Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5026/1365/2011 : Господарські справи (до 01.01.2019); Спір про визнання акта недійсним, документ, що оспорюється, видано:; Органом місцевого самоврядування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.08.2011. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2011.
Дата набрання законної сили: 03.11.2011
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 15 липня 2011 рокуСправа № 15/5026/1365/2011
		 Господарський суд Черкаської області в складі судді Потапенко В.В., при секретарі судового засідання Заболотній Л.А., прокурор  Павленко О.А., Синецька О.Ю., за участю представників сторін: 
		від позивача  ОСОБА_1  за довіреністю; 
		від відповідача 1  ОСОБА_2 - за довіреністю;
		від відповідача 2 - ОСОБА_3  за довіреністю, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу
		за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України 
		до виконавчого комітету Канівської міської ради та приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» 
		про визнання незаконним рішення, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності, - 
		 ВСТАНОВИВ:
		 Заявлено позов про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Канівської міської ради № 366 від 31.10.2002 року «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна», визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01.11.2002 року на право власності на готель «Тарасова гора» та визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на готель «Тарасова гора» в місті Каневі по вулиці Шевченка, 96. 
		В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що органами прокуратури Черкаської області за завданням Генеральної прокуратури України № 07/1/1-360вих11 від 17.06.2011 року проводилася перевірка законності перебування готелю «Тарасова гора», який знаходиться в м. Каневі по вул. Шевченка, 96, у власності приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур». 
		У ході перевірки встановлено, що будівля готелю «Тарасова гора» здана в експлуатацію у березні 1961 року. Відповідно до листа Міністерства житлово-комунального господарства Української РСР № 45-37-327 від 09.02.1987 року вказаним Міністерством погоджено пропозицію виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів щодо передачі будівлі готелю «Тарасова гора» на баланс обласної ради по туризму та екскурсіях.
		Згідно акту прийому-передачі від 07.05.1987 року готель «Тарасова Гора», балансовою вартістю 375 111 тис.руб., що знаходився на балансі Канівського комбінату комунальних підприємств, переданий з балансу управління комунального господарства Черкаського облвиконкому на баланс Черкаської обласної ради по туризму та екскурсіям у відповідності до листа Міністерства житлово-комунального господарства УРСР № 45-37-327 від 09.02.1987 року.
		Незважаючи на те, що вказаний готель був переданий Черкаській обласній раді по туризму та екскурсіям тільки на баланс, 31.10.2002 року виконавчим комітетом Канівської міської ради, у порушення вимог ст. 4 Закону України «Про власність», прийнято рішення № 366 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», яким дозволено оформити право власності на готель «Тарасова гора» в м. Каневі по вул. Шевченка, 96, Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур».
		Надалі Канівською міською радою на підставі незаконно прийнятого рішення 01.11.2002 року видано Українському закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» Свідоцтво про право власності на готель «Тарасова гора», що знаходиться в м. Каневі по вул. Шевченка, 96.
		У процесі судового розгляду справи прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що враховуючи те, що оспорюване рішення виконавчого комітету Канівської міської ради № 366 від 31.10.2002 року складається з трьох пунктів і пункт 1 не відноситься до розгляду вказаного спору, просить п. 2 прохальної частини позову вважати наступного змісту: «Визнати незаконним п. 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради № 366 від 31.10.2002 «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» та п. 3 вказаного рішення в частині, що стосується доручення Канівському бюро технічної інвентаризації оформити Свідоцтво про право власності на готель «Тарасова гора» в м. Каневі по вул. Шевченка, 96».
		Господарський суд прийняв до розгляду заяву прокурора про уточнення позовних вимог. 
