Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1907/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 28.05.2026. Зареєстровано: 28.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2026.
Дата набрання законної сили: 18.05.2026
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18.05.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1907/24
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), 
		суддів: Верхогляд Т.А., Мороза В.Ф., 
		при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.
		представники учасників провадження:
		від позивача: не з`явився; 
		від відповідача: Капуста А.В. (власні засоби); 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на рішення  Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 (суддя Перова О.В., повний текст якого підписаний 06.06.2025) у справі №908/1907/24
		за позовом Марганецької міської ради, Дніпропетровська область, м. Марганець 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" м. Запоріжжя 
		про стягнення коштів 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		10.07.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Марганецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю МІК (скорочене найменування ТОВ МІК) про стягнення коштів у розмірі 3 847 309,08грн за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019 за період з 01.01.2019 по 31.12.2021. Також позивач просить суд стягнути з відповідача всі судові витрати у справі. 
		Позовні вимоги обґрунтовані фактичним користуванням відповідачем земельною ділянкою, що є власністю позивача, на якій розташована нерухомість відповідача, без відповідних правовстановлюючих документів, внаслідок чого зберіг у себе кошти, що мав сплатити позивачу, відтак, в силу положень ст.1212 ЦК України має їх повернути. 
		29.07.2024 до канцелярії Господарського суду Запорізької області через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати позовну давність за 2019, 2020 та січень 2021 у зв`язку зі спливом строків позовної давності. 
		Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.10.2024 справу № 908/1907/24 за позовом Марганецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю МІК про стягнення коштів у розмірі 3 847 309,08грн за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019 за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 передано на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
		 
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2023 позов Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 у справі №908/1907/24 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. 
		Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Марганецької міської ради кошти у розмірі 3847309,08грн за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019 за період з 01.01.2019 до 31.12.2021 та судовий збір у розмірі 46 167,71грн. 
		 
		Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК", в якій просить: відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення за апеляційною скаргою; скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, або, якщо суд вважатиме заявлений позов обґрунтованим, то застосувати позовну давність і стягнути грошові кошти в розмірі 632808,30 грн.
		Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
		- розглядаючи позов, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого прийняв незаконне і необґрунтоване рішення. Так, 06.09.2007 ТОВ «МІК» набуло право власності на нерухоме майно за адресою вул. Пушкіна буд.2 (а не буд.2а, як зазначено в наданих Позивачем доказах та розрахунках) у м. Марганець Дніпропетровської обл. комплексу нежитлових виробничих будівель загальною площею 6443 кв.м згідно витягу з РПВН від 16.12.2010, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ №178518 від 06.09.2007. Тому, суд першої інстанції хибно виснував, що на земельній ділянці по вул. Пушкіна, 2а, розміщується належне Відповідачу на праві власності нерухоме майно  навпаки, нерухоме майно Відповідача є площею 6443 кв.м за іншою сусідньою адресою, де площа землі, що фактично використовується - 0,6443 га, відповідає загальній площі нерухомості.
