Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 21/5007/88/11 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.11.2011. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2011.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		Господарський суд
		Житомирської області
		______________________________________________________________________
		10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
		 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 Від "01" листопада 2011 р. Справа № 21/5007/88/11
		 Господарський суд Житомирської області у складі:
		Головуючого судді <Поле для текста >
		судді Вельмакіної Т.М. 
		судді <Поле для текста >
		за участю представників сторін
		від позивача ОСОБА_1 - довіреність №484 від 31.12.10р.; 
		від відповідача-1: не з'явився;
		від відповідача-2: ОСОБА_2 - довіреність №11-07/03 від 11.07.11р.;
		від відповідача-3: ОСОБА_3 - довіреність №211 від 14.10.11р.;
		прокурор: Сич Ю.М. - сл. посвідчення №97. 
		розглянув справу за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Фонду Державного майна України (м.Київ) 
		до 1. Коростишівської міської ради (м. Коростишів Житомирська область)
		2.Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (м. Київ)
		3.Дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" (м. Коростишів) 
		про визнання незаконними та скасування рішення і свідоцтва про право власності та визнання права власності 
		 Заступник прокурора Житомирської області звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача з вимогами: - визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Коростишівської міської ради №431 від 30.09.2009р. в частині встановлення за ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" права власності на майно "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що розташований за адресою: провул. Дачний, 13, м. Коростишів; - визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 07.10.2003р. про право власності на майновий комплекс "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що розташований за адресою: провул. Дачний, 13, м. Коростишів, видане ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; - визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на вищевказаний майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Коростишів, провул. Дачний, 13.
		31.10.11р. до суду факсимільним зв'язком надійшла заява, згідно якої Коростишівська міська рада просить суд розглядати спір без участі її представника.
		Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Усно заявив, що при виготовленні позовної заяви було допущено технічну помилку, а саме в її прохальній частині помилково вказаний рік оскаржуваного рішення - 2009, замість 2003 року. Спір просить вирішувати з урахуванням заявлених уточнень. Крім того, подав копію висновку Житомирського обласного державного комунального підприємства по технічній інвентаризації та Архівний витяг з рішення Виконавчого комітету Коростишівської місьої ради №431 від 30.09.03р.
		Позов розглядається з урахуванням здійснених прокурором уточнень.
		Представник позивача позов підтримала у повному обсязі та просить суд задоволити вимоги прокурора у повному обсязі.
		Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився. 
		Представник відповідача-2 позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.3-7, т.4). Повідомив суд, що 05.05.11р. відбулася зміна найменування відповідача - Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровлення", на підтвердження чого подав витяг із Статуту, Довідку з ЄДРПОУ та Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (а.с.8-11, т.4). В судовому засіданні заявив усне клопотання про залучення в якості третьої особи на стороні відповідачів Федерацію незалежних профспілок України, оскільки остання передала у власність спірне майно відповідачу-2.
		Судом відхилено заявлене клопотання у зв'язку з тим, що, виходячи з предмету спору та викладених сторонами обставин, рішення по даній справі не впливає на права та обов'язки Федерації щодо однієї із сторін.
		Представник відповідача-3 позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та Доповненні до письмового відзиву (а.с. 56-66, т.1; а.с. 113-132, т.2).
		В процесі розгляду справи судом було встановлено, що Виконавчий комітет Коростишівської міської ради є структурним підрозділом Коростишівської міської ради без права юридичної особи, тому відповідачем у справі слід вважати саме Коростишівську міську раду, якій направлялися ухвали господарського суду та від якої надходили клопотання по справі на адресу суду.
		В судовому засіданні оглядались матеріали інвентаризаційної справи №5662 на Коростишівський будинок відпочинку "Тетерів" в м. Коростишеві, по пров. Дачному, 13.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку прокурора та пояснення учасників судового процесу, господарський суд
		 ВСТАНОВИВ:
		З позовної заяви вбачається, що при проведення додаткових перевірок, на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 31.05.11р. №07/2/1-220вих-258/1окв-11 "Про проведення перевірок додержання вимог законодавства під час відчуження майна професійних спілок", прокуратурою розглянуто матеріали щодо оформлення права власності на санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" м. Коростишів та встановлено наступне.