		У письмовому відзиві на позов представник другого відповідача проти позову заперечив з наступних підстав: 
		- державна реєстрація права власності на готель «Тарасова гора», який розташований у м. Канів по вулиці Шевченка, 96 (надалі - майно) проведена з дотриманням вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року за № 7/5. Зареєструвавши у встановлено законом порядку право власності на майно ПАТ «Укпрофтур» встановив своє право на вказане майно шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації цього права;
		- відповідно до ч. 4 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Зареєстровані речові права мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна. З урахуванням наведених положень Закону, зареєстроване право власності за ПАТ «Укрпрофтур» має пріоритет перед будь-якими незареєстрованими правами, а тому є всі підстави стверджувати, що право власності за ПАТ «Укрпрофтур» було правомірно закріплено рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради від 31.10.2002 року № 366 «Про оформлення права власності на об”єкти туристичного майна»;
		- на підставі ч. 1 ст. 76 ЦК Української PCP перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. З позовної заяви вбачається, що порушення прав Фонду державного майна України пов'язують із Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268 - XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України», відповідно до якої Фонд державного майна України зобов'язано прийняти майно підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу PCP. Тобто зазначена постанова дає всі підстави стверджувати, що право позивача можна вважати порушеним саме з 01.05.1992 року. Обізнаність Фонду державного майна України про можливе порушення його прав може підтвердити рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації професійних спілок України, Фонду соціального страхування України та акціонерного товариства «Укрпрофтур» про визнання недійсними установчих документів AT «Укрпрофтур», а тому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові;
		- відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. З матеріалів справи і наданих позивачем доказів, на думку представника другого відповідача, не вбачається жодних підстав вважати, що до моменту звернення до суду спірний об'єкт нерухомого майна вилучався у встановленому порядку чи визнавалось неправомірне володіння вказаним майно Українською республіканською радою профспілок, Українською республіканською радою по туризму та екскурсіях, Федерацією профспілок України, ПАТ «Укрпрофтур»;
		- Федерація професійних спілок України, як профспілкова організація, не була організацією союзного підпорядкування і її майно ніколи не було державною власністю, профспілки не підпорядковувалися державі, а тільки взаємодіяли з нею у певних питаннях. Спірне майно було передано у власність AT «Укпрофтур» до моменту прийняття постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року «Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України» та від 04.02.1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP». В подальшому спірне майно було передано засновником ПАТ «Укрпрофтур»у власність на законних підставах, відповідно оскаржуване позивачем рішення, на підставі якого було оформлено свідоцтво про право власності на майно, жодним чином не порушує права держави в особі Фонду державного майна України, тому позов не може бути задоволений;
		- постанови, на які зсилається позивач, не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору як такі, що суперечать Конституції України. Крім того, вказані підзаконні нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, відповідно не можуть поширюватися на правовідносини, що виникли ще задовго до їх прийняття;
		- жодних документів, які б підтверджували те, що спірне майно до передачі належало до державної (загальнонародної) власності або не було передано профспілкам у власність позивачем не надано.
		Прокурори та представник позивача у судовому засіданні позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог підтримали з підстав, викладених у ньому.
		Представник першого відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечувала, судові витрати просила віднести на рахунок другого відповідача.
		У судовому засіданні представник другого відповідача позов не визнав, посилався на обставини та доводи, викладені у відзиві на позов.
		В ході розгляду справи до суду надійшли наступні клопотання:
		- від прокурора: клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: копій з інвентаризаційної справи на готель «Тарасова гора», що знаходиться в м. Канів по вул. Шевченка, 96, витягів з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо відповідачів, копії рішення виконавчого комітету Канівської міської ради № 20 від 25.01.1999 “Про підтвердження права постійного користування земельними ділянками»; клопотання про накладення арешту на приміщення готелю «Тарасова гора», що знаходиться за адресою: м. Канів, вул. Шевченка, 96; клопотання про поновлення строку звернення до господарського суду з даним позовом;
		- від другого відповідача: клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи; клопотання про зобов”язання прокурора надати оригінали усіх документів, на які посилається прокурор в огрунтування позовних вимог; клопотання про колегіальний розгляд справи;
		Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши подані клопотання, суд ухвалив: задовольнити клопотання прокурора про залучення поданих документів до матеріалів справи; клопотання про поновлення строку звернення до господарського суду прийняти і врахувати при прийнятті судового рішення; клопотання про колегіальний розгляд справи відхилити; клопотання про витребування оригіналів документів, якими прокурор обґрунтовує позов, відхилити; клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи спірного об"єкту відхилити; клопотання про накладення арешту на приміщення готелю «Тарасова гора» відхилити.
		Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне:
		Постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 “Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій” на ВЦРПС та його організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській PCP перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді, згідно постанови ВЦРПС від 27.11.1959 “Про поліпшення керівництва розвитком туризму в профспілках”.
		Постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 27.07.1982 року № 8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях. Відповідно до цього Положення Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР. Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях здійснює свою діяльність на началах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має розрахунковий рахунок, самостійний баланс. Положенням також визначені завдання, зміст роботи, склад коштів.
