забезпечили, письмового відношення до заявлених позовних вимог суду не надали, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
					 Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивачів, представника Відповідача, представників Третіх осіб 2, 3, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
					 В С Т А Н О В И В
					 Постановою Ради Міністрів Української РСР від 5 жовтня 1984 року № 403 «Про створення природного заповідника «Розточчя»у Львівській області у віданні Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР створено Природний заповідник «Розточчя»загальною площею 2080 гектарів.
					 Відповідно до пункту 1.2 Розділу 1 Положення про природний заповідник «Розточчя», затвердженого 26 лютого 1999 року, Заповідник природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, що створена з метою збереження в природному стані унікальних природних комплексів фізико-географічного району Розточчя, розташованого в межах Західного лісостепу на головному Європейському вододілі, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. 
					 Пунктом 1.3 Розділу 1 Положення про природний заповідник «Розточчя»визначено, що заповідник є юридичною особою, має круглу гербову печатку, штампи, емблеми, розрахункові рахунки в банківських установах. 
					 Загальна площа заповідника 2084,5 га. Заповідник розташований на території Яворівського району Львівської області. Територія заповідника входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, відносно якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Територія заповідника є власністю народу України і не підлягає приватизації та перебуванню в інших формах власності, передбачених законодавством України (пункт 1.5 Розділу 1 Положення про природний заповідник «Розточчя»). 
					 Розділом 2 Положення про природний заповідник «Розточчя»визначено завдання заповідника, а саме: 
					Збереження природних комплексів та обєктів на його території. 
					Проведення наукових досліджень і спостережень за станом довкілля, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій. 
					Поширення екологічних знань. 
					Сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони довкілля та заповідної справи. 
					 Наказом Міністерства освіти і науки України № 1032 від 1 листопада 2010 року «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»припинено юридичну особу Природний заповідник «Розточчя»(ідентифікаційний код 25232390, 81070, Львівська область, Яворівський район, с.м.т. Івано-Франкове, вул. Січових Стрільців, 7, (далі Заповідник) при Національному лісотехнічному університеті України шляхом його реорганізації у структурний підрозділ зазначеного Університету (пункт 1 Наказу № 1032). Визначено Національний лісотехнічний університет України правонаступником усіх майнових прав та обовязків Заповідника (пункт 2 Наказу № 1032). 
					 Пунктами 3-7 Наказу № 1032 визначено перелік необхідних для проведення організаційних дій, повязаних з припиненням юридичної особи.
					 На думку Позивачів, Наказ Міністерства освіти і науки України № 1032 від 1 листопада 2010 року «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України», є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
					 Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі, є визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства освіти і науки України № 1032 від 1 листопада 2010 року «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя» при Національному лісотехнічному університеті України», як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
					 Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
					 Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
					 Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
					 «На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
					 «У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. 
					 «У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
					 Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення субєкта владних повноважень, передусім, досліджує його на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, а, зокрема, принципу обґрунтованості, закріпленому в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. 
					 Закріплений частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від субєкта владних повноважень (в тому числі, при прийнятті рішення про припинення юридичної особи Природного заповідника «Розточчя») враховувати як обставини, на обовязковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Субєкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Рішення субєкта владних повноважень повинно бути мотивованим та ґрунтуватися на відповідних положеннях правових норм. 
					 Крім того, Суд звертає увагу на те, що, приймаючи рішення про припинення юридичної особи (зокрема, природного заповідника), субєкт владних повноважень Відповідач, повинен системно застосовувати положення законодавства та конкретних обставин відповідних правовідносин. 
					 Крім того, при перевірці рішення субєкта владних повноважень на відповідність його вимогам чинного законодавства України, Суд застосовує вимоги, які випливають із принципу пропорційності, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи (в спірних правовідносинах Природного заповідника «Розточчя») і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
					 Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи (Природного заповідника «Розточчя»), а також між цілями та засобами їх досягнення.