		Наказом Київського відділення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" № 27 від 28.03.1994 "Про перепрофілювання будинку відпочинку "Тетерів" з 01.04.1994р. будинок відпочинку "Тетерів" перепрофільовано в однойменний пансіонат з лікування для осіб, які проживають на територіях, віднесених до зони посиленого радіоактивного контролю (а.с.41, т.1).
		Згідно Положення про філію, затвердженого зборами Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", пансіонат з лікуванням "Тетерів" є філією вказаного товариства (а.с. 37-40, т.1).
		Згідно свідоцтва про право власності № 374 від 08.06.1999р., виданого виконкомом Коростишівської міської ради, об'єкт за адресою: м. Коростишів пров. Дачний, 13, в цілому належить Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця"(а.с.18, т.1).
		Рішенням зборів акціонерів закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 11.10.2000р. "Про реорганізацію дочірніх підприємств", дочірнє підприємство "Пансіонат з лікуванням "Тетерів" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" реорганізоване шляхом перетворення у дочірнє підприємство "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (а.с.31-32, т.1) та затверджено статут вказаного дочірнього підприємства (а.с.23-30, т.1).
		Рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради № 431 від 30.09.2003р. вирішено встановити, що об'єкт нерухомого майна - цілісний комплекс ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів, що знаходиться за адресою м. Коростишів, пров. Дачний, 13 на праві власності належить ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів"(а.с.33-34).
		07.10.2003р. виконавчим комітетом Коростишівської міської ради видано закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" свідоцтво про право колективної власності на об'єкт в цілому, що розташований в м. Коростишеві по пров. Дачному, 13 (а.с.16, т.1). Підставою для видачі вказаного свідоцтва зазначено рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради № 431 від 30.09.2003 року (а.с.33-34, т.1).
		Прокурор вважає, що вказаний правовстановлюючий документ (свідоцтво про право колективної власності на об'єкт) є незаконним та підлягає скасуванню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
		Згідно з постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, були передані тимчасово Фонду державного майна.
		Крім того, постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
		Вказаною постановою також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).
		Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП було доручено Кабінету Міністрів України визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.
		На виконання цього доручення постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 визначено органи управління майном загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу РСР. Однак, органу, який би був уповноважений здійснювати управління майном професійних спілок, визначено не було.
		Згідно позовної заяви, серед майна, яким на даний час володіє Федерація профспілок України, є майно загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України (колишньої Української республіканської ради профспілок).
		Прокурор вважає, що оскільки питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на даний час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств), відчуження у будь-який інший спосіб відсутні.
		Вказує, що згідно Закону України від 10.09.1991 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
		Крім того, прокурор зазначає, що Верховний Суд України (постанови від 25.09.2007р.та від 18.11.2008р.) також дійшов висновку, що майно колишніх профспілкових організацій є державною власністю.
		Посилаючись на ст. 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, вважає, що закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не може бути власником майна загальнодержавного значення, оскільки на законодавчому рівні підприємству таке право не надавалось, а тому останнє безпідставно володіє майновим комплексом та зобов'язане повернути державі в особі Фонду державного майна України нерухоме майно - "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що розташований по пров. Дачному, 13 в м. Коростишеві.
		За вказаних обставин, посилаючись на ст. 19 Конституції України, ст. 21 Цивільного кодексу України, ч. З ст. 24, ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вважає, що рішення виконкому Коростишівської міської ради № 431 від 30.09.03р. прийнято з перевищенням наданих законом повноважень, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
		Звертає увагу суду що вищевказаним рішенням виконкому Коростишівської міської ради № 431 від 30.09.2003р. спірний майновий комплекс Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не передавався та взагалі не стосується прав та обов'язків даного акціонерного товариства, однак свідоцтво про право власності на майновий комплекс в цілому видано саме ЗАТ.
		Обгрунтовуючи підстави звернення до суду в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України, прокурор посилається на ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено підстави представництва прокурором в суді інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між; ними або з державою. 