		Те, що у 2007 році Рішенням сесії Марганецької міської ради №611-24/V від 25.12.2007 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «МІК» по вул. Пушкіна, 2а» вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою та передати ТОВ «МІК» в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,5626 га (кадастровий номер 1211300000:01:019:0019) по вул. Івана Мельникова (Пушкіна), 2а, і, що ця ділянка є сформованою з 23.08.2016  не означає, що її передали Відповідачу, вона була прийнята і використовувалась всі ці роки. Суд першої інстанції взагалі не приділив увагу тому, що жодних доказів передачі ТОВ «МІК» у користування земельної ділянки більшої площі 2.5626 га і її реального використання ТОВ «МІК» міська рада не надала. ТОВ «МІК» ніколи не використовувало ділянку площею 2.5626 га, і тому не було потреб укладати по ній договір оренди;
		- Суд першої інстанції хибно виснував, що з набуттям права власності на нерухомість особа стає фактично постійним користувачем землі не тільки під цією нерухомістю, а й всього обсягу земельної ділянки, та, відповідно, обов`язку платити за всю площу такої землі, адже для цього немає ніякого доказового і правового обґрунтування. При цьому, подані Відповідачем податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/ або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019-2021 роки доводять суперечливість позиції суду першої інстанції дійсним обставинам, а саме Держава в особі податкового органу схвалила факти декларування Відповідачем прав на земельну фактично використовувану ділянку і отримувала за це належну плату за землю, грошові кошти були зараховані до державного бюджету та обов`язок Відповідача із плати за землю, яка знаходиться у фактичному користуванні під будівлею, виконаний. При перевірці показників податкових декларацій ТОВ «МІК» з плати за землю податковим органом не встановлено фактів її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 Податкового кодексу України;
		- за основу всіх нарахувань Позивач взяв 5% та 6% від нормативної оцінки за землю з цільовим призначення «для підприємств іншої промисловості» по п.4.2 (Розмір орендної плати) Порядку оподаткування платою за землю (є Додатком до рішень Марганецької міської ради від 21.06.2018 «Про встановлення ставок земельного податку та розмірів орендної плати за використання земельних ділянок в м.Марганець», рішення Марганецької міської ради від 27.06.2019 «Про встановлення ставок земельного податку та розмірів орендної плати за використання земельних ділянок в м.Марганець»). Водночас, п.4.2 Порядку оподаткування платою за землю не передбачає розміру ставки на випадок, якщо земельні ділянки оформлені і використовуються без правовстановлюючих документів, зокрема, без договору оренди. Але, відповідний розмір ставок у 3% містить у собі розташований поряд у п.п.4.1.1 п.4.1 Порядку оподаткування платою за землю - за земельні ділянки, що оформлені й використовуються за обумовленим правовстановлюючих документів на землю призначенням без (державного акту, договору оренди, витягів та інше) встановлюється ставка земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки. 
		Зауважує, що якщо від правильного розрахунку відняти сплачені Відповідачем земельні податки за 3 роки, підсумковий розрахунок мав бути таким 2019 рік: 730 252,44грн. - 39 916,16грн. = 690 336,28грн. 2020 рік: 730 252,44грн. - 36 589,81грн. = 693 662,63грн. 2021 рік: 730 252,44грн. - 39 916,12грн. = 690 336,32грн. Всього 2 190 757,32грн., а не заявлені Позивачем 3 847 309,08 грн.
		Суд першої інстанції, не перевіривши підстави застосування таких ставок, стягнув всю заявлену до стягнення суму, яка з самого початку була хибно розрахована, при цьому оскаржуване рішення суду не містить ніяких мотивів неврахування цих аргументів;
		- Суд першої інстанції хибно зазначив, що продовжений строк позовної даності на час дії карантину було зупинено через воєнний стан, і безпідставно не застосував строки позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України) до позовних вимог з 01.01.2019 по 30.01.2021, з якими Позивач звернувся до суду лише 10.07.2024, і це є сума вимог 2 799 301,04 грн.
		Вважає, що на заявлений 10.07.2024 у воєнний стан позов розповсюджується можливість зупинення позовної давності, яка почала діяти тільки з 30.01.2024, а можливість продовження позовної давності на період карантину з 02.04.2020 по 01.07.2023 чи у воєнний стан з 24.02.2022 по 30.01.2024 вже є невідворотно втраченою для Позивача, бо у ці періоди позов не було подано. 
		З огляду на те, що для Позивача з цим позовом позовна давність з 30.01.2024 зупинилась, тому саме на 3 роки назад слід рахувати заявлені вимоги і з цього слідує, що в межах позовної давності заявлено лише вимоги з 01.02.2021, а до всіх заявлених до цієї дати вимог слід застосувати позовну давність (це до позовних вимог з 01.01.2019 по 30.01.2021 на суму 2 799 301,04 грн., а розглядати по суті можливо лише позовні вимоги з 31.01.2021 по 31.12.2021, по яким позовна давність з 30.01.2024 зупинена і не сплила по «воєнним» нормам).