					 Вищезазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, в даному випадку, рішення про припинення юридичної особи Природного заповідника «Розточчя».
					 Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне.
					 Як зазначено в преамбулі Наказу № 1032, його прийнято на виконання положень Законів України «Про вищу освіту», «Про управління обєктами державної власності», Бюджетного, Господарського та Цивільного кодексів України та з метою приведення структури Національного лісотехнічного університету у відповідність до вимог законодавства України.
					 Оскаржуваним Наказом № 1032 було припинено (шляхом реорганізації у формі приєднання) юридичну особу, яка є обєктом природно-заповідного фонду, Природного заповідника «Розточчя».
					Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів, визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (надалі також «Закон»). 
					Відповідно до преамбули Закону природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
					 Частиною 1 статті 3 Закону визначено, що до природно-заповідного фонду України належать: 
					природні території та об'єкти природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; 
					штучно створені об'єкти ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
					 Правові засади функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначено статтею 5 Закону.
					 Відповідно до частини 3 статті 5 Закону природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення, а також регіональні ландшафтні парки є юридичними особами.
					 Враховуючи вищезазначене, Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України однією з основних юридичних ознак природного заповідника (яким у спірних правовідносинах є природний заповідник «Розточчя») передбачає наявність статусу юридичної особи.
					 Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
					 В той же час, враховуючи специфіку законодавчої конструкції частини 3 статті 5 Закону (вживання терміну «є»), Суд приходить до висновку про те, що наявність у природного заповідника статусу юридичної особи є обовязковою (імперативною) ознакою, яка в організаційно-правовому плані є визначальною.
					 Жодних винятків щодо статусу природного заповідника (окрім статусу юридичної особи) Закон не передбачає, як і не передбачає можливості існування природних заповідників у формі структурних підрозділів навчальних закладів.
					Відтак, у випадку, коли природний заповідник припиняється як юридична особа (що і встановлено оскаржуваним наказом), він втрачає свою обовязкову (імперативну) організаційно-правову ознаку, тобто, фактично з юридичної точки зору вже не може визнаватися природним заповідником (як обєктом природно-заповідного фонду). Такий природний заповідник вже не має цивільної правоздатності та дієздатності, як і не може бути позивачем та відповідачем в суді.
					Суд звертає особливу увагу на те, що в спірних правовідносинах предметом розгляду є саме рішення Відповідача щодо позбавлення природного заповідника «Розточчя»організаційно-правової ознаки (статусу юридичної особи), а не заперечення факту належності природного заповідника «Розточчя»до обєктів природно-заповідного фонду України.
					А у випадку неможливості віднесення з юридичної точки зору природного заповідника «Розточчя»до обєктів природно-заповідного фонду це призведе до перешкод у діяльності даного заповідника, охороні його території тощо.
					Необґрунтованими є посилання представника Відповідача на те, що оскаржуваний наказ не має жодного негативного впливу для природного заповідника «Розточчя»з огляду на наступне.
					Так, до часу прийняття оскаржуваного наказу природний заповідник «Розточчя»мав статус юридичної особи та був обєктом природно-заповідного фонду.
					Національний лісотехнічний університет України (до якого відповідно до оскаржуваного наказу приєднано природний заповідник «Розточчя») має статус юридичної особи та є вищим навчальним закладом IV рівня акредитації. Обєктом природно-заповідного фонду Національний лісотехнічний університет України не являється.
					Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
					Реорганізація у формі приєднання це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обовязки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. 
					 Відтак, відповідно до положень оскаржуваного наказу, в розрізі вимог цивільного законодавства Україні, природний заповідник «Розточчя»(юридична особа, обєкт природно-заповідного фонду) приєднано до Національного лісотехнічного університету України (юридична особа, навчальний заклад).
					 Оскільки відповідно до вимог чинного цивільного законодавства юридична особа, яка приєднується, припиняється (втрачає свій статус), згідно з оскаржуваним наказом Відповідача природний заповідник «Розточчя»стає структурним підрозділом навчального закладу. 
