Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 03/2073 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.03.2011. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			15 березня 2011 р. № 03/2073 
			Вищий господарський суд України в складі колегії
			 
			суддів:Овечкін В.Е.
			Чернов Є.В.
			Цвігун В.Л. 
			розглянувши касаційну скаргуФізичної особи підприємця 
			ОСОБА_1  
			на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12 січня 2011 року 
			у справі№ 03/2073 господарського суду Черкаської області 
			за позовомвідкритого акціонерного товариства "Черкаське АТП-17127" 
			доФізичної особи підприємця ОСОБА_1 
			провизнання недійсними договору 
			В С Т А Н О В И В:
			Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.11.2010 р. (суддя Єфіменко В.В.) позов про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу задоволено.
			Суд дійшов висновку, що за нормами ст.ст. 759, 798, 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягав нотаріальному посвідченню на час його укладення, тому оскільки спірний договір не був нотаріально посвідченим, він підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених ст.ст. 215, 216 ЦК України. 
			Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2011 р. (судді: Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) рішення господарського суду Черкаської області від 09.11.2010 р. залишено без зміни.
			Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.
			Скаржник вважає, що судами неправильно застосовано ст.ст. 2-4, 55, 128 ГК України, ст.ст. 9, 24, 25, 45, 51, 80, 209, 799 ЦК України, стверджуючи, що правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб підприємців є тотожним, тому оскільки у відношенні договорів оренди транспортних засобі, укладених юридичними особами, законодавством не вимагається обов'язкового нотаріального посвідчення, спірний договір оренди також не потребував відповідного посвідчення. 
			Сторони повідомленні про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 1114 ГПК України правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.
			Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
			Предметом спору є визнання недійсним договору оренди транспортного засобу.
			Судом встановлено, що 01.04.2010 р. між сторонами спору був укладений договір оренди автобуса в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
			Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
			Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).
			Відповідно до ст. ст. 2, 55 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Субєктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
			За змістом ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, є господарсько-виробничими відносинами. 
			Стаття 4 ГК України розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, одночасно вказуючи при цьому, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом України.
			Стаття 24 ЦК України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (ст. 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (ст. 30 ЦК України).
			Поряд з цим, Цивільний кодекс України (ст. 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
			Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
			У господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру. 
			Згідно ч. 3 ст. 45 ГК України щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
			Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
			За загальним правилом (ст. 209 ЦК України) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
			На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми параграфу 5 глави 30 ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання, тобто у відношенні договорів оренди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення.
			Оскільки спірний договір укладений скаржником як підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, про що свідчить його зміст, тому суди дійшли неправомірного висновку про наявність підстав для визнання договору недійсним, оскільки стороною договору не є фізична особа, тому ч. 2 ст. 799 ЦК України не підлягає застосуванню у відношенні спірного договору оренди, оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в даному випадку, є тотожними. 
			Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що господарській суди попередніх інстанцій дали невірну правову оцінку встановленим обставинам справи, висновки та мотиви застосування норм матеріального права є помилковими, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а скарга задоволенню.
			Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, 
			П О С Т А Н О В И В:
			 Касаційну скаргу задовольнити.
			 Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2011 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 09.11.2010 р. у справі № 03/2073 господарського суду Черкаської області скасувати.
			 В позові відмовити.
			 Витрати по сплаті державного мита, в тому числі за перегляд судового рішення в касаційному порядку, віднести на позивача. Господарському суду Черкаської області видати наказ.
			 
				 Головуючий В. Овечкін 
				 
					 
						 
							 суддіЄ. Чернов
							 
								 
									 
										 В. Цвігун

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...