Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-49цс12 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.07.2012. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2012.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		6 червня 2012 року м. КиївСудова  палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		 
		головуючого Яреми А.Г.,  суддів:Григорєвої Л.І., Лященко Н.П.,Патрюка М.В., Гуменюка В.І.,Онопенка В.В.,Романюка Я.М., Жайворонок Т.Є.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,-
		розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_11 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  11 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_11 до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Кремінь" про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних,  
		 
		в с т а н о в и ла:
		 
		 
		У квітні 2011 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням апеляційного  суду м. Києва від 17 листопада          2010 року у справі за його позовом до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Кремінь" далі - ЗАТ СК "Кремінь" на його користь стягнуто страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту від 23 вересня 2004 року в сумі 377 425 грн. 61 коп. Ці кошти він отримав лише 17 березня 2011 року під час примусового виконання рішення, тобто з простроченням більш ніж на п'ять років. Посилаючись на викладене просив стягнути з відповідача на підставі ст. ст. 23, 611, 624, 625 ЦК України заборгованість за прострочення виконання зобов'язання з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, а саме:            363 498 грн. 60 коп. інфляційних втрат, 57 915 грн. 75 коп.  - три проценти річних від простроченої суми, 12 454 грн. 20 коп. пені і 20 тис. грн. моральної шкоди.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня           2011 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року ОСОБА_11 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
		22 лютого 2012 року ОСОБА_11 звернувся із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 624, 625, ч. 9 ст. 267 ЦК України. 
		Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, ОСОБА_11 наводить:
		- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2011 року, постановлену за результати розгляду справи за позовом про стягнення пені та відшкодування збитків;
		-  ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2011 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення трьох процентів річних, інфляційних збитків та відшкодування моральної шкоди;
		-  ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення страхового відшкодування;
		-   ухвалу Верховного Суду України від  29 жовтня 2008 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення, неустойки, відшкодування моральної шкоди, визнання права власності на майно;
		-  ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення страхових виплат, пені та збитків;
		-    ухвалу Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення грошових сум та відшкодування моральної шкоди у зв'язку з порушенням зобов'язання за договором;
		-  ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2010 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про захист прав споживачів та відшкодування шкоди;
		-   ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2011 року, постановлену за результатами розгляду справи за позовом про стягнення страхового відшкодування й моральної шкоди та визнання договору страхування наземного транспорту недійсним.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2012 року справу за позовом ОСОБА_11 до ЗАТ "СК "Кремінь" про стягнення грошових сум допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України з підстав неоднакового застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.
		 
		Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом  п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового   застосування   судом   (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що  потягло ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах.
		         
		Судами встановлено, що 23 вересня 2004 року ОСОБА_11 та ЗАТ СК  "Кремінь" уклали договір добровільного страхування наземного транспорту - автомобіля марки "Мерседес", номерний знак НОМЕР_1        (а.с. 15-20).
		                              9 вересня 2005 року належний позивачу автомобіль викрадено невідомими особами. 
		                              17 вересня 2005 року порушено кримінальну справу за фактом викрадення зазначеного автомобіля. 
		                              Пунктом 5. 14 договору страхування передбачено, що виплата страхового відшкодування при настанні страхового випадку "Викрадення" здійснюється в такому порядку: після порушення кримінальної справи за фактом викрадення застрахованого транспортного засобу страховик виплачує особі, яка має право на отримання страхового відшкодування у розмірі 30 % від розміру належного до сплати страхового відшкодування відповідно до п. 5.12 цього договору; після закінчення розслідування (винесення вироку, припинення, зупинення, закриття провадження в цій кримінальній справі) страховик виплачує решту страхового відшкодування.
		                              14 листопада 2005 року досудове слідство в кримінальній справі зупинено.
		                              17 листопада  2010  року  апеляційним  судом  м. Києва ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_11 про стягнення із ЗАТ СК «Кремінь» страхового відшкодування в сумі 377 425 грн. 61 коп. Ці кошти ОСОБА_11 отримав 17 березня 2011 року під час примусового виконання зазначеного рішення.
		 
		Відповідно до п. 6.5 договору страхування від 23 вересня 2004 року в разі порушення строків виплати страхового відшкодування страховик сплачує страхувальнику пеню в розмірі 0, 01 % від суми невиплаченого страхового відшкодування за кожну прострочену добу, але не більше 10 % від суми страхового відшкодування.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог           ОСОБА_11 у частині стягнення з відповідача пені, суди, з якими погодився суд касаційної інстанції, дійшли висновку про сплив позовної давності, передбаченої п. 1 ч. 2  ст. 258 ЦК України, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
		 
		Однак із цим висновком не можна погодитись із таких підстав.
		 
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		 
		Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 
		 
		За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2   ст. 549 ЦК України).  Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
		 
		Аналогічні положення щодо зобов'язання страховика сплатити неустойку в розмірі, установленому договором або законом у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, містяться в ст. 992 ЦК України.
		 
		Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.            
		Враховуючи, що зобов'язання фактично виконане 17 березня 2011 року, то висновок судів попередніх судових інстанцій  про  пропущення ОСОБА_11  позовної давності є помилковим.
		         
		Суди також дійшли помилкового висновку про те, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є безпідставними, оскільки правовідносини сторін виникли не з порушення грошового зобов'язання, а з примусового виконання рішення суду та регулюються нормами законодавства про виконавче провадження. Крім того, на думку суду, норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не підлягає застосуванню, ураховуючи те, що сторонами встановлений   інший розмір пені, що підлягає стягненню. 
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ч. 2 ст. 625 ЦК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного.
		 
		Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 
		 
		За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
		 
		Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку;     по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
		 
		Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. 
		 
		Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. 
		 
		Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
		 
		Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
		 
		Саме до останнього виду грошових зобов'язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору -  страхова сума.
		 
		Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України , а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
		 
		З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, є грошовим зобов'язанням. 
		 
		Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язання, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
		 
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. 
		 
		Разом з тим, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є  платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.
		 
		Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.
		 
		На відміну від практики застосування судами касаційної інстанції положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно з якою в разі порушення стороною договору своїх грошових зобов'язань законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом  (ч. 2 ст. 625 ЦК України), у справі, яка переглядається, касаційний суд дійшов протилежного висновку внаслідок помилкового ототожнення різних правових понять: пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України) і процентів за користування чужими коштами (ст. 536, ч. 2 ст. 625 ЦК України).
		 
		Отже, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норму ч. 2 ст. 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Саме такі правові висновки зроблені судами касаційної інстанції в ухвалах, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права. 
		 
		Разом з тим суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено. 
		 
		Зазначений висновок ґрунтується на вимогах ст. 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов'язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором.
		 
		За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені,  інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми  підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, судова палата у цивільних справах  Верховного Суду України
		 
		 
		 
		п о с т а н о в и ла:
		 
		Заяву ОСОБА_11 задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2011 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми  скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		 
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
		 
		 
		 Головуючий                                А.Г. Ярема         Судді:                       Л.І. Григор'єва                В.І. Гуменюк      Л.І. Охрімчук                                            Т.Є. Жайворонок       М.В. Патрюк                Н.П. Лященко      Я.М. Романюк                В.В. Онопенко      Ю.Л. Сенін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...