					 За таких обставин, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців буде наявний запис про припинення юридичної особи природного заповідника «Розточчя».
					 Суд звертає увагу на те, що у випадку, якщо б природний заповідник «Розточчя»було приєднано до юридичної особи, яка є обєктом природно-заповідного фонду, за умови дотримання встановленої законом процедури, відсутні були б підстави стверджувати про втрату заповідником свого статусу як обєкту природно-заповідного фонду (в юридичному значенні).
					 В той же час, відповідно до умов оскаржуваного наказу, приєднавшись до Національного лісотехнічного університету України, юридична особа природний заповідник «Розточчя» з юридичної точки зору втрачає свій статус обєкта природно-заповідного фонду, оскільки правонаступник  університет, є навчальним закладом а не обєктом природно-заповідного фонду. 
					 При прийнятті оскаржуваного наказу Відповідачем не було враховано і того, що Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року № 3788-XII «Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками»Міністерству освіти України відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України»доручено у двомісячний строк вирішити питання щодо надання статусу юридичної особи всім підвідомчим заповідникам та національним природним паркам, здійснити невідкладні заходи для розвитку їх матеріально-технічної бази, укомплектування штатів наукових відділів, служб охорони та інших підрозділів відповідними фахівцями, упорядкування системи оплати їх праці тощо.
					Таким чином, враховуючи вищезазначене, Суд дійшов висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного наказу Відповідачем було порушено імперативні вимоги частини 3 статті 5 Закону, що суперечить принципу законності рішення субєкта владних повноважень. 
					Враховуючи те, що фактично оскаржуваним наказом було скасовано з юридичної точки зору статус природного заповідника «Розточчя»як обєкта природно-заповідного фонду (скасувавши основну його юридичну ознаку), Суд звертає увагу на наступне.
					Порядок зміни меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначено статтею 54 Закону.
					Зміна меж, категорії та скасування статусу територій об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51  53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
					Статтею 51 Закону визначено процедуру підготовки і подання клопотань про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а статтею 52 порядок попереднього розгляду клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. 
					Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об'єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон врегульовано статтею 53 Закону.
					Суду не було надано жодних доказів на підтвердження дотримання Відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу вимог статей 51-54 Закону, як і не надано доказів існування рішення про погодження з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку, що є ще одним доказом невідповідності оскаржуваного рішення субєкта владних повноважень вимогам принципу законності. 
					В той же час, Суд звертає увагу на те, що представник Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на незаконність Наказу № 1032.
					Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до преамбули Наказу № 1032, його прийнято з метою, зокрема, приведення структури Національного лісотехнічного університету України у відповідність до вимог законодавства України.
					Так, відповідно до пункту 1. 1 Положення про природний заповідник «Розточчя», природний заповідник «Розточчя»створений у відповідності з постановою Міністрів УРСР від 05.10.84 р. № 403 в підпорядкуванні Міністерства освіти України. з наказом Міносвіти України від 25.10.84 р. № 336 при Львівському лісотехнічному інституті (нині Національний лісотехнічний університет України).
					Заповідник знаходиться у підпорядкуванні Національного лісотехнічного університету України Міністерства освіти і науки України. Університет є науковим куратором заповідника (Розділ 3 Положення про природний заповідник «Розточчя»).
					Враховуючи вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що у правовідносинах між природним заповідником «Розточчя»та Національним лісотехнічним університетом України йдеться лише про відносини підпорядкування (та наукового кураторства), однак це не означає, що заповідник входить до структури (є структурним підрозділом) університету.
					Вищезазначене підтверджується також і системним аналізом змісту Статуту державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України»(нова редакція), зареєстрованого 1 листопада 2006 року, відповідно до якого природний заповідник «Розточчя»не є структурним підрозділом університету.