		Оскільки правовідносини щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами нерухомості установ професійних спілок України безпосереднім чином зачіпає майнові, соціальні та економічні інтереси держави, вказане у відповідності до ст. 121 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов'язок щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення та підтримання в суді даного позову.
		Крім того, посилаючись на ст.257, п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України, прокурор просить суд поновити строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення інтересів держави прокуратура області дізналась лише 20.09.2011р. в ході проведення додаткових перевірок на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 31.05.2011 № 07/2/1-220вих-258/1окв-11 (а.с.42-48, т.1).
		Відповідач 1 - Коростишівська міська рада позов за предметом та підставами звернення не оспорив, відзиву на позовну заяву не надав.
		Відповідач 2 - Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у відзиві на позовну заяву та його представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечили. Зокрема, у відзиві на позовну заяву (а.с.3-7, т.4) відповідач-2 звертає увагу суду на те, що у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та відповідної державної реєстрації права власності на спірний майновий комплекс у позивача, прокурор протиправно використовує такий спосіб захисту права власності, як визнання правового акту органів державної влади та місцевого самоврядування недійсним.
		Вказує, що визнання права власності за ст. 392 ЦК України - не спосіб його набуття, а спосіб його підтвердження. Вважає, що наведені в позові постанови ВРУ та РМ УРСР не є тими документами, які можуть визначати правовий режим власності.
		Крім того, робить висновок, що постановою Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960р.передбачалося під фразою "передача у відання" саме передача цього майна на праві власності.
		Зазначив, що XV З'їзд профспілок України, який відбувся в жовтні 1990 року, крім декларації про утворення федерації незалежних профспілок України, проголосив незалежність профспілок від державних і господарських органів республіки і СРСР. З'їзд також прийняв Положення про федерацію незалежних профспілок України, яким передбачалося, що Рада ФНПУ є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, що їй належали і які необхідні для виконання завдань ФНПУ, є власністю федерації та охороняється законом.
		Крім майна, що належало профспілкам та їх об'єднанням, на території України знаходилось майно, що було у власності Всесоюзної центральної ради професійних спілок (ВЦРПС). Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР 18.11.1990р. прийняла постанову "Про затвердження Договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном", якою затверджено Договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, згідно з яким Федерації незалежних профспілок України були передані права по володінню, користуванню і розпорядженню майном, що належало ВЦРПС і її правонаступнику - Загальній конференції праці (ЗКП) на території України.
		Також відповідач-2 зазначив, що 04.12.1991р. Федерація незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України) та фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", внеском Федерації профспілок України стали майнові комплекси санаторно-курортних закладів.
		АТ "Укрпрофоздоровниця" було зареєстровано на підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва від 23.12.191р. №971.
		Спірне майно було передано відповідачу-2 при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації Незалежних Профспілок України (ФНПУ) №11-1-1 від 22.11.91р. "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
		Постановою Ради Фонду профспілкового майна ЗКП від 16.01.1992р. права ФНПУ по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном були підтверджені.
		Факт передачі майнового комплексу підтверджується актом прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992р. 
		Відповідно до п. 3.1 Статуту АТ вказане майно передано у власність останнього, що кореспондується зі ст.12 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками.
		29.11.1990р. Верховною Радою Української РСР прийнято Постанову №506, згідно якої, до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна: встановити мораторій на території республіки на буд-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами і учасниками яких є органи державної влади і управління.
		Вважає, що дія Постанов Верховної Ради України від 10.04.92р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.94р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", не поширюється на профспілкові організації, оскільки вони ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації ВЦРПС та не являються органами державної влади та управління. 
		Посилаючись на постанову ВГС України від 27.05.10р. по справі №2/89 вказує, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" було закріплено відповідно до договору "О закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзним имуществом" від 18.11.90р.
		Зауважив, що постановою Верховної Ради України "Про введення в дію ЗУ "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.92р. №2164-ХІІ, було зобов'язано Кабінет Міністрів України до 15.03.92р. визначити перелік об'єднань, підприємств, установ та організацій, які уклали майнові договори, пов'язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.90р. "Про захист суверенних прав власності Української РСР", та вжити заходів щодо приведення зазначених договорів у відповідність із цим Законом.