		Президія Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991 року прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство "Укрпрофтур". Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України 04 жовтня 1991 року уклали установчий договір і затвердили його Статут. Установчі документи АТ "Укрпрофтур" були предметом спору у справі Вищого арбітражного суду України № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та Акціонерного товариства "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчого договору та статуту АТ "Укрпрофтур". Постановою Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі № 138/7 в позові відмовлено повністю, з посиланням на те, що АТ "Укрпрофтур" створено законно, підстав для визнання установчого договору про його створення та статуту АТ недійсним немає.
		Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за станом на 04.07.2011 року Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" (ПрАТ "Укрпрофтур") зареєстровано як юридична особа, його засновниками є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, розмір внеску до статутного фонду 8460100,00 грн.; Федерація професійних спілок України, розмір внеску до статутного фонду 203042900,00 грн.
		Відповідно до листа Міністерства житлово-комунального господарства Української РСР № 45-37-327 від 09.02.1987 року вказаним Міністерством погоджено пропозицію виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів щодо передачі будівлі готелю «Тарасова гора» на баланс обласної ради по туризму та екскурсіях.
		Згідно акту прийому-передачі від 07.05.1987 року готель «Тарасова Гора», балансовою вартістю 375 111 тис.руб., що знаходився на балансі Канівського комбінату комунальних підприємств, переданий з балансу управління комунального господарства Черкаського облвиконкому на баланс Черкаської обласної ради по туризму та екскурсіям у відповідності до листа Міністерства житлово-комунального господарства УРСР № 45-37-327 від 09.02.1987 року.
		Пунктом 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 31.10.2002 року № 366 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна» Українському закритому акціонерному товариству "Укрпрофтур" дозволено оформити право власності на готель «Тарасова гора» в м. Каневі по вул. Шевченка, 96.
		01.11.2002 року Канівською міською радою на підставі вказаного рішення ЗАТ «Укрпрофтур» було видано Свідоцтво про право власності на готель «Тарасова гора», що знаходиться в м. Каневі по вул. Шевченка, 96.
		У зведеному акті вартості будівель та споруд від 20.04.1987 року було зафіксовано наступні будівлі та споруди майнового комплексу "Тарасова гора": приміщення готелю (літ. А-3), сарай з погребом (літ. Б), транспортна підстанція (літ. ТП), торговий кіоск (літ. В). 
		На момент видачі свідоцтва про право власності на готель «Тарасова гора» з"явилися нові будівлі - кафе «Українські страви» (літ. Г), накриття (літ. г), гараж (літ. Д).
		Відповідно до даних інвентаризаційної справи в комплекс будівель готелю «Тарасова Гора» входять: спальний корпус (літ. А-3), сарай (літ. Б), кафе «Українські страви» (літ. Г), накриття (літ. г), гараж (літ. Д).
		Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими до задоволення частково, з огляду на наступне.
		Згідно ст. 76 ЦК УРСР, 1963 року, чинного на момент видачі спірного Свідоцтва про право власності, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. В свою чергу, відповідно до ч.1 ст. 261 нині чинного ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Прокурор стверджує, що про порушення інтересів держави він дізнався в ході прокурорської перевірки на виконання доручення Генеральної прокуратури України. Доводи прокурора в цій частині відповідають матеріалам справи. 
		Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено три роки. 
		Суд погоджується з доводами прокурора про те, що перебіг строку позовної давності для звернення прокурора в інтересах держави з даним позовом починається з червня 2011 року. Факт обізнаності позивача - ФДМУ про знаходження спірного обєкту у інших осіб, на що посилається другий відповідач, не має істотного значення для звернення прокурора до суду з даним позовом. При цьому суд враховує те, що позивач не мав спірного Свідоцтва про право власності, відповідно, про нього не знав і не міг знати.
		За таких обставин, суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, тому згідно з ч. 5 ст.267 ЦК України порушене право підлягає захисту.
		Постановою Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 року № 1427-ХІІ "Про проголошення незалежності України" Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення. У звязку з цим весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України, став власністю народу України.
		Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 року № 1452ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 року № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших обєктів союзного підпорядкування, розташовані на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.
		З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України своєю Постановою від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій. Фонд державного майна України мав прийняти майно цих підприємств, установ та обєктів до 01 травня 1992 року, що не виконано. Також не сформований загальний перелік такого майна.
		Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР, відповідно, до 1990 року були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи. 
		Отже, спірний обєкт, на думку суду, є майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташований на території України. 