					Крім того, як встановлено Судом в судовому засіданні, фактично підставою для прийняття оскаржуваного наказу Відповідача слугували результати перевірки ГоловКРУ України (акт ревізії фінансово-господарської діяльності Міністерства освіти і науки України від 2 серпня 2010 року № 03-21/67), якою було встановлено порушення Міністерством освіти і науки України бюджетного законодавства України в частині надання асигнувань за КПКВК 2201160 Природному заповіднику «Розточчя», що призвело до нецільового використання коштів державного бюджету за КПКВК 2201160 в 2008 І півріччі 2010 року загалом на 2814670,00 грн.
					В той же час, Суд звертає увагу на те, що фактично контрольно-ревізійним органом було встановлено, що природний заповідник «Розточчя»фінансувався за бюджетною програмою «Підготовка кадрів вищими навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації»в той час, коли ліцензія на надання освітніх послуг заповіднику не видавалася.
					Зважаючи на вищевикладене, Суд звертає увагу не необґрунтованість посилань представника Відповідача на те, що у випадку скасування оскаржуваного наказу припиниться фінансування природного заповідника «Розточчя», оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України розпорядник бюджетних коштів (Міністерство освіти і науки України) має право звернутися щодо зміни коду відповідної бюджетної класифікації (чи створення нової бюджетної програми), на підставі якої відбувається фінансування відповідної юридичної особи, в тому числі і природного заповідника «Розточчя».
					В контексті вищевикладеного, Суд звертає увагу на наявний в матеріалах справи Лист Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2010 року № 1/12-6295, відповідно до якого «Міністерство освіти і науки України звернулося до Міністерства фінансів з проханням відкрити нову бюджетну програму «Розвиток інфраструктури та наукової діяльності заповідників і ботанічних садів»за розділом «Наука»в межах видатків Державного бюджету України на 2011 рік, передбачених для Міністерства освіти і науки».
					Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про те, що обраний Відповідачем спосіб усунення порушення бюджетного законодавства (видання наказу про скасування статусу юридичної особи природного заповідника «Розточчя») суперечить принципу пропорційності рішення субєкта владних повноважень, оскільки Відповідачем обрано спосіб (припинення юридичної особи), який має більш негативні наслідки для природного заповідника «Розточчя», аніж інші можливі способи врегулювання бюджетних правовідносин (наприклад, ініціювання розробки нової бюджетної програми, зміна коду бюджетної класифікації тощо). Відтак, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення Відповідачем не було дотримано балансу між несприятливими наслідками для природного заповідника «Розточчя»і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення (усунення порушень бюджетного законодавства).
					Колегія суддів також вважає за доцільне звернути увагу на наступне. 
					Відносини, пов'язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі (далі екомережа), врегульовано Законом України «Про екологічну мережу України».
					Відповідно до статті 1 Закону України «Про екологічну мережу України»екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
					Одним із принципів формування, збереження та використання екомережі є забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері (пункт д) частини 1 статті 4 Закону України «Про екологічну мережу України»).
					Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про екологічну мережу України»Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань формування, збереження та використання Всеєвропейської екомережі, створенні транскордонних елементів екомережі.
					8 жовтня 2004 року у м. Львів між Львівською обласною державною адміністрацією (Україна) та Воєводою Люблінським і Воєводою Підкарпатським (Республіка Польща) укладено Меморандум про співпрацю між Львівською обласною державною адміністрацією (Україна) та Воєводою Люблінським і Воєводою Підкарпатським (Республіка Польща) у створенні Міжнародного резервату біосфери «Розточчя».
					Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до вказаного Меморандуму, природний заповідник «Розточчя»перебуває у стані включення в міжнародний біосферний резерват «Розточчя»разом з обєктами природно-заповідного фонду Республіки Польща, що знаходитиметься під охороною ЮНЕСКО та входитиме до Всеєвропейської екомережі. Відповідно до наявних в матеріалах справи листів-переписок, Україна знаходиться у міжнародній співпраці з республікою Польща та ЮНЕСКО щодо вирішення цього питання. 
