Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6/5009/1363/11 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2011. Забезпечено надання загального доступу: 10.05.2011.
Дата набрання законної сили: 10.05.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		Запорізької області
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 28.04.11 Справа № 6/5009/1363/11
		 Суддя Місюра Л.С. 
		За позовом Селянського (фермерського) господарства „ОСОБА_1” с. 
		Михайлівка Вільнянського району Запорізької області 
		До Відділ культури та туризму Вільнянської районної державної 
		адміністрації Запорізької області м. Вільнянськ Запорізької області 
		 Про визнання договору недійсним
		 Суддя Місюра Л.С.
		За участю представників:
		 Від позивача: ОСОБА_2, дов. № 01 від 04.01.2010 р.
		 Від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 01-10/108 від 04.04.2011 р.
		 
		Розглянувши матеріали справи за позовом Селянського (фермерського) господарства „ОСОБА_1” с. Михайлівка Вільнянського району Запорізької області до Відділу культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області м. Вільнянськ Запорізької області про визнання договору недійсним, суддя
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач просить визнати недійсним з моменту укладання охоронний договір на памятку культурної спадщини № 8 від 21.09.2010 р.
		В судовому засіданні представник позивача подав заяву, де уточнив найменування відповідача та просить суд вважати відповідачем по справі Відділ культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області.
		Заява позивача приймається судом, оскільки заявлена відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		Відповідач подав відзив, в якому зазначив наступне: позов є безпідставним і не підлягає задоволенню та обґрунтовує слідуючим: в п.1 позовної заяви позивач виходить з помилкового висновку, що Відділ культури і туризму Вільнянської РДА не є юридичною особою, а тому, на його думку, укладений договір не має необхідного обсягу цивільної дієздатності. Цивільний кодекс України не містить розгорнутого визначення юридичної особи, але в ст.80 ЦК України "Поняття юридичної особи" містить вказівку на характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Відповідно до п.11 Положення про відділ культури і туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (далі Положення), затвердженого Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 01.03.2010р. №363 «Відділ є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням». Відповідно п.13 Положення «відділ укладає охоронні договори на памятки культурної спадщини в межах повноважень, делегованих управлінням відповідно до закону». Охоронний договір, укладений відділом, не потребує схвалення у Вільнянській районній державній адміністрації, оскільки райдержадміністрація делегувала відділу право складати охоронний договір. Таким чином, відповідач є юридичною особою, належним субєктом, який наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді. Охоронний договір, укладений між позивачем та відділом, є правочином, здійсненим належними субєктами. В п.2 позову позивач посилається на те, що його волевиявлення при укладанні договору не було вільним, не відповідало його статутній діяльності. Договір укладений під тиском відповідача. При цьому, дію примусу позивач вбачає в попередженнях та приписах, направлених на його адресу. Необґрунтованість цього висновку полягає в наступному: «Курганний могильник», що є предметом договору, є памяткою археології і розташований на земельній ділянці, якою володіє та користується позивач. Відповідно до довідки виконавчого комітету Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 31.03.2011р. № 01-32/122, курганний могильник, який знаходиться на півдні від села Петрівське Вільнянського району Запорізької області, розміщений на земельних ділянках, які є власністю громадян та передані ними в оренду СФГ «ОСОБА_1». Статтею 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини»(надалі Закону) передбачено, що органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Відповідно до п. 1 Положення, відповідач є органом охорони культурної спадщини в Вільнянському районі, який відповідно до п.12 Положення видає розпорядження та приписи щодо охорони памяток культурної спадщини місцевого значення. Працівниками Запорізького обласного центру охорони культурної спадщини та Вільнянського районного краєзнавчого музею в результаті перевірки стану памятки культурної спадщини «Курганний могильник»17.06.2010р. встановлено, що з 12 курганів, які входять до складу «Курганного могильника», 11 знаходяться під посівами, що створює загрозу їх стану, про що був складений Акт інвентарної перевірки сучасного стану памяток археології від 17.06.2010р.