		Одночасно у змісті скарги викладено клопотання про поновлення строку на її подання та проведення судових засідань у справі з представником апелянта  адвокатом Кузнецовим І.С. в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів. 
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її задоволення заперечив, рішення вважає законним і обґрунтованим, зазначає, що стверджуючи про відсутність ухилянь зі свого боку щодо укладення договору оренди земельної ділянки, відповідач не надає жодних доказів на підтвердження того, що він вчиняв будь-які дії на укладення договору оренди, таким чином, даний аргумент є непідтвердженим. В Марганецькій міській раді відсутні відомості про те, що Відповідач звертався з заявами про укладення договорів оренди чи розробкою технічної документації/проєктів землеустрою з метою формування земельної ділянки та передачі її в оренду в іншому розмірі ніж вона наразі сформована. 
		Не відповідає дійсності і твердження про те що він повинен сплачувати за землю залежно від фактичної площі об`єкта.
		Земельна ділянка площею 2.5626 га з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019, яка розташована по вулиці Пушкіна, будинок 2а, у місті Марганці є сформованою з 23.08.2016, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.06.2024 № НВ-1200464322024 (а.с.28). Таким чином, враховуючи що нерухоме майно Відповідача (незалежно від площі) розташоване на сформованій земельній ділянці загальною площею 2.5626 га., кадастровий номер 1211300000:01:019:0019 в його користуванні перебуває вся земельна ділянка, незалежно від площі об`єкту нерухомості, який на ній розташований.
		Більш того, відповідач не позбавлений можливості звернутись до Марганецької міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації/ проєкту землеустрою та за наслідками його виготовлення зменшити площу земельної ділянки на якій розташований його об`єкт нерухомості. Таким чином, буде сформована нова земельна ділянка, а решта території, які не потрібні відповідачу відійдуть в комунальну власність. Однак Відповідач допускає бездіяльність та жодним чином не здійснює оформлення прав користування земельною ділянкою.
		Твердження відповідача про необхідність сплачувати земельний податок замість орендної плати також є необґрунтованим. Зокрема, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата" за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		Крім того при визначені загального розміру грошових коштів, які підлягають стягнення Позивачем враховано що в період 2019-2024 роки Відповідач нараховував і сплачував земельний податок: 2019 рік  39 916,16 грн. 2020 рік  36 589,81 грн. 2021 рік  39 916,12 грн. 2022 рік  71 017,44 грн. 2023 рік  81 594,10 грн. 2024 рік- 21 754,45грн. (станом на 01.05.24) та зменшено суму, що заявлена до стягнення на вищевказані платежі.
		З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду (щодо строку позовної давності), викладені у постанові від 06.09.23 у справі № 910/18489/20 зауважує, що на момент дії воєнного стану загальний строк позовної давності не сплив. Відповідно до п. 19. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, станом на даний момент, продовжений строк позовної даності під час дії карантину, зупинено через воєнний стан, відповідно, позовні вимоги заявлено обґрунтовано з наведених вище мотивів.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді  Іванова О.Г. (доповідач), судді  Верхогляд Т.А., Мороз В.Ф.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (суддя  доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу позивача залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
		25.07.2025 на адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків скарги. 
		05.08.2025 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1907/24 у зв`язку з відпусткою судді Мороза В.Ф.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025, справу №908/1907/24 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
		Ухвалою суду від 05.08.2025 визнано поважними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 01.12.2025 та зауважено, що відповідне засідання буде проведено у режимі відеоконференції за умови подання сторонами відповідних клопотань; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.
		13.08.2025 до суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу.