					Суд звертає увагу на те, що при прийнятті оскаржуваного наказу Відповідачем не було враховано наявності Меморандуму про співпрацю між Львівською обласною державною адміністрацією (Україна) та Воєводою Люблінським і Воєводою Підкарпатським (Республіка Польща) у створенні Міжнародного резервату біосфери «Розточчя»від 8 жовтня 2004 року та вчинених Україною дій щодо його реалізації, що суперечить положенням Закону України «Про екологічну мережу України», та, в свою чергу, є порушенням принципу обґрунтованості рішення субєкта владних повноважень.
					В той же час, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що в преамбулі оскаржуваного наказу Відповідач посилається на Закон України «Про вищу освіту», Закон України «Про управління обєктами державної власності», Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України та Бюджетний кодекс України.
					В контексті вищевикладеного, Суд звертає увагу на необґрунтованість посилань представника Відповідача на те, що Міністерство освіти і науки України, яке здійснює управління обєктами права державної власності, має право на власний розсуд приймати рішення про припинення субєкта господарювання з огляду на те, що, по-перше, територія природного заповідника «Розточчя»є власністю народу України (а не держави, як стверджував представник Відповідача), а, по-друге, в спірних правовідносинах мова йде про природний заповідник, статус якого охороняється Законом України «Про природно-заповідний фонд України», вимоги якого Відповідачем повинні дотримуватися. 
					Суд особливо акцентує увагу на тому, що в преамбулі наказу субєкта владних повноважень, яким припинено юридичну особу природний заповідник «Розточчя», взагалі відсутнє посилання на Закон України «Про природно-заповідний фонд України», як спеціальний законодавчий акт в галузі заповідної справи.
					Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
					Відповідачем, як субєктом владних повноважень, який заперечував проти адміністративного позову, не виконано обовязку щодо доведення правомірності прийнятого рішення та не надано належних та обґрунтованих доказів в обґрунтування такої правомірності.
					Таким чином, системно проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про протиправність та необхідність скасування Наказу Міністерства освіти і науки України № 1032 від 1 листопада 2010 року «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»(пунктів 1 та 2 якими припинено природний заповідник «Розточчя»та пунктів 3 7, якими врегульовано процедуру здійснення організаційних дій, повязаних з припиненням юридичної особи).
					Враховуючи те, що представник Відповідача в судовому засіданні наполягав на відсутності у Позивачів права звернення до адміністративного суду з даним позовом, Суд звертає увагу на наступне.
					Відповідно до статті 9 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25червня 1998 року (дата набрання чинності для України: 30 жовтня 2001 року) кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства гарантує кожній особі, яка вважає, що її запит з отримання інформації відповідно до умов Статті 4 було проігноровано, неправомірно відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено, або підхід до розгляду такого запиту не відповідав положенням зазначеної статті, доступ до процедури розгляду прийнятого рішення в суді або іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом.
					Крім того, Суд акцентує увагу на те що Позивачі, як громадські організації, статутними завданнями яких є, зокрема, захист спільних екологічних інтересів, в тому числі і в суді, наділені екологічним інтересом, який полягає в збереженні обєктів природно-заповідного фонду України. 
					Суд також звертає увагу на те, що між природним заповідником «Розточчя»та Благодійним фондом Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр»було укладено Угоду від 26 жовтня 2010 року про співпрацю строком дії з 2010 по 2020 роки. 
					Відтак, Суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання представника Відповідача на відсутність у Позивачів права звернення до суду з даним адміністративним позовом.
					Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
					 Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги Позивачів є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню. 
					 На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, 
					 П О С Т А Н О В И В
					 1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
					 2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 1 листопада 2010 року № 1032.
					 3. Стягнути 3,40 грн. судових витрат з рахунків Державного бюджету України на користь Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр»та Громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ».
					 
						 
							 Постанову може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. 
							 
								 
									 Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
									 Судді В. А. Донець 
									 
									О. В. Головань

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...