		Про належність спірного обєкту до майна загальносоюзної громадської організації колишнього Союзу РСР також свідчить Договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладений керівниками Загальної Конфедерації Профспілок СРСР і Федерації незалежних профспілок України у м. Москва, на який посилається другий відповідач. Однак цей Договір затверджений лише постановою Президії Ради Загальної Конфедерації Професійних Спілок СРСР 18 листопада 1990 року № 2-1а, тобто з одного боку, однак він не затверджений керівним органом Федерації незалежних профспілок України. 
		У пункті 26 Декларації від 06 жовтня 1990 року про утворення Федерації незалежних профспілок України вказано, що Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради і все майно Федерації є власністю останньої. 21 листопада 1992 року Федерація незалежних профспілок України була перейменована в нинішню Федерацію профспілок України. 
		Другий відповідач заснований Федерацією незалежних профспілок України, правомірність його створення згідно зі ст. 35 ГПК України, не підлягає доказуванню у даній справі, оскільки цей факт встановлений рішенням Вищого арбітражного суду України у справі № 138/7. 
		До статутного капіталу другого відповідача, за його доводами, профспілка передала майно, у тому числі спірний об'єкт. Докази щодо реальної передачі до статутного фонду спірного об'єкту другий відповідач не надав.
		04 лютого 1994 року Верховна Рада України постановою № 3943-ХІІ доручила Кабінету Міністрів України до 01 березня 1994 року визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (п.1 Постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (п.3 Постанови).
		Суд вважає безпідставними доводи другого відповідача про те, що вказані Постанови Верховної Ради України, суперечать Конституції УРСР, законодавству, прийняті після набуття третім відповідачем право власності на спірний обєкт, тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин 
		Вищезазначені Постанови Верховної Ради України є загальнообовязковими та законними, про що також свідчить розпорядження Президента України від 24 травня 1996 року № 123/96-рп "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", яким доручалось уряду у двомісячний термін проінформувати главу держави про стан виконання парламентських постанов та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вирішення питань права власності на майно зазначених організацій.
		16 червня 1992 року прийнятий Закон України "Про об'єднання громадян" № 2460-ХІІ, введений в дію 18.07.1992 року (скорочено - ЗУ "Про об'єднання громадян"). 
		Згідно ст. 1 ЗУ "Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки. 
		Закон України про профспілки прийнятий значно пізніше, а саме: особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV, із змінами і доповненнями (далі скорочено - ЗУ "Про профспілки"). Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Отже до набуття чинності ЗУ "Про профспілки", профспілки в Україні повинні були діяти відповідно до ЗУ "Про об'єднання громадян".
		Відповідно до ст. 21 ЗУ "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. 
		Законом України "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, із змінами і доповненнями (втратив чинність 20.06.2007, ЗУ № 997) зокрема, його ст. 20 було визначено, що професійні спілки та їхні громадські обєднання є субєктами права колективної власності. 
		Відповідно до ст.21 ЗУ "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. 
		Отже, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією. 
		Таким чином, доводи прокурора і позивача про те, що суб'єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпорядження ним, у тому числі спірним об'єктом, повинно здійснюватись ФДМУ, тобто позивачем, є обґрунтованими.
		Статтею 34 ЗУ "Про профспілки" встановлено: "Профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. 
		Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі: 
		- придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; 
		- передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування. 
		Профспілки, їх об'єднання мають право власності також на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій. 
		Втручання у статутну діяльність профспілок, їх об'єднань органів державної влади, громадських організацій не допускається, крім випадків, передбачених законами України. 
		Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами. 
		Від імені членів профспілки розпорядження коштами, іншим майном профспілок, їх об'єднань, що належить їм на праві власності, здійснюють керівні органи профспілки або об'єднання, створені відповідно до їх статуту чи положення (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). 
		Спірний об'єкт не був об'єктом права власності профспілок УРСР. Згідно ЗУ "Про профспілки" профспілки України не є правонаступником профспілок СРСР. 
		З наведених нормативних актів, встановлених обставин утримання спірного майна, його обліку, численних перетворень другого відповідача, його відносин з Федерацією профспілок України вбачається, що право власності на спірний об'єкт трансформувалось із колективної власності у приватну. Другим відповідачем неналежним чином ведеться облік майна, замовчується його фактичний стан, дійсний склад, шляхи розподілу прибутків від його використання. 
		Другий відповідач не надав перелік майна та його ринкову оцінку, факт реальної передачі до статутного фонду.
		Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна, суд вважає, що з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ та від 01.03.1994 року № 3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто Фонду державного майна України - позивача.
		Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Право власності держави Україна на спірний об'єкт не визнається другим відповідачем. Його доводи про правомірність набуття права власності на спірний об'єкт Федерацією незалежних профспілок України та законне розпорядження ним шляхом вкладення до статутного капіталу створеного ЗАТ, суд вважає недоведеними та такими, що не відповідають вищенаведеним нормам чинного законодавства України і наявним доказам у справі.
		Оскільки частина будівель майнового комплексу готелю «Тарасова гора», а саме: кафе «Українські страви» (літ. Г), накриття (літ. г), гараж (літ. Д), з"явилися після підписання акту прийому-передачі від 07.05.1987 року, суд вважає обгунтованими позовні вимоги лише в частині визнання права власності на майновий комплекс готелю «Тарасова гора», до складу якого входить: спальний копус (літ. А-3); сарай (літ. Б).
		Позов прокурора в частині скасування свідоцтва про право власності щодо спірного об"єкта нерухомості задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Свідоцтво про право власності є похідним документом, виданим на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому не породжує факту виникнення права власності. Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності, на підставі якого видано це свідоцтво, є підставою для визнання його нечинним і не потребує визнання його недійсним у судовому порядку.
		Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), а так само актів про проведення прилюдних торгів. Що ж до свідоцтва про право власності, виданого на підставі відповідного акта, то воно не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу. 
		Відповідно до ст. 49 ГПК України в доход Державного бюджету України з першого відповідача підлягає стягненню 85,00 грн. державного мита з вимог немайнового характеру. 
		Оскільки спір майнового характеру виник внаслідок неправомірних дій другого відповідача, суд вважає за необхідне витрати щодо сплати державного мита з вимог майнового характеру покласти на останнього. Згідно з довідкою вартість спірного комплексу будівель становить 763000,00 грн. Тобто, з другого відповідача до державного бюджету підлягає стягненню 7 630 грн. 00 коп. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
		Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 1. Задовольнити частково позов до виконавчого комітету Канівської міської ради.
		2. Визнати незаконним пункт 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради № 366 від 31 жовтня 2002 року «Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна». 
		3. Відмовити у задоволенні позову до виконавчого комітету Канівської міської ради в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» на готель «Тарасова гора», який розташований в місті Каневі по вулиці Шевченка, 96, та визнання незаконним пункту 3 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради №366 від 31 жовтня 2002 року «Про оформлення права власності на об"єкти нерухомого майна» в частині, що стосується доручення Канівському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтво про право власності на готель «Тарасова гора» в місті Каневі по вулиці Шевченка, 96.
		4. Задовольнити частково позов до приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур».
		5. Визнати за державою Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код 20055032) право власності на майновий комплекс готелю «Тарасова гора» (м. Канів Черкаської області, вулиця Шевченка, 96), до складу якого входить:
		1.спальний копус (літ. А-3);
		2.сарай (літ. Б).
		6. Стягнути з виконавчого комітету Канівської міської ради (19000, Черкаська область, м. Канів, вулиця О. Кошового, 3, код ЄДРПОУ 04060795) - 85 грн. 00 коп. держмита із зарахуванням до державного бюджету України, стягувачем щодо якого є Канівська ОДПІ, отримувач  УДК в м. Черкаси, код 22809222, банк  ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018, рахунок № 31117095700002, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку  095. 
		7. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (02002, м. Київ, вулиця Раїси Окіпної, 2, код ЄДРПОУ 02605473)  7 630 грн. 00 коп. державного мита із зарахуванням до державного бюджету України, стягувачем щодо якого є ДПІ у Дніпровському районі міста Києва (м. Київ, бульвар Верховної Ради, 24Б) - отримувач  УДК в м. Черкаси, код 22809222, банк  ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018, рахунок № 31117095700002, код бюджетної класифікації  22090200, символ звітності банку  095.
		8. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (02002, м. Київ, вулиця Раїси Окіпної, 2, код ЄДРПОУ 02605473) - 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу через відділ Державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва (м. Київ, вулиця Краківська, 20) із зарахуванням до державного бюджету України (отримувач  УДК в м. Черкаси, код 22809222, банк  ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018, рахунок № 31216264700002).
		 Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складання повного тексту рішення.
		 
			 СУДДЯ В.В. Потапенко
			 
				 
					 Повний текст рішення суддею підписано 18.08.2011 року.
					 СуддяВ.В. Потапенко

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...