Відповідно до Акту, курганний могильник, до того ж, вимагає додаткового обстеження. Статтею 37 Закону передбачено, що «будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження обєктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих обєктів…». З метою захисту традиційного характеру середовища, запобіганню повного руйнування памятки, відповідачем 04.08.2010р., відповідно до п.9 ч.2.ст.6 Закону та п.12 Положення, були направлені попередження позивачу та припис щодо необхідності приведення до відповідного порядку памятки археології. Відповідно до ст.30 Закону «Приписи органів охорони культурної спадщини є обовязковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами». Статтею 29 Закону передбачено, що на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані памятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення памятки) покладається обовязок вжити всіх заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання памятки в належному стані за власні кошти. Не зважаючи на попередження позивача та наявність припису від 04.08.2010р. щодо приведення до відповідного порядку памятника археології, позивач знову засіяв цю ділянку. В Акті технічного обстеження сучасного стану памятки археології, який було складено 31.03.2011р., директором Вільнянського районного краєзнавчого музею та землевпорядником Любимівської сільської ради, на території якої знаходиться «Курганний могильник», це зазначено. Відповідно до ст.23 Закону «Усі власники памяток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці памятки, зобовязані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Таким чином, дії відповідача знаходяться в правовому полі, є превентивними, направлені на охорону культурної спадщини і не носять характеру примусу для укладення охоронного договору, як це стверджує позивач. Укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини його обовязок. Посилання позивача на приписи та попередження органу охорони культурної спадщини як елемент тиску на нього, є не що інше, як ухиляння позивача від обовязку укласти охоронний договір. В п.3 позовної заяви позивач обґрунтовує позовні вимоги посиланням на те, що він, начебто, не є власником памятника археології. Висновки позивача не є коректними, оскільки: Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 05.03.2009р.) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до довідки виконавчого комітету Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 31.03.2011р. № 01-32/122, курганний могильник, який знаходиться на півдні від села Петрівське Вільнянського району Запорізької області, розміщений на земельних ділянках, які є власністю громадян та передані ними в оренду СФГ ОСОБА_1 Таким чином, позивач на день укладення охоронного договору був і на цей день є власником і користувачем земель, на яких розташована земельна ділянка історико-культурного призначення «Курганний могильник», що складається з 12 курганів, 11 з них знаходяться під його посівами. Що підтверджує використання ним цих земель. Позивач, укладаючи договори оренди з власниками земельних ділянок, на яких розташований «Курганний могильник», знав, що на них розташований памятник археології. Про це свідчить Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1 площею 5,39 га, виданий на імя ОСОБА_4, яку орендує позивач, згідно довідки Любимівської сільської ради. На плані зовнішніх меж земельної ділянки визначено курган площею 0,1 га. Не зважаючи на це, та на попередження зі сторони відповідача, позивач, в порушення ст.29 Закону, використовує цю ділянку в своїй господарській діяльності. Загальні вимоги до забезпечення правового режиму земель історико-культурного призначення встановлені ч. 2 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України": на землях історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає чи може негативно вплинути на стан природних та історико-культурних комплексів і об'єктів або перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Відповідно до ст.24 Закону, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону і Охоронного договору. Відповідно до ст. 23 Закону «Усі власники памяток чи їхніх частин або уповноважені ними органи , незалежно від форм власності на ці памятки, зобовязані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Відповідач як орган охорони культурної спадщини, відповідно до п. 13 Положення в межах повноважень, делегованих йому, уклав охоронний договір № 8 з позивачем, який є власником і користувачем земель, на яких знаходиться обєкт археології, зареєстрований як памятка культурної спадщини місцевого значення «Курганний могильник», - відповідно чинного законодавства. В п. 4 позовної заяви позивач заявляє, що між сторонами укладено безпредметний договір на тій підставі, що «Курганний могильник», начебто, не є памяткою культурної спадщини. Заява позивача відносно цього твердження безпідставна. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»«обєкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, повязані з ними рухомі предмети, а також території чи водні обєкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною обєкти незалежно від стану збереженості, що донесли до наших часів цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність». В п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1760 «Порядок визначення категорій памяток культурної спадщини до Держаного реєстру нерухомих памяток України»визначено: «Обєкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих памяток України за рішення Кабінету Міністрів України щодо обєктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо обєктів місцевого значення». На підставі Рішення виконкому Запорізької обласної ради депутатів трудящих № 55 від 10.02.1971р. обєкт, як памятка археології місцевого значення, був зареєстрований за НОМЕР_2 та взятий під охорону. Рішенням виконкому Вільнянської районної ради депутатів трудящих № 417 від 24.12.1974р. було встановлено охорону зону в розмірі 10м, а рішенням виконкому Вільнянської районної Ради народних депутатів № 397 від 24.12.1979р. встановлена охоронна зона в розмірі 5м навколо кургану. В 1973 році на обєкті було встановлено залізобетонний охоронний знак. На цей обєкт як памятник історії та культури УРСР з 27.07.1975р., відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001р. № 1760, заведена облікова документація: облікова картка, паспорт, коротка історична довідка, акт технічного стану. Відповідно до п.14 вказаної Постанови, усім памяткам у разі занесення до Реєстру присвоюються охоронні номери, що не можуть дублюватися. Наявність в паспорті та реєстраційній картці реєстраційного НОМЕР_2 свідчить про те, що «Курганний могильник»внесено до Державного реєстру. Усі ці документи були надані позивачу в оригіналі при укладенні з ним охоронного договору і в подальшому по запиту позивача копії їх додані до договору поштовим відправленням 02.02.2011р. за № 01-10/41. Відповідно до статті 3 розділу Х (Прикінцеві положення) Закону, обєкти, включені до списків (переліків) памяток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання памяток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону. Лист директора Запорізького обласного центру охорони культурної спадщини О.Ю. Семенова від 01.04.2011р. № 72 підтверджує, що Курганний могильник (охоронний НОМЕР_2) перебуває на державному обліку як памятка археології. Позивачем не надано доказів того, що «Курганний могильник»не є памяткою культурної спадщини. Посилання на наявність у нього копії Переліку обєктів історії місцевого значення Запорізької області, пропонованих для включення в Державний реєстр нерухомих памяток України є недостатньо коректною, оскільки Перелік складався працівниками Вільнянського краєзнавчого музею на виконання Указу Президента від 11 грудня 2000 року № 1328/2000 «Про забезпечення підготовки і випуску багатотомного енциклопедичного видання «Звід памяток історії та культури України»і носить узагальнюючий характер. Згідно Статті 16 Закону України "Про охорону культурної спадщини", "центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні". Станом на початок 2011-го року зазначений орган - Державна служба з питань національної культурної спадщини - навіть не починав виконувати цю норму. Реєстр памяток культурної спадщини України не опублікований. Посилання Позивача на інші джерела, окрім джерел органів охорони культурної спадщини, не можуть бути прийнятими як докази. . Не відповідає дійсності й заява Позивача про відсутність охоронного знаку на «Курганному могильнику». В 1994 році на кургані встановлено новий охоронний знак, який знаходиться там по цей час, що підтверджують фотографії памятки, зроблені 31.03.2011р. працівниками Вільнянського краєзнавчого музею. В п.5 позовної заяви вказано, що обєкт, який відповідач визначає як памятку археології, - «розорано ще до 1991 року». При цьому, позивач посилається на Охоронне зобовязання № 103, укладене між колгоспом ім. Дзержинського та відповідачем. Це твердження не відповідає запису в Охоронному зобовязанні № 103, укладеному 06.05.1991р. між колгоспом ім. Дзержинського та Вільнянським районним відділом культури: «схили кургану розорюються». Зазначене свідчить, що дії відповідача по укладенню охоронного договору доводи позивача в обґрунтування позову не містять підстав для визнання недійсним Охоронного договору № 8, укладеним сторонами та направлені на ухилення від обовязку укласти охоронний договір. Просить відмовити позивачу в позові в повному обсязі.
