Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/3681/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин; Спори, що виникають із сімейних правовідносин про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: 28.05.2026. Зареєстровано: 28.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2026.
Дата набрання законної сили: 14.05.2026
Номер судового провадження: 22-ц/822/964/26

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 травня 2026 року
		м. Чернівці
		справа № 727/3681/16
		провадження № 22-ц/822/964/26
		Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		судді-доповідача Одинака О. О.
		суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н.
		за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
		учасники справи:
		позивачка ОСОБА_1 
		відповідач ОСОБА_2 
		Виконавчий комітет Чернівецької міської ради як орган опіки та піклування 
		апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 червня 2016 року
		головуючий в суді першої інстанції суддя Семенко О. В.
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .
		Просила суд:
		 позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно малолітніх дітей  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1 300 гривень на кожну дитину, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 19 травня 2016 року до досягнення дітьми повноліття.
		Позов обґрунтований тим, що рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 30 липня 2013 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 вересня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції міста Харкова, актовий запис № 593.
		За час перебування у шлюбі з відповідачем у них народилося двоє дітей  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Як на підставу для позбавлення відповідача батьківських прав посилалася на те, що з травня 2012 року ОСОБА_2 проживає окремо, повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків і реалізації батьківських прав. 
		З грудня 2013 року відповідач не бачився з дітьми, не цікавився їхніми справами, не турбувався їхнім здоров`ям, не забезпечував медичним доглядом, необхідним харчуванням, не цікавився відвідуванням дітьми дитячого садка, гуртків, влаштуванням до школи, не спілкувався з дітьми, ніяким чином не сприяв засвоєнню ними загальних норм моралі, не створював умов для отримання ними освіти, не надавав їм доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляв інтересу до внутрішнього світу дітей.
		В свою чергу, позивачка з березня 2013 року створила нову сім`ю із ОСОБА_6 , з яким у жовтні 2013 року зареєстрували шлюб, та у подальшому ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився спільний син  ОСОБА_7 . При цьому ставлення та виявлення почуттів зі сторони ОСОБА_6 до всіх дітей є однаковим, що сприяло становленню стосунків між ним та дітьми від попереднього шлюбу позивачки, які є притаманними відносинам батька та дитини.
		Враховуючи наведені обставини, нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та фактичне винне ухилення від виховання дітей, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та норми матеріального права, вважала наявними підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей.
		В частині позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей вказувала на те, що позбавлення батьківських прав згідно з положеннями частини другої статті 166 СК України не звільняє його від обов`язку щодо утримання дітей.
		ОСОБА_2 є працездатною особою, не має хронічних хвороб, не надавав відомостей про укладення іншого шлюбу, наявність дітей та інших осіб, які знаходяться на його утриманні, а тому наявними є підстави для стягнення з нього аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі.
		Короткий зміст судових рішень 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 червня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено.
		Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі 1 300 гривень на кожну дитину, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 травня 2016 року до досягнення дітьми повнолітня.
		Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 цілком відповідатиме правам та інтересам дітей, матиме наслідком нормальне сприйняття ними родинних стосунків, позитивно позначиться на їх психологічному стані.
		Вважаючи наявними підстави для задоволення позову у цій частині, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 з грудня 2013 року не проявляв інтересу до дітей, не цікавився їх станом здоров`я, потребами або іншим чином не виявив бажання виконати батьківські обов`язки та реалізувати права, що свідчить про умисне ухилення його від виконання своїх обов`язків з виховання дітей. Також судом враховано висновок органу опіки та піклування, яким визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
		В свою чергу, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на дітей, суд з посиланням на норми статей 166, 180-182, 184 СК України суд дійшов висновку про визначення розміру аліментів відповідно у твердій грошовій сумі 1300 гривень на кожну дитину щомісячно.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 березня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 червня 2016 року відмовлено.
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 червня 2016 року в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 червня 2025 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
		Вказує на те, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини, які мають значення для справи, зокрема дійсні стосунки, які склалися між батьком та дітьми, чи люблять діти батька та чи бажають з ним спілкуватися, та чи не завдасть процес обмеження спілкування дітей з батьком їм психологічної травми.
		Вважає помилковим врахування судом висновку органу опіки та піклування, оскільки у ньому не відображено ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.
		Про розгляд питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не повідомлявся, надати свої пояснення або докази не мав можливості, думку дітей не заслухано, що свідчить про необ`єктивність такого висновку.
		Під час судового засідання не була заслухана думка дітей та їх особисті пояснення щодо відносин з батьком, допитані лише свідки, які є заінтересованими особами.