		Однак, ні Федерація незалежних профспілок України, ні ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, які уклали майнові договори, повязані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.
		Вказує, що судовими рішеннями Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі №137/7, від 06.03.01р. та рішенням господарського суду м. Києва від 09.09.08р. у справі №48/202-20/191 встановлено, що майно ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та його дочірніх підприємств, яке є предметом спору, у віданні Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок чи будь-якої іншої загальносоюзної громадської організації колишнього союзу РСР ніколи не перебувало та з моменту його передачі профспілкам України у встановленому порядку державою не вилучалося.
		Також зазначає, що рішенням Вищого арбітражного суду України в позові по справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соцстраху України та АТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсними установчих документів АТ, фонду було відмовлено, а судом було зроблено висновок, що Федерація незалежних профспілок правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) відповідача-2.
		Підтвердженням права власності ПРАТ "Укрпрофоздоровниця" вважає також висновки науково-правових експертиз нормативно-правових актів та науково-правові висновки щодо права власності.
		Звернув увагу, що ні прокурором, ні позивачем не надано суду жодних доказів того, що Фондом державного майна України спірне майно прийнято та обліковується як державне, не надано розпорядчих актів з цього приводу та доказів, з яких вбачається чи обізнаний фонд та з якого часу про вибуття з володіння майна.
		Відповідач-3 - Дочірнє підприємство ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", у відзиві на позовну заяву і доповненнях до нього, та його представник у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечили. Згідно відзиву на позовну заяву і доповнень до нього (а.с.56-66, т.1;а.с. 113-132, т.2), відповідач-3 позов не визнає. Зокрема, вказує, що початок будівництва будинку відпочинку, яке велося під керівництвом ВЦСПС, розпочалося в 1934 році. Постановою Ради Міністрів УРСР від 17 квітня 1956 року "Про поліпшення роботи санаторіїв і будинків відпочинку" на виконання аналогічної постанови Ради міністрів Союзу СРС від 20.03.1956 року, за згодою профспілок усі діючі санаторно-курортні заклади, які належали профспілкам, а також ті, які перебували на стадії будівництва, були вилучені у профспілок і передані Міністерству охорони здоров'я України. З цього моменту, як вказує відповідач, будинок перейшов в підпорядкування Міністерству охорони здоров'я. 
		Зазначає, що оскільки у зв'язку з тим, що державні органи (МОЗ) не змогли забезпечити належний рівень управління і розвитку санаторно-курортної справи, Постановою Ради Міністрів УРСР від 23.10.1960 року санаторно-курортні заклади були передані (повернуті) у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступницею якої є федерація незалежних профспілок України.
		Відповідач вказує, що будівництво санаторію завершилося і здано в експлуатацію у 1986 році, а профспілкове майно санаторію - це власність, яка була побудована і придбана за внески профспілок і ще за Радянського союзу, а в часи незалежності - за кошти санаторію. 
		Основами цивільного законодавства СРСР, прийнятими 08.12.1961 року та Цивільним кодексом УРСР, введеним в дію з 01.01.1964 року, право власності профспілок було вперше визначено на законодавчому рівні. Право власності профспілкових організацій було закріплене Конституціями СРСР 1977 року та УРСР 1978 року (стаття 10).
		Також зазначає, що право власності профспілкових організацій в т.ч. санаторію "Тетерів" було закріплено Законами СРСР "Про громадські об'єднання" від 09 жовтня 1990 року та "Про профспілки, права і гарантії їх діяльності" від 10.12.90 року, а Закон України "Про власність" від 07.02.1991 року визнав професійні спілки суб'єктами права колективної власності і визначив перелік об'єктів, що можуть бути в їх власності, куди входить і відповідач-3.
		Підтвердив вказану відповідачем-2 інформацію про те, що XV З'їзд профспілок України, який відбувся в жовтні 1990 року, крім декларації про утворення федерації незалежних профспілок України, проголосив незалежність профспілок від державних і господарських органів республіки і СРСР та прийняв Положення про федерацію незалежних профспілок України, яким передбачалося, що Рада ФНПУ є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, що їй належали і які необхідні для виконання завдань ФНПУ, є власністю федерації та охороняється законом.