		Позивач надав суду письмові пояснення з врахуванням заперечень відповідача , де вказав наступне: відповідно до вимог відповідача, викладених в листах № 01-10/212 від 04.08.2010 року та № 01-10/230 від 19.08.2010 року між позивачем та відповідачем 21 вересня 2010 року укладено Охоронний договір № 8 на памятку культурної спадщини. В п. 1 Договору передбачено, що позивач бере на себе зобовязання щодо охорони Курганного могильника (12 курганів) «памятки археології 10.02-1971 № 55, охоронний НОМЕР_2 с. Петрівське Любимівської сільської ради, за 0,3-1,0 км на південь від північної околиці села». Термін дії договору з 21.09.2010 року по 21.09.2015 року. В п. 6 Договору передбачено використання «курганного могильника НОМЕР_2 виключно під туристично-екскурсійний вид використання». На момент укладання Договору, Акт технічного стану від 17.06.2010 року та інші документи, перелічені в Додатку до Договору позивачу не були надані. Зазначене підтверджується листами № 27 від 27.01.2011 року та № 01-10/54 від 09.02.2011 року, які містяться в матеріалах справи. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Оскаржуваний договір є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України. «Курганний могильник», що є предметом Договору не є памяткою культурної спадщини. Укладено безпредметний договір. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»памятка культурної спадщини обєкт культурної спадщини, який занесений до Державного реєстру нерухомих памяток України. Ст. 13 названого Закону передбачено, що обєкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих памяток України за категоріями національного та місцевого значення. Відповідно до вимог п. п. 1, 2, 7 «Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України»(затвердженого постановою КМУ від 27.12.2001 року № 1760); п. «б»ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»памятки місцевого значення заносяться до Державного реєстру нерухомих памяток України за рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони памяток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. На кожний обєкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення обєкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається. Облікова документація на обєкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність обєкта. Облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об'єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається органами охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування згідно з їх компетенцією або уповноваженими ними установами та організаціями. Паспорт об'єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об'єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об'єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам'ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам'ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби). В обґрунтування своїх доводів, відповідач надав суду паспорт складений статистиком установи 310/20 Воробйовою Зінаїдою Іванівною, який не містить вимог, передбачених п. 6 «Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України». Представник відповідача пояснив суду, що предмет договору є обєктом культурної спадщини місцевого значення. Проте це посилання є безпідставним з огляду на наступне. Відповідно до п. п. 11, 12 «Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України»обєкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності. Критерій автентичності означає, що памятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі. Крім того, обєкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи. Відповідність кожного об'єкта культурної спадщини зазначеним критеріям оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Після отримання зазначеного протоколу центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії. Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності. Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру. В процесі розгляду справи встановлено, що «курганний могильник», який є предметом оспорюваного договору, - не занесений до Державного реєстру нерухомих памяток України, відповідно, на нього не поширюється правовий статус памятки. Більш того, відповідач не надав доказів існування «курганного могильника», що свідчить про те, що між сторонами укладено безпредметний договір. Надані відповідачем суду: Акт інвентарної перевірки сучасного стану памяток археології від 17.06.2010 року та Акт технічного обстеження сучасного стану памятки археології від 31.03.2011 року не є доказами по справі, оскільки складені заінтересованими особами, в тому числі після звернення позивача до суду, - без участі представника позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Договір укладено з порушенням актів цивільного законодавства, що полягає в наступному. Ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини»визначено, що усі памятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи повязані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини видає власнику памятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію обєкта культурної спадщини як памятки (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини). Землі, на яких розташовані памятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються памятки археології поля давніх битв (ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Відповідач не надав суду свідоцтво про реєстрацію обєкта культурної спадщини як памятки, а саме в цьому документі обовязково вказуються категорія памятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію. На момент укладання договору позивач не знав і не міг знати про вищевикладені обставини і уклав договір на охорону невідомо чого. Доказом того, що воля позивача формувалася не вільно, а вимушено є надані суду листи № 01-10/212 від 04.08.2010 року; № 01-10/230 від 19.08.2010 року; припис від 04.08.2010 року; попередження від 04.08.2010 року; звернення відповідача до Запорізької природоохоронної міжрайонної прокуратури; Прокуратури Вільнянського району Запорізької області. Наданими суду доказами підтверджено, що оскаржуваний договір укладено під впливом недобросовісних дій відповідача, які полягають у навмисному створенні у позивача помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення, а саме: про природу договору. Відповідно до вимог п. 4 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини надає органу охорони культурної спадщини … районних державних адміністрацій, органам охорони культурної спадщини місцевого самоврядування витяги з Реєстру щодо памяток, які розташовані на їхніх територіях. Достеменно знаючи, що на момент укладання оскаржуваного договору не існувало і не існує памятки археології, зазначеної в п. 1 Охоронного договору відповідач фактично примусив позивача укласти договір на охорону неіснуючого обєкту. Оскільки не існує предмету договору, - договір не виконувався. Позивач надав суду копію Договору оренди земельної ділянки № 169 з Актом про передачу та прийом земельної ділянки від 10.05.2006 року, в яких зазначена категорія земель землі сільськогосподарського призначення. З наданих суду Договору оренди та Акту про передачу та прийом земельної ділянки вбачається, що на земельній ділянці, яка орендується позивачем, відсутні будь-які обєкти, в тому числі кургани. Прошу зазначене прийняти до уваги при розгляді справи. Позов задовольнити.
		Розгляд справи відкладався.
		28.04.2011р. розгляд справи продовжений та прийнято рішення. 
		Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав: 
		Відповідно до вимог відповідача, викладених в листах № 01-10/212 від 04.08.2010 року та № 01-10/230 від 19.08.2010 року між Відділом культури та туризму Вільнянської РДА (далі позивач) та відповідачем 21 вересня 2010 року укладено Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини № 8 (далі договір).
		Відділ культури та туризму Вільнянської РДА являється юридичною особою, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 133155.
		В п. 1 договору передбачено, що позивач бере на себе зобов'язання щодо охорони Курганного могильника (12 курганів) - «пам'ятки археології 10.02-1971 № 55, охоронний НОМЕР_2 с. Петрівське Любимівської сільської ради, за 0,3-1,0 км на південь від північної околиці села».
		Термін дії договору з 21.09.2010 року по 21.09.2015 року (п. 2 договору).
		В п. 6 договору передбачено, що використання курганного могильника НОМЕР_2 виключно під туристично-екскурсійний вид використання.
		В договорі вказано, що до нього є додатки в кількості 6 документів. Відповідач ні позивачу, ні суду вказані в договорі додатки не надав. 
		Згідно статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (в редакції, яка діяла на момент укладання договору) об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
		В ч. 2 ст. 2 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що за видами об'єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні , історичні , об'єкти монументального мистецтва , об'єкти архітектури та містобудування , об'єкти садово-паркового мистецтва , ландшафтні та об'єкти науки і техніки . Археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
		Відповідно до статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що лише занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України об'єкт культурної спадщини являються пам'ятка культурної спадщини. 
		Відповідно до пункту 1 Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України , затвердженого постановою КМУ № 1760 від 27.12.2001р., обєкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих памяток України за рішенням КМУ щодо обєктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо обєктів місцевого значення. 
		З вищевикладеного вбачається, що до Державного реєстру нерухомих памяток України заносяться і обєкти національного значення і обєкти місцевого значення. 
		Стаття 13 Закону України “Про охорону культурної спадщини” передбачає, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки. 
		З вищевикладеного вбачається, що об'єкт культурної спадщини набуває статуту пам'ятки лише після занесення об'єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України . 
		В ч. 4 статті 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини надає органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органам охорони культурної спадщини місцевого самоврядування витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях.
		Таким чином, у відповідача зобовязаний бути витяг з Реєстру .
		На запит суду відповідач не надав суду витяг з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, таким чином, відповідач не довів суду , що курганний могильник НОМЕР_2 був внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що фактично курганний могильник НОМЕР_2 не був внесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		За таких підстав, відповідач не довів суду, що курганний могильник НОМЕР_2 набув правового статусу пам'ятника культурної спадщини .
		Відповідач надав суду лише ксерокопію Списку памяток археології, історії, мистецтва Запорізької області станом на 01.01.1980р.
		Слід відмітити, що Список памяток археології, історії, мистецтва не являється Реєстром. Крім цього, як вбачається з ксерокопії Списку памяток археології, історії, мистецтва Запорізької області станом на 01.01.1980р. напроти найменування ІНФОРМАЦІЯ_1 був вказаний чотиризначний номер в печатному вигляді 1422 , який був виправлений від руки на номер НОМЕР_2.
		Оскільки відповідач не довів, що курганний могильник НОМЕР_2 набув правового статусу пам'ятника культурної спадщини, відповідно він не довів, що курганний могильник підлягає охороні, та що у позивача виникло зобовязання укладати охоронний договір. 
		Крім цього, в ч. 3 статті 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. Це повноваження може бути делеговано іншим органам охорони культурної спадщини відповідно до закону.
		Відповідач, на вимогу суду, не надав свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. 
		Відповідач не довів суду, що позивач являється або власником або користувачем пам'ятника культурної спадщини. 
		В частині 2 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” вказано, що усі памятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи повязані з ними рухомі предмети , є державною власністю.
		Відповідач не надав суду доказів того, що державі було надано свідоцтво, яке підтверджувало б, що держава являється власником памятки. 
		В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що на курганний могильник НОМЕР_2 свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки не надавалось. 
		Відповідно до ч.1 ст.. 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини” усі власники пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
		З вищевикладеного вбачається, що лише у власників памяток виникає обовязок на укладання охоронного договору.
		Ч. 1 статті 24 Закону України “Про охорону культурної спадщини” передбачає, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
		Згідно статті 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини” та Порядку укладання охоронних договорів на памятники культурної спадщини, затвердженому постановою КМУ № 1768 від 28.12.2001р. охоронні договори укладають або власники або користувачі цих памяток.