		25.11.2025 представником відповідача  адвокатом Салатюк Д.В. заявлено клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. 
		01.12.2025 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/1907/24 у зв`язку з вчиненням процесуальної дії.
		Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.12.2025, справу №908/1907/24 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.
		01.12.2025 до суду від представника відповідача Кузнецова І.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано неможливістю взяти участь у призначеному засіданні (у тому числі в режимі відеоконференції) через потребу залишитись у лікарні на дообстеження. До клопотання додані докази  консультативний висновок спеціаліста. 
		Також 01.12.2025 до суду від іншого представника відповідача  адвоката Салатюк Д.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано неможливістю участі в судовому засіданні 01.12.25 о 16.30 годині в режимі відеоконференції, оскільки 01.12.2025 він за сімейними обставинами, терміново, вимушений виїхати з Києва до міста Львів і о 16.30 год. і буде знаходитись у потязі Київ-Львів №283, який відбуває з Києва о 15:21 год., що підтверджується відповідним квитком на потяг від 01.12.2025 (посадковий документ AEBB4901- A07B486C-0001).
		В судове засідання учасники процесу не з`явились. При цьому неявка представника позивача жодним чином не обґрунтована.
		Розглянувши у судовому засіданні 01.12.2025 заявлені клопотання представників відповідачів, колегія суддів їх задовольнила. Розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.03.2026.
		При цьому, ухвалою суду від 01.12.2025 запропоновано позивачу надати письмові пояснення щодо відмінності адрес реєстрації належного відповідачу нерухомого майна (Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, 2) від адреси реєстрації спірної земельної ділянки (Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, 2-а).
		12.03.2026 до суду від представника відповідача адвоката Капусти А.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів. 
		Розгляд справи, призначений у судовому засіданні на 17.03.2026 не відбувся у зв`язку з участю судді Верхогляд Т.А. у семінарських заняттях з підготовки суддів апеляційних господарських судів в онлайн режимі для підтримання кваліфікації з 16.03.2026 по 20.03.2026, що не сумісно з відправленням правосуддя.
		У зв`язку із закінченням навчання судді-члена колегії суддів Верхогляд Т.А., ухвалою суду від 30.03.2026 визначено іншу дату судового засідання по справі - 18.05.2026.
		У судовому засіданні 18.05.2026 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надав, як суду не подані письмові пояснення з приводу відмінності адрес належного відповідачу майна і земельної ділянки, стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за яку є предметом спору. 
		У судовому засіданні 18.05.2026 оголошені вступна та резолютивна частина постанови у справі. 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до положень ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		 
		Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
		11.08.2003 між Марганецькою міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика (далі - орендар) укладений договір оренди земельної ділянки (а.с.42-45, т.1).
		Орендодавець на підставі рішення Марганецької міської ради № 336-15/ХХІV від 29.07.2003 надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, яка знаходиться: 53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, 2а.
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,5626 га.
		Категорія земель іншої промисловості, цільове використання  для промисловості, код 1.10.5 (пункт 1 договору). 
		Договір укладається на термін  1 рік, починаючи з дати його реєстрації у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (пункт 2.2. договору). 
		12.07.2006 сторонами підписано додаткову угоду, якою продовжено дію договору оренди земельної ділянки № 04:03:029:00007 від 11.08.2003, яка знаходиться по вул. Пушкіна, 2, площею 2,5626га, строком на 25 років (а.с.46 зі звороту  46, т.1).
		07.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика (місцезнаходженням якого є: м. Марганець, вул. Пушкіна, 2а, далі  продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МІК (далі  покупець, відповідач) укладений договір купівлі-продажу нежитлових будівель, який посвідчено приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Р.П. та зареєстровано у реєстрі за № 5278 (а.с.53 зі звороту  54, т.1).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, по вулиці Пушкіна, будинок 2 у м. Марганець розташований комплекс нежитлових виробничих будівель, що належить відповідачу на праві власності з 06.09.2007 за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, буд.2, загальною площею 6 443 м2 (а.с.47 зі звороту  52, т.1). 