		Вважає, що дія Постанов Верховної Ради України від 10.04.92р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.94р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", не поширюється на профспілкові організації, оскільки вони ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації ВЦРПС. 
		Звертає увагу, що із прийняттям Конституції України ці постанови втратили практичне застосування, оскільки не відповідають ст. 92 Конституції України, згідно з якою правовий режим власності визначається виключно Законами України.
		Крім того, вважає, що зазначені постанови не породжують будь-яких правових наслідків щодо майна профспілок, тому безпідставно застосовувати до профспілок нормативні акти (закони, постанови), дія яких не поширювалася на власність профспілок, а відтак не могла породжувати будь-яких правових наслідків і щодо майна санаторію "Тетерів". 
		Вказує, що Наказом Київського відділення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України №27 від 28.03.1994 року, Будинок відпочинку перепрофільований у пансіонат з лікуванням. 
		У 2000 році, рішенням загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" присвоєно статус дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
		На підставі рішення районної державної адміністрації, договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВА №934764 від 03.12.2003 року, ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" став власником земельної ділянки 9,4964 га та 0,80 га під очисні споруди, підтвердженням чого є Державний акт на право власності на земельну ділянку.
		Посилаючись на рішення Конституційного Суду України №16-РП і 2004 та на ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", зазначає, що право власності набуте незалежно від часу і на незаборонених законом підставах охороняєтся законом і підлягає державному захисту, а передача "у відання" за радянським законодавством є ідентичною формою зміни власника за законодавством України.
		Посилаючись на свідоцтва про право власності, які видавалися в червня 1999р. за №374 взамін свідоцтв №392, 393 від 08.03.1954р. та серія САА №681874 від 07.10.03р., вказує, що власником майна у них вказано суб'єкта господарювання профспілок, а не державу. При цьому пояснив, що у свідоцтві від 07.10.03р. помилково пропущено ДП Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів".
		Звертає увагу суду на те, що норми цивільного законодавства України, зокрема, ст. 344 Цивільного кодексу, визначають, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).
		Вважає, що санаторій "Тетерів" законно отримав свідоцтво про право власності на майновий комплекс, оскільки Закон України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні федерації профспілок України" не поширюється на ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", оскільки визначено, що мораторій поширюється на майно, яке перебуває у володінні ПФУ, і ніяких обмежень не містить для господарських товариств. До того ж з дня заснування оздоровниці і до 1992р. жоден державний орган не надав документально підтверджених фактів наявності державної частки в об'єктах санаторію "Тетерів".
		Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представників сторін, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
		Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що рішенням виконавчого комітету Коростишівської міської ради (відповідач-1) за №431 від 30.09.2003 року "Про встановлення права власності на об'єкти нерухомого майна", зокрема, встановлено, що цілий майновий комплекс ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що знаходиться за адресою м. Коростишів, провулок Дачний, 13, належить на праві колективної власності ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" (а.с.33-37, т.1). 
		На підставі вищевказаного рішення, міським головою Коростишівської міської ради 07.10.2003 року було видано Свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, що розташований в м. Коростишеві по пров. Дачному, 13, згідно якого вказаний об'єкт належить Закритому Акціонерному Товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на праві колективної власності (а.с.16, т.1).
		Згідно Витягу №2616685 від 21.01.2004 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Житомирським обласним комунальним підприємством по технічній інвентаризації (а.с.17, т.1), власником комплексу, що знаходиться за адресою Житомирська область, Коростишівський район, м. Коростишів, пров. Дачний, 13, зареєстровано Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на підставі Свідоцтва про право власності від 07.10.2003 року.
		З огляду на викладене, вбачається, що у Свідоцтві про право власності на спірне майно, та у Витязі про реєстрацію права власності було помилково вказано власником майна Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", замість ДП Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів".
		Що стосується тверджень прокурора про те, що вищевказане рішення виконкому Коростишівської міської ради № 431 від 30.09.03р. прийнято з перевищенням наданих законом повноважень, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню, слід зазначити наступне.
