Справа №7484 Головуючий у 1 інстанції Гончаренко М.Є.
Категорія 19 Доповідач
Лук'янова С.В.
УХВАЛА Іменем України
8 серпня 2006
року Апеляційний суд Донецької
області у складі:
головуючого судді Курило В.П. суддів Лук'янової С.В.,
Санікової О.С
при секретарі
Коваленко Т.В.
розглянув у
відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною
скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Дебальцевського міського суду Донецької області
від 27 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Заслухавши
доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки, перевіривши матеріали
справи і доводи апеляційної скарги , апеляційний суд
встановив:
В апеляційній
скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення Дебальцевського
міського суду Донецької області від 27 червня 2006 року і ухвалення по справі
нового рішення про задоволення її позову через неправильне застосування судом
норм матеріального і процесуального права. Суд проігнорував той факт, що
порушення її права на сімейне життя полягає не тільки в тому, що відповідачка
вступила позашлюбні стосунки з її чоловіком (що і стало причиною розвалу їх
родини та встановлення між нею і її чоловіком режиму окремого проживання), а
те, що відповідачка відкрито проживала у ЇЇ домі та користувалася її особистими
речами. Це вона розцінює як зневажання її права на сімейне життя. Але згідно
рішенню суду вона не має права на надані їй Конституцією України права на
сімейне життя та невтручання у сімейне життя. Суд надав перевагу не наданим нею
фактичним даним (витяг із серологічною лабораторії лікарні від 3 березня
2006року), а свідченням відповідачки. Суд зазначив у рішенні, що вона мала звернутися
з позовом не до відповідачки, а до міської лікарні, яка відповідає за дії
відповідачки під час виконання нею службових обов'язків. Але встановивши при
розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого
пред'явлено позов, суд мав обговорити питання про притягнення установи до
участі у розгляді справи. Проте це питання не було обговорено судом. В судовому
рішенні зазначено, що CMC-повідомлення, які надсилалися їй з телефону
відповідачки, не можуть вважатися тяжкою образою, оскільки в них запитувалося
про стан її здоров"я. Проте вона вважає образливим сам факт надсилання CMC-повідомлень
особою, яка зруйнувала її сім"ю, о шостій годині ранку вагітній жінці.
Вона не згодна з висновком суду про те, що суд не може давати правової оцінки
стосункам відповідачки з її чоловіком. У судовому рішенні зазначено, що вона не
довела той факт, що CMC-повідомлення з
телефону, який належить
відповідачці надсилала саме відповідачка. Але вона вважає, що вона не
повинна цього доводити. її чоловік визнав у судовому засіданні, що саме він
направляв їй CMC-повідомлення з телефону відповідачки, оскільки не міг
користуватися своїм телефоном. Але вона довела, що її чоловік користувався
своїм телефоном у той час, коли, як він пояснював, не міг користуватися своїм
телефоном. Суд при розгляді справи і оцінці доказів не врахував основний
принцип цивільного права, а саме принцип презумпції позову або винуватості
правопорушника, згідно з яким саме по собі створення небезпеки протиправними
діями створює припущення про винуватість особи, яка створила дану ситуацію
(а.с.70-72).
В судовому
засіданні апеляційного суду позивачка повністю підтримала доводи апеляційної
скарги.
Рішенням
Дебальцевського міського суду Донецької області від 27 червня 2006 року
відмовлено у задоволенні вказаного позову. В судовому засіданні не було
встановлено, які конкретно протиправні дії вчинила відповідачка, що свідчило б
про її втручання в особисте і сімейне життя позивачки. В судовому засіданні не
було доведено, що CMC-повідомлення позивачці надсилала відповідачка.
Відповідачка, працюючи лікарем-дерматовенерологом міської лікарні, вимагала від
позивачки результатів аналізу, який був відсутнім в медичній картці позивачки,
а також проведення медичного огляду. Такі дії відповідачки не були
протиправними; відповідачка не притягувалася адміністрацією лікарні до
дисциплінарної відповідальності. Рішенням Дебальцевського міського суду від 4
квітня 2006 року встановлено режим окремого проживання між позивачкою і її
чоловіком. Намагання чоловіка позивачки вирішувати виниклі сімейні проблеми не
можуть ставитися за вину відповідачці. Стосункам між відповідачкою і чоловіком
позивачки не може даватися правова оцінка. Суд дійшов до висновку, що
відповідачка не вчиняла щодо позивачки будь-яких неправомірних дій, які
передбачені конкретними правовими нормами і які тягнуть за собою будь-яку
відповідальність. Відповідачка не завдала позивачці матеріальної і моральної
шкоди (а.с.66).
Апеляційний суд
вважає, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає через наступне.
Відповідно вимогам ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не
інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим
відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів
сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст.60 ЦПК України
кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими
особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які
мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб,
які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на
припущеннях.
Розглядаючи
справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і
заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку
і дійшов правильного висновку про те, що відповідачка не завдала позивачці
матеріальної і моральної шкоди.
Згідно позовній
заяві моральна шкоди позивачці спричинена відповідачкою тим, що остання :
втрутилася у сімейне життя позивачки; порушила право позивачки на свободу
шляхом здійснення психологічного впливу на позивачку, який полягав у
направленні позивачці з особистого телефонного номеру відповідачки СМС-повідомлень
о шостій годині ранку; неправомірними діями відповідачки, яка (як єдиний у
місті Дебальцеве лікар-дерматолог) відмовилася підписати індивідуальну картку
вагітної позивачки (а.с.3-5). Але позивачка не надала переконливих доказів у
підтвердження заявленого позову. Згідно позовній заяві саме „чоловік позивачки
зібрав свої речі і переїхав на проживання до
відповідачки" (а.с.З). Стаття 24 СК України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та
чоловіка. Відповідно ст..21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і
свободи людини є невідчужуваними та
непорушними. Той факт, що чоловік позивачки підтримує з відповідачкою, як на думку позивачки, сімейні
відносини, не свідчить про обов'язок відповідачки відшкодовувати
позивачці моральну шкоду.
Пояснення позивачки про те, що відповідачка надсилала їй о 6 годині ранку CMC-повідомлення, спростовуються
поясненнями свідка ОСОБА_3 (чоловік позивачки). Та обставина, що чоловік позивачки мав свій телефон, не є безумовним доказом
надсилання CMC-повідомлень не чоловіком позивачки, а відповідачкою, оскільки згідно ч.4
ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відсутні безумовні докази також того, що відповідачка, працюючи лікарем-дерматологом, відмовилася безпідставно підписати
індивідуальну картку вагітної позивачки.
Надані позивачкою листок непрацездатності (а.с.7), епікриз (а.с.8),
фіскальні чеки не підтверджують причинного зв'язку
між необхідністю лікування позивачки і будь-якими діями відповідачки, внаслідок яких позивачка вимушена була лікуватися
і придбати за свої кошти ліки.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи
процесуального права, що призвело або могло призвести до
неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції
є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України,
апеляційний суд
УХВАЛИВ;
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1відхилити.
Рішення Дебальцевського міського суду Донецької області від 27 червня 2006
року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з
моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду
України протягом двох місяців з дня проголошення.