		Рішенням Марганецької міської ради № 489-22/V від 25.10.2007 Про вилучення земельної ділянки у ТОВ Швейна фабрика по вул. Пушкіна, 2-а прийнято рішення про вилучення у ТОВ Швейна фабрика земельної ділянки площею 2,5626 га по вул. Пушкіна, 2 відведеної товариству рішенням Марганецької міської ради № 336-15/ХХІV від 29.07.2003 (а.с.36 зі звороту, т.1). 
		Рішенням сесії Марганецької міської ради № 499-22/V від 25.10.2007 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ТОВ МІК по вул. Пушкіна, 2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку під нежитловими будівлями, які належать товариству згідно договору купівлі-продажу нежитлових будівель зареєстрованого у реєстрі за № 5278 повул. Пушкіна, 2 (а.с.37, т.1).
		Рішенням сесії Марганецької міської ради № 611-24/V від 25.12.2007 Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ МІК по вул. Пушкіна, 2а вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передати ТОВ МІК в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,5626 га (кадастровий номер 1211300000:01:019:0019) по вул. Івана Мельникова (Пушкіна), № 2а для іншої промисловості. 
		Договір оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 1211300000:01:019:0019 по вул. Івана Мельникова (Пушкіна), 2а, на ТОВ МІК відсутній. 
		Земельна ділянка площею 2.5626 га з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019, яка розташована по вулиці Пушкіна, будинок 2а у місті Марганці є сформованою з 23.08.2016, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.06.2024 № НВ-1200464322024 (а.с.28, т.1). 
		Отже, позивач стверджує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019 за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Пушкіна, 2а, розміщується належне відповідачу на праві власності нерухоме майно.
		Позивач у позовній заяві покликається на те, що на теперішній час договір оренди спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладено, право оренди відповідно до закону не зареєстровано. А отже, відповідач у період з 01.01.2019 по 21.12.2021 користувався спірною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки, не сплачуючи при цьому плату у відповідному розмірі, що, у свою чергу, позбавило Марганецьку міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати, чим порушено майнові права позивача.
		Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без належних правовстановлюючих документів.
		 
		Задовольняючи позов, господарський суд виходив із того, що на земельній ділянці, площею 2.5626 га, розташованій за адресою: м. Марганець, вул. Івана Мельникова (Пушкіна), № 2а (кадастровий номер 1211300000:01:019:0019), знаходяться об`єкти нерухомого майна, власником яких на момент формування спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав (станом на 23.08.2016) та на час ухвалення судового рішення у даній справі (станом на 05.06.2025), є відповідач. Доказів існування чинного договору оренди спірної земельної ділянки до справи не долучено та про його укладання не повідомлено, тому обґрунтованим є висновок, що договір оренди спірної земельної ділянки між сторонами у спірний період (з 01.01.2019 до 21.12.2021) укладений не був.
		До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.
		Таким чином, ТОВ «Мік» (набувач), не сплачуючи у період з 01.01.2019 по 21.12.2021 орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Марганецькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження майна. 
		Відповідно до рішень Марганецької міської ради ставки орендної плати у 2019 складає 5 %, у 2020 та 2021  6%. При цьому, за період з 2019 по 2021 рік відповідачем сплачено земельний податок у розмірі 116 422,09грн, залишок заборгованості з орендної плати за згаданий період складає 3 847 309,08грн. За результатами перевірки розрахунку позивача судом порушень не встановлено.
		Щодо строку позовної давності, про застосування наслідків якої зауважив відповідач, то господарський суд, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по даний час, виснував, що трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, отже, позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.
		 
		Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. 
		Правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. 
		За загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України і частині 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.
		Виходячи зі змісту зазначеної статті закону норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
		Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності, користування, у тому числі у формі оренди земельної ділянки.
		Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язковій державній реєстрації підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.
		Згідно сталої правової позиції Верховного Суду для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
		Так, за матеріалами цієї справи, 11.08.2003 між Марганецькою міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика (далі - орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (а.с.42-45,т.1).
		Орендодавець на підставі рішення Марганецької міської ради № 336-15/ХХІV від 29.07.2003 надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку. яка знаходиться: 53400, Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, 2а.
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,5626га.
		Категорія земель іншої промисловості, цільове використання  для промисловості, код 1.10.5 (пункт 1 договору). 
		Договір укладається на термін  1 рік, починаючи з дати його реєстрації у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (пункт 2.2. договору). 
		12.07.2006 сторонами підписано додаткову угоду, якою продовжено дію договору оренди земельної ділянки № 04:03:029:00007 від 11.08.2003, яка знаходиться по вул. Пушкіна, 2, площею 2,5626га, строком на 25 років (а.с.46 зі звороту  46, т.1).
		07.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика (далі  продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МІК (далі  покупець, відповідач) укладений договір купівлі-продажу нежитлових будівель, який посвідчено приватним нотаріусом Марганецького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Р.П. та зареєстровано у реєстрі за № 5278 (а.с.53 зі звороту  54, т.1).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, по вулиці Пушкіна, будинок 2 у м.Марганець розташований комплекс нежитлових виробничих будівель, що належить відповідачу на праві власності з 06.09.2007 за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, буд.2 загальною площею 6 443 м2 (а.с.47 зі звороту  52, т.1). 
		Рішенням Марганецької міської ради № 489-22/V від 25.10.2007 Про вилучення земельної ділянки у ТОВ Швейна фабрика по вул. Пушкіна, 2-а прийнято рішення про вилучення у ТОВ Швейна фабрика земельної ділянки площею 2,5626 га по вул. Пушкіна, 2 відведеної товариству рішенням Марганецької міської ради № 336-15/ХХІV від 29.07.2003 (а.с.36 зі звороту, т.1). 
		Рішенням сесії Марганецької міської ради № 499-22/V від 25.10.2007 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ТОВ МІК по вул. Пушкіна, 2 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку під нежитловими будівлями, які належать товариству згідно договору купівлі-продажу нежитлових будівель зареєстрованого у реєстрі за № 5278 по вул. Пушкіна, 2 (а.с.37, т.1).
		Рішенням сесії Марганецької міської ради № 611-24/V від 25.12.2007 Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ МІК по вул. Пушкіна, 2а вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передати ТОВ МІК в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,5626 га (кадастровий номер 1211300000:01:019:0019) по вул. Івана Мельникова (Пушкіна), № 2а для іншої промисловості. 
		Договір оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 1211300000:01:019:0019 по вул. Івана Мельникова (Пушкіна), 2а, на ТОВ МІК відсутній. 
		Відтак, матеріалами справи підтверджено, що: 
		- земельна ділянка з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019, площею 2,5626 га, розташована за адресою: м. Марганець, вул. Івана Мельникова (Пушкіна), № 2а, надана ТОВ «Швейна фабрика» (попередньому землекористувачу) в оренду за договором від 11.08.2003 була вилучена Рішенням Марганецької міської ради № 489-22/V від 25.10.2007 Про вилучення земельної ділянки у ТОВ Швейна фабрика по вул. Пушкіна, 2-а; 
		- в свою чергу, попередній землекористувач відчужив частину нежитлових будівель відповідачу  ТОВ «МІК» і зазначені нежитлові будівлі розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Пушкіна, буд.2 (а.с.47 зі звороту  52, т.1).
		Тобто, місцезнаходження спірної земельної ділянки та нерухомого майна відповідача є відмінним, на чому і зауважує апелянт, наголошуючи, що земельні ділянки є суміжними. При цьому, у договорі купівлі-продажу будівель, укладеному між відповідачем та ТОВ «Швейна фабрика» 07.12.2006 відсутнє посилання на спірну земельну ділянку, її кадастровий номер. В той час, як Інформацією з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки 1211300000:01:019:0019 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо права власності відповідача на нерухомість підтверджується відмінність місцерозташування зазначених об`єктів (нерухомості і земельної ділянки). 
		При цьому, у позові на невідповідності адреси нерухомого майна і земельної ділянки позивачем пояснень не надано (в той час, як відповідно до частини п`ятої статті 26-3 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності присвоєння адрес здійснюється виконавчими органами місцевого самоврядування), у відзиві на апеляційну скаргу на цей довід апелянта позивачем жодних пояснень також не надано, на вимогу суду апеляційної інстанції, викладену в ухвалі від 01.12.2025, позивачем на невідповідності адрес нерухомого майна відповідача і земельної ділянки також письмових пояснень не надано.
		Звідси, є передчасними доводи позивача, наведені у позові, та висновки суду першої інстанції у рішенні, що на спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, власником яких є відповідач, чому суд першої інстанції уваги не приділив. 
		 
		Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		В силу статті 143 Конституції України, статті 12 ПК України, частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Дніпровська міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати місцеві податки та збори у порядку, визначеному Податковим кодексом України, чим забезпечується реалізація принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування, під яким розуміється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).
		Відповідно до вимог ст. 21 Закону України Про оренду землі та п. 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		До місцевих податків, зокрема, належить податок на майно, до складу якого входить плата за землю - обов`язковий платіж, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (ст. 10, пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України).
		Статтею 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування уповноважено встановлювати ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
		За умовами підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5. статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
		За приписами ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Отже, за змістом указаних приписів законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ст. 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
		При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (наведену правову позицію викладено у пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).
		Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
		За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях.
		Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
		Таким чином, позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період безпідставного користування відповідачем спірною земельною ділянкою у порядку статті 1212 ЦК України, у зв`язку з чим відхиляються доводи апелянта стосовно невірно обраного способу захисту, яким відповідач вважає необхідність звернення з позовом про укладення договору оренди в судовому порядку.
		 
		У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто, в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (наведене узгоджується з правовим висновком, який викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
		В той же час, як вже зазначалось вище матеріалами справи підтверджується відмінність місцезнаходження нерухомості, належної відповідачу, та земельної ділянки, кошти, за яку просить стягнути позивач.
		 
		Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20), що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей обєкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
		Звідси, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.
		З урахуванням наведеного, є безпідставними доводи апеляційної скарги, що Суд першої інстанції хибно виснував, що з набуттям права власності на нерухомість особа стає фактично постійним користувачем землі не тільки під цією нерухомістю, а й всього обсягу земельної ділянки, та, відповідно, обов`язку платити за всю площу такої землі, адже для цього немає ніякого доказового і правового обґрунтування.
		В той же час, колегія суддів звертає увагу, що позивачем має бути доведений нерозривний зв`язок нерухомості, належної відповідачу на праві власності і земельної ділянки, чого у цій справі (з огляду на різницю у вихідних даних цих об`єктів) позивач не довів.
		 
		Як у позові зазначає позивач, земельна ділянка за адресою: м. Марганець, вул., розташована за адресою: м. Марганець, вул. Івана Мельникова (Пушкіна), № 2а, є сформованою, з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019, площею 2,5626 га, а також нормативну грошову оцінку.
		В пункті 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України, та площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
		За змістом частини 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" та статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.
		Отже, як правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.
		Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Відповідно до положень ст. ст. 1, 5 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
		Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, гак і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
		Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (стаття 13 Закону України "Про оцінку земель").
		Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".
		В частині 1 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" зокрема визначено, що за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.
		Частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
		Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Пунктами 24, 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України належать до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад та вирішується виключно на пленарних засіданнях.
		Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Відповідно до положень пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
		Із аналізу вищенаведених приписів законодавства слідує, що нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яке здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.
		В свою чергу орендна плата за земельні ділянки комунальної власності є регульованою ціною. Тому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки (бази оподаткування) тягне за собою зміну розміру земельного податку та орендної плати.
		Одночасно суд враховує, що обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (частина 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель"). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає приписам частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
		При цьому з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності, автоматично змінюються права та обов`язки сторін договору оренди у частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки. 
		Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, від 05.02.2025 у справі № 925/457/23.
		Нормативна грошова оцінка в місті Марганці в 2019, 2020 та 2021 складала 24 341 748,14грн.
		Відповідно до рішень Марганецької міської ради ставки орендної плати у 2019 складає 5 %, у 2020 та 2021  6%. 
		При цьому, як зазначив позивач у позові, за період з 2019 по 2021 рік відповідачем сплачено земельний податок у розмірі 116 422,09грн, залишок заборгованості з орендної плати за згаданий період складає 3 847 309,08грн.
		Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки під своєю нерухомістю, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, звідси, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		Внаслідок чого є безпідставними доводи скарги про невірне застосування позивачем ставок 5% та 6% від нормативної оцінки за землю з цільовим призначення «для підприємств іншої промисловості» по п.4.2 (Розмір орендної плати) Порядку оподаткування платою за землю, а відтак, неточності розрахунків. 
		 
		Щодо доводів скарги в частині строку позовної давності., то вони відхиляються, з урахуванням наступного.
		Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		При цьому відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Статтею 257 ЦК України регламентовано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
		Так, позивач звернувся з позовом до суду 10.07.2024, зокрема про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211300000:01:019:0019 за період з 01.01.2019 до 31.12.2021.
		В свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із змінами і доповненнями) "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
		Постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 № 651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.
		Отже, в період з 12.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.
		Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину"; Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено, зокрема пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
		24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
		Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
		Питання щодо того, чи продовжуються строки, які мали би спливти під час карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, але до моменту набрання чинності Законом №540-ІХ, тобто у період з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
		У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-ІХ (про таке зазначено, зокрема, в пункті 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).
		За приписом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Тож, суд першої інстанції правильно врахував висновки Великої Палати, викладені у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.
		Таким чином, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по даний час, трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, отже, позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.
		Звідси, доводи відповідача в частині строків позовної давності є такими, що не ґрунтуються на нормах закону і висновків Верховного Суду з цього питання, а власною, неправильною, інтерпретацією норм права.
		 
		Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		З урахуванням не доведення позивачем, що нерухомість, власником якої є відповідач, знаходиться саме на земельній ділянці, безпідставно збережені кошти орендної плати за яку є предметом спору у цій справі, що є підґрунтям для застосування ст.ст.1212-1214 ЦК України, підтвердились доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого скаргу слід задовольнити, рішення скасувати, прийняти у справі нове рішення про відмову у позові. 
		 
		В силу вимог ч. 1 ст. 129 ГПК України зважаючи на задоволення апеляційної скарги та відмову у позові, судові витрати, понесені позивачем при поданні позову покладаються на нього, а понесені Скаржником, підлягають відшкодуванню та покладаються на позивача.
		Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 у справі №908/1907/24 - задовольнити.
		Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 у справі №908/1907/24  скасувати.
		Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Марганецької міської ради, Дніпропетровська область, м. Марганець до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" м. Запоріжжя про стягнення коштів  відмовити.
		Судові витрати за подання позовної заяви покласти на позивача. 
		Стягнути з Марганецької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" 69 251,56 грн судового з збору за подачу апеляційної скарги. 
		Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області. 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови виготовлено і підписано 28.05.2026.
		 
		 
		Головуючий суддя О.Г. Іванов
		 
		Суддя Т.А. Верхогляд
		 
		Суддя  В.Ф. Мороз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...