		Так, з наданих відповідачем-3 документів, пояснень та матеріалів інвентаризаційної справи №5662 вбачається, що Коростишівський будинок відпочинку у 1952 році належав Житомирському ліспромгоспу, підвідомчому Міністерству лісової промисловості УРСР та перебував на балансі ліспромгоспу. 
		На підставі Розпорядження Міністра лісової промисловості УССР від 06.08.1952 року (а.с.131, т.3), Коростишівський будинок відпочинку був переданий з балансу Житомирського ліспромгоспу на баланс будинку відпочинку.
		У 1954 році, на підставі рішень Житомирського облгосарбітражу від 10.02.1954 року по справах №132 та №131 "Про встановлення права відомчої власності на домогосподарство" (а.с.125-126 зворотній бік, т. 3)., Коростишівським міським відділом комунального господарства були видані Свідоцтва №393 та №392 від 08.03.1954 року (а.с.122,124, т.1, зворотній бік), згідно яких домоволодіння, що розташоване по вул. Щорса, 16 та домоволодіння в м. Коростишеві по вул. Хрущова, 2 зареєстровано за Коростишівським будинком відпочинку ЦК профсоюза працівників л/б промисловості на праві відомчої власності (в судовому засіданні сторони пояснили, що вподальшому адресу було змінено на провул. Дачний, 13).
		Таким чином, вказані документи є доказом того, що у 1954 році зазначене майно було закріплено за Коростишівським будинком відпочинку ЦК Союзу лісної та паперової промисловості СССР на праві відомчої власності. 
		Так, станом на момент виникнення вказаних правовідносин діяла Конституція УРСР 1937 року, відповідно до статті 5 розділу І якої соціалістична власність УРСР має форму державної власності (всенародне майно) або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань). 
		Згідно із ст. 52 Цивільного кодексу УРСР 1922 року розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна. 
		Тобто, як Конституція 1937 року, так і Цивільний кодекс УРСР 1922 року не передбачали форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до субєктів права власності. 
		Поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964 року, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963 р. 
		Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). 
		Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978 р., стаття 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1937 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. 
		Таким чином, як на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (постанова Ради Міністрів УРСР №433 від 17.04.1956 р.), так і на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р.) чинне на той момент законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, що з'явилося пізніше (з 1964 року). 
		При цьому, після введення нової форми власності - права власності профспілок на майно, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися в т.ч. Цивільним кодексом УРСР 1963 року. 
		За змістом ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
		Відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілковою організацією. 
		Посилання Укрпрофоздоровниці на прийняття Декларації про утворення Федерації незалежних професійних спілок України та постанови Президії Ради Загальної конференції професійних спілок СРСР від 18.11.1990 р. "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном" не свідчить про наявність волі держави чи уповноваженого нею органу на передачу спірного майна у власність будь-якій з профспілкових організацій, оскільки такі акти приймалися без волевиявлення держави. При цьому сам факт утворення Федерації незалежних профспілок України не являється підставою для автоматичного переходу права власності на майно.
		Тобто, після 1964 року власником (державою) не вчинялося дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978 р. та Цивільного кодексу УРСР 1963 р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності". 
		Отже, правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у звязку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а існування обставин з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано. 
		Водночас слід зазначити, що правовідносини закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958 р., та в наступному  Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. 
		Відповідно до пункту 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном. 
		Отже, після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав. Наведеною нормою на профспілки покладався обовязок здійснювати господарське утримання, ремонт, охорону тощо одержаного у безоплатне відання майна, що виключає твердження Укрпрофоздоровниці (в т.ч. з посиланням на висновки науково-правових експертиз нормативно-правових актів та науково-правові висновки) про те, що здійснення ремонту та утримання свідчить по виконання функцій власника. 
		Таким чином, спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника, тобто, держави (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність"). 
		Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу. 
		Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про власність" національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України. 
		Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. 
		Оскільки спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, тому є всі підстави вважати, що вказане майно залишилося у державній власності. 
		З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 р. - на Фонд державного майна України.
		Тобто, оскаржуване рішення №431 від 30.09.09р. було винесено відповідачем-1 всупереч наведеним нормам.
		Посилання відповідача - 2 та відповідача-3 на Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", Закон України "Про власність", Закон СРСР "Про громадські об'єднання", Закон СРСР "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності" не спростовують наведеного висновку суду з огляду на наступне. 
