Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-650/11 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.05.2011. Забезпечено надання загального доступу: не визначено.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Черкаський районний суд Черкаської області 
		 Справа № 2а-650/11
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 28 лютого 2011 року суддя Черкаського районного суду Черкаської області Василенко В.В., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дітям війни, -
		 ВСТАНОВИВ:
		          Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області про визнання бездіяльності й відмови незаконними та зобов’язання нарахувати й виплатити соціальну надбавку дітям війни.
		          В обґрунтування своїх вимог указує, що має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”. Відповідно до ст. 6 указаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, дітям війни з 01 січня 2006 року має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
		          Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року та Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19 грудня 2006 року дія указаного положення Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на відповідні роки. 
		          Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року це положення Закону було змінено.
		          Однак Конституційний суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року визнав неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
		Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”.
		          Вказує, що їй безпідставно у період з 01.01.2007 року по 31.12.2010 не було виплачено зазначену щомісячну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Вказує, що, відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 –IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
		          Просить суд визнати незаконними бездіяльність та відмову відповідача нарахувати та виплатити їй соціальну надбавку дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити указану доплату за період з 2007 по 2010 рік. Також просить зобов’язати відповідача нараховувати вказану допомогу і в подальшому.          
		          Відповідач ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у Черкаському районі Черкаської області свої заперечення у строк встановлений ст. 183-2 КАС України не подав.
		          Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини. 
		          Позивачка має статус дитини війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни”. 
		          Відповідно до ст. 6 вказаного закону у редакції до 01 січня 2008 року, коли до нього були внесені зміни згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, позивачці як дитині війни мала виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік” № 3235-IV від 20 грудня 2005 року, а також Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19 грудня 2006 року дія указаного положення Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни” була зупинена на відповідні роки. Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28 грудня 2007 року це положення Закону було змінено, а саме воно було викладено у наступній редакції: „Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
		          Конституційний суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року визнав неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Також Конституційний суд України своїм рішенням від 22 травня 2008 року визнав неконституційним пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України“ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, яким були внесені зміни до ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року „Про соціальний захист дітей війни ”.
		          Відповідно до ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058 –IV від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом всього року становив: з 01 січня 2007 року –380 гривень, 01 квітня 2007 року –406 гривень, й з 01 жовтня 2007 року –411 гривень (всього 4809 гривеньза 2007 рік). Відповідно до Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28 грудня 2007 року, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив: з 01 січня 2008 року –470 гривень, з01 квітня 2008 року –481 гривню, й з 01 липня 2008 року –482 гривні й з першого жовтня 2008 року –498 гривень (всього 5793 гривні за 2008 рік). Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом всього року становив 498 гривень на місяць (всього 5976 гривень за 2009 рік). Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, протягом 2010 року становив: з 01 січня по 31 березня –696 гривень, з 01 квітня по 30 червня – 706 гривень, з 01 липня по 30 вересня –709 гривень, з 01 жовтня по 30 листопада –723 гривні й з 01 грудня по 31 грудня –734 гривні (всього 8510 гривень за рік). 
		          Суд бере до уваги, що рішення Конституційного Суду України по справі N 6-рп / 2007 прийнято 09 липня 2007 року. Відповідно до положень статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		          Статтею 152 Конституції України врегульовано процедурне питання, відповідно до якого, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		          Таким чином, право позивачки на нарахування надбавки за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року відновилося з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі N 6-рп / 2007 від 09 липня 2007 року. Тобто нарахування підвищення має бути вчинено з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, а саме з 09 липня 2007 року. ОСОБА_3 дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачці підвищення до пенсії з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
		          Також суд вважає за необхідне керуватися наступним. Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Тобто пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом. Відповідно до положень статті 46 Конституції України було прийнято ОСОБА_3 України «Про прожитковий мінімум»№ 966-ХІV від 15 липня 1999 року. ОСОБА_3 дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційних гарантій громадян на достатній життєвий рівень. Частиною другою статті 1 цього Закону встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, а саме: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; та осіб, які втратили працездатність. Статтею другою цього Закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
		          Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
		          Крім того, державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України - основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		          Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		          Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - це прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ні законом, ні підзаконним нормативно-правовим актом.
		          Законами України «Про державний бюджет на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року № 489-V, «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28 грудня 2007 року та «Про державний бюджет на 2009 рік», «Про державний бюджет на 2010 рік»встановлено відповідні розміри прожиткового мінімуму, в тому числі й для осіб, які втратили працездатність. 
		          Дійсно, діючим законодавством України на 2007-2010 роки точно не визначено таку базу для нарахувань підвищень чи надбавок як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом станом на 2007-2010 роки щодо Закону України "Про соціальний захист дітей війни" прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України.
		          Проте, суд у вирішені справи керується статтею 8 КАС України, відповідно до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який проголошує, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини. Суд також вважає необхідним керуватися положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 року N 3477-ІV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, та зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. Так, статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права. 
		          З огляду на це, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії, базуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі чи окремим органам посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом – принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
		          Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		Відповідно до ч.2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		          Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні позивачу підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року, а також з 22 травня 2008 року по даний час, встановленого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що з точки зору матеріального права підлягають задоволенню в цій частині.
		          Втім, відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд вважає, що, оскільки закони та підзаконні нормативно-правові акти публікуються у пресі, кожна особа, за наявності бажання, може мати доступ до цієї інформації. Позов позивачкою заявлений до суду 20 січня 2011 року. Тому суд вважає, що позивачка без поважних причин пропустила строк давності звернення до суду щодо вимог відносно періоду з 01 січня 2007 року до 20 липня 2010 року, а тому відносно цих вимог строк давність має бути застосованим і ця частина вимог має бути залишена без розгляду. Поважних причин для відновлення цього строку позивачем не наведено, й суд їх не вбачає. 
		          Також суд вважає неможливим задовольнити позовні вимоги, що стосуються виплати надбавки позивачу у подальшому, оскільки не вважає можливим вирішувати питання про правовідносини, які можуть виникнути у майбутньому.
		          Таким чином, суд вважає, що, враховуючи положення процесуального закону, позовні вимоги мають бути задоволені в межах шестимісячного строку давності з дня заявлення позову й відповідно до вимог матеріального закону, тобто з 20 липня 2010 року по 20 січня 2011 року. 
		          Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 99, 100, 158-163, 183-2 КАС України, суддя, -
		ПОСТАНОВИВ:
		          Позовні вимоги з 01 січня 2007 року до 20 липня 2010 року залишити без розгляду.
		          Позов щодо інших заявлених вимог задовольнити частково.
		          Визнати відмову у виплаті та бездіяльність ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Черкаському районі районі Черкаської області неправомірними щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 20 липня 2010 року по 20 січня 2011 року відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV в редакції до внесення змін Законом України № 107-VІ від 28 грудня 2007 року.
		Зобов'язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в Черкаському районі Черкаської області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 20 липня 2010 року по 20 січня 2011 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 107-VІ від 28 грудня 2007 року), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом про державний бюджет на відповідний період, та виплатити різницю недоплачених сум.
		          В частині позовних вимог щодо нарахування надбавки у подальшому відмовити. 
		          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. 
		 
			           Головуючий                                                                                           В.В.Василенко

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...