		Крім того, матеріали справи не містять висновків психолога, яким досліджувалось питання впливу батька на розвиток дітей, їх взаємні відносини, а також як вплине переривання контакту з батьком на самопочуття дітей.
		Зазначає, що відсутні докази, які б свідчили про винну, умисну поведінку батька, який не бажає опікуватися та піклуватися про своїх дітей, або факти, які б свідчили що спілкування батька з дітьми є шкідливим, факти вчинення насильства, вживання алкоголю чи наркотичних речовин тощо.
		В той же час є об`єктивним менша кількість особистих зустрічей між батьком та дітьми, у зв`язку з тим що, після анексії Криму, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в різних населених пунктах. ОСОБА_2 після вимушеного переміщення, змушений був шукати роботу, житло та засоби до існування, важко адаптувався до нових умов життя.
		Вказує, що любить своїх дітей та бажає спілкуватися з ними та дбати про них, з дітьми сформувалися тісні сімейні стосунки, діти з урахуванням віку знають та пам`ятають батька. Припинення спілкування дітей з батьком завдасть їм значної психологічної травми та викличе відчуття покинутості.
		Факт спілкування з дітьми підтверджується фотографіями, на яких ОСОБА_2 зображений спільно з дітьми та своєю матір`ю. На фото видно, що дітям подобається проводити час з батьком, між ними існують теплі стосунки, діти не почуваються у небезпеці поряд з ним.
		Крім того, відповідач також дбав про фізичний розвиток дітей та оплачував їх відпочинок, прін-скрін переписок з ОСОБА_1 та підтвердження грошових переказів були подані разом з заявою про перегляд заочного рішення, та долучені до матеріалів справи.
		При особистих зустрічах надавав матеріальну допомогу дітям, купував одяг, іграшки та інші необхідні речі. Наразі продовжує спілкуватися з дітьми.
		Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції  без змін.
		Вказує, що ОСОБА_2 надає юридичні послуги, а тому твердження про необізнаність із існуванням рішення суду про позбавлення його батьківських прав є безпідставним.
		ОСОБА_2 з 2013 року по 2016 рік не проявляв бажання спілкуватися з дітьми, згадав про дітей лише після того як було винесено рішення про позбавлення його батьківських прав. Після цього ОСОБА_2 в період з 2017 року по 2019 рік мав декілька особистих зустрічей з дітьми, під час яких купував їм іграшки, одяг, робив спільні фото.
		ОСОБА_2 не чинилися перешкоди у спілкуванні з дітьми, як і можливості забезпечувати дітей матеріальними благами, дбати про їх духовний розвиток.
		Відповідно до висновків психолога ОСОБА_8 від 21 грудня 2015 року ставлення ОСОБА_2 до своїх батьківських обов`язків вкрай негативно впливає на духовний розвиток та психологічний стан дітей. Враховуючи вік і розумовий розвиток дітей, вони усвідомлюють поведінку ОСОБА_2 , нехтування ними з боку біологічного батька, що принижує гідність дітей. Як наслідок викривляється нормальне позитивне сприйняття дітьми сім`ї і сімейних цінностей.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 лютого 2017 року чоловіком ОСОБА_9 усиновлено дітей, які на теперішній час виховуються і зростають в повноцінній родині з материнським та батьківським піклуванням.
		Скасування заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 червня 2016 року про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суттєво і вкрай негативно вплине на життя та психічний стан дітей.
		Мотивувальна частина
		Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 вересня 2006 року, який 30 липня 2013 року розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя.
		За час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Згідно з довідкою довідка Житлово-будівельного кооперативу «Воробкевича 31-а» від 14 травня 2016 року № 67, діти проживають з ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 .
		Виконавчий комітет Чернівецької міської ради рішенням від 25 квітня 2016 року № 266/7 затвердив висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у зв`язку з умисним ухиленням від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.
		Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27 квітня 2016 року № 01/02-24/1082 вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно до малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з ухиленням від виконання батьківських обов`язків з виховання дітей.
		У висновку також зазначено, що ОСОБА_2 повідомлено про розгляд питання через родичів, останнє відоме місце його проживання  село Шевченкове Бердянського району Запорізької області, де проживають його батьки, зі слів яких, ОСОБА_2 проживає на території російської федерації.
		Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_2 протягом багатьох років не проявляє до своїх дітей жодного інтересу, не цікавиться їх здоров`ям, станом, потребами, не виявляє бажання виконувати батьківські обов`язки, матеріальної допомоги не надає.
		Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 надали аналогічні пояснення.
		Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні постанови
		Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу  ОСОБА_2  слід залишити без задоволення з наступних підстав.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
		Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Забезпечення найкращих інтересів дитини  це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
		Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
		Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України, приписи якої зокрема зобов`язують батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).
		Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
		Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
		Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) як джерело права.
		Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
		Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
		У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний Суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
		Колегія суддів переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та надаючи оцінку зібраним у справі доказам виходить із наступного.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ у справі «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11) (рішення від 30 червня 2020 року), за обставин якої, заявник із 2003 року не проживав разом зі своїм сином 2001 року народження, а з 2004 року не брав участі у вихованні сина та лише час від часу надавав фінансову допомогу. Отже на час позбавлення заявника батьківських прав він не проживав з дитиною на протязі восьми років і не підтримував зв`язок протягом семи років. Дитина була інтегрована в свою родину, глибоко прив`язана до матері, брата та нового чоловіка матері, з яким проживала протягом семи років, та який повністю взяв на себе роль батька і мав намір усиновити дитину. Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і, таким чином, підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини.
		За встановлених судами фактичних обставин справи між відповідачем та його дітьми, на переконання колегії суддів, вже неможливо відновити особистий зв`язок, який притаманний взаємовідносинам батька та дітей, зокрема зважаючи на те, що з моменту ухвалення судом першої інстанції пройшло вже майже десять років.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не навів переконливих аргументів щодо наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому брати участь у вихованні дітей протягом тривалого часу, як і вжиття реальних заходів для налагодження контактів та відносин з ними.
		У цій справі, враховуючи необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дітей, колегія суддів приходить до висновку, що відновлення батьківських прав ОСОБА_2 з огляду на його тривалу відсутність у житті дітей та наслідки такої відсутності, а також враховуючи інтеграцію дітей у інше сімейне середовище, зокрема сприйняття ними  ОСОБА_6 як батька, не відповідатиме саме інтересам дітей.
		Апеляційна скарга не містить переконливих аргументів на користь того, що збереження зв`язків дітей з їх біологічним батьком відповідатиме їх інтересам.
		Окрім цього, вирішуючи спір суд першої інстанції правильно погодився із висновком органу опіки та піклування, згідно з яким вирішено за доцільне позбавити батьківських прав  ОСОБА_2  відносно його дітей.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) вказав на те, що висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.
		Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
		Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		За обставин цієї справи апеляційний суд не знаходить об`єктивних підстав для мотивованого відхилення висновку органу опіки та піклування, яким вирішено за доцільне позбавити відповідача батьківських прав.
		З урахуванням вищевикладеного, аргументи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до його дітей не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду справи.
		Також колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, ОСОБА_2 за наслідками розгляду справи у суді апеляційної інстанції просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати повністю, однак в апеляційній скарзі доводів щодо незаконності рішення суду в частині стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання дітей не наводив, а тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду в цій частині.
		Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
		Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене вище, заочне рішення суду першої інстанції від 13 червня 2016 року ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід залишити без змін.
		Щодо заявленого представником ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , клопотання про відкладення розгляду справи
		Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		14 травня 2026 року від представника ОСОБА_3 до Чернівецького апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у призначеному на 14 травня 2026 року судовому засіданні на іншу дату у зв`язку мобілізацією ОСОБА_2 та неможливістю учасника справи взяти участь у судовому засіданні.
		Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28 квітня 2026 року справу призначено до розгляду на 14 травня 2026 року.
		Представник ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляду справи у призначеному на 14 травня 2026 року судовому засіданні, про що свідчать відомості про доставку ухвали суду від 28 квітня 2026 року до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС того ж дня.
		Згідно з частиною сьомою статті 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
		Вирішуючи клопотання ОСОБА_3 апеляційний суд керується тим, що законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 447/852/23 (провадження № 61-4989ск24).
		Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
		Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 25 листопада 2024 року у справі № 138/1593/18, від 02 жовтня 2024 року у справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року у справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року у справі № 496/5051/19
		Колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи на іншу дату, з огляду на вищевикладене, а також те, що: явка учасників справи у судове засідання не була визнана обов`язковою; саме лише зазначення у клопотанні про неможливість прибути у судове засідання учасника справи без надання відповідних доказів не може вважатися поважною причиною неявки; клопотання про відкладення розгляду справи не містить посилань на неможливість прибуття у судове засідання представника ОСОБА_3 ; в клопотанні не вказано про наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні, призначеному на 14 травня 2026 року; наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
		УХВАЛИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 червня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
		На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
		Повна постанова складена 19 травня 2026 року.
		 
		Суддя-доповідач      Олександр ОДИНАК
		Судді :       Наталія ВИСОЧАНСЬКА
		Ігор ЛИСАК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...