		За змістом наведених норм передбачено право професійних спілок володіти, користуватися і розпоряджатися майном та коштами, що належать їм на праві власності. Також передбачено, що право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі: придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування. 
		По-перше, наведених норм не існувало на момент виникнення спірних правовідносин по передачі в безоплатне відання майна. По-друге, таке право стосується правомірно набутого у власність майна, адже з введенням з 1964 року права власності професійних спілок такі особи могли у передбаченому законодавством порядку набувати майно і здійснювати щодо нього правомочності власника. По-третє, як уже зазначалося законодавство після 1964 року розмежовувало речові режими на майно - право власності професійних спілок та безоплатне володіння держаним майном, не ототожнюючи їх, а наведені норми законів СРСР та України не містять норм щодо набуття професійними спілками права власності на закріплене за ними державою на праві безоплатного відання майно. 
		Таким чином, професійні спілки могли розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у їх власності, а не державним майном, що перебувало у безоплатному віданні, що виключає твердження відповідачів про зворотне. 
		Крім цього, відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними .
		Слід також зазначити, що 16 червня 1992 року прийнятий Закон України "Про об'єднання громадян", введений в дію 18.07.1992 року. 
		Згідно зі статтею 1 вказаного Закону "Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки, який був прийнятий значно пізніше, а саме: особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року, із змінами і доповненнями. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Отже до набуття чинності Закону України "Про профспілки", профспілки в Україні повинні були діяти відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян". 
		Відповідно до статті 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. 
		Законом України "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, із змінами і доповненнями (втратив чинність 20.06.2007, ЗУ № 997) зокрема, його статтею 20 було визначено, що професійні спілки та їхні громадські обєднання є субєктами права колективної власності. 
		Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод. 
		Отже, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією. 
		Вищевказаним також спростовуються твердження відповідача-2 та 3 про те, що дія Постанов Верховної Ради України від 10.04.92р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.94р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", не поширюється на профспілкові організації, оскільки вони ще у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації ВЦРПС.
		Необґрунтованими також є твердження відповідача-3 про те, що із прийняттям Конституції України ці постанови втратили практичне застосування, оскільки вони були обов'язковими до виконання на час існування обставин щодо передачі у відання спірного майна.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. 
		За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч.2 ст. 2 Закону принципів, визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону. 
		В даному випадку, державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що не виключає можливість власника звертатися з вимогою про оспорювання законності правочину щодо відчуження належного йому майна. 
		Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. 
		Враховуючи, що спірне майно не належало до комунального майна та відсутність правових підстав для винесення оскаржуваного рішення, виконком Коростишівської міської ради перевищив свої повноваження, приймаючи вказане рішення, тому суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора міста Житомира в інтересах держави в особі Фонду державного майна України щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради №431 від 30.09.03р. підлягають задоволенню.
		З огляду на викладене підлягає задоволенню і вимога про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс в цілому, що розташований за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13.
		У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		При цьому слід зазначити, що посилання відповідача-3 на вищезазначені судові рішення, якими, на його думку, встановлено законність набуття Укрпрофоздоровницею права власності на спірне майно, не спростовують обґрунтованість вимог прокурора.
		Так, за змістом частини 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. 
		Однак, жодним із цих рішень не встановлено обставин, які, згідно приписів ст.35 ГПК України, є преюдиціальними при вирішенні спору у даній справі. 
		Твердження Відповідача-3 про набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю також є безпідставними, адже згідно пунктів 1, 8 Прикінцевих та перехідних положень та ст. 344 Цивільного кодексу України визнання судом права власності на нерухоме майно згідно вказаної норми не може мати місце раніше 01.01.2011 р. До того ж, відповідно до ч.4 ст. 344 Цивільного кодексу України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду, доказів існування якого стосовно спірного майна матеріали справи не містять. 
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. 
		Враховуючи вищевикладене, решта заперечень відповідачів не впливає на результат вирішення спору, оскільки відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України). 
