Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/0470/10733/11 : не визначено.
Надіслано судом: 23.12.2011. Зареєстровано: 30.01.2012. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2012.
Дата набрання законної сили: 04.02.2014
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		23.12.2011 
		 
		<копія > 
		 
		 ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
			 
		
		
		 
			 
			15 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/10733/11  
			 
				 
					 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді 
					 
					Дєєва М.В. <Текст > 
						 одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного виробничого підприємства "Дніпронерудпром" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - 
					
					ВСТАНОВИВ:
					Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державного виробничого підприємства «Дніпронерудпром» про стягнення адміністративно  господарських санкцій та пені в загальній сумі 11876 грн.
					Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення ст. ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем самостійно не сплачені адміністративно-господарські санкції за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами. 
					Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та про підтримання позовних вимог у повному обсязі. 
					Відповідач також заявив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. При цьому, надав суду заперечення проти позову, в яких зазначив, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2008 року порушено провадження у справі № Б29/39-08 про банкрутство ДВП «Дніпронерудпром». 26.08.2010 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області введено процедуру санації, яка ухвалою суду 22.09.2011 року була продовжена до 26.02.2011 року. В даному випадку вимоги позивача виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, а тому, позивач має право звернутися на адресу керуючого санацією із заявою про визнання грошових вимог, додавши до заяви докази підтвердження виникнення боргу. Позивачем цього зроблено не було. У звязку з цим, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
					За таких обставин, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.
					Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого. 
					Державне виробниче підприємство «Дніпронерудпром» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі  Закон), встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. 
					Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03. 1991 № 875 (далі Закон № 875) в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. 
					Частиною 2 статті 19 вищезазначеного Закону регламентовано, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї ж статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. 
					Судом встановлено, що 28.02.2011 року відповідачем подано до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві в цей період становила 40 осіб. 
					На виконання приписів статті 19 Закону № 875, відповідачем самостійно обраховано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 2 робочих місця. 
					Частиною 3 статті 18 Закону № 875 передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
					Відповідач до Дніпропетровського міського центру зайнятості звітів про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, за формою №3-ПН у 2010 році не подавав. Доказів самостійного пошуку інвалідів для працевлаштування на виконання нормативу, встановленого Законом, відповідачем не надано. 
					Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України № 875 підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. 
					Таким чином, за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 11615 грн.
					В добровільному порядку адміністративно-господарські санкції відповідачем сплачені. 
					Згідно з частиною 2 статті 20 Закону України № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої за повну суму недоїмки за весь її строк. 
					У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій до встановленої законом дати, позивачем нараховано пеню в сумі 261 грн. 
					Заперечення відповідача, судом не беруться до уваги, з огляду на наступне.
					Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до частини 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна; мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника. 
					Системний аналіз норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» свідчить про те, що в період проведення процедури санації підприємство здійснює господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, для якої потрібні працівники, і відповідно є можливість створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. 
					Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. 
					За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина 1 статті 238 Господарського кодексу України). Відповідно до вимог статті 239 та 241 Господарського кодексу України одним із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф - грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. 
					Оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу щодо здійснення усіх залежних від нього заходів, направлених на недопущення господарського правопорушення, відповідальність за яке визначена Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та враховуючи, що за Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до боржника не застосовуються санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань, зобовязань по сплаті страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обовязкових платежів) і зазначений перелік є вичерпним, а адміністративно-господарські санкції не є тотожнім поняттям санкціям за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань по сплаті страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обовязкових платежів), суд дійшов висновку про правомірне застосування позивачем адміністративно-господарських санкцій та безпідставність заперечень відповідача. 
					Крім того, відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому. 
					Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників. 
					Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення). 
					Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції. 
					Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)). 
					Таким чином, оскільки вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дані суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду. 
					Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було нараховані відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеня, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. 
					Керуючись ст.ст. 128, 160-162, 167 КАС України, суд, - 
					 ПОСТАНОВИВ:
					Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  задовольнити.
					Стягнути з Державного виробничого підприємства «Дніпронерудпром» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно  господарську санкції в сумі 11615 грн. (одинадцять тисяч шістсот п'ятнадцять гривень) та пеню в сумі 261 грн. (двісті шістдесят одна гривня).
					Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. 
					Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
					 
						 
						 
							 
								 
								Суддя <(підпис) >
								 < Список >
								< Список >
								< Список >М.В. Дєєв
								< Текст >

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...