		Позивач не являється ні власником, ні користувачем об'єкту культурної спадщини, та не являється ні власником, ні користувачем курганного могильника НОМЕР_2. 
		Відповідач не довів, що позивач являється власником або користувачем памятки . 
		Згідно зі ч.1 та 3 ст.. 25 Закону України “Про охорону культурної спадщини” об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками надаються відповідними органами охорони культурної спадщини в користування юридичним та фізичним особам лише з науковою, культурно-освітньою, туристичною метою.
		Саме вказані в ч. 1 юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.
		Більш того, в частині 5 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини” зазначено, що землі, на яких розташовані памятки археології, перебувають у державної власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються памятки археології - поля давніх битв. 
		З вищевикладеного вбачається, що землі, на яких розташовані памятки археології зобовязані знаходиться у державної власності або держава зобовязана їх вилучити (викупити) у державну власність.
		Відповідач у відзиву на позов вказує, що землі, на яких розташований курганний могильник НОМЕР_2 відносяться до земель історіко культурного призначення. 
		Але, не дивлячись на вказане вище, на підставі розпорядження Вільнянської райдержадміністрації від 25.07.2002р. № 381 громадянці ОСОБА_4 був наданий Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 5,39 га, на якої розташований курган для ведення товарного сільсьгосподарського виробництва. 
		При цьому, відповідач з громадянкою ОСОБА_4 охоронний договір не уклав. 
		Крім цього, відповідно до п. 2 та 3 Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України, затвердженого постановою КМУ № 1760 від 27.12.2001р., на кожний обєкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. 
		Облікова документація на обєкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт темничного стану, довідку про майнову цінність обєкта.
		Відповідач надав суду паспорта на кургани, в яких вказано, що паспорта склав статистик установи 310/20.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
		В статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
		Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Спірний договір суперечить вказаним вище статтям та пунктам Закону України “Про охорону культурної спадщини”; Порядку визначення категорій памяток для занесення обєктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих памяток України , затвердженого постановою КМУ № 1760 від 27.12.2001р.; Порядку укладання охоронних договорів на памятники культурної спадщини, затвердженому постановою КМУ № 1768 від 28.12.2001р. 
		Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, оскільки спірний договір був ним укладений під тиском відповідача, що підтверджується листами № 01-10/212 від 04.08.2010 року; № 01-10/230 від 19.08.2010 року; приписом від 04.08.2010 року; попередженням від 04.08.2010 року; зверненням відповідача до Запорізької природоохоронної міжрайонної прокуратури; прокуратури Вільнянського району Запорізької області.
		Таким чином, спірний договір був укладений і з порушенням ч. 3 ст. 203 ЦК України.
		Враховуючи все вищевикладене, спірний договір підлягає визнанню недійсним по вказаним вище підставам. 
		Заперечення відповідача судом не приймаються в звязку вищевикладеним. 
		При цьому слід відмітити, що позивач не довів, що воля осіб, яки уклали спірний договір, характеризується не достатньої психічної зрілістю, та що ці особи не володіють необхідним обємом дієздатності , що вони не досягли повноліття, або що вони визнані недієздатними в судовому порядку. 
		За таких підстав, позивач безпідставно посилається на ч. 2 статті 203 ЦК України, згідно якої особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 
		Також позивач не довів, що спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За таких обставин, позивач безпідставно посилається на те, що договір суперечить ч. 5 ст. 203 ЦК України .
		Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України. 
		Керуючись ст. ст. 22, 44 49, 82 85 ГПК України, суд 
		 В И Р І Ш И В:
		Позов задовольнити. Визнати недійсним, з моменту укладання, охоронний договір на памятку культурної спадщини № 8 від 21.09.2010 р., укладений між Відділ культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області м. Вільнянськ Запорізької області та Селянським (фермерським) господарством „ОСОБА_1” с. Михайлівка Вільнянського району Запорізької області . 
		Стягнути з Відділ культури та туризму Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області м. Вільнянськ Запорізької області на користь Селянським (фермерським) господарством „ОСОБА_1” с. Михайлівка Вільнянського району Запорізької області витрати по держмиту в сумі 85 грн. та на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн . Надати наказ.
		Суддя Л.С. Місюра 
		 Повне рішення складено : 28.04.2011р.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...