		Що стосується заявленої позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, виданого виконкому Коростишівської міської ради, то вказане свідоцтво не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, оскільки свідоцтво про право власності є виключно посвідчувальним документом, автоматично виданим на підставі та на виконання рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради від №431 від 30.09.2003 року. Тобто він не є актом в розумінні приписів ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду. 
		Отже, саме рішення №431 від 30.09.03р. є актом місцевого самоврядування, що породжує набуття відповідачем прав та обов'язків власника, і тому саме визнання незаконним цього рішення може бути предметом господарського спору, а не визнання незаконним свідоцтва про право власності, яке має похідний характер від рішення компетентного органу місцевого самоврядування. 
		При цьому суд вважає за необхідне вказати, що, у відповідності до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002, № 7/5 свідоцтво про правло власності являється правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Після здійснення реєстрації саме витяг з реєстру є належним доказом факту реєстрації права власності за тим чи іншим суб'єктом.
		Таким чином, виходячи зі змісту приписів ГПК України, спори про визнання незаконним свідоцтва про право власності непідвідомчі господарським судам України, а тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
		Що стосується зави прокурора про поновлення строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. 
		Згідно із ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. 
		Статтею 80 Цивільного кодексу УРСР визначено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. 
		Аналогічні норми містяться в ст.ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України.
		До того ж, згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності згаданим Кодексом. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2004 р.), позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. 
		Суд погоджується з доводами прокурора про те, що перебіг строку позовної давності для звернення прокурора в інтересах держави з даним позовом починається з вересня 2011 року. Факт обізнаності позивача - ФДМУ про знаходження спірного обєкту у інших осіб не має істотного значення для звернення прокурора до суду з даним позовом. 
		Доводи прокурора в цій частині відповідають матеріалам справи. 
		До того ж, згідно ч.3 ст.267ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Однак, матеріали справи такої заяви не містять.
		Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню частково, а саме: в частині визнання недійсним рішення виконкому Коростишівської міської ради №431 від 30.09.03р. в частині встановлення на майно "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що розташований по пров. Дачному, 13 в м. Коростишеві права власності Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" та визнання за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс в цілому, що розташований за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13.
		В частині вимоги про зобов'язання визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 07.10.03р. про право власності на спірний майновий комплекс суд припиняє провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
		Враховуючи, що спір виник врезультаті неправомірних дій виконавчого комітету Коростишівської міської ради та ДП "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідачів-1, 3. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд 
		ВИРІШИВ: 
		1. Замінити назву відповідача-2 - Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
		2. Позов задовольнити частково.
		3. Визнати недійсним рішення виконкому Коростишівської міської ради №431 від 30.09.2003р. в частині встановлення на майно "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів", що розташований по пров. Дачному, 13 в м. Коростишеві права власності Дочірнього підприємства "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів".
		4. Визнати за державою в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9 код 20055032) право власності на майновий комплекс в цілому, що розташований за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13.
		5. Стягнути з Коростишівської міської ради (Житомирська обл. м. Коростишів, вул. Чапаєва, 1, код 04053660) в доход Державного бюджету України:
		- 42,50 грн. державного мита;
		- 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
		6. Стягнути з Дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" "Санаторій для батьків з дітьми "Тетерів" (02583267, Житомирська обл., м. Коростишів, пров. Дачний, 13, код 02583267) в доход Державного бюджету України:
		- 42,50 грн. державного мита;
		- 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
		 7. В частині визнання незаконним свідоцтва від 07.10.03р. про право власності на майновий комплекс в цілому, що розташований" за адресою: м. Коростишів, пров. Дачний, 13, видане Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", провадження у справі припинити на підставі п. 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.
		 Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України. 
		Суддя Вельмакіна Т.М. 
		 Повне рішення складено 07 листопада 2011 року.
		Віддрукувати: <Поле для текста >
		<Текст >
		1- до справи; 
		2- позивачу; 
		3 - відповідачу-1 (вул. Чапаєва, 1, м. Коростишів, Житомирська обл.) - рек. з повід. про вруч.; 
		4 - відповідачу-2 (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41);
		5 - відповідачу - (провул. Дачний, 13, м. Коростишів, Житомирська область); 
		6,7 - прокуратурі
		 <Текст >

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...