Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/33811/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 26.05.2026. Зареєстровано: 28.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2026.

Номер судового провадження: П/420/34940/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/33811/25 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 травня 2026 року м. Одеса
		 
		дя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної Поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної Поліції в Одеській області, в якій позивач просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо затримки повного розрахунку при звільненні зі ОСОБА_1 та стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ: 40108740) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обмежений шестимісячним строком, у розмірі 171 779 (сто сімдесят одна тисяча сімсот сімдесят дев`ять) гривень 97 копійок.
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ: 40108740) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, у розмірі 14 944 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок чотири) гривні 86 копійок, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, держаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004. 
		- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ: 40108740) при виплаті стягнутої за рішенням у цій справі суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з цієї суми, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, держаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.
		Ухвалою суду від 09.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. 
		Ухвалою суду від 03.11.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної Поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
		Ухвалою суду від 14.11.2025 року продовжено розгляд справи №420/33811/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної Поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно не здійснив виплату належних коштів у день звільнення. Фактичне перерахування коштів на картковий рахунок відбулося лише 28 серпня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 8996 від 26 серпня 2025 року, дата виконання якої зазначена як "28" серпня 2025 року. Таким чином, протиправна бездіяльність Відповідача щодо невиплати належних позивачу сум тривала з 20 жовтня 2023 року по 28 серпня 2025 року включно. Загальний період затримки розрахунку становить 679 (шістсот сімдесят дев`ять) календарних днів. Однак, згідно з чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, розмір відшкодування обмежується сумою середнього заробітку не більш як за шість місяців. Отже, кількість днів для розрахунку (6 місяців): 183 дні. Загальна сума середнього 935,59 грн/день 183 дні 171212,97 грн. що підлягає стягненню: заробітку. Таким чином, розрахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням законодавчих обмежень, становить 171 212,97 грн.
		27.10.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. 28 серпня 2025 року на виконання рішення суду ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки. При виконанні рішення суду Головним управлінням у відповідності до вимог підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 розділу IV Податкового кодексу України із змінами із нарахованої суми компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки утримано ПДФО та військовий збір. Згідно з вимогами пункту 167.1 статті 167 розділу IV Податкового кодексу України ПДФО утримується у розмірі 18 %. Ставка військового збору становила 5% (підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України). Оскільки дохід у вигляді виплат на підставі рішення суду, нараховується та виплачується фізичній особі  звільненому поліцейському, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як іншій дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень п.168.5 та 168. Кодексу і військовим збором на загальних підставах. Головне управління жодним чином не порушувало права та законні інтересів ОСОБА_1 , а тому підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
		Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
		Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1426 о/с від 20.10.2023 року, відповідно до Закону України Про Національну поліцію звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 за станом здоров`я (через хворобу) майора поліції ОСОБА_1 (0042183), старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, 20 жовтня 2023 року, установивши щомісячну премію за жовтень 2023 року в розмірі 213,41%.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015 рік (3 доби), 2017 рік (40 діб), 2018 рік (1 доба), 2020 рік (1 доба), 2021 рік (25 діб), 2022 рік (17 діб), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби.
		Згідно розрахунку компенсації за невикористану відпустку на виконання рішення суду у справі № 420/17670/24, ОСОБА_1 нараховано кошти у розмірі 83026,99 грн., зокрема ПДФО  14944,86 грн. та військовий збір  4151,35 грн.
		Згідно платіжного доручення № 8996 від 26.08.2025 року, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області на виконання рішення суду у справі № 420/17670/24 виплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 63930,78 грн.
		Також, згідно платіжних доручень № 8997, № 8998 від 26.08.2025 року, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області на виконання рішення суду у справі № 420/17670/24 утримано ПДФО у розмірі 14944,86 грн., та військовий збір у розмірі 4151,35 грн.
		Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а також протиправно утримано податок на доходи фізичних осіб з суми, виплачених на виконання рішення суду.
		Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".
		Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		Разом з тим, ні Законом України Про Національну поліцію, ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні поліцейського зі служби. 
		При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
		Як зазначено вище, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами ...але не більш як за шість місяців.
		Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення), установивши для нього граничну межу.
		Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
		Законодавче рішення усуває ризик нескінченної відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.
		Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу, адже Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
		При цьому відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:
		Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
		Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
		Судом встановлено, що після звільнення, між позивачем та ГУ НП в Одеській області виникли спірні правовідносини щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за відпусток.
		Згідно платіжного доручення № 8996 від 26.08.2025 року, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області на виконання рішення суду у справі № 420/17670/24 виплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 63930,78 грн.
		Вказані обставини не заперечується відповідачем. 
		При цьому, позивача було звільнено  20.10.2023 року, проте остаточний розрахунок на виконання судового рішення в повній мірі проведено лише 26.08.2025 року.
		Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період є протиправною.
		Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.
		Як вже встановлено судом, 20.10.2023 позивача звільнено, а відтак строк затримки слід рахувати з 21.10.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
		Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.
		Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		З матеріалів справи вбачається, що розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільнення склав 57 071,00 грн. (30470,98 грн.  серпень 2023, 26600,02 грн.  вересень 2023).
		Тобто, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 935,59 грн.. (57 071,00 грн. /61 день).
		Відтак, середній заробіток за час затримки за період з 21.10.2023 року по 20.04.2024 року (шість місяців) складає 171 212,97 грн. (935,59 грн. х 183 дні). 
		При цьому, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, майнові втрати позивача, пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, слід розрахувати таким чином.
		Розрахунок істотності частки: 
		63930,78 грн. (сума, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 171 212,97 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 37,34 %.
		З огляду на зазначене, сума, яка підлягає відшкодуванню, з урахуванням істотності частки 37,34 %, становить: 
		935,59 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 37,34 % (істотна частка) х 183 (кількість днів затримки) / 100 = 63 930,92 грн.
		З огляду на наведене розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 63 930,92 грн.
		Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
		Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
		Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
		Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
		З викладених положень Порядку №44 слідує, що для вирішення питання щодо наявності підстав для компенсації сум податку з доходів фізичних осіб з`ясуванню підлягає питання щодо правової природи нарахованих та виплачених коштів, що безпосередньо впливає на можливість компенсації податку з доходів фізичних осіб.
		Враховуючи, що спір у цій справі стосується, зокрема права позивача на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд зазначає, що у такому разі компенсація сум податку з доходів фізичних осіб з суми нарахованого позивачці середнього заробітку за затримку розрахунку не здійснюється, оскільки «середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні носить компенсаторний характер та не входить до виплат, право на які військовослужбовець набуває у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
		Враховуючи вищевикладене, позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.
		Що стосується нарахування та виплати грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, суд зазначає про наступне.
		Отже системний аналіз вищезазначених норм Порядку №44 свідчить про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, поліцейськими, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
		Разом з цим, пунктом 168.5 статті 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
		У постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
		Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
		Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення суду відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення.
		Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 1867,24 грн. 
		Необхідно зауважити, що часткове задоволення позовних вимог, у даному випадку, не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню, оскільки обсяг задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості тих, за які такий збір був сплачений.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної Поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63 930,92 грн. 
		Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не здійснення ОСОБА_1 одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПКУ та пункту 2 Порядку №44 при виплаті грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24.
		Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, утриману з виплаченої компенсації за невикористані дні відпустки, у розмірі 14 944,86 грн., на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі № 420/17670/24. 
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Головного управління Національної Поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А, код ЄДРПОУ 40108740) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1867,24 грн.
		Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.
		Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.
		 
		 
		Суддя Токмілова Л.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...