Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-711/11 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано судом: 19.06.2015. Зареєстровано: 07.03.2011. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 2-711/11
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 лютого 2011 року м. Запоріжжя
		Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Макарова В.О., при секретарі Петріна Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до субєкта господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
		  В С Т А Н О В И В:
		 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до СГД ПП ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. В позовній заяві позивачка вказує, що 24.08.2010 року приблизно о 14 год. 50 хв. на 325 км 490 м автомобільної траси М-18 «Харків Сімферополь» сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля ШЕВРОЛЕТ АВЕО, державний номер НОМЕР_1 під її керуванням та автомобіля, який належить ПП ОСОБА_2 ГАЗ 33021, державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який на час дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з власником автомобіля ГАЗ 33021.
		Дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) сталась в звязку з порушенням працівником відповідача ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України.
		Вказаними діями працівника відповідача, повязаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано значну матеріальну і моральну шкоду. Вважає, що вказану шкоду повинен відшкодовувати відповідач і просить стягнути з відповідача матеріальну і моральну шкоду та всі понесені ним судові витрати, задовольнивши позов у повному обсязі. 
		Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав повністю та у своїх поясненнях підтвердив зміст позову. Змінювати, уточнювати, доповнювати позов не бажає. 
		Представник відповідача ПП ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
		Зясувавши думку сторін, оцінивши надані ними докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими що підлягають частковому задоволенню. 
		Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. 
		В судовому засіданні встановлено, що 24.08.2010 року приблизно о 14 год. 50 хв. на 325 км 490 м автомобільної траси М-18 «Харків Сімферополь» сталася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля який належить ПП ОСОБА_2 ГАЗ 33021, державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який на час дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) перебував у трудових відносинах з власником цього автомобіля та автомобілем ШЕВРОЛЕТ АВЕО, державний номер НОМЕР_1 під її керуванням.
		Стосовного винного у вказаній дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_4 працівниками ДАІ складено протокол, а також інші процесуальні документи повязані з ДТП та матеріали направлено до суду. За результатом розгляду зібраних працівниками ДАЇ матеріалів стосовно цього ДТП, Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя постановою від 12 жовтня 2010 року в адміністративній справі № 3-3047/10, ОСОБА_4 був визнаний винним у вказаній ДТП за ст. 124 КУпАП та притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 340 грн. Постанова набрала законної сили та правопорушником була виконана, сума штрафу згідно квитанції № 31503/з32 від 01.11.2010 року була ним сплачена. 
		В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала ушкодження. При цьому порушення працівником відповідача ОСОБА_4, зазначених пунктів Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому звязку із наслідками у вигляді завданих позивачці тілесних ушкоджень та пошкодження її автомобіля. 
		За результатами дослідження матеріалів цивільної справи № 2-565/2010р. та адміністративного матеріалу, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є працівник (водій) відповідача ОСОБА_4 При цьому, порушення цим водієм Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому звязку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін та тілесних ушкоджень ОСОБА_1. 
		Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. 
		Таким чином, постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року встановлено вину, тобто факт вчинення працівником ОСОБА_2 на належному йому на праві власності автомобілі адміністративного правопорушення відносно позивачки, факт завдання діями водія ОСОБА_4 шкоди, а також наявність причинно-слідчого звязку між винними діями наслідками у вигляді завданої позивачу шкоди. Вина ОСОБА_4 встановлена і не оспорена. 
		Постанова Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2010 року відносно ОСОБА_4 набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії працівника Відповідача на належному на праві власності Відповідачу автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого звязку між винними діями, повязаними з порушенням вимог п. 10.1, 10.3, 10.4 Правил дорожнього руху України, працівником відповідача і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. 
		В судовому засіданні встановлено, що винними діями працівника відповідача ОСОБА_4 на належному на праві власності відповідачу автомобілі позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Матеріальна шкода полягає в наступному: витрати відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача складають 60609 грн. 86 коп. згідно звіту № 209 від 10.09.2010 року спеціаліста-товарознавця ОСОБА_5; витрати на оплату послуг незалежної оцінки у розмірі 500 грн.; коштів витрачених позивачем на відповідні процедури та лікарську препарати у розмірі 398 грн. 48 коп. 
		Таким чином, в результаті винних дій ОСОБА_4, який на час ДТП перебував з відповідачем в трудових відносинах та виконував свої трудові обовязки на автомобілі, що належить на праві приватної власності відповідачу позивачу було завдано значної матеріальної шкоди. 
		Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обовязків. 
		Згідно зі ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя фізичній особі, зобовязана відшкодувати потерпілому і додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. 
		Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 
		Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. 
		Таким чином, неправомірними діями працівника відповідача, повязаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку з вказаними діями працівника відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок відповідача. 
		Суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду повністю у розмірі 61508 грн. 34 коп., оскільки вказана сума підтверджена належними доказами в судовому засіданні.
		Крім матеріальної шкоди позивачу була завдана і моральна шкода, що полягає в наступному: на час та після ДТП позивач вимушений був відмовитись від звичного способу життя, він не мав можливості нормально спілкуватись зі своєю родиною, зі співробітниками та керівництвом. Усвідомлення того факту, що через нього (позивача) його близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт перенесення ДТП, фізичний біль та страждання, в результаті викликало не лише фізичну але й душевну біль, та завдало глибоких моральних страждань; відношення відповідача до скоєного його працівником правопорушення, який не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнає на протязі вже тривалого часу ні своєї вини, ні вини свого працівника.
		Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		З викладеного видно, що позивачу неправомірними діями працівника відповідача завдано моральної шкоди майже за кожною з підстав встановлених законодавцем. Суд вважає можливим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди частково в розмірі 10000 грн., в задоволенні решти вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
		Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. 
		Таким чином, виходячи з вимог зазначених норм матеріального права витікає, що неправомірними, діями працівника відповідача, повязаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями працівника відповідача і яка підлягає повному відшкодуванню за рахунок відповідача, оскільки завдання шкоди було внаслідок правопорушення, тобто грубого порушення прав особи та законодавства в цілому; завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди здоровю позивача; завдання майнової шкоди позивачу; завдання збитків позивачу; вимушеність на протязі тривалого часу захищати свої порушені права; невірне ставлення до своєї поведінки з боку відповідача, який не здійснив дій, щодо відшкодування завданої шкоди і продовжує не визнавати свою вину. 
		Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі i щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. 
		Тобто, відповідач ПП ОСОБА_2 повинен довести, що діями його працівника не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказів відповідачем суду не надано. 
		Суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується. 
		Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачу підлягають відшкодуванню 120 грн. витрат сплачених ним на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 715,08 грн. державного мита, сума якого є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
		При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково: стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду 61508 грн. 34 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 120 грн., державне мито у розмірі 715 грн. 08 коп. та моральну шкоду 10000 грн., а всього 72343 грн. 42 коп., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання. 
		Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє обєктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню. 
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1172, 1187, 1195 ЦК України; постановою Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»; ст. ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд 
		В И Р І Ш И В: 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Стягнути з субєкта господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 61508 грн. 34 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 120 грн., державне мито у розмірі 715 грн. 08 коп. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн., а всього 72343 грн. 42 коп.. 
		В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до субєкта господарської діяльності приватного підприємця ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовити. 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		  
			Суддя: В.О. Макаров 
